Анатолій Круглашов, завідувач кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, доктор політичних наук, професор

Війна, розв’язана росією проти України, триває. Незважаючи на деякі оптимістичні прогнози щодо швидкого миру, які, на мій погляд, інколи мають вигляд навіть проявів капітулянтства, ми розуміємо, що ця війна є фундаментальною загрозою для кожного нас, України загалом і щонайменше для долі Європи. На жаль, вона руйнує долі наших громадян і негативно позначилася на багатьох сферах нашого життя: економічній, соціальній, політичній і, звичайно, на сфері публічного управління та адміністрування.

Органи місцевого самоврядування, територіальні громади, інститути місцевої влади потребують чіткої орієнтації в умовах, коли ресурси нашого суспільства значною мірою виснажені. Не стверджую, що вони вичерпані, — на щастя, ні. Але така необхідна нам зовнішня підтримка, особливо з боку тієї країни, яку ми (і не лише ми), все ще вважаємо №1 у світі — Сполучених Штатів Америки, дедалі частіше демонструє прояви значно більшої симпатії щодо нашого стратегічного противника, а не нас. В таких небезпечних і важких умовах нам потрібно провести глибокий аналіз, належну експертну і, звичайно, управлінську ревізію тих ресурсів, якими володіє наша країна. Маємо визначити, яку роль у їх використанні та спрямуванні можуть відігравати органи місцевого самоврядування, територіальні громади, а також локальний і регіональний рівні публічного управління загалом.

На мій погляд, ці завдання вимагають усвідомлення того, що первинний імпульс консолідації нашого суспільства, який ми спостерігали та в якому брали участь після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2024 р., значною мірою вичерпано. Тому нам потрібно шукати додаткові джерела стійкості, єдності й ефективності. Особливо якщо мова йде про систему публічного управління та адміністрування та її  опори на підтримку громадян. І в цьому питанні перебільшити значення органів місцевого самоврядування просто неможливо.

Зупинюся на одному надзвичайно важливому, навіть вирішальному моменті. Безпекова ситуація в нашій країні настільки складна, що ми повинні бути особливо уважними до найціннішого, що маємо, — до наших людей, а отже, й до людських ресурсів країни. Ми бачимо, що за роки цієї війни втратили дуже багато. Частина наших громадян перебуває на тимчасово окупованих територіях, значна частина — за межами України. За різними оцінками, лише тих, хто залишив Україну, не менше ніж сім мільйонів, а можливо й вісім. І ось ми отримали доволі дивне рішення центральної влади, коли восени цього року молодь 18–22 років (за підрахунками — понад сто тисяч осіб) залишила Україну, позбавивши її не лише потенціалу формування майбутніх захисників, а й додавши дефіциту робочих рук.

Брак працівників і нестача захисників відчувається як у справах на фронті, так і в тилу. Якщо раніше в Україні часто казали працівникам: «Не подобається — пиши заяву й їдь куди хочеш», то сьогодні, на жаль, такий управлінський підхід є не просто недопустимим — він є контрпродуктивним, якщо не злочинним. Сьогодні у територіальних громадах і на всіх рівнях влади ми повинні культивувати уважне ставлення до людей, особливо щодо тих, хто приносить користь суспільству і державі, чи то завдяки своїм професійним навичкам і здібностям, чи тому, що є захисниками або представниками силових структур, які допомагають зберегти нашу Україну.

Тому завдання номер один — це уважна робота з нашими людьми, вміння не допустити, щоб тенденції демографічної кризи або навіть, якщо точніше висловитись, демографічної катастрофи не стали незворотними й суттєво обмежили ресурси нашої стійкості та нашу здатність боротися за гідне майбутнє.

Наступний момент, на який необхідно звернути увагу, це, безумовно, проблема європейської  та, особливо,  євроатлантичної інтеграції, щодо якої нам сьогодні фактично «виламують руки» з москви та й, як це не дивно, Вашингтона. Однак ми повинні добре розуміти, що євроатлантична інтеграція, як і європейська, має залишатися незмінним стратегічним курсом для нашої держави, від якого ми не можемо відмовитись під жодним тиском. Ми вже раз поступились спільному тиску і відмовились від ядерної зброї….

І якщо вести мову про участь органів місцевого самоврядування в цих процесах, то вона не обмежується лише виконанням відповідних приписів Конституції України, законів, національних програм та політики центральних органів влади. Органи місцевого самоврядування мають власну надваживу активну роль, і спробую це пояснити на простому прикладі.

За роки після початку повномасштабного вторгнення наша Чернівецька область — і це справді предмет нашої гордості — суттєво розширила мережу партнерства та транскордонного співробітництва. Але дуже часто ми розуміємо транскордонне партнерство в суто прагматичному сенсі — як додаткові ресурси: наприклад, можливість отримати обладнання для медичних закладів та закладів освіти, ті ж самі генератори, техніку, пожежні машини, карети швидкої допомоги тощо. І це, безумовно, справді важливо. Але ми забуваємо про політичну й комунікативну функцію органів місцевого самоврядування. Чим більше розгалужена й ефективна мережа регіональних, районних та локальних партнерств, тим більше каналів комунікації з європейськими партнерами ми маємо. І цю місію просування та відстоювання інтересів України органами місцевого самоврядування, як і виконавчої влади, не можна недооцінювати.

Наступний дуже важливий аспект — це вивчення запитів наших громадян. Важко згадати, коли востаннє органи виконавчої чи представницької влади краю замовляли ґрунтовні дослідження громадської думки, тенденцій публічних настроїв, аналізу важливих питань розвитку регіону чи України загалом. Нині існує розрив між тим, про що думають громадяни, що їх хвилює, і тим, на основі чого ухвалюється управлінські рішення — від локального до національного рівня. Це породжує багато непорозумінь і помилок. І цей розрив між владою та громадянським суспільством потрібно наполегливо долати. Єдиний ефективний шлях — це не закриті ресурси спецслужб, які збирають інформацію для влади, а науковий аналіз і експертиза та їх максимально публічне обговорення в пошуках найбільш ефективних і результативних рішень.

Нарешті про ще один діяльності інститутів місцевого самоврядування, а саме про рівень кваліфікації наших посадових осіб. Очевидно, що регіональний обласний центр підвищення кваліфікації робить величезну роботу, і наша кафедра політології та державного управління ЧНУ імені Юрія Федьковича бере активну участь у процесі підготовки публічних службовців. Але система інформування, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для публічної служби в умовах війни потребує значно більшої динаміки та змістовного наповнення. Так само органам місцевої влади — як виконавчої, так і представницької, варто спільно подумати над тим, як ефективно працювати з депутатським корпусом.

Сьогодні ми маємо певні прояви кризи легітимності влади, зумовлену, в тому числі, застаріванням результатів парламентських і президентських виборів 2019 року й місцевих виборів 2020 року. Нові вибори поки що проводити видається занадто складним, або взагалі непосильним завданням. В цих умовах депутатський корпус місцевих рад також потребує особливої уваги та співпраці з науковцями та експертами. Важливо, щоб депутати, з одного боку, були чутливими до запитів громадян, а з другого — менш залежними від специфічних корпоративних чи групових інтересів. Звідси випливає потреба постійної взаємодії та інформування як посадових осіб місцевого самоврядування, так і депутатів.

Війна триває вже понад 11 років, і в умовах, коли повномасштабне вторгнення спричиняє руйнівні наслідки і впливає на морально-психологічний стан суспільства, нам необхідно виробити нову стратегію — не лише стійкості й протидії агресору, а й відбудови, відновлення, трансформації нашої держави та пошуку для неї гідного й безпечного місця не лише в Європі, а й у світі загалом. Сподіваюся, що на все це нам разом вистачить волі, сил, розуму, кваліфікації та завзяття.