Інна Дутчак, кандидат історичних наук, доцент, ГО «Інноваційні обрії України»

Вагоме місце в системі заходів реформування освіти посіла проблема гуманітаризації в усіх її ланках. Передусім це стосується підвищення не лише статусу, а й змісту суспільно-гуманітарних предметів, бо очевидно, що технократизм і заідеологізованість вступили у суперечність із загальнокультурним і цивілізаційним розвитком.

Водночас суперечливі явища у впливі на зміст освіти пов’язані з тим, що у вітчизняній системі освіти досі не вироблено стандарту, який би зробив достатньо прозорою не лише необхідність, але й напрями, форми, сутність гуманітаризації.

Варто зазначити також про те, що підвищення статусу цього напрямку в освіті в переважній більшості пов’язується з кількісними показниками, тобто звільненням часу на вивчення гуманітарних предметів, часто без обґрунтування специфіки підготовки відповідних кадрів.

У окремих випадках, як показує практика, суспільно-гуманітарним дисциплінам штучно нав’язують функції розв’язання складних соціальних проблем, які не вирішуються на рівні загальнодержавних потуг.

Важливим напрямом гуманітаризації є реформування національної історичної освіти, що самим своїм призначенням відображає український інтерес  і перспективу, формує нове національно свідоме мислення.

Характерною рисою реформування історичних дисциплін є розробка в багатьох регіонах таких навчальних предметів, як «Оповідання з історії рідного краю», «Історія рідного краю», «Минуле і сучасне рідного краю», «Історія України та рідного краю» і відповідного навчально-методичного забезпечення.

Незважаючи на розмаїття назв, відмінності регіональних програм, підручників і посібників, всі вони відображають нові підходи в освітній суспільно-гуманітарній політиці.

Так, зокрема, прослідковується прагнення знайомити тих, хто навчається, з історією як наукою. Методичний апарат, дидактичний, ілюстративний, документальний матеріал свідчить про орієнтацію на формування національно-свідомої, державницької особистості. Нові посібники та підручники стають кращими з погляду емоційно-виховного впливу. Вивчається не лише внесок визначних політичних і культурно-громадських діячів, нові явища, що були поза межами суспільної уваги, але і життя та діяльність пересічних людей.

Процеси гуманітаризації здійснюються через синтез історичних подій конкретних регіонів з тим же періодом історії України, всесвітньої історії і визначення їх місця та ваги в загальноісторичному контексті. Це важливо, бо без глибокого розуміння історичних подій, процесів, які відбувалися в краї, без знань про минуле історичної спадщини сприйняття вітчизняної і світової історії буде викривленим і неповним.

Доцільно спиратися також на матеріали усної історії, з повсякденного життя власних родин, сусідів тощо. Це полегшує сприйняття вагомості тих чи інших подій великої історії, бо вони ніби наближаються до нас, якщо це сприймати через призму особистих історій родичів, інших добре знайомих людей і так засвоювати відповідний історичний матеріал.

Водночас відчутною є дія і вплив деяких історично зумовлених факторів, які визначають специфіку реалізації завдань гуманітаризації історичної освіти. Передусім вона зумовлена поліетнічністю, полікультурністю населення України, різним рівнем задоволення національних потреб в освітній сфері. Досвід засвідчує, що історія, традиції минулих поколінь різних етносів піддаються не завжди об’єктивному висвітленню, зустрічається викривлення фактів, подій, суті явищ.

Хибним є твердження, що успішна реалізація завдань гуманітаризації освіти через історичні дисципліни повинна спиратися лише на знання матеріальних процесів, явищ, фактів, ідей. Більш точним є переконання, що процес формування історичної свідомості має передбачати активну дію, особисту позицію, зацікавлене ставлення до дійсності, вироблення нових поведінкових норм і ціннісних орієнтацій.

Сьогоднішніми суспільними реаліями значною мірою зумовлено те, що ставлення до історії в Україні різне – від суцільної апологетики до абсолютного відкидання, засудження чи навіть заперечення, що лише засвідчує надзвичайну суперечливість і складність як різних процесів і подій, що відбувалися у минулому, так і всього, що має місце в новітній час. Тому дуже важливо спиратися на джерелознавчі матеріали, відкидаючи суб’єктивність, ідеалізацію, скептицизм.

Повертаючи справжню історію власної держави та народу України, при цьому акцентуючи увагу на традиційних і сучасних поглядах на українознавство, необхідно звертатися не лише до замовчуваних раніше, фальшованих історичних фактів, а й ураховувати результати зарубіжних досліджень, які здебільшого є полемічними, неоднозначними в оцінках, але потрібними для формування об’єктивного, неупередженого викладання історичних і суміжних суспільних дисциплін.

Нові, як і попередні концепції, безперечно треба знати, але впроваджувати їх у регіональний історичний стандарт обережно, враховуючи, що позиція зарубіжних дослідників щодо історичного минулого України може бути суб’єктивною і навіть упередженою часом.

Разом з тим, кожен вітчизняний дослідник, вчений, педагог, при всій його любові до України, повинен пам’ятати про серйозні небезпеки усякого шовіністичного сп’яніння. Патріотизм повинен перебувати під захистом совісті та правосвідомості.

У воєнний час гуманітарна освіта відіграє ключову роль у захисті прав людини, формуванні суспільної стійкості та сприянні досягненню миру шляхом поширення знань про міжнародне гуманітарне право. Вона допомагає впроваджувати принципи гуманності, запобігати жорстокості та надавати допомогу жертвам конфлікту, врівноважуючи, так би мовити, військові потреби та гуманні принципи.

Так, зокрема, захист прав людини через поширення і популяризацію знань з міжнародного гуманітарного права є частиною гуманітарної освіти, яка визначає правила ведення війни для захисту жертв конфлікту, таких як цивільні, поранені, військовополонені та інші вразливі групи.

Гуманітарна освіта допомагає суспільству краще розуміти причини та наслідки конфліктів, що сприяє розвитку стійкості та здатності до відновлення після війни.

Знання про гуманітарні принципи та міжнародне право можуть допомогти у формуванні культури миру та запобігати ескалації конфліктів, а також сприяти їхньому мирному вирішенню.

Гуманітарна освіта вчить розрізняти законні та незаконні дії під час війни, наголошуючи, що навіть під час збройного конфлікту необхідно дотримуватися певних обмежень, які забороняють зайве страждання.

Отже, аналіз якісних характеристик змісту освіти та світовий досвід переконують у необхідності реалізації окреслених завдань, пов’язаних із проблемою гуманітаризації освіти та визначення ролі гуманітарної освіти в умовах воєнного стану, що забезпечуватиме належний рівень свідомості громадян України, їхню інтелектуалізацію, а також розвиток вітчизняної системи освіти відповідно до сучасних світових тенденцій.

Кожен, хто береться за справу навчання та виховання в умовах воєнного стану, має опиратися на загальнокультурні цінності, апелювати до моральних принципів людини та суспільства.