Микола Ярмистий, кандидат наук з державного управління, директор ЧРЦПК
Державотворчі та національно-політичні погляди Т. Шевченка про державу, політичну систему та систему публічного управління, ідеї про самостійність України простежуються в таких творах поета як «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Великий льох», «Наймичка», «Цар», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші. Т. Шевченко виступав проти поневолення народу, закликав до боротьби за національне та соціальне визволення, став проповідником національно-патріотичних ідей, борцем за українську національну ідею та державну самостійність українського народу. Державний устрій тогочасної України Т. Шевченко уважав продовженням необмеженої влади монарха Росії, яка реалізувалася за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди. Держава, на його думку, виникає на певному етапі розвитку суспільства як інструмент гноблення. Тому царський уряд, чиновництво, державні установи Росії поет розглядав як єдину систему політичного та економічного гноблення народу.
Т. Шевченко прагнув утворення незалежної демократичної Української держави, такого суспільного ладу, де не було б «ні холопа, ні пана». Однією з важливих умов побудови такої держави було залучення широких верств населення до управління державою, створення колегіальної форми правління, проведення правової реформи. Разом з тим, поет усвідомлював, що зміна державного устрою можлива тільки насильницьким шляхом. На його думку, потрібно пробуджувати свідомість народних мас, формувати нову суспільну свідомість щодо гідного самостійного життя в незалежній українській державі. Становлення справедливого суспільного ладу, утвердження соціальної рівності, політичної свободи й законності Т. Шевченко вбачав у громадському самоврядуванні. На його думку самоуправлінням народу, як колегіальна форма реалізації влади, буде відстоювати права і свободи простих людей, захищати їх від національного та економічного гніту. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, насамперед, власність на землю. Він відстоював думку, що без об’єднання нації, без залучення громадськості до правління справами не може бути справедливої держави. Т. Шевченко вважав, що важливою передумовою справедливого суспільства є наявність «праведного закону». Під «праведним законом» він розумів закони, які усувають трудове гноблення людей та їх становий поділ, захищають рівномірний розподіл землі та працю всіх членів суспільств. Тому у своїх творах він критикував російське законодавство, яке захищало багатих та пригнічувало бідних людей.
Однією з домінуючих у поглядах та творчості Т. Шевченка є ідея «волі». Воля народу є для поета вищою цінністю. У російських царях він вбачав головних винуватців закріпачення українських селян. Одночасно він засуджує українських діячів, які багато говорять про «неньку Україну», про її «долю-волю», а насправді «деруть шкуру» з селян разом з російськими поміщиками. Україна для поета – країна демократичних традицій, козацької слави, яка здатна повернути собі волю. Щоб український народ отримав свободу потрібно звільнитися від кайданів Російської імперії та побудувати власну незалежну державу.
|