Віталій Савкін "Конфлікт інтересів на державній службі: причини та наслідки" - ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

Буковинський вісник

державної служби та місцевого самоврядування

Головна > ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

Віталій Савкін "Конфлікт інтересів на державній службі: причини та наслідки"

Сьогоднішня проблема корумпованості державного апарату настільки очевидна і величезна, що можна порівняти по рівню катастрофічності її прояву і дії на нашу державу і суспільство з війною. Один із аспектів діяльності публічних осіб тісно пов’язаний із конфліктом інтересів. Наявність конфлікту інтересів на державній службі при реалізації необхідних соціально-економічних програм і заходів, особливо в сучасних умовах, руйнує фундаментальні демократичні процеси, підриває політичні і правові засади державної влади і її авторитет.

Вирішення конфлікту інтересів – це певний алгоритм, процедури, які превентивно сприяють відвертанню корупційних проявів. Проте перш ніж такі процедури встановлювати, необхідно визначитися з самим явищем конфлікту інтересів, для чого звернемося до суті понять «інтерес» і «конфлікт». Конфлікт виникає при несумісності інтересів певних суб'єктів, тобто виникненні такої ситуації, при якій кожна із сторін прагне зайняти позицію, несумісну і протилежну щодо інтересів іншої сторони. Інтере́с (у праві) — прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб'єктивному праві, проте не суперечить праву як такому1.
У найзагальнішому плані під конфліктом інтересів в діяльності державного службовця розуміються ситуації, в яких особистий фінансовий чи інший інтерес службовця, або залежність його від інших громадян чи організацій можуть завадити або заважають належним чином виконувати посадові обов'язки.
Законодавче закріплення цього механізму, поряд з іншим, спрямовано на підвищення довіри суспільства до державних інститутів, забезпечення умов для добросовісного і ефективного виконання службовцями посадових обов'язків, виключення зловживань на службі. Посадові обов'язки покладаються на публічних службовців виключно для виконання завдань і функцій державних органів в суспільно корисних цілях. Об'єм і зміст посадових обов'язків конкретного державного службовця витікають з відповідних нормативних правових актів, посадових обов’язків. Уся практична діяльність державного службовця має бути спрямована на добросовісне виконання службового обов'язку, забезпечення інтересів суспільства і держави.
Введення інституту врегулювання конфлікту інтересів на державній службі зумовлене, разом з іншими чинниками, і міжнародними зобов'язаннями України, які виходять з Конвенції ООН проти корупції. Відповідно до п. 4 ст. 7 «Публічний сектор» названої Конвенції ООН кожна держава-учасник прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів2.
У Міжнародному кодексі поведінки державних посадовців, до якої посилає названа Конвенція ООН, механізми відвертання і врегулювання конфлікту інтересів регламентовані в положеннях глави II «Колізії інтересів і відмова від права», в якій закріплено, що «державні посадовці особи не використовують своє офіційне становище для невиправданого здобування особистої користі або особистої та фінансової користі для своїх сімей. Вони не беруть участі ні в яких угодах, не займають ніякого становища, не виконують ніяких функцій і не мають ніяких фінансових, комерційних або інших аналогічних інтересів, які несумісні з їх посадою, функціями, обов'язками або їх виконанням» 3.
Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на державній службі визначено у Законі України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-184. Цей Закон визначає два поняття конфлікту інтересів на державній службі:
потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Також, дається визначення приватного інтересу – це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Слід відзначити, що конфліктогенною ознакою виступає «протиріччя виникають між особистою зацікавленістю державного службовця і законними інтересами громадян, організацій, суспільства, і неналежним виконанням покладених на нього посадових обов'язків і вказаними законними інтересами».
До цього слід додати, що неналежне виконання посадових обов'язків, наприклад, може виникати через роботу державного службовця за сумісництвом в іншій, щодо основного місця роботи, організації (в цілях отримання додаткового заробітку), що також належить до різновиду конфлікту інтересів. У такому разі особиста зацікавленість державного службовця може впливати на якісне виконання посадових обов'язків.
Слід зазначити, що ст.16-1 Закону України «Про державну службу»5, також зобов’язує державних службовців дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».
Особиста зацікавленість охоплює не лише матеріальний аспект, але і інтерес державного службовця в придбанні нематеріального блага (нелегітимне отримання нагороди, просування по службі у зв'язку із спорідненими і іншими «особливими» стосунками з особами, до повноважень яких відноситься ухвалення відповідних рішень)
Порушення вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів призводить до корупційного правопорушення, обов'язковою ознакою якого є отримання неправомірних переваг як майнового, так і немайнового характеру для себе або іншої фізичної або юридичної особи, а рівне незаконне надання такої вигоди фізичною або юридичною особою посадовцю, державному службовцеві у своїх інтересах, а також від імені або в інтересах іншої фізичної або юридичної особи.
Таке рішення міститься також в законодавстві низки іноземних держав (там, де є законодавче визначення корупції). Наприклад, в законодавстві ФРН говориться про «отримання переваг», в законодавстві Японії – про «протиправне отримання майнових і немайнових благ». Неправомірними перевагами немайнового характеру можуть бути, наприклад, надання необґрунтованих послуг немайнового характеру, неправомірне просування по службі та ін. переваги, що отримуються для себе або іншої фізичної або юридичної особи.
Можна виділити наступні ситуації, пов'язані з конфліктом інтересів на державній і муніципальній службі :
1) володіння державним або муніципальним службовцем цінними паперами, акціями (долями участі, паями в статутних капіталах організацій), неприйняття заходів до передачі вказаних активів, що належать йому, в довірче управління відповідно до законодавства, в цілях відвертання конфлікту інтересів;
2) зайняття іншою оплачуваною роботою без повідомлення працедавця за наявності (можливості) конфлікту інтересів. Антикорупційне законодавство визначає правові засоби, спрямовані як на відвертання виникнення конфлікту інтересів (наприклад, інформування у письмовій формі державним службовцем про особисту зацікавленість та ін.), так і на його врегулювання (процедури вирішення конфлікту інтересів), але, як показує практика, вони не завжди ефективно грають превентивну роль.
Своєчасний розгляд ситуацій особистої зацікавленості державних службовців, яка може привести до конфлікту інтересів, дозволяє уникнути власне самого конфлікту. З іншого боку, врегулювання конфлікту інтересів має носить профілактичний характер, оскільки рішення про віднесення тих або інших випадків до ситуації конфлікту інтересів стають загальновідомі в межах державного органу і є основою формування антикорупційного мислення і поведінки.
Основним завданням державного службовця та керівника є відвертання випадків виникнення у державного службовця особистої зацікавленості, яка приводить або може привести до конфлікту інтересів в службових стосунках. Мета – це недопущення спричинення шкоди законним інтересам громадян, організацій, суспільства.
Основним завданням державного службовця та керівника є відвертання випадків виникнення у державного службовця особистої зацікавленості, яка приводить або може привести до конфлікту інтересів в службових стосунках. Мета – це недопущення спричинення шкоди законним інтересам громадян, організацій, суспільства.
Слід зазначити, що аналіз зарубіжного антикорупційного законодавства показує доцільність прийняття окремого законодавчого акту з питання врегулювання конфлікту інтересів на публічній службі. Таким шляхом пішла Канада, Грузія, Латвія.