Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

24 травня 2022
Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України

Анатолій Круглашов, завідувач кафедри політології та державного управління, директор НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ ім. Ю.Федьковича, доктор політичних наук, професор.


Нині, в умовах російської війни проти України, для нас, як ніколи раніше, дуже важливо мати підтримку з боку країн ЄС не лише з точки зору символічної і навіть цілком матеріальної політики, але й насамперед у вигляді визнання нашої держави кандидатом на вступ ЄС. І я думаю, що ця підтримка, все-таки, нам буде надана. В сучасній ситуації це вже морально-політичний борг і обов’язок країн Європейського Союзу і його керівних інституцій. Разом з тим ми чуємо дуже обережні, а часом і доволі двозначні заяви лідерів окремих країн Європейського Союзу, зокрема це стосується президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера Федеративної республіки Німеччина Олафа Шольца, що це дуже довгий і непростий шлях.


Звичайно, якщо мова йде про питання членства, то так – це непростий шлях. Наскільки довгий – про це можна дискутувати, але він дійсно нешвидкий. Але що стосується визнання України кандидатом на вступ до ЄС, то цей шлях не повинен бути ані надто довгий, ані надто складним. Адже відмова Україні в цьому питанні буде великою мірою самогубством для Європи, особливо з точки зору того, в якому становищі зараз перебуває українська держава, український народ. Ми воюємо з ворогом, що переважає нас силами, ми воюємо не тільки за суверенітет нашої держави, її територіальну цілісність, свою майбутність, майбутнє наших дітей і прийдешніх поколінь – ми воюємо за те, щоб Україна такою державою, політичним і культурним простором, який вільний від сваволі, насильства, поширення влади диктаторів. І прийняття України зараз, на цьому етапі, кандидатом у члени ЄС є безальтернативним політичним рішенням.


Чи ми готові стати відразу повноцінним членом ЄС? Ясна річ, що у сьогоднішньому вигляді ні. Тому що триває війна, яка підриває основи не тільки нашої державності, але і соціальної та політичної стабільності, економічного розвитку нашої країни. І, відповідно, на сьогодні всі наші ресурси зосереджені на тому, щоб вистояти, вижити, дати відсіч ворогу і повернутися до мирного життя. І в цих умовах до критеріїв, які зазвичай (і це абсолютно виправдано!) висуваються перед країнами-кандидатами, Україна ще «не дотягує». Мова йде про так звані Копенгагенські критерії, через виконання яких проходили всі наші держави-сусідки, які стали членами ЄС, зокрема Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія.


Ці критерії достатньо чітко визначені, кожен з них може бути деталізований за параметрами, критеріями оцінки, індикаторами розвитку тощо. Якщо спростити, то ці критерії можна звести до низки таких вимог. Насамперед країна-кандидат повинна відповідати вимогам і володіти спроможністю витримувати конкурентний тиск на єдиному внутрішньому ринку ЄС, тобто іншими словами – всі суб’єкти нашої економічно-господарської діяльності повинні бути готові працювати за умовами єдиного внутрішнього ринку ЄС. І це для нас великий виклик, тому що зараз у плані економічної інтеграції з ЄС ми перебуваємо лише на найпершому, найнижчому ступені. З 2014-2017 років  після підписання і ратифікації Угоди про асоціацію ми реалізуємо поетапний план створення всеохоплюючої і поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС, який давно проходили країни ЄС. З ретроспективного погляду, якщо ми говоримо про Європейські спільноти, то етап запровадження принципів вільної торгівлі після «Римських угод» 1957-1958 років тривав близько трьох років, етап переходу до Митного союзу тривав десять років, а етап переходу до Спільного ринку, а потім, відповідно, і внутрішнього ринку, тривав понад тридцять років.


Тому, коли ми ведемо мову про ці етапи, ми повинні розуміти, що це насправді не чиясь там прискіпливість або зневага – це дійсно складний процес. І складність тут не стільки для ЄС, скільки для нас. Ми повинні бути готові працювати за цими правилами, діяти відповідно до них. Ми чудово знаємо, що наша економіка за низкою показників, на превеликий жаль, до війни займала почесне останнє місце серед країн Європи. Тому будемо відверті, що за першим критерієм нам ще належить зробити чимало.


Другий критерій, якщо спростити – це наша соціальна політика. В Європі діє Соціальна хартія та низка інших документів, які визначають певні стандарти соціальної політики, рівень соціального захисту, який держава-член ЄС повинна надавати своїм громадянам. Ясна річ, якщо ми порівняємо себе навіть із найбіднішою державою ЄС  - Болгарією, то побачимо, що на разі «не дотягуємо» до цих стандартів. Тож, і тут нам теж дуже багато над чим треба працювати, а в умовах війни і навіть післявоєнного відновлення очевидно, що це серйозний виклик для нас. Водночас, якщо ми стаємо кандидатом на вступ до ЄС, то в цьому питанні ми дуже розраховуємо на допомогу з боку Європейського союзу.


Наступний критерій – розвиток політичної демократії та стійкість наших державних інституцій. Очевидно, що серед країн пострадянського простору Україна впевнено займає позиції лідера, особливо якщо порівняти нас із такими жорсткими авторитарними режимами як Російська Федерація, Республіка Білорусь, Туркменістан тощо. Але якщо говорити про європейський простір, то все одно Україна має дещо суперечливі позиції, тому що наш політичний режим належить, все ж таки, до так званих гібридних режимів, в яких поєднуються риси як авторитаризму, так і демократичного режиму, а не до стабільних, консолідованих режимів ліберальної демократії. Тому тут теж є над чим працювати.


На жаль, нікуди не дівся і фактор корупції, і навіть війна оголила прикрі факти, які б я назвав проявами внутрішнього мародерства. Для прикладу, нещодавно розгорнувся скандал і в нашій області, однак ми не знаємо поки остаточних висновків правоохоронних органів. До війни Україна була однією з найбільш корумпованих держав Європи, тому очевидно, що з цим є величезна проблема.


І, нарешті, останній дуже важливий для нас критерій – це критерій союзницький, який складається, насамперед, із доведеної спроможності держави-кандидата виконувати взяті на себе міжнародні зобов’язання. Звичайно, не можна порівнювати нас із Росією або іншими державами, які відверто зневажають і брутально порушують норми міжнародного права. Україна, на щастя, такою державою не була і не є, але з виконанням взятих на себе зобов’язань, у нас у різні роки, скажімо, було по-різному. Важливою частиною, водночас виконання цього критерію, є те, що країна-кандидат повинна уже на цьому етапі адаптувати своє законодавство до норм європейського права. І хоча ми цю роботу проводили і проводимо, але ми пам’ятаємо, наприклад, скандали з антикорупційними органами. Тобто,  нерідко ми робили крок вперед, а потім знову вертались до «ленінського вальсу», роблячи два назад. Знову ж таки, наш корпус права далеко не повною мірою відповідає нормам і стандартам європейського права. Відповідно, це наша домашня робота, яку ми повинні виконати самі. Але передусім ми повинні вистояти як держава, як суспільство у цій російсько- українській війні, яка є викликом і загрозою для кожного з нас, для нашого суспільства і держави в цілому.


Щодо ставлення до нас країн ЄС, то ми маємо групу держав, які однозначно нас підтримують щодо майбутнього членства, і серед них треба назвати передусім балтійські країни – Естонію, Латвію, Литву. Величезна підтримка відчувається з боку Польщі, наголосив би на підтримці Румунії, суттєво посилилася підтримка з боку Чехії, певною мірою Словаччини, тобто ми маємо її від колишніх держав пострадянського, постсоціалістичного табору. Але, натомість, дві ключові держави Європейського Союзу, умовний німецько-французький тандем – держави-засновниці Європейського співтовариства, наймогутніші, найпотужніші держави Європейського Союзу, весь час демонструють так звану обережність. Ясна річ, що ця «обережність» дуже специфічна на тлі того, що якраз у цих державах діяли і до цих пір діють потужні проросійські лобістські групи. Найбільш скандальний і найбільш брутальний приклад – це діяльність ексканцлера ФРН Герхарда Шрьодера, але недалеко від цього стоїть і проросійська діяльність та обслуговування інтересів Кремля кандидатки номер два на посаду президента Франції Марі Ле Пен.


В таких умовах, звичайно, ми повинні ще працювати з нашими європейськими друзями над подоланням оцього опору з боку так званих колишніх і нинішніх «друзів Путіна». Більшість з них уже публічно від нього відреклися, але публічне зречення не означає припинення негласних неформальних зв’язків і збереження симпатій. Такі ось суперечності серед окремих країн щодо перспективи членства України в ЄС.

 

Для нашої дипломатії і для наших друзів з ЄС лишається ще дуже багато вимогливої та складної роботи для того, щоб цей супротив подолати, для того, щоб ми мали з боку ЄС однозначно консолідовану підтримку європейським прагненням і перспективам України. І я думаю, що це нам до снаги, бо ми спираємося на власні здобутки, досягнення, власну волю. Ми, все-таки, маємо підтримку  більшості країн-членів ЄС, але ця підтримка має бути повністю одностайною. І це те перспективне завдання, яке нам треба вирішувати у зовнішньому вимірі нашої євроінтеграційної політики.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Олена Боднар: У Чернівецькій області триває комплекс заходів зі збереження об’єктів культурної спадщини Ірина Верещук: Чернівецька область є прикладом для формування ветеранської політики Максим Ярмистий: Стратегічні напрями реформування державного управління: на шляху до якісної моделі управління (нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України за 2017-2024 роки) Соціальна підтримка учасників АТО/ООС, Захисників і Захисниць та членів їх сімей у 2023 році Наталія Алюшина: Реформи оплати праці на державній службі Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Сірет: Залучення інвестицій ЄС для місцевого розвитку Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Сергій Швидюк: Жодна країна не проходила адаптацію до європейських вимог на фоні війни Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook