Аркадій Шова - голова Мамалигівської сільської об'єднаної територіальної громади Новоселицького району.

«Б.В.»: До того, як стати головою об’єднаної територіальної громади, Ви досить довгий час працювали на посаді сільського голови. Розкажіть, будь ласка, про Ваш досвід.

А.Ш.: Головою сільської ради я працював з квітня 2006 року. В цьому році був обраний головою об’єднаної сільської громади, до якої увійшли 6 сільських рад – 8 населених пунктів. Це Балківці, Драниця, Кошуляни, Мамалига, Негринці, Несвоя, Подвірне та Стальнівці.
На сьогодні знаходимося в стані реорганізації. Провели першу пленарну сесію, на якій вибрали секретаря, голову. Обов’язки старост поклали виконувати на  колишніх голів сільських рад. Власне, зараз очікуємо змін у законодавстві щодо призначення старост. Можливим є варіант, коли вони не будуть обиратися прямим голосуванням, а їх кандидатури затверджуватимуться на сесії за поданням комісії. Це дозволить зекономити державні кошти. Це питання піднімалося на нараді у Києві, з якої я нещодавно повернувся. 

Як був сприйнятий закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад»?

А.Ш.: Думки були різні. Спочатку обговорили це питання з колегами, у червні почали обговорення з людьми. З області нам дали попередній перспективний план. До нього спочатку входили ще сільські ради сіл Костичани і Ванчиківці, але на попередніх сесіях на початку обговорення депутати сільської ради села Ванчиківці прийняли рішення про приєднання до Новоселиці, а  депутати сільської ради села Костичани ніякого рішення так і прийняли.
В селах були створені ініціативні групи, які проводили громадські слухання. Досить важко було зібрати необхідну кількість мешканців – 50 відсотків плюс 1. Проводити референдум сільські ради не мали змоги, тому що вони  не настільки фінансово забезпечені, тому два рази відбулося громадське обговорення і двічі це питання розглядалось на сесіях сільських рад. Після цього було прийняте остаточне рішення про приєднання сіл і об’єднання в одну громаду. Цей процес ми завершили до серпня. На початку серпня провели останню сесію, отримали висновок обласної адміністрації про спроможність. Було затверджено також Перспективний план, який прийняла обласна рада. Після цього була постанова Кабінету Міністрів, і на вибори ми вже йшли як об’єднана громада.
На останній сесії облради були прийняті зміни до перспективного плану, щоб дати можливість нашим громадам вийти на прямі міжбюджетні стосунки з Києвом. Цей крок був необхідним, щоб дати поштовх для розвитку громад і не зірвати в майбутньому саму реформу децентралізації.

«Б.В.»: З якими проблемами зіткнулись у процесі?

А.Ш.: Проблем дуже багато, тому що створюємо нову структуру практично з нуля. Законодавець сам не встиг ще передивитись усі закони, тому є дуже багато  колізій. Наприклад, якби проводили ліквідацію сільских рад, які приєдналися до адміністративного центру, вона була б дуже довготривала і ввела нас у колапс. Однак до деяких законодавчих актів встигли ввести зміни, тому ми зараз можемо просто здійснити приєднання без зміни коду ЕДРПО. З цього боку нам полегшили роботу.
Нам також дають можливість створити свою структуру, сформувати штат, однак було б добре, щоб держава дала хоч приблизний штатний розпис, від якого ми могли б відштовхуватись, а також розмір ставки цих самих службовців, тому що кожна ставка йде уже від різних міністерств. Нам це необхідно, щоб скласти бюджет. В Бюджетному кодексі ми уже є як окремий рядок фінансування, однак тієї субвенції, яку нам дають, не вистачає, особливо по освіті.
Зважаючи на те, що зараз проводиться реформа освіти, очікуються, відповідно зміни в законодавстві. Планується, що перша і друга ланка шкіл, тобто дев’ятикласна середня освіта, буде у нас обов’язково, а вже 10, 11 і 12 класи – основна школа – йтимуть з нахилами. Заступник міністра освіти спрямував нас на реструктуризацію і оптимізацію мережі шкіл. У цьому питанні наша позиція зовсім інша, і хотілося б, звичайно, щоб держава нас підтримала. Адже якщо в селі не буде дошкільного закладу, не буде школи хоча б до 9 класу, то це село практично вмирає. У нас велика густота населення, і якщо ми не хочемо сіл-фантомів в області, то це, звичайно неправильна позиція держави щодо школи.
Звичайно, громада може сама приймати рішення, тому будемо  піднімати на постійних комісіях це питання, обговорювати фінансування шкіл. Оптимізацію потрібно робити, і я за неї, але її потрібно провести таким чином, щоб обійтися, як кажуть, «малою кров’ю». Адже тут йдеться і про долі вчителів та їх сімей, і долі дітей. Зі своїми колегами-старостами ми вже частково розглядали це питання. Для того, щоб зробити цю оптимізацію, наприклад, у наших верхніх селах – Стальнівцях, Несвої та Балківцях, треба, щоб у першу чергу були хоча б шкільні автобуси. Їх зараз нема, наш автобус перебуває у зоні АТО. А потрібні, як мінімум, два автобуси, тому що одні діти захочуть піти у школу в Подвірне, інші – в Мамалигу чи Драницю. Школа в Подвірному і наша, Мамалигівська, мають близько180-450 дітей. Витрати на них йдуть менші, як на школи, у яких до 100 дітей. Поки ми проводимо розрахунки. Не знаю, чи встигнемо все розподілити, зараз трохи важкий період, маємо фінансову яму.
На дитячі садки ми постійно отримували субвенцію близько 600- 800 тис, в цьому році нам дали 1,5 млн. напряму, але в загальному на два садки ми витрачаємо 3 млн. З них 1-1,5 млн. йде на заробітні плати, решта – на енергоносії, ремонти, канцтовари, вирішення якихось господарських питань. Сума суттєва. Базову дотацію на вирівнювання (субвенцію) нам зараз дали 4 млн. 300 тис., а це і на культуру, і на дошкільні навчальні заклади, і музичні школи, і позашкільну освіту, які не фінансуються із держбюджету. І якщо на два садки у мене йшло 3 млн., то ще на 2 садки буде приблизно стільки ж, тобто цих 4 мільйонів вирівнювання не вистачить. Деякі розрахунки ми вже провели по ПДФО. Не знаємо, як зараз рахувати, тому що немає Податкового кодексу. Дуже складно також у встановлені терміни прийняти бюджет. Окрім цього, потрібно провести тендери по енергоносіях.
Кадрове забезпечення, приміщення – дуже багато питань, які потрібно вирішити. Але ми знали, на що йшли, знали, що будуть труднощі, тому будемо намагатися їх вирішувати.

«БВ»: Чи відчувається, все ж таки, поряд з цим і позитив?

А.Ш.: Про позитив поки рано говорити. Насамперед він у тому, що люди об’єднались, хочуть якихось реформ, прагнуть, щоб життя стало краще. І на всіх цих громадських слуханнях у людей було єдине побоювання – щоб наш законодавець, наша держава у черговий раз не залишили нас напризволяще. Позитив будемо бачити у процесі роботи. Про якусь реальну картину можна буде говорити, мабуть, аж у другому півріччі.
Зараз, навпаки, очікуємо хвилю незадоволення з боку людей, адже відбувається скорочення штатів, люди можуть залишитись без роботи. Але знову ж таки – законодавець «сухий» у прийнятті закону, і коли йдеться про те, що в одному селі має залишитись один староста, що повинен надавати послуги, які раніше надавав цілий апарат сільської ради – це нереально. Буковина – специфічна область, у нас велика густина населення, мало сіл, у яких, наприклад, по триста мешканців, в основному близько шестисот, а чимало сіл, де населення взагалі більше тисячі. Староста повинен вирішувати якісь суперечки, давати потрібні довідки, виконувати іншу роботу. У нього залишились практично ті ж самі функціональні обов’язки, які були покладені на голову, просто тепер він став називатися старостою і не має печатки для вирішення фінансових питань. А все решта залишилась. І немає ніяких помічників.
У цьому питанні ми виходили з потреб. В маленьких селах залишили землевпорядників, адже потрібно зробити інвентаризацію земель, електронні карти з прив’язкою до супутника – це дуже велика робота.  І не мати землевпорядника означає, що не буде надходжень до бюджету. Повинен також бути працівник з соціальних питань, адже є різні категорії населення. Але, знову ж таки, ми повинні мати фінанси для утримання того самого землевпорядника та працівника з соціальних питань. Тобто зараз ми йдемо до того, щоб мінімізувати саму структуру апарату сільської ради.
Плюс ще законодавчі вимоги, що працівники повинні мати освітньо-кваліфікаційний рівень магістра чи спеціаліста, але в селах їх знайти важко, тому що хороші фахівці знаходять роботу в місті і не хочуть переходити у село на ставку 1378 грн. Через це у нас великий кадровий голод.
Окрім того, маємо брак адміністративних приміщень. Це основне, що потрібно для початку роботи. Необхідно створити центри надання адміністративних послуг, які б відповідали всім вимогам, потрібні фінансові управління, управління освіти, культури… З одного боку, ми скорочуємо штати, з іншого – набираємо. Тому будемо робити якісь міні-відділи, централізовану бухгалтерію, мінятимемо саму структуру роботи, раз нам дають такий карт-бланш. Якщо потрібно, будемо змінювати щось у процесі. Головне, щоб була підтримка, інакше буде дуже складно.

«БВ»: А зараз ця підтримка відчувається?

А.Ш.: Є велика підтримка від Регіонального офісу реформ, відчувається підтримка тих однодумців з Києва, які «проштовхують» ці закони. Йдуть назустріч наша обласна адміністрація і обласна рада. Зараз багато чого змінилося. Подивимось, як вони далі працюватимуть.

«БВ»: Чи спілкуєтесь з іншими головами об’єднаних громад?

А.Ш.: Ми тримаємо між собою постійний зв’язок, обмінюємось досвідом, радимось з тих чи інших питань. У нас три таких потужних громади: Великокучурівська, наша, Мамалигівська, де майже 13 тисяч населення, потім іде Рукшинська та інші, які мають від 10 тисяч і менше, найменша – Усть-Путила, де 2,5 тисяч мешканців. Звичайно, що там, де невелика кількість населення, може залишитись один староста і вести роботу – ось в чому різниця.

«БВ»: Чи окреслено вже план подальшої роботи? Які перші кроки робитимете?

А.Ш.: Ви знаєте, у будь-якій структурі, у будь-якому напрямі – все перші кроки. Фактично ми створюємо з нуля нову структуру, якої в Україні ще не було. Так, воно певним чином переплітається з тією роботою, яка була в місцевому самоврядуванні, але тут дуже багато нового: суміш місцевого самоврядування і державного управління, суміш міста і обласного центру, суміш райдержадміністрації і облдержадміністрації, нові повноваження і ті функціональні обов’язки, які були. Це для нас нове, ми з цим не зіштовхувались. Навіть зі створенням простих документів на цьому рівні можуть виникати складнощі, тому потрібні також і хороші юристи.
У цьому плані дуже важливо фінансово забезпечити працівників, простих службовців, інакше в органах державної влади буде великий колапс. Їх потрібно відвести вбік від політики, дати хорошу зарплатню і можливість поетапного кар’єрного зросту. Мінімальна заробітна платня рядового клерка у селі має бути хоча б в межах 2600-2700 грн., тому що люди більше орієнтуються на місто і хочуть отримувати такий самий сервіс. Зважаючи на те, що у селах основний податок на доходи фізичних осіб йде із державних службовців – вчителів, працівників дошкільних навчальних закладів тощо, ці ж гроші будуть вливатися в економіку села.
Значну частину фінансових надходжень очікуємо отримати з проектів. Для того, щоб писати проекти, потрібні хороші фахівці зі знанням англійської мови. Тому зараз здійснюємо пошук кадрів, які могли б здійснювати цю роботу. Зараз чекаємо відповіді на наші пропозиції.
Але загалом є позитивне налаштування. Є команда, яка мене підтримує – це молоді ентузіасти. Вони працюють, розуміючи, що не можна очікувати зразу всього. Найбільше ми боїмось заблокуватись. Хочеться все ж таки покращити життя людей. Ми взяли на себе дуже велику відповідальність і перед нашою громадою, і перед державою, яка проводить реформи, тому розуміємо, що якщо хтось із нас спіткнеться, то на реформах можемо ставити хрест. Через це докладатимемо максимум зусиль, щоб вийти на новий якісний рівень.