Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

12 травня 2022
9 травня: свято чи біль?

Сергій Гакман, заступник директора Чернівецького регіонального центру підвищення кваліфікації, кандидат історичних наук, доцент

 

 В українському суспільстві ставлення до 9 травня різне. Одні вважають, що ми маємо відзначати закінчення Другої Світової війни так, як це роблять європейці, для яких 8 травня –День пам’яті та примирення.  Певна частина українського суспільства вважає, що ми не маємо віддавати пріоритет чи монополію на перемогу Російській Федерації – і тут, можливо, теж є  своя правда. Але давайте подивимося на ці речі з точки зору того, що відбувалося.


Ми не можемо говорити, як кажуть росіяни, про «Велику Вітчизняну війну». Ми кажемо про Другу Світову війну і німецько-радянську  війну в її рамках, адже це не були окремі війни. І почалася війна не 22 червня 1941 року, а все ж таки 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. І таку можливість їй великою мірою надав Радянський Союз, який за тиждень до цього підписав з Німеччиною договір про ненапад. Загалом цей договір був би звичайною практикою між країнами, якби не таємний протокол до нього, яким Гітлер і Сталін розподіляли сфери впливу в Європі – зокрема і щодо до третіх країн, які не брали участі у цих переговорах.

 

І невипадково російський історик Михайло Семиряга (зазначу, що це російський історик 90-х років, коли ми ще можемо говорити, що в Росії існувала історія як наука, а не просто історія як пропаганда) прирівнював цей договір і додатковий таємний протокол до нього до союзницького договору між Радянським Союзом і Німеччиною.
Відповідно до цього договору вони розподіляли сфери впливу: Німеччина мала інтерес до деяких західних країн, Радянський Союз отримував певний карт-бланш для своїх дій щодо Румунії, Польщі, Естонії, Латвії і Фінляндії. Після підписання з Німеччиною, вже у вересні 1939 року, договору про дружбу і кордони (також із додатковим протоколом до нього) у Радянського Союзу розширилася сфера впливу – він отримав також і Литву. Безумовно, що для Радянського Союзу невигідно згадувати всю ІІ Світову війну, адже у першій її частині він виступав як агресор. І саме за один із таких своїх актів, за Фінляндію, Радянський Союз був виключений із Ліги Націй.


Давайте проведемо паралель: у 2008 році Росія напала на Грузію, у 2014 році вона напала на Україну і веде років проти неї війну, а 24 лютого 2022 року – вже повномасштабну війну із застосуванням різних видів зброї, зокрема і забороненої міжнародними конвенціями. При цьому Росія залишається не просто членом ООН – вона залишається членом Ради Безпеки. Тобто тут, безумовно, паралель не на користь сучасності, якщо говорити про критичне ставлення до агресорів тоді і зараз. З іншого боку, звичайно, велике значення мав той факт, що був знищений нацизм на рівні державної політики, і, безумовно, це стало великою подією для людства. На жаль, історія повторюється – можливо, в іншій формі, але це повторюється.


Досить важливий інший аспект: чому 9 травня, а не не 8? Насправді було кілька капітуляцій. 7 травня 1945 р. о 02:41 за середньоєвропейським часом генерал-полковник Вермахту Альфред Йодль підписав Акт про капітуляцію Німеччини у Другій світовій війні. Капітуляція набрала чинності 8 травня о 23:01 за середньоєвропейським часом. На вимогу Йосипа Сталіна союзники погодилися повторно підписати Акт про капітуляцію, і відбулося це 8 травня о 22:43 за середньоєвропейським часом, коли в Москві, через різницю в часі, було вже 9 травня. Відповідно, це і стало приводом для відзначення перемоги над нацизмом і фашизмом у різні дні , хоча в історії, як правило, береться дата за місцем, де відбулася подія, а не за іншим часом.


І тут є ще один дуже важливий момент: оскільки після Другої Світової війни змінилися відносини між Радянським Союзом та іншими країнами антигітлерівської коаліції, почалася так звана холодна війна, то безумовно, що для СРСР було вигідно відзначати перемогу в інший день та із зовсім іншим змістовим наповненням. Але спекулятивним у Радянського Союзу є те, що він «вкрав» перемогу в антигітлерівської коаліції. Ми не можемо казати про те, що Радянський Союз переміг гітлерівську Німеччину, адже це відбулося завдяки антигітлерівській коаліції. СРСР зробив дуже вагомий внесок, проте він був не один в цьому.

 

А за останній період відбулося вже «викрадення» цієї перемоги над нацистською Німеччиною навіть у інших народів Радянського Союзу, коли Путін почав говорити про те, що це росіяни перемогли Гітлера, а також те, що вони могли б перемогти і без допомоги  інших республік та інших країн – і це є абсолютною брехнею. Радянський Союз не протримався б і протягом кількох місяців без ленд-лізу, який тоді надавали Сполучені Штати Америки і завдяки якому майже вся радянська армія була озброєна. Невипадково навіть найкращі льотчики ІІ Світової війни Кожедуб та Амет-Хан літали на американських літаках. Студебекери, які ми бачимо у фільмах, – це російський транспорт чи, все ж таки, американський? А різного роду хімічні, вибухові матеріали, з яких робили снаряди для гармат – це звідки бралося? Знову ж таки у наших союзників.


Під час ІІ Світової війни більша частина німецьких мотопіхотних дивізій дійсно була прикута до  Радянського Союзу, проте дві третини їх авіації великою мірою були сконцентровані на заході, бо це західні льотчики бомбардували заводи і міста Німеччини. Я вже не кажу про флот. Тому внесок країн антигітлерівської коаліції у перемогу над Німеччиною не менший. Безумовно, СРСР отримав найбільше втрат у цій війні, але якщо вже говорити про втрати, то найбільше їх мали українці. Другі – білоруси (хоча у відсотковому порядку, якщо брати за загальною кількістю населення, то білоруси втратили більше, ніж українці). І набагато менше загинуло росіян, оскільки війна велася більше на території західних республік Радянського Союзу, а не нинішньої Російської Федерації.


Безумовно що ми весь  час боялися говорити відкрито про це свято, часто мова йшла про те, що не потрібно засмучувати ветеранів. Але скільки їх ще лишилося живих? Справжнім ветеранам, які брали участь у Другій Світовій війні, а не в інших військових операціях, що відбулися вже після неї і поза межами СРСР, зараз має бути по 96-97 років, а можливо і більше. З іншого боку, під прапором Другої Світової війни і під лозунгами знищення фашизму вже знищені десятки тисяч мирних громадян України, і хіба нас не цікавить доля цих  людей, хіба нам байдуже, чому вони загинули? Тому що хтось їх вважав фашистами? Якщо вони дійсно вчиняли якісь злочини, то для цього існує ціла низка інструментаріїв міжнародного права, які можна застосувати, інакше ми можемо кого завгодно назвати як завгодно і на цій підставі просто вбивати. У нас загинуло близько двохсот дітей – я вже не кажу про велику кількість, які отримали інвалідність, яким зруйнували дитинство. Чим ці діти були винні перед Москвою?


Тобто ми не можемо допустити, щоб історія стала зброєю вбивства сучасності. Історія – це дуже важлива річ для пам’яті будь-якого народу, але не менш важливим є критичне мислення, зокрема і щодо історії. Ми не маємо перетворити її просто в казки і легенди, аби у нас все було дуже гарно, а маємо ставитися до минулих подій як до науки, як до певного документального свідчення того, що відбувалося в минулому, оскільки напівправда, як і брехня, згодом приводить до смертей. І навіть у дні очікування Дня Перемоги українські території бомбардували – причому абсолютно всі області України. І ми маємо зробити все для того, щоб цю війну припинити, але не іти на будь-які поступки для Росії, бо це буде означати, що ми війну просто відтерміновуємо, а не завершуємо. Не треба її залишати ще нашим дітям і нашим онукам.


Користуючись нагодою, я хочу подякувати європейським і всім цивілізованим країнам за підтримку, яку нам надають зараз, приймаючи наших біженців, надаючи гуманітарну допомогу, а останнім часом ще і за допомогу зброєю: США,  Великобританії, країнам ЄС. Найближчим часом в плані озброєння ситуація зміниться кардинально. У нас буде сучасна зброя, яку ми зможемо використовувати, щоб знищувати ворога, який прийшов на нашу землю.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Олена Боднар: У Чернівецькій області триває комплекс заходів зі збереження об’єктів культурної спадщини Ірина Верещук: Чернівецька область є прикладом для формування ветеранської політики Максим Ярмистий: Стратегічні напрями реформування державного управління: на шляху до якісної моделі управління (нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України за 2017-2024 роки) Соціальна підтримка учасників АТО/ООС, Захисників і Захисниць та членів їх сімей у 2023 році Наталія Алюшина: Реформи оплати праці на державній службі Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Сірет: Залучення інвестицій ЄС для місцевого розвитку Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Сергій Швидюк: Жодна країна не проходила адаптацію до європейських вимог на фоні війни Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook