Наталія Нечаєва-Юрійчук
к.і.н., доцент кафедри політології та державного управління
ЧНУ імені Юрія Федьковича
(м.Чернівці, Україна)

Сергій Троян
доктор історичних наук, професор,
Національний авіаційний університет
(м. Київ, Україна)

Чи важливі історичні пошуки та політичний аналіз? Що нового ми можемо дізнатися, вкотре аналізуючи події минулого та встановлюючи логічний зв’язок між минулим і сучасним? Хіба немає інших проблем, які потребують нагального рішення? На це питання кожен із нас має власну відповідь. Для когось політика – це десь там. Далеко. Та у модерну добу політика – це все, що відбувається з кожною конкретною людиною, як би вона не оцінювала своє життя.

Початок минулого століття. Перша світова війна. Загибель близько 10 мільйонів вояків. Поранено й скалічено близько 21 мільйона. І це – лише військові. А ті, хто загинули в тилу? Від голоду, холоду, інших випробувань, викликаних війною? І кожен випадок – це особисте й суспільне. Поза і у політиці. Це той урок, який спробувало вивчити людство, створивши Лігу Націй.

Та ще більш важливий урок Першої світової – це усвідомлення зв’язку між великою політикою та особистим життям. І цей урок людство продовжує вивчати. Отримуючи досвід, за який сплачує кров’ю, життям мільйонів людей, не кажучи вже про вплив на економічне, культурне, суспільне й, звісно, особисте життя мільйонів: від Європи й Америки до Африки й Азії.

Початок військової агресії Російської Федерації в Україну став шоком для світового співтовариства, адже у ХХІ столітті, видавалося, уже сформовані й погоджені механізми й інструменти вирішення політичних суперечок та міждержавних спорів. Та через століття після початку Першої світової війни світове співтовариство опинилося на порозі нової глобальної війни за світове домінування. І паралелі, проведені істориками й політологами щодо розділу Чехословаччини та анексії АР Крим були небезпідставними. Те, що змусило світ вжахнутися у 1939-1945 роках, коли нацизм отримав мовчазну згоду на здійснення своїх агресивних намірів, повторюється нині – у 2022 році, коли Російська Федерація розпочала широкомасштабне збройне вторгнення у суверенну Україну. І народження нового тоталітарного режиму відбувалося на наших очах, як і народження нацизму й сталінізму після завершення світової війни 1914-1918 років.

Термін «рашизм» лише нещодавно увійшов до широкого вжитку. Наукове визначення його в Україні дав знаний політолог і правознавець, доктор політичних наук, професор, академік Володимир Горбатенко. Завдяки йому це поняття було введено до Великої Української Енциклопедії.

Рашизм ґрунтується насамперед на ідеї «богообраності» та особливої цивілізаційної місії російського народу. У найзагальнішому розумінні, основу рашизму становлять суміш великоросійського шовінізму і реакційного православ’я, ідеалізація та спроба відтворення радянського минулого. Рашизм – сучасне обличчя тоталітаризму. Різновид нацизму, сталінізму.

Від збитого пасажирського «Боїнга», Слов’янська, Іловайська через Бучу та Маріуполь до Оленівки, від перших «поребриков» і «ихтамнетов» до вбивств і терору цивільного населення, масових ґвалтувань, катувань військовополонених фактично у прямому ефірі, геноциду, який чинить в Україні та щодо українців російська ядерна, мілітарно-терористична, авторитарна, клептократично-маніакальна гідра – кривавий шлях звичайного рашизму.

Свого часу спочатку політика «умиротворення» агресора, а потім «дивна війна» західних демократій проти нацистської Німеччини призвели до початку німецько-польської війни та її переростання в найкривавішу для Європи і всього світу Другу світову війну. Вона стала трагічним результатом теорії та практики «звичайного фашизму». Сучасний рашизм – це еклектика політичних практик фашизму та нацизму часів Другої світової війни (які спробував відобразити Михайло Ромм у своєму фільмі «Звичайний фашизм») та енергополітичних залежностей ряду держав світу від Росії. Тож чи можемо говорити, що історія повторюється? Так. У спробі встановлення світової гегемонії тоталітарним режимом, який повністю заперечує загальнолюдські цінності та міжнародне право.

Україна сьогодні залишається тією Цивілізаційною Ойкуменою, яка, як і у середньовічні часи, зупиняє уже російських варварів сучасності, рятуючи Європу від встановлення режиму «звичайного рашизму». «Свобода і звільнення — наша постійна робота. Вона не закінчується ніколи», – ці слова Умберто Еко вповні відповідають українському буттю сьогодні.