Микола Ярмистий, директор Чернівецького регіонального центру підвищення кваліфікації, кандидат наук з державного управління

За ініціативою Чернівецького регіонального центру підвищення кваліфікації традиційно до Дня державної служби відбувся експертний круглий стіл на тему стійкості та розвитку державної служби в умовах війни, учасники якого якраз і визначали найактуальніші питання у цій сфері. Тому, власне, зупинюся на декількох з них.

В системі державного управління є низка проблем, які потрібно вирішувати. Одна з головних – взаємодія органів влади з громадськістю як принцип управлінської демократії та стандартів Європейського Союзу. Власне, коли ми говоримо про стандарти, то часто не задумуємося, які вони. Ми можемо приймати гарні рішення в кабінетах, але якщо ці рішення не відповідають очікуванням громадськості – вони не працюють, а ефективність їх реалізації майже нульова.

Важливою проблемою вже довгий час залишається проблема соціального та правового захисту державних службовців. Коли ми говоримо про соціальний захист службовців в країнах ЄС, то в першу чергу це стосується заробітної плати. Державний службовець ЄС на рівні спеціаліста отримує середню заробітну плату 2000 тис євро, не рахуючи різних надбавок, премій і соціальних пакетів. Я вже не говорю про керівництво вищого рівня., Незважаючи на реформу щодо оплати праці службовців, яку впроваджує Нацдержслужба, я дещо скептично ставлюся до нових принципів оплати праці, адже є велика ймовірність, що державні службовці як отримували малу зарплату, так і будуть її отримувати навіть при всіх гарних ідеях та ініціативах.

Серйозний прорив в роботі органів влади відбувається у цифровій трансформації публічної служби. Мабуть, жодна з європейських держав не має таких  досягнень, як Україна. І я думаю, це тільки початок, перший серйозний  крок до удосконалення всієї системи державного управління та державної служби.

     На жаль в системі державної служби не враховується  мотиваційні аспекти діяльності службовців. Декілька років тому ми проводили опитування наших державних службовців щодо мотивації їхньої роботи. Отримали цікаві результати: посадовців на державній службі цікавить не стільки зарплата, скільки можливість самореалізуватись.  Наші державні службовці не бачать перспективи для свого кар’єрного росту, вони не знають, які посади вони будуть займати через два, п’ять чи десять років.

На підставі цього опитування ми розділили наших державних службовців умовно на три категорії: це державні службовці-консерватори, тобто ті, які добросовісно працюють, але не більше. Друга категорія – це державні службовці-новатори, які крім виконання своїх службових обов’язків хочуть зробити більше. І третя категорія – це  імітатори, які роблять вигляд, що працюють, але насправді не дуже намагаються щось робити. Найбільша кількість службовців за нашими підрахунками (більше 80%) – це консерватори, і найменша – це імітатори, близько 3%. Але тут є дуже багато причин, чому людина вибрала саму таку мотивацію до роботи, які потрібно враховувати при формуванні кадрової політики в органах влади на центральному та регіональному рівнях. Відсутність чіткого механізму кар’єрного росту, наявність службових традицій та спадковості є необхідною складовою функціонування державної служби.

Вже давно науковцями та політиками обговорюється проблема адаптації державної служби до стандартів ЄС. У 2000 році указ Президента України визначив основні шляхи адаптація державної служби до стандартів ЄС. Наступним кроком стало прийняття у 2015 році  нової редакції Закону України «Про державну службу».  Попередній закон був не стільки поганий, скільки не відповідав європейським стандартам. Новий закон про державну службу в більшості своїх положень відповідає цим вимогам: відбір кадрів (проведення конкурсів, іспитів), класифікація посад, зокрема їх поділ на політичні та адміністративні тощо. Це один зі стандартів ЄС: державний службовець адміністративного спрямування має бути захищений на правовому рівні  та професійно працювати на своїй посаді, незважаючи на те, який політик приходить. У випадку дотримання цих вимог, можливо, ми не мали б такої плинності кадрів, яка є зараз.

На практиці проходить все трохи по-іншому. Ще до періоду воєнного стану я зробив аналіз вступу на державну службу в центральних органах влади. Вимальовувалася цікава картина: НАДС проводить конкурси на заміщення вакантних посад, визначає переможця, а міністерство чи інший центральний орган його не приймають на роботу. Виникає питання: чому? А причина прагматична – бо це не «та» людина і вона не підходить команді, навіть якщо має досвід роботи і знання. Випливає простий висновок: або ми дотримуємося європейських стандартів, або міняємо наше законодавство і говоримо, що новий керівник, який представляє політичну силу, бере на себе відповідальність і може приймати людей без конкурсу.

Проблема добору кадрів передбачає підготовку та адаптацію до роботи в органах влади. Відсутність інституційної пам’яті в кадровій роботі, нехтуванням систематичної роботи щодо підготовки послідовності   кадрів зменшує ефективність функціонування державної служби. Людині, яка приходить на державну службу, потрібно півтора-два роки, щоб вона адаптувалася до нових видів діяльності, зрозуміла, в якій системі працює, ефективно виконувала свої функціональні обов’язки. Над цим треба працювати, тому  що без стабільної, ефективної системи державної служби ми не  можемо говорити про ефективність її роботи.

Державна служба під час воєнного стану адаптується до нових умов роботи. За даними Нацдержслужби станом на березень 2023 року сьогодні в Україні трохи більше 207 тисяч державних службовців, із них 25% – це чоловіки, 75% – жінки. У порівнянні з 2015 роком скорочення державних службовців відбулося майже на 30%. На регіональному рівні це в першу чергу пов’язано із проведенням адміністративно-територіальної реформи та зменшенням кількості районних державних адміністрацій. Другий фактор – це повномасштабне військове вторгнення. Близько 4 тис. державних службовців сьогодні в ЗСУ, близько 2 тис. – за кордоном, частина знаходиться на окупованих територіях, де вони працюють в іншому режимі. Основний висновок  щодо роботи органів влади в умовах воєнного стану  один - державна служба функціонує, вона сконцентрувала свої зусилля на вирішення нагальних проблем в період російської агресії.