Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

30 березня 2022
Богдан Волошинський: Ми і наші прапори

Богдан Волошинський, країнознавець, викладач Івано-Франківського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації


До спогадів і роздумів спонукало давнє фото з часів проведення всеукраїнської акції урочистого відзначення 500-річчя Запорозької Січі у серпні 1990 року. Вже відбулися доленосні перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад, було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, піднято українські національні прапори не лиш на ратушах і будинках місцевих рад в Галичині, а й навіть на Хрещатику в Києві. До прийняття Акта проголошення незалежності України залишався ще рік. Ті романтичні часи тепер часом називають "співочою революцією". Справді, ми тоді багато співали патріотичних пісень, часто одягали вишиванки і гаряче пропагували національну символіку, спрагло дошукуючись чистих джерел правдивої української історії...


У липні того року керівні органи Народного Руху України і Всеукраїнського товариства української мови ім. Т. Шевченка "Просвіта" ініціювали масові виїзди делегацій областей на Запоріжжя для участі у вшануванні ювілею українського козацтва і пропаганди незалежницьких ідей. Свято мало відзначатися на офіційному рівні, оскільки Верховна Рада прийняла відповідну постанову, однак влада в УРСР належала комуністам, які ненавиділи національну символіку і боролися з незалежницькою ідеологією. Національно-демократичні сили закликали сформувати автоколони регіональних делегацій, які проїжджаючи через населені пункти південних областей, мали по дорозі вести агітаційно-роз'яснювальну роботу. Наша делегація, яка гордо іменувала себе Коломийською сотнею, виїхала автобусами з Коломиї 31 липня і вже вранці 1 серпня ми наблизилися до Одеси. На околиці міста нас на своєму авто зустрів представник глибоко законспірованого місцевого осередку Української Гельсінкської Спілки і вмілим маневром, обминувши приготовані до зустрічі з нами пости міліції, вивів наш транспорт поміж міськими тролейбусами аж під Оперний театр. Звідти ми, розгорнувши свої прапори, змогли влаштувати маніфестацію на Приморському бульварі і перед будинком міської думи, закликаючи мешканців і курортників не бути байдужими і долучатися до здобуття державної незалежності України. Якраз оцей епізод зафіксував для історії фотооб'єктив (автор цих рядків у центрі гурту з прапором і мегафоном).


Увечері того ж дня ми прибули до Херсона і з ходу, полишивши транспорт на узбіччі, пішки тротуарами подалися до середмістя. Якийсь добросердий місцевий хлопчина згодився бути для нас провідником, попросивши з остороги йти за нам на відстані кількох метрів та вдаючи, що ми незнайомі. Поява звечора нашого барвистого гурта була для містян і тутешньої міліції немалою несподіванкою. В цілому атмосфера спілкування з боку місцевого населення була трохи підозріливо-настороженою, оскільки давалися взнаки наслідки багатолітньої брехливої комуністичної пропаганди і масово тиражованих міфів про "буржуазних націоналістів", однак не бракувало й обережної, але щирої цікавості людей до наших переконань. А наступного дня ми вже маршували центральними вулицями Миколаєва. Звідти прибули на Нікопольщину, де на території колишньої Чортомлицької Січі стали табором і брали участь в урочистостях. Незабутніми стали тоді миті доброзичливого й теплого спілкування з жителями міст Нікополя, Орджонікідзе (тепер Покров), Марганця, Запоріжжя, де вдалося тоді побувати. Однак наші прапори конкретно бісили і діставали офіційних організаторів урочистостей, тому вони намагалися подолати українську національну символіку масовим розвішуванням по території святкування мало не на кожному стовпі червоно-синіх прапорів УРСР. Однак ніхто навіть з місцевих активістів не носив ці прапори, вони просто штивно висіли собі на держаках по обочинах доріг, а люди байдуже їх оминали. Ми ж свої синьо-жовті стяги з гордістю повсюдно носили в руках.


Повертаючись через тиждень зі святкування, вирішили ще раз по дорозі відвідати Миколаїв і Херсон. Але правоохоронні органи відтоді не гаяли часу, влаштувавши рогатки і посилені КПП на в'їзних шляхах до міст. А найбільше ми були подивовані, побачивши, що всі грунтові польові дороги, через які теоретично можна було би автотранспортом якось дістатися міста, були перериті з боку автотраси траншеями впоперек. Як же давно все це діялося і як невпізнанно змінилося відтоді наше суспільство!


Сьогодні ж, оглядаючи незабутні кадри спротиву озброєним окупантам херсонців зі синьо-жовтими стягами в руках, я схиляю голову перед їхньою відвагою і громадянською мужністю. Так само вражають і захоплюють мене героїчні громадські акції опору загарбникам жителів інших захоплених південно-українських міст і містечок, які також з гордістю несуть державні прапори і не визнають окупаційної влади у своїй домівці. Дивує і захоплює героїчна оборона міста-героя Миколаєва, подвиги миколаївців - захисників рідного міста. Дійсно, сьогодні в запеклій борні за право на саме людське життя формується модерна українська нація громадян - господарів своєї землі.


З цим вистоїмо і переможемо!

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Олег Немчінов: Реформа оплати праці держслужбовців Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Наталія Алюшина: Війна показала, що переважна більшість українських публічних службовців продемонстрували відданість державі Робота служби зайнятості в умовах військового стану Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб Павло Польовий: Цифрова компетентність державних службовців як основа процесів цифровізації сфери публічного управління Руслана Клим: Ключові аспекти розвитку Вижницького району Анатолій Круглашов: "Інститут державної служби України: зародження, розвиток, особливості" Ілона Факас: Вступ на державну службу: порядок, вимоги, особливості в умовах карантину Микола Ярмистий: дотримання принципів вірно служити українському народові та українській державі закладені в обітниці ще 100 років тому Державна служба є критерієм розвитку нашої держави Юрій Кітар: Ми маємо резерви та потенціал для розвитку району Сумлінним платникам податків буковинські фіскали створюють комфортний клімат Георгій Придій: Злагоджена робота задля досягнення максимальних результатів Пенсійне обслуговування по-сучасному: оновлені сервісні центри та портал електронних послуг
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Богдан Мельник: Ми хочемо, щоб молоді люди були долучені до процесів управління містом Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Громади області: дайджест за 7-12 березня 2022 р Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Євген Магда "Удар в спину: чому Санду та Спину грають проти України?" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть Марін Герман: Децентралізація влади без соціального капіталу – шлях до «інституційної невдачі»
шукайте нас на facebook