|
Розділ 1. Закордонний досвід формування органів влади базового рівня (на прикладі польських гмін) В Польщі запроваджено трирівневу структуру місцевого самоврядування: місцеві органи на рівні: гмін (до компетенції яких належить вирішення публічних справ місцевого значення); повітів (вирішення тих публічних справ, що виходять за межі компетенції гміни); воєводств (які представляють уряд у відповідному регіоні та уповноважені на здійснення контрольно-наглядових повноважень щодо гмін і повітів) [3] До правових засад місцевого самоврядування Польщі належать: Конституція Республіки Польща 1997 року , Закон від 8 березня 1990 року «Про місцеве самоврядування гмінне»; Закон від 5 червня 1998 року «Про місцеве самоврядування повітове»; Закон від 5 червня 1998 року «Про місцеве самоврядування воєводське»; Закон від 20 червня 2002 року «Про прямі вибори сільського голови (wójta), голови міста (burmistrza), голови міста (prezydenta miasta). Згідно ст. 164 Конституції Республіки Польща оcнoвнoю одиницею територіального самоврядування є гміна, яка виконує всі зaвдaння територіального сaмoупрaвління, нe закріплені за іншими одиницями територіального сaмoупрaвління [2]. В Польщі, станом на 1 січня 2017 року діє 2478 гмін, з них: 1555 сільських гмін, 621 гмін місько-сільських і 302 міських гмін, в тому числі 66 гмін, які є містами зі статусом повіту. Статус гмін, їхні повноваження виписані в Законі «Про місцеве самоврядування гмінне», який затверджений ще в березні 1990 року. Стаття 7 Закону «Про місцеве самоврядування гмінне» визначає власні повноваження гмін та включає в себе наступні 20 пунктів. До власних завдань гміни відносять: 1) благоустрій гміни, економіка нерухомості, охорона довкілля, а також економіка водних ресурсів; 2) дороги в межах гміни, вулиці, мости, місця та організації дорожнього руху; 3) водоканали та забезпечення водою, каналізації, очищення від комунальних відходів, забезпечення чистоти і порядку, а також санітарних засобів, сміттєзвалищ та переробка комунальних відходів, забезпечення електроенергією, тепло комунікацією та газом; 4) місцевий транспорт; 5) охорона здоров’я; 6) соціальна допомога, разом з тим забезпечення опікунськими закладами та притулками; 7) будівництво житла в межах гміни; 8) освіта; 9) культура, бібліотеки та інші заклади культури, охорона пам’ятників старовини; 10) фізична культура і туризм, а разом з тим санаторії та спортивні заклади; 11) місця торгівлі та торгівельні зали; 12) озеленення гміни та насадження дерев; 13) могили на території гміни; 14) громадський порядок, протипожежна безпека, водна безпека, разом з тим обладнання та утримання устаткування від повені; 15) утримання об’єктів та засобів громадського вжитку та адміністративних об’єктів; 16) охорона здоров’я матері та дитини, а разом з тим, забезпечення вагітних жінок соціальним, медичним та правовим захистом; 17) підтримка та поширення ідеї самоврядування; 18) реклама гміни; 19) співпраця з громадськими організаціями; 20) міжнародна співпраця.
Проте законом передбачено, що даний перелік завдань, не є вичерпним. Стаття 11 Закону зазначає, що мешканці гміни можуть приймати рішення щодо діяльності гміни шляхом референдуму або через органи влади гміни. До останніх віднесено раду гміни та виконавчу владу в особі війта у сільських гмінах, бургомістра (у сільсько-міських), президента (у міських із понад 100 тисяч. населення). Схематично розподіл влади у гмінах наведено на наступному рисунку 1. Законом встановлено обмеження щодо кількості заступників війта (бургомістра, президента). Для гмін чисельністю до 20 тис. мешканців у війта (бургомістра президента) може бути лише один заступник, у гмінах до 100 тис. мешканців – два; у гмінах до 200 тис. жителів – 3, у гмінах чисельністю понад 200 тис. мешканців може бути чотири заступники.
|