М. Бунге – економіст, фінансист, державний і громадський діяч. Народився 11 листопада 1823 р. у Києві у дворянській сім’ї німецького походження. Початкову освіту отримав в 1-й Київській гімназії, а в 1841 р. вступив на юридичний факультет Імператорського університету Св. Володимира в Києві, де пройшов повний курс наук. Протягом 1845–1850 рр. Викладав політичну економію та статистику в юридичному ліцеї князя Безбородька у Ніжині. В 1847 р. захистив магістерську дисертацію на тему «Дослідження начал торгового законодавства Петра Великого».
У 1850 р. переведений до Київського університету Св. Володимира та призначений ад’юнктом кафедри політичної економії та статистики. В 1852 р. після захисту докторської дисертації «Теорія кредиту» стає екстраординарним професором. З 1859 по 1862 рр. віце-голова комісії для опису губерній Київського навчального округу. З 1862 р. призначений керуючим Київською конторою Державного банку.

Тричі обіймав посаду ректора університету Св. Володимира: у 1859-1862 рр. – за призначенням, у 1871–1875 та 1878–1880 р.р. – у результаті обрання. В 1880 р. був переведений до Санкт-Петербурга на посаду товариша міністра (перший заступник). Упродовж 1881–1886 р.р. працював на посаді міністра фінансів Російської імперії, а впродовж 1887 – 1895 рр. – головою Кабінету міністрів Росії. М. Бунге був членом Санкт-Петербурзького й Новоросійського університетів, Історичного товариства Нестора Літописця, Імператорського Російського географічного товариства, почесним членом Петербурзької Академії наук. В 1890 р. обраний ординарним академіком Петербурзької Академії наук за розрядом політичної економії історико-філологічного відділення. Створив наукову школу, що здобула світове визнання як Київська психологічна школа. Помер 3 червня 1895 р. у Царському Селі неподалік від Петербурга. Похований за заповітом у м. Києві на Байковому кладовищі.

Суспільно-політичні та державотворчі погляди М. Бунги базувалися на тому розумінні, що самодержавна монархія є оптимальною для вирішення супільнозначимих проблем і здатна ефективно вирішувати назрілі економічні і політичні завдання. Основними вимогам до монархії вбачав у суворому дотриманні законів, вдосконаленні всієї системи управління шляхом проведення реформ. Разом з тим, був прибічником місцевого самоуправління, підтримував ідею розвитку місцевих виборних органів. Принциповим положенням М. Бунги щодо ефективності прийняття управлінських рішень в системі державного управління є обов’язковість обговорення суспільних проблем безперервної взаємодії уряду та народу. Вважав, що державна влада шляхом узгодження суспільних інтересів має забезпечувати економічну стабільність та запобігати суспільним конфліктам. Основною умовою суспільного розвитку вбачав у скасуванні кріпацтва, розвитку приватного підприємництва та створення конкурентного середовища.

Наукові праці М.Бунги присвячені політичній економії, теорії кредиту, фінансів і грошей, теорії статистики, селянського та робітничого законодавства, мали важливе значення для реформування соціально-економічної системи держави. Протекціоністські погляди вченого поєднували принципи ринкового лібералізму і засад державного управління економічним розвитком. М. Бунге свої реформаторські ідеї та програму ринкових перетворень впроваджував у практику.

Для вирішення проблем економічної політики виступав за розвиток вітчизняної промисловості і обґрунтовував можливість фінансування її державою, становлення акціонерних товариств і підприємництва, вирішення робітничого питання і впровадження фабричного законо-давства, увів митний тариф, що сприяв розвитку експорту. Він також відстоював ідею участі робітників у прибутках підприємства шляхом акціонування, що повинно було сприяти матеріальній підтримці працівників і покращити якість та умови праці. На посаді міністра фінансів М. Бунге намагався реформувати податкову систему та впровадити фінансово-кредитні відносини на ринкових засадах; наполягав на скороченні непродуктивних державних видатків і розвитку правових засад бюджетного процесу; стабілізації грошово-кредитної системи та підготовці грошової реформи. В аграрній сфері проводив політику становлення класу середніх землевласників, поширення приватної земельної власності селян, ініціював переселення селян для вирішення проблеми малоземелля. На його думку саме селянин-власник повинен стати опорою та фундаментом держави.

М. Бунге був прихильником створення нових організаційно-правових форм, для вираження і захисту інтересів незаможних верств населення. Тільки в процесі обєднання зусиль, взаємодії держави, суспільства та різних соціальних груп можливе вирішення соціальних проблем. Соціальна спрямованість реформ не означала створення системи соціальних подачок. Держава, на думку М. Бунге, повинна не збільшувати видатки з бюджету на соціальні програми, а створювати необхідні передумови для реалізації членами суспільства власної ініціативи, за яких вони самостійно зможуть досягнути добробуту.

Діяльність М. Бунге як науковця та урядовця дозволяє говорити про формування основних теоретичних та практичних засад вдосконалення ситеми управління в органах публічної влади. Політичним заповітом М. Бунге є відома його праця «Загробні нотатки», в якій викладені основні позиції щодо розширенні прав місцевих виборних установ (органам місцевого самоврядування), реорганізації центрального та місцевого державного апарату, переходу до нової системи народної освіти, проведенні ліберальної політики при вирішенні національно-релігійних та інших проблем.

Основні праці: Бунге Н. X. Загробные заметки / Публикация В. Л. Степанова // Река времен. – 1995. – Кн. 1. –С. 198-254; Бунге Н. X. Полицейское право. –К., 1869; Основи політичної економії (1870); Нариси політекономічної літератури (1895).

Джерела: М. Бунге: сучасний дискурс / за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2005; Горкіна Л.П. Наука і управління: феномен М.Х.Бунге [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://polezno.ucoz.ua/gorkina_l.pnauka_i_upravlinnja_fenomen_m.khbunge.pdf; Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. – К. : Либідь, 1997; Степанов В. Л. Н.Х. Бунге: судьба реформатора / В. Л. Степанов. – М. : РОССПЭН, 1998 – 398 с.

М. В. Ярмистий