Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

14 березня 2022
Нині Білорусь – ворог

Володимир Бойко, історик, Чернігів (для газети "День")

 

Білорусь – поплічниця Росії. Саме так визначена наша північна, колись дружня сусідка, Радою ЄС. Білорусь – чи не найбільше розчарування нинішньої російсько-української війни. Йдеться не про режим Лукашенка чи всіх білорусів – немає питань до тих, хто перебуває в полоні російської пропаганди. Так само, як і до переважної більшості росіян. Ні за своїм світоглядом, ні за ціннісними орієнтирами від них ніхто нічого не чекав. Принаймні до того часу, коли їхнє комфортне життя буде геть зруйновано. Але ж всі попередні роки чомусь існувала така думка, що 30% білорусів здатні мислити критично та відповідально. Війна засвідчила – то була помилка. Тож надалі йтиметься про колишніх «адекватних».

 

В день початку широкомасштабного нападу Росії на Україну спробував додзвонитися знайомим, колегам з Гомеля та Мінська – власне тим, хто в 2020 р. просив українців про допомогу та пишалися несподіваним проявом громадянської активності. Реакція виявилася приголомшуюча, приблизно така (узагальнено): «Ми вам співчуваємо, але говорити на цю тему не будемо, вибачте; А де ви були в 2020 р.: Ми країна окупована та нічого не можемо; У нас за будь-який прояв протесту хапають – ми не можемо; Ви круті, але це не наша справа; Ми рятуємо ваших біженців, можете приїхати; Університет Каразіна горить? Та ні, пишуть, що управляння поліцією; Білорусь бере участь в нападі на Україну – про що ви кажете» – і т.п. «шедеври» думки. В цілому вони «відморозилися».


Літаки та ракети, що нищать українські міста з території Білорусі, наступ з півночі, що дозволив, зокрема, швидко пройти Чорнобильську зону та підійти до Гостомеля, Бучі, Ірпеня, використання території Білорусі як військово-логістичної бази, є свідченням безпосередньої участі білоруських силовиків в агресії Росії – ці аргументи не сприймалися. Підсумок такий – ніяких дій на підтримку України переважна більшість колишніх вже приятелів не робитиме. Більше, коли ми з колегою-істориком спробували поширити інформацію про війну на приватних та корпоративних сторінках, білоруси їх переважно видаляли. Один навіть обурився: «Що це таке, чому тут!».


Як пояснив відомий білоруський дослідник Андрєй Киштимов: «Не Зеленському і не українцям вирішувати коли нам, білорусам, виходити на вулиці». Довелося послати його курсом російського воєнного корабля. А ще маю бажання, якщо виживу та коли-небудь побачу цього пана плюнути публічно йому в обличчя. Перепрошувати за брак академізму не буду.
Дивно, але дотепер адекватніше ведуть себе білоруські військові – попри очевидну залученість вони не виявляють бажання воювати з Україною. Побачимо, як буде далі.


Не менш красномовною є позиція оточення Світлани Тихоновської. Читаємо у Франака Вячорки: «Білоруси не повинні нести відповідальність за діяльність Лукашенка у війні проти України». Це не жарт, серйозно? Дивна позиція. 2020 р. українці попереджали: квіточками та кульками політичні режими, подібні до лукашенківського, не усуваються. У відповідь чули – ми помірковані, у білорусів свій шлях, це наша справа – не вказуйте, що робити (читай – аби не було Майдану). Застереження, що ситуація в Білорусі стосується безпеки України, до уваги не бралися. «Дякуємо!». Це ніщо інше як політичне та громадянське лицемірство (або ж – свідома робота на орків). Громадяни відповідають за свою державу та владу. Остання може існувати лише з мовчазної згоди переважної більшості громадян. Або вони не громадяни. Решта потуг опозиції виглядає як виконання театральної вистави на тему України. «Як би не змінились білоруси прірва між нами – навіки. Навіть коли в них не буде Лукашенка»,  - вважає земляк-чернігівець Анатолій.


Ім'я білорусів рятують одиниці – такі як відомий білоруський історик Алесь Смалянчук – він підготував та поширив антивоєнну відозву. Хоч так. Наприкінці січня цього року в останній раз розмовляв із гомельською історикинею Валентиною Лебедевою. Невиліковна хвора вона найбільше хвилювалася не своїм станом, а загрозою війни, що нависла над Україною. Її слова були ледь не фізично пронизані болем. Валентини не стало 8 лютого, а після неї залишилися хитромудрі білоруси.
Хто дійсно бореться за честь Білорусі та білорусів – це сотні, можливо – тисячі добровольців, які взяли зброю у цій війні з Росією. Це єдині білоруси, які проявили реальну, а не опереткову солідарність із Україною.


Нині Білорусь – ворог. Переважна більшість її громадян не хочуть дивитися фактам в обличчя – їм так зручно. Важке, але необхідне відкриття, аби краще розуміти післявоєнні відносини та вибудовувати їх відповідно.

Джерело: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/nyni-bilorus-vorog

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Олег Немчінов: Реформа оплати праці держслужбовців Наталія Гусак про діяльність НСЗУ: робота в умовах війни та блекауту, контрактування, нові послуги, медична допомога ветеранам Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Наталія Алюшина: Війна показала, що переважна більшість українських публічних службовців продемонстрували відданість державі Робота служби зайнятості в умовах військового стану Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб Павло Польовий: Цифрова компетентність державних службовців як основа процесів цифровізації сфери публічного управління Руслана Клим: Ключові аспекти розвитку Вижницького району Анатолій Круглашов: "Інститут державної служби України: зародження, розвиток, особливості" Микола Ярмистий: Тенденції розвитку державної служби в Україні Мирослава Ткачук: Головне про патронат Ілона Факас: Вступ на державну службу: порядок, вимоги, особливості в умовах карантину Микола Ярмистий: дотримання принципів вірно служити українському народові та українській державі закладені в обітниці ще 100 років тому Державна служба є критерієм розвитку нашої держави Сумлінним платникам податків буковинські фіскали створюють комфортний клімат Георгій Придій: Злагоджена робота задля досягнення максимальних результатів Пенсійне обслуговування по-сучасному: оновлені сервісні центри та портал електронних послуг
Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Богдан Мельник: Ми хочемо, щоб молоді люди були долучені до процесів управління містом Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Громади області: дайджест за 7-12 березня 2022 р Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Дмитро Глобак: Організація системи освіти в територіальних громадах: досвід, проблеми, рішення Анатолій Круглашов "Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні" Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Євген Магда "Удар в спину: чому Санду та Спину грають проти України?" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть Марін Герман: Децентралізація влади без соціального капіталу – шлях до «інституційної невдачі» Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дзюба Іван Михайлович Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дністрянський Станіслав Северинович (1870 – 1935) Анатолій Круглашов: Місцеві вибори 2020: роздуми експерта Міста в децентралізаційній реформі: проблеми і перспективи Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України Сергій Гакман "Єврорегіон "Верхній Прут": досвід, виклики та особливості" Пропозиції учасників міжнародного круглого столу «Нові європейські парадигми співпраці та потенціал Єврорегіону «Верхній Прут» Зиновій БРОЙДЕ: КООРДИНУВАННЯ ПЕРЕХОДУ ДО ТРАНСКОРДОННОЇ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ ЕКОНОМІКИ Сергій Гакман: Білокриницька трагедія 1941 р.: погляд через 80 років
шукайте нас на facebook