Основна сфера діяльності громадської організації «Save a Life International» - допомога у кризовій вагітності та підтримка молодих мам. Про життя Лайф центрів, зміну формату роботи після повномасштабного вторгнення, а також про найближчі плани організації поспілкувалися із виконавчою директоркою Аллою Марівцан.

Розкажіть, будь ласка, про особливості вашої роботи.

Ми допомагаємо жінкам у декількох напрямках: під час кризової вагітності, надаємо доабортну і післяабортну консультацію, психологічна допомогу тим, хто втратив дитину, здійснюємо супровід матерів у післяпологовий період, окрім того, ми проводимо просвітницькі заходи у вищих навчальних закладах та школах.  Але в основному наш фокус – це вагітні жінки, і ми потім супроводжуємо їх впродовж трьох років – до того часу, коли мама вже може стати на ноги, коли вона йде на роботу, коли дитину вже є з ким лишити.

В Україні є ціла мережа наших Лайф центрів, вони діють у Полтаві, Львові, Хмельницькому, Запоріжжі, Одесі, до повномасштабної війни Лайф центр працював ще у Покровську, Донецької області. У Чернівцях знаходиться центральний офіс і перший Лайф центр, який ми відкрили в Україні. Маємо такі ж центри ще у Польщі і Сполучених Штатах.

Ви працюєте тільки з тими жінками, які перебувають у складних життєвих обставинах?

Ні, у нас немає таких обмежень – ми працюємо з усіма, хто має таку потребу і бажання. Насправді багатьом жінкам, що перебувають, до прикладу, у відпустці по догляду за дитиною, потрібна моральна, психологічна підтримка, адже вони не мають куди піти, їм бракує живого спілкування. І ми організували такі групи («посиденьки», як ми їх називаємо), куди мами приходять, ми розмовляємо на різні теми, займаємося якимись корисними справами. Віднедавна у нас започаткували  заняття з фітнесу. Запрошуємо до нас також майстринь із макіяжу, манікюру. Все, що відбувається у Лайф центрі – безкоштовно. Плюс у нас є  програма «Вчись та заробляй» – це для вагітних жінок. Жінки приходять курс, схожий на «Мамину  школу» в пологовому. Програма авторська, вона складається із десяти занять, і жінка, виконуючи завдання, заробляє віртуальні бали (ми їх називаємо «лайфиками»), які потім може обміняти на потрібні речі для майбутньої дитини, продукти, одяг. Тобто ми заохочуємо мам навчатись.

Власне, сам центр – це повністю облаштований для усіх потреб простір. Тут є є кімната-вітальня, де ми проводимо різні івенти, майстеркласи, є дитяча кімната, є кабінет, де працюють психологи, житлова кімната, де можна переночувати, конференц-зал, магазин для «Вчись і заробляй», кухня, ванна кімната, кабінети, складські приміщення. 

На чому зосередилися після початку повномасштабного вторгнення?

24 лютого внесло свої корективи у всі напрямки волонтерства, ми повністю перекваліфікувалися, почали готувати допомогу для східних областей, допомагати вимушеним переселенцям. У нас тоді ще не закінчився ремонт в чернівецькому центрі, але паралельно працювали майстри, йшла роздача  гуманітарної допомоги, ми розміщували, де можна, людей, яким треба було десь зупинитись. За перший рік війни ми відправили близько 28 тон гуманітарної допомоги для наших центрів у Запоріжжі і Полтаві, а також партнерам у Херсоні, які приймали дуже багато переселенців. Тим, хто був у Чернівцях, надавали як матеріальну, так і психологічну підтримку. У  нас є два психологи, які зараз продовжують займатися з дівчатами. Маємо партнерство з організацією «Право на захист», допомагаємо оформляти документи тим, хто їх втратив.

На сьогодні потік біженців ніби  й зменшився, але все ж таки до нас звертаються мами з інших областей, зокрема із Запорізької, які хочуть переїхати за кордон. Під обстрілами перебуває наш Покровський центр, він фізично закритий, але ми тримаємо зв’язок з волонтеркою, яка там лишилася, і продовжуємо допомагати їм.

Було складно і фізично і морально, особливо коли люди розповідали свої історії. Надійшов  дзвінок, що з Харкова виїжджає дівчина на 32 тижні вагітності. Вони їхали у колоні з п’яти машин, три машини проїхали, а два останні буси розстріляли.  На її очах загинули мама, чоловік, свекруха – це величезна трагедія. Вона приїхала сюди, ми відразу підключили Ірину Анатоліївну (Ірина Паскар – лікарка, волонтерка, - ред.), психологів, тривалий час ця жінка лежала у стаціонарі через пережитий стрес. Зараз вона народила, переїхала у Київ.

У хмельницькому центрі є мама, яка виїжджала на 14  тижні вагітності. Вона сказала про це на блокпосту, показала довідку, а російський  солдат відповів: «У тебе є рівно 50 секунд – ми з тобою граємо в російську рулетку». Жінка була за кермом, в машині сиділа її  шестирічна дитина. Розповідала, що втиснула педаль газу до підлоги і коли їхала, то здавалося, що лишить пів машини через ями на дорозі, але було байдуже. Рівно через 50 секунд у машину почали стріляти, пробили бак. На щастя, вдалося дістатися до українського блокпосту, де  вже їм допомогли наші військові і направили звідти у наш Лайф центр у Хмельницькому. І таких історій дуже багато.

Традиційне питання: що дає силу і як відновлюєте внутрішні ресурси?

Спочатку, звичайно, працюєш на адреналіні, але потім приходить момент, коли ти видихаєшся і потребуєш заміни. Тоді на допомогу приходить команда. Все, що ми робимо – ми робимо разом, сам по собі, мабуть, ніхто б не впорався.

Скільки у вас людей?

У чернівецькому Лайф центрі працює 17 чоловік. Загалом по Україні це близько 100 людей. До речі, 25 березня ми будемо проводити у Чернівцях Перший всеукраїнський Pro-Life саміт, на який запрошуємо всіх, хто у зацікавлений у допомозі жінкам в Україні. Там будуть лікарі, вчителі, представники офіційних структур. Хочемо ближче познайомитися один з одним, налагодити партнерські відносини між організаціями, тому що всі працюють якось відокремлено, а ми хочемо, щоб це була спільна робота. Хочемо поділитися напрацюваннями, перейняти досвід, розглянути можливість спільних заходів тощо.

Має бути розвиток, рух вперед – цим керуємося і всередині організації.  Оскільки ми співпрацюємо з американцями і наша засновниця хоча і українка, але вже 25 років живе у США, то нам часто треба спілкуватися англійською мовою. Для цього беремо корпоративні курси, до нас приходить викладач. Окрім того, вчимося у різних семінаріях. Наша директорка Лайф центру у Чернівцях Христина, до прикладу, опанувала управління неприбутковими організаціями, я – управління командами, коучінг та менторство для дівчат. Кожен волонтер у нас теж проходить відповідні тренінги – тобто ми постійно вчимося.

Фото: Лілія Халавка,

сторінка Лайф центру у ФБ https://www.facebook.com/savealifechernivtsi/photos