Зиновій БРОЙДЕ, радник голови облдержадміністрації, директор ДНТЦ «Екоресурс», кандидат технічних наук

З античних часів мобільність людей, товарів, послуг і коштів була ознакою розвиненості кожної території задовго до формування сучасних європейських держав, зверхність яких була остаточно визначена лише Вестфальським миром у 1648 році за результатами Тридцятирічної війни. Взаємодія міст, громад, регіонів і країн по зручних шляхах сполучень через водорозділи та по річкових басейнах, через узбережжя морів і судноплавство завжди була одним з ключових чинників сталого соціально-економічного і просторового розвитку та мирних взаємовідносин.

По мірі становлення держав і кордонів між ними ця взаємодія все більше  розгалужувалась на внутрішню і міжнародну, коли безпекові, нормативно-правові, прикордонні, котрабандно-митні, а іноді й ксенофобічні бар’єри ускладнювали транскордонну співпрацю (ТКС). Частіше це відбувається навіть всупереч економічним і соціальним інтересам  громад, регіонів і країн.

Тому розвиток ЄС системно поєднує сучасне відродження «Європи Регіонів» з міжтериторіальним співробітництвом і мінімізацією впливу міждержавних бар’єрів, на що з 1980 року спрямовано Мадридську конвенцію країн – учасниць Ради Європи і, надалі, діяльність Асоціації європейських прикордонних регіонів (AEBR) і Асамблеї регіонів (AER). Такий підхід і досі залишається основою транскордонної взаємодії на європейському континенті для країн, регіонів і громад згідно з їх національним законодавством і спільними правилами, які узгоджуються кожною державою при ратифікації нею цієї Конвенції та її додаткових протоколів.

Для країн, що після «дестройки» СССР і Варшавського договору обрали СНД, ТКС мало стати одним з найбільш ефективних засобів просування європейської інтеграції, що був визначений серед основних пріоритетів співпраці з ЄС і почав активно втілюватись в Україні у суцільному ланцюжку спільних єврорегіонів вздовж кордонів України з межуючими країнами ЄС: «Буг», «Карпатський», пілотний «Верхній Прут», «Нижній Дунай», а також українсько-молдавський «Дністер» (Рис. 1-а).

На основі аналізу напрацювань перших транскордонних проєктів в Україні, СНД і у зазначеному ланцюжку спільних єврорегіонів та їх обговорення Робочою групою з міжрегіонального і прикордонного співробітництва Центральноєвропейської Ініціативи (ЦЄІ), до головних завдань Концепції державної регіональної політики було включено одночасне забезпечення внутрішньої згуртованості та транскордонної співпраці, а саме:

- зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці, що є одним з головних чинників підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках;

- налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики, наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів ЄС, а також розвитку транскордонного співробітництва як дійового засобу зміцнення міждержавних відносин та вирішення регіональних проблем. 

Сьогоднішній стан міжтериторіальної взаємодії громад і регіонів України з партнерами у ЄС охоплює широке поле зв’язків і форм цієї співпраці, які за останні десятиріччя доповнено такими принциповими пріоритетами як, зокрема, енергетичний та інформаційно-комунікаційно-безпековий.  Водночас за результатами реформи децентралізації активізувалась і внутрішня згуртованість та міжтериторіальна кооперація між українськими суб’єктами на основі положень законодавства про співробітництво територіальних громад.

Таке бачення стратегічної ролі  ТКС у регіональній політиці було підтримане на першому виїзному засіданні Парламентського комітету Україна – ЄС, Світовим банком та, надалі, за пропозицією Мінрегіону – при укладенні Меморандуму про співпрацю з Єврокомісією.

Розбудова транскордонної співпраці в Україні, включаючи ініційовану в 2000 році розробку Закону «Про транскордонне співробітництво», ґрунтувалась на Мадридській конвенції та двох її додаткових протоколах. Але в ході розширення ЄС цього «м’якого» інструменту виявилось недостатньо для розв’язання сумісних транскордонних проблем членів ЄС у полі одночасної дії відмінних вимог національного права і спільного законодавства ЄС (Acquis communautaire) та засобів підтримки Структурними фондами, Interreg та іншими інструментами ЄС.

Для подальшого розвитку ТКС ЄС ініціював Регламентом № 1082/2006 у 2006 році формування (переважно, на базі єврорегіонів) Європейських об’єднань територіального співробітництва (EGTC).  Метою було полегшення і покращення умов ТКС у прикордонній, транснаціональній, міжрегіональній і міжтериторіальній формах співпраці членів ЄС. EGTC передбачають відповідну правосуб’єктність юридичних осіб, учасниками яких можуть бути не тільки держави, органи регіональної чи місцевої влади, а й громадські організації чи інші зацікавлені юридичні особи, що дає можливість якнайширшого врахування інтересів всіх мешканців територій учасників EGTC.

Таким чином, після  2006 року об’єднання транскордонного співробітництва, започатковані єврорегіонами, набули дві окремі нормативно-правові основи та можливості фінансування. Оновленим Законом України визначена участь в них українських суб’єктів у наступних формах:

EGC – Європейські єврорегіональні об’єднання відповідно до ІІІ (Утрехтського) протоколу до Мадридської конвенції, які не передбачають механізмів фінансування інструментами ЄС;

EGTC – що утворюються і функціонують згідно з доповненнями, внесеними Регламентом № 1302/2013 (офіційних перекладів означених регламентів українською мовою не виявлено).

У процесі підготовки ЄС Регламенту № 1082/2006 і його дискутування за української участі в рамках співпраці з СЕІ та Асоціацією європейських прикордонних регіонів (AEBR) і з Інститутом міжнародної соціології в Горіції (ISIG), до п. 16 преамбули цього акту ЄС було включене наступне положення: «Добір заходів Співдружності, що дозволяють створення EGTC, не повинен, однак, виключати можливість участі суб’єктів з третіх країн у EGTC, утвореному відповідно до цього Регламенту, якщо законодавство третьої країни або угоди між державами-членами та третіми країнами це дозволяють».

На цих підставах, необхідність українського інтегрування до EGTC ініціювалась у постанові ВРУ від 27.06.2007 №. 1242 за результатами парламентських слухань «Про інтенсифікацію співробітництва України з ЄС у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва». Йшлось про вироблення нормативно-правової та інформаційно-методологічної основи для залучення українських суб’єктів і учасників транскордонного співробітництва до створення нових чи включення у існуючі EGTC, які формуються, функціонують і фінансуються коштом ЄС виключно за Acquis communautaire та законодавством країн – членів ЄС на їх території. Відповідні пропозиції були представлені 04.06.2010 на 5-му засіданні Консультативно-дорадчої ради з питань розвитку єврорегіонів і транскордонного співробітництва при Мінрегіонбуді України.

У наступному багатосторонньому обговоренні подальшої розбудови системи EGTC ці українські пропозиції презентувались в рамках спроб розробки Стратегії ЄС для Карпатського регіону в Комітеті Регіонів ЄС  25.11.2011, 28.05.2013 та 25.11.2015. 

Суттєве покращення умов для української участі у EGTC відкрив ухвалений у 2013 році Регламент ЄС 1302/2013,. Зокрема, стало можливим створення EGTC лише однією країною-членом ЄС разом з учасниками з третіх країн, які мають сумісний кордон з ЄС та підпадають у сферу дії спільних транскордонних чи транснаціональних програм Європейської територіальної співпраці. Цей Регламент також спростив і пришвидшив процедуру створення EGTC, а його установчу угоду визначив основним документом, що регулює основні аспекти функціонування та управління EGTC, а також розширив список його можливих учасників, включаючи певні групи приватних осіб.

Ще до остаточного ухвалення Регламенту 1302/2013, Чернівецькою областю і Сучавським повітом Румунії піл егідою пілотного Єврорегіону «Верхній Прут» було розпочато підготовку формування EGTC «Транс-Буковина» (Рис. 1-б). Але ретроградні процеси щодо Угоди про асоціацію, які призвели до Революції Гідності, заблокували цей процес. Причини та наслідки тих подій нескладно зрозуміти з Рис. 1-в). Згортання євроінтеграційних процесів на основі напрацювань у спільних єврорегіонах з країнами ЄС відбувалось одночасно з бурхливим розвитком ТКС на сході України, результатом чого стала карта агресії 2014 року та повномасштабної війни у 2022 році.

Рис.1 а) – суцільна система спільних єврорегіонів України з країнами ЄС; б) узгоджений  проєкт формування EGTC на базі пілотного Єврорегіону «Верхній Прут»; в) російське бачення ТКС

Підґрунтям такого бачення є Комплекс заходів з виконання Мінських угод від 12.02.2015 (п.6 приміток до п.11) з подальшим розвитком у вихідній редакції Положения  об Управлении президента российской федерации по приграничному сотрудничеству (указ от 02.10.2018 № 559):

 «4. Основными задачами Управления являются:

   а) обеспечение деятельности президента российской федерации по вопросам  приграничного  сотрудничества  с   Республикой   Абхазия, Республикой  Южная  Осетия  и  Украиной,  а  также   по   поручению президента   российской    федерации    с    иными    сопредельными государствами».

За результатми обговорень сучасних можливостей для утворення EGTC, узагальнених у постанові ВРУ від 21.09.2016 № 1537 за результатами парламентських слухань «Транскордонне співробітництво як чинник євроінтеграційних процесів України», на міжрегіональному рівні та за спільними пріоритетами Стратегії ЄС для Дунайського регіону та Ініціативи Тримор’я була вироблена дворівнева модель  (С.32) подальшого просування до EGTC з українською участю.

1. Вступ.

1.1. Державна програма розвитку міжнародного територіального співробітництва на 2025–2027 роки (надалі – Програма), на підставі Звіту про прогрес України в рамках Пакета розширення ЄС у 2024 році, наголошує на важливості налагодження контактів на міжтериторіальному рівні щодо EGTC для ефективного впровадження багаторівневого управління та реалізації політики згуртованості ЄС на засадах, визначених главою 27 розділу V Угоди про асоціацію, стаття 448. у якій визначає пріоритетність таких «складових транскордонного і регіонального співробітництва, як транспорт, енергетика, комунікаційні мережі, культура, освіта, туризм, охорона здоров’я та інших сфер, охоплених цією Угодою, що містять елементи транскордонного та регіонального співробітництва, зокрема, розвитку транскордонного співробітництва щодо модернізації, забезпечення обладнанням та координації роботи служб надання допомоги за умов надзвичайних ситуацій». При цьому, в Програмі підкреслена «проблема незадовільного рівня транскордонної мобільності, використання транскордонних публічних послуг з державами - членами Європейського Союзу та Республікою Молдова, що стримує транскордонне співробітництво».

1.2. У зв’язку з цим у Програмі реалізація міжнародного територіального співробітництва вважається за необхідне впровадження європейських підходів до регіонального розвитку, а також засобів підготовки українських територіальних громад до майбутнього управління та використання ресурсів інвестиційних і структурних фондів ЄС. Тому формування EGTC з українською участю розглядається як наступна стадія активізації процесів налагодження партнерств між українськими територіальними громадами усіх регіонів України та муніципалітетами іноземних країн на підставі укладених угод про партнерство, а також у межах неформалізованих контактів між органами місцевого самоврядування України та місцевими органами виконавчої влади іноземних держав. Одним із ключових завдань стає перетворення таких партнерств у сталі механізми взаємовигідної співпраці та реалізації спільних проектів у сферах взаємного інтересу. EGTC й є одним з таких механізмів, що продовжує вдосконавлюватись і доповнюватись, зокрема у 2025 році напрацюванням ЄС щодо Інструменту розвитку і зростання прикордонних регіонів  BRIDGEforEU.  

1.3. У Програмі наголошується, що «в умовах майбутнього членства України в ЄС такі органи стануть однією з ключових інституцій для реалізації політики згуртованості, побудови системи інтегрованого територіального (багаторівневого) управління, розвитку прикордонних територій та ефективного використання коштів ЄС».  При цьому, в Програмі (бодай через 20 років) розглядається принцип  (С.214), покладений у 2006 році в основу стратегії ЄС щодо програм Інструменту сусідства і партнерства (ENPI).

Він «передбачає здійснення комплексних заходів, спрямованих на активізацію участі місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування України та/або їх об’єднань у міжнародному територіальному співробітництві, зокрема: інституційне зміцнення системи координації міжнародного територіального співробітництва із застосуванням механізмів багаторівневого врядування, стимулювання розвитку інституцій міжнародного територіального співробітництва, розбудову міжнародних партнерств на регіональному та місцевому рівні, зміцнення спроможності суб’єктів та учасників міжнародного територіального співробітництва» з «оптимізацією використання фінансового ресурсу та його спрямування на підтримку проектів з високим мультиплікативним ефектом та відповідністю національним, регіональним та місцевим стратегічним пріоритетам».

Такий підхід повинен мати перевагу над нині практично всеохопним «наданням підтримки окремим ініціативам суб’єктів та учасників міжнародного територіального співробітництва, подальшим розширенням переліку партнерств без акценту на їх трансформацію у спільні реалізовані проекти у взаємовигідних сферах, демонстрацією локальних успіхів без формування спільної координаційно-інформаційної платформи міжнародного територіального співробітництва і здійснення постійного моніторингу потреб та проблем розвитку міжнародного територіального співробітництва».

1.4. Для цього, до ключових завдань Програми, що спрямовані на зміцнення інституційної спроможності суб’єктів та учасників міжнародного територіального співробітництва, віднесені:

- розроблення механізмів участі суб’єктів міжнародного територіального співробітництва у діяльності органів міжнародного територіального співробітництва, зокрема EGTC;

- інтеграція суб’єктів міжнародного територіального співробітництва України в європейські мережі співробітництва, налагодження ефективних каналів зв’язку між регіонами з метою поширення досвіду євроінтеграції та впровадження кращих практик місцевого самоврядування та регіонального розвитку;

- посилення участі агенцій регіонального розвитку у міжнародному територіальному співробітництві.

1.5. Згідно зі Звітом ЄС щодо інтеграції України від 04.11.2025 необхідно «вжити подальших зусиль для впорядкування та уточнення змісту та структури місцевих стратегічних документів, сприяння їх оцифруванню за допомогою Геоінформаційної системи і пов’язування їх з відповідними лініями фінансування на шляху до створення скоординованої та узгодженої системи планування, яка враховує стратегічне, просторове та бюджетне планування» (С.40), що 25 років тому пропонувалось для системи єврорегіонів України (С.82).

2. Передумови і нормативно-правові підстави.

 Завдання і заходи з виконання Програми передбачають розроблення у 2026 році Методичних рекомендацій для участі українських суб’єктів міжнародного територіального співробітництва у створенні EGTC чи приєднання до нього.

Тому модель, що пропонується, можна розглядати як перший «драфт» передбачуваних Методичних рекомендацій (МР), розроблений на подальший розвиток положень попередніх МР, затверджених наказом Мінрегіону від 27.01.2009 № 46 і доповіді на засіданні Консультативно-дорадчої ради з питань розвитку єврорегіонів і транскордонного співробітництва Мінрегіону 04.06.2010, Ці пропозиції були використані при утворенні EGTC «Tisza», як першої «лабораторії» таких утворень в Україні, враховуючи попередню спробу в Чернівецькій області (Рис. 1-б)), як одній з перших «лабораторій Європи Регіонів і транскордонної кластеризації».

Запропонована дворівнева модель передбачає:

2.1.Формування української частини EGTC, як юридичної особи – асоціації суб’єктів і учасників транскордонного співробітництва з можливим залученням інших необхідних сторін, що створюється і діє за законодавством України;

2.2. Інтегрування цієї української частини до юридичної особи EGTC, яка зареєстрована, функціонує і фінансується на території країни – члена ЄС за національним законодавством цієї країни відповідно до вимог Acquis communautaire.

3. Покрокова модель створення та реєстрації EGTC.

3.1. Формування української частини EGTC.

3.1.1. Нормативно-правовою основою для формування української частини EGTC, її інтегрування до EGTC, яке зареєстровано і діє на території країни-члена ЄС, та подальшого функціонування та фінансування, мають слугувати наступні законодавчі, нормативні та методичні акти і документи України:

Конституція України та міжнародні договори України, що регулюють відносини у цій сфері, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Бюджетний кодекс України, зокрема в частині п. 13  ч. 3 статті 29.

Закон України «Про місцеве самоврядування», зокрема, ч. 2 статті 15, п.21-3, 33, 33-1, 33-2, 43 частини 1 статті 26; пп. 1)– 3) п. а), пп. 1), 3) п. б) статті 35; п.14) ч. 4 статті 42; п. 15-3) ч. 1 статті 43.

Закон України «Про засади державної регіональної політики»  в частині пп. 6), 7) ч. 2 статті 13; п. 9) ч.7 статті 19

Закон України «Про співробітництво територіальних громад».

Закон України «Про міжнародне територіальне співробітництво України» в частині статей 1; 5 ч.2;  6 - 7;  9 - 12;                                 14; 16-17; 19.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» в частині статей 13, ч.1. п.11) і  26, п.3.

Примірні форми договорів про співробітництво територіальних громад та додаткових договорів про приєднання до співробітництва, затверджені наказом Мініфраструктури від 05. 04.2023 №217.

Наказ Мінрегіонбуду від 27.01.2009 № 46.

Методичні рекомендації щодо міжнародного муніципального партнерства.

Міжмуніципальне і міжнародне співробітництво територіальних громад.

3.1.1.1. Окрім цього загального нормативно-правового підґрунтя, залежно від обраних і узгоджених пріоритетів, завдань і конкретних проєктних напрямів діяльності EGTC та його українських учасників, мають також застосовуватись положення чинних законодавчо-нормативних і методологічних документів України специфічного секторального спрямування (зокрема, транспортного, енергетичного, інформаційно-комунікаційного тощо), наприклад МР щодо співпраці в сфері управління поводженням з відходами, з урахуванням змін, що здійснюються відповідно до планів їх гармонізації з Acquis communautaire, у т.ч. шляхом пілотного опрацювання. 

3.1.2. Підготовча стадія має починатись з аналізу наявних зовнішніх та внутрішніх передумов і можливостей (зокрема, із застосуванням SWOT- і кластерного аналізу та підходу Технологічного передбачення – Technology Foresight UNIDO). Це має здійснюватися кожним окремим потенціальним суб’єктом чи/та учасником транскордонного співробітництва, а також у контексті їх партнерства/асоціювання, згідно з нормативно-правовим забезпеченням виконання вимог Закону України «Про співробітництво територіальних громад».

Водночас мають бути попередньо  визначені можливості фахового та інформаційно-методичного забезпечення подальшої діяльності власними силами та/чи відповідного залучення/партнерства зі спеціалізованими структурами, зокрема, агенціями регіонального розвитку.     

3.1.2.1. Вихідною інформацією для окреслення напрямів діяльності EGTC (за певною аналогією з вибором основних і додаткових кодів КВЕД при започаткуванні підприємницької діяльності) мають слугувати пріоритети, цілі та завдання стратегічних документів, а також звіти про їх стратегічну екологічну оцінку – від базових (див. 1.1.),  макрорегіональних (зокрема, EUSDR і 3SI С211-234) і національних стратегій регіонального і секторального розвитку з критичним урахуванням конкретних стратегій місцевого рівня.

При цьому, слід звертати першочергову увагу на геопросторові чинники, як-от: гео-ландшафтні (зокрема ресурсні, басейнові, рельєфні, техногенно-безпекові тощо), наявні та перспективні особливості (обумовлені тяжінням до транспортних і енергетичних коридорів, сучасними тенденціями релокації та міграції, агро-лісовим і туристично-рекреаційним потенціалом тощо) з одночасним урахуванням тенденцій розвитку в країнах, регіонах і громадах, з якими передбачається співпраця у EGTC. 

Додатковим чинником визначення перспективності транскордонного співробітництва та можливості утворення EGTC є виявлення зав’язків з потенційними партнерами і лобістами на усіх рівнях: від родинних відносин мешканців громад, що залучаються, і наявних діаспор (С.32) до історичних стосунків і сучасних спільних інтересів регіонів.    

На цих підставах власних перспектив і можливостей міжтериторіальної кооперації за інструментарієм Закону «Про співробітництво територіальних громад» має бути сформовано і попередньо узгоджене вихідне бачення перспектив утворення української частини EGTC.

3.1.3. Реєстрація української частини EGTC.

3.1.3.1. Після попереднього визначення перспективних пріоритетів, цілей і завдань створення EGTC з українського боку, потенційні українські партнери починають підбір можливих співзасновників сумісного EGTC у країнах ЄС. В першу чергу це наявні суб’єкти і учасники транскордонного співробітництва у спільних єврорегіонах, у партнерських (зокрема, міжмуніципальних) стосунках, за відповідними рекомендаціями пошукових систем, зокрема INTEREG тощо.

3.1.3.2. На цій основі та відповідно до положень Законів «Про співробітництво територіальних громад», «Про місцеве самоврядування», «Про міжнародне територіальне співробітництво України» та їх підзаконної нормативно-правової бази, разом з можливостями, що надаються законодавством України і міжнародною практикою для створення національних і міжнародних асоціацій.

3.1.3.3. На цих підставах між українськими суб’єктами і учасниками укладаються і реєструються відповідні вихідні договори/угоди згідно із законодавством про співробітництво територіальних громад та з партнерами в країнах ЄС відповідно до законодавства про міжнародне територіальне співробітництво України, до яких закладаються узгоджені передумови для подальшого утворення EGTC.

3.1.3.3.1. Договори про співпрацю між територіальними громадами, а також між територіальними громадами та іншими територіальними та владними структурами в Україні, які спрямовано на створення/приєднання до EGTC, мають укладатись згідно з положеннями статей 1, 5–11 Закону України «Про співробітництво територіальних громад», орієнтуючись на примірні форми, затверджені наказом Мініфраструктури від 05.04.2023 №217, та погоджуватись і реєструватись у порядку, встановленому Мінвідновлення України.

3.1.3.3.2. Угоди про міжнародне міжтериторіальне співробітництво, які спрямовані на створення/приєднання до EGTC, мають укладатись відповідно до положень статей 15, 26, 35, 42 і 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», орієнтуючись на примірні форми, затверджені Мінвідновлення та реєструватись у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. 

3.1.3.4. На утвореній таким чином нормативно-договірній базі в Україні створюється і реєструється національна асоціація за законодавством  України, яка стає українською частиною EGTC. Її основними функціями є:

- узагальнення пріоритетів, цілей і завдань внутрішнього і транскордонного співробітництва членів асоціації та їх подальше необхідне корегування для перманентного вироблення і узгодження проєктних ініціатив, що відповідають потребам членів асоціації та національним і міжнародним чинникам їх втілення;

- формування узгоджених з українського боку та з європейськими учасниками  EGTC проєктних заявок, а також пропозицій щодо сприяння їх реалізації, включаючи ініціювання необхідних змін у національному та європейському нормативно-правовому полі;

- завчасне визначення та узгоджене формування джерел фінансування спільних проєктів їх учасниками, за рахунок коштів європейських фондів та інших доступних асигнувань згідно з положеннями бюджетного законодавства України та нормами ЄС;

- представлення на погодження EGTC українських проєктних заявок та сприяння їх остаточному узгодженню і поданню аплікантами та партнерами проєктів до відповідних донорських структур і програм ЄС та України;

- представлення і захист інтересів учасників асоціації в ході розгляду, подання і остаточного ухвалення спільних проєктів;

- отримання від EGTC фінансових (грантових) надходжень за спільними проєктами та їх перерахування аплікантам і учасникам цих проєктів відповідно до затверджених бюджетів і кошторисів;

- організаційно-методичне супроводження вчасного і якісного виконання аплікантами і учасниками проєктних завдань, подання звітності та здійснення аудиторських дій для належного освоєння коштів проєкту та відшкодування коректно-обгрунтованих витрат;

- випереджуюче інтегрування результатів здійснюваних спільних проєктів та нових проєктних ініціатив української сторони до пріоритетних напрямів регіональних, національних і міжнародних програм і структур (зокрема, EUSDR, 3SI тощо) для забезпечення максимального сприяння їх втіленню та продовження реалізації у наступних проєктах.  

3.2. Інтегрування української частини до EGTC, яке зареєстровано, діє і фінансується на території країни-члена ЄС.

3.2.1. Передбачається дві можливих форми формування/приєднання до EGTC з українською участю: 

3.2.1..1. Приєднання української асоціації до вже сформованої структури EGTC в якості додаткового співзасновника чи учасника за вже укладеними нормативно-договірними відносинами.

3.2.1.2. Утворення з боку країн ЄС аналогічної(них) національної(них) асоціації(цій) та заснування ними міжнародної асоціації – власне EGTC, яка зареєстрована і діє в країні ЄС за національним законодавством цієї країни згідно з вимогами Acquis communautaire.

Серед низки переваг варіанту 3.2.1.2. слід особливо виділити його максимальну гнучкість щодо достатньо ймовірного внесення змін/розширення кола учасників EGTC, як на внутрішньо-національному рівні, так і щодо приєднання інших країн та їх територіальних учасників.

3.2.2. Усі подальші процедури формування, реєстрації EGTC Комітетом Регіонів ЄС, функціонування і фінансування здійснюються міжнародною асоціацією – EGTC, в якій українська національна асоціація бере участь як її співзасновник на підставі статуту та регламентів, що відповідають національному законодавству країни реєстрації EGTC та Acquis communautaire.

Зміст і механізми формування за запропонованою моделлю EGTC, що зареєстроване у країні- члені ЄС і діє за законодавством цієї країни і Acquis communautaire, розробляються і реалізуються за участі української сторони, зокрема у відповідності до п.1 ст. 3, статей 4(3-a), 4-a та 7-8 Регламенту ЄС № 1082/2006, змінених Регламентом ЄС № 1302/2013.

При цьому слід зважувати на те, що, згідно з п. 10 преамбули останнього Регламенту, характер діяльності такого EGTC має бути зосереджений переважно на цілях Політики згуртованості ЄС, оскільки «будь-які цілі співробітництва в галузі розвитку або економічного, фінансового та технічного співробітництва між лише однією державою-членом, включаючи її найвіддаленіші регіони, та однією або кількома третіми країнами, є лише допоміжними до цілей територіального співробітництва між державами-членами, включаючи їхні найвіддаленіші регіони, що ґрунтуються на політиці згуртованості ЄС».

На завершення статті висловлюється щира подяка В.П.Булату за неодноразове плідне дискутування її основних положень.