Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

22 листопада 2013
І.Піддубний "Українці та румуни Буковини у 1918 р.: боротьба за політичну владу в краї та питання його адміністративного устрою"

Ігор ПІДДУБНИЙ, доцент, кандидат історичних наук

 

Перша світова війна стала подією, яка змінила не лише взаємини всередині європейських держав, але й привела до значних територіальних змін. Революційне падіння Російської імперії започаткувало процес руйнування старих європейських імперій та творення на їх руїнах нових національних держав. У цьому відношенні Австро-Угорщина могла піти кількома шляхами, які мали б зберегти її цілісність як однієї, хоча і дуалістичної монархії. Проте приклад Росії, як і наростання національних рухів та діяльність політиків різних народностей, виявилися причиною, що привела до розпаду однієї з давніх і великих європейських імперій у завершальні дні Великої війни. Не була винятком і Буковина, коронний край в якому боротьба за владу велася між політичними представниками українців та румунів краю.


4 жовтня 1918 р. у верхній палаті австрійського парламенту були обговорені «14 пунктів Вілсона», які Австро-Угорщини торкалися таким чином, що вимагали автономії для її народів. Діючи на цій підставі голова румунського парламентського клубу К.Ісопеску-Грекул виступав за надання автономії румунам Австро-Угорщини[1]. Після публікації 18 жовтня 1918 р. маніфесту імператора Карла І політичні представники народів Австрії розпочали свою діяльність. Так, 21 жовтня 1918 р. в отелі «Residenz» у Відні зібралися таємно представники Буковини та Трансільванії за участю Ю.Маніу, єпископа Карансебеша Мірона Крісті, Т.Сіміоновіча, Г.Грігоровіча, Г.Сирбу, які обговорили становище румунів, звернувши увагу і на принцип самовизначення народів В.Вілсона та прийняли рішення щодо об’єднання всіх румунів у єдину державу. Як зазначав пізніше Г.Сирбу це було перше рішення стосовно об’єднання провінцій з румунським населенням з Румунією. Після цього Ю.Маніу та М.Крістя направилися до Ардялу; Т.Сіміоновіч спільно з К.Ісопеску-Грекулом залишилися у Відні для створення національної ради; Сирбу та Грігоровіч вирушили до Чернівців, де інформували про рішення Я.Флондора, спонукавши тим самим його до активної роботи[2].


Указ імператора Карла створив умови для перетворення Австро-Угорщини у федеративну державу. Цим указом дозволялося депутатам, що представляли нації у парламенті дозволялося створювати національні ради для вирішення долі своїх народів. І.Ністор писав про це рішення, вказуючи, що 3 депутати парламенту від німців та 1 від євреїв розуміли неможливість перетворення Буковини у поділену на національні частини територію. Натомість українські депутати парламенту та сейму вбачали за можливе її поділити[3].


Для українців Австрії жовтень 1918 р. був часом прийняття рішення, адже 15 жовтня у Львові було засновано Національний комітет. Після виходу цісарського маніфесту 17 жовтня Народний комітет вирішив створити Українську національну раду і вже 18 жовтня у Львові скликано її засідання, а 19 жовтня відбулася Українська конституанта. 18 жовтня 1918 р. було створено Українську національну раду, метою діяльності якої стало утворення української держави[4]. Зібрання 19 жовтня 1918 р. було присвячене питанню створення фахових комісій – фінансової, адміністративної, національної оборони, міжнародної. На пропозицію М.Кордуби Українську національну раду поділили на галицьку та буковинську секції. Останні мали працювати окремо, підтримуючи між собою зв'язок[5].  Саме тоді визначилися два табори, один з яких наполягав на створенні української держави у складі Австрійської федерації та другий, спрямований на об’єднання з Україною[6].


Після привернення 21 жовтня зі Львова буковинської делегації у Чернівцях велася робота з організації крайового представництва Української національної ради. Перша нарада з цього питання відбулася 24 жовтня 1918 р. Делегацію УНР було доповнено 10-ма членами, серед яких два місця були призначені для міщанства та одне для представниці жіноцтва, хоча членами створеного Крайового комітету стали М.Левицька та К.Добрянська[7]. На засіданні Крайового комітету 25 жовтня 1918 р. головою обрали О.Поповича, заступником А.Артимовича, секретарем – М.Литвиновича. Після вирішення даного питання були створені редакційна комісія (голова – М.Кордуба), комісія народної оборони (О.Безпалко), фінансова (голова – Р.Цегельський), міжнародна (голова О.Попович), адміністративна (Г.Лисинецький). Кожна комісія мала своє коло повноважень. Так, редакційна відповідала за підготовку віча 3 листопада 1918 р., народної оборони – за створення добровольчих підрозділів у Чернівцях та по селах, фінансова – складення плану оподаткування та його виконання, а міжнародна проводити переговори з представниками інших народів. Завдання адміністративної комісії полягало у підготовці списків кандидатів на основні посади при можливому перебранні влади у краї, для чого складався кадастр чиновників-українців. З 26 жовтня комісії розпочали свою діяльність[8].  


Румуни Буковини 11 жовтня 1918 р. заклали основи власної національної ради, визначивши напрямки своєї подальшої діяльності. Так, на зібранні в будинку С.Пушкаріу були висловлені бажання спільно з румунами Трансільванії та Угорщини залишатися в рамках романізму. Останнє означало мати автономію для румунів, вести тісну співпрацю з румунами Трансільванії та визначити делегатів на мирний конгрес. Дещо пізніше, 22 жовтня 1918 р. вийшов перший номер газети «Glasul Bucovinei», друкованого органу, що вів національну румунську пропаганду, а також відбулися в парламенті у Відні дебати стосовно румунської нації. Саме тоді К.Ісопеску-Грекул висловився за те, щоб румунам Буковини та Угорщини було надане право створити власну державу у рамках Австрійської конфедерації. На підтримку об’єднання виступив посол від соціал-демократів Г.Грігоровіч, згадавши при цьому, що Чернівці мають відійти до складу проектованої української держави у складі Австрійської федерації. Депутат М.Василько у своєму виступі зазначив на необхідності поділу Буковини між українцями і румунами. Депутат Кешманн у своєму виступі протестував проти поділу Буковини та вимагав, щоб у майбутній державі дотримувалися права німецької нації[9].   


Прибулі до Чернівців Г.Сирбу та Г.Грігоровіч виступили ініціаторами проведення Національних зборів. На це зібрання вирушили також К.Ісопеску-Грекул та Т.Сіміоновіч, але через бойові дії в Галичині вони змушені були повернутися до Відня. Власне  27 жовтня 1918 р. о 3-й годині дня в Румунському національному домі мали провести політичне зібрання лідерів румунів краю, метою якого стало проголошення конституанти та обрання національної ради, як представницького органу буковинських румунів. На засіданні було прийнято рішення, яким дане зібрання проголосили конституантою Буковини та визнали завданням об’єднання Буковини з іншими румунськими землями у національну незалежну державу. Національну раду створили у складі 50 членів. Конституанта визнавалася органом для порозуміння з іншими народами краю[10]. Головою Румунської національної ради було обрано Я.Флондора, Д.Бежана, Д.Поповича, С.Пушкаріу – спів-головами, В.Боднерєску, Р.Сбієру, Л.Томояге – секретарями. Для представництва РНР за її межами було обрано Г.Грігоровіча, А.Гурмузакі, С.Пушкаріу, Г.Сирбу. На пропозицію Г.Шандру це представництво очолив Я.Флондор[11]. Саме того дня Я.Флондор заявив, що готовий жертвувати життям заради бажання румунського народу Буковини[12].


Під час даного засідання Г.Грігоровіч назвав однією з важливих секцій уряду секцію забезпечення. На пропозицію Я.Флондора при секції зовнішніх справ було створено секцію постачання та адміністративну секцію. До складу першої обрали Г.Сирбу, як президента та В.Марку і А.Цуркана. До складу адміністративної секції, яку поділили на під-секції обрали 26 осіб, серед яких опинилися, зокрема, В.Боднерєску, Н.Флондор, Д.Поповіч, Р.Сбієра, К.Ісопєску-Грєкул, А.Ончул та ін. Головою секції став Д.Поповіч, співголовою Н.Васіловскі, секретарем В.Томащука. На пропозицію Д.Поповіча секцію поділили на підсекції, а саме, внутрішньої адміністрації, громадської безпеки, шкільну, церкви і фонду, фінансів, комунікації і пошти, гігієни, юстиції, сільського господарства, торгівлі і промисловості. 


На пропозицію С.Пушкаріу було обговорено та прийнято питання про право кожної секції кооптувати з-поза РНР осіб з дорадчим голосом.  На пропозицію Г.Сирбу обрано виконавчий комітет на чолі з Я.Флондором, співголовами Д.Бежаном, Д.Поповічем, С.Пушкаріу, секретарями В.Боднерєску, Р.Сбієра, Л.Томояге, касиром Г.Банческулом й Г.Грігоровічем, А.Гурмузакі, К.Ісопеску-Грекулом, А.Ончулом, Т.Сіміоновічем, Г.Сирбу у складі. На цьому ж засіданні серед інших була пропозиція Я.Флондора запровадити тимчасовий податок для вирівняння фінансової ситуації на Буковині. Безпеку у краї мав підтримувати шеф поліції К.Тарангул. На пропозицію А.Воронки та Л.Томояге вирішили запровадити реквізиції та припинити будь-який експорт[13]. Сповістити представника австрійської влади на Буковині про прийняте рішення направилися Я.Флондор та Г.Сирбу, однак намісник Й.Етцдорф відмовився передати управління краєм румунам на підставі відсутності інструкцій зі столиці. За кілька днів по тому Румунська національна рада зайняла приміщення буковинського сейму та створила відповідні секції[14].


Для румунів краю події кінця жовтня – початку листопада 1918 р. представлялися крахом, адже українці краю виглядали доволі переконливо у своєму прагненні отримати владу в українській частині Буковини. Щоб мати можливість використати військових з 41 піхотного та 22 стрілецького полків Крайовий комітет 28 жовтня кооптував до свого складу по два офіцери з кожного полку. Також до складу крайового комітету було кооптовано С.Ганчерюка від залізничників. На засіданні 28 жовтня обговорили і питання проведення 3 листопада народного віча і наступного поділу Буковини. Проголошення республіки в Австрії та її розпад змушували Крайовий комітет діяти швидше. В краї наростав безлад, до чого додалися розпуск військових частин та грабування їхніх складів. 2 листопада представники євреїв звернулися до Крайового комітету з пропозицією виступити посередниками у переговорах між українцями і румунами. Основною вимогою українців був поділ Буковини на етнографічній основі. З боку Я.Флондора  вимога стосувалася передачі Буковини під владу румунської конституанти, з подальшою передачею українцям тієї частини, яку конституанта вважатиме українською, спільне керівництво поштою, жандармерією, залізницею, призначення румуна бургомістром Чернівців. Увечері 2 листопада мала місце і зустріч представників Крайового комітету з Й.Етцдорфом та представниками румунів. Під час переговорів Г.Грігоровіч виступив проти поділу Буковини на етнографічній основі і відмовився вести переговори, не вважаючи себе уповноваженим. Він же, підтриманий і бароном Гурмузакі висловився за збереження управління краєм за Й.Етцдорфом. Натомість А.Ончул виступив проти доказів Г.Грігоровіча і представив свій проект поділу краю, з яким погодився і М.Кордуба. Вступали у дискусію також О.Попович та О.Безпалко, але врешті закінчилося все без певного рішення та зі збереженням повноважень за Й.Етцдорфом[15].


Проведене 3 листопада 1918 р. народне віче чітко продемонструвало орієнтацію українського населення Буковини, яке побажало приєднатися до України. Визначено було і склад повітів, які мали увійти до української частини Буковини. Проте мінусом було наростання анархії у краї та місті впродовж 3-5 листопада і невелика група українських добровольців (60-70 осіб) намагалася зарадити грабункам та анархії. Після віча була проведена нарада з організаторами громад української частини краю, з виробленням плану організації краю в політичному відношенні та створення міліції. Увечері на засіданні Крайового комітету обговорили питання створення національної армії та передали повноваження командира війська, що мало формуватися О.Драгану, командиру кулеметного підрозділу 22 стрілецького полку. Проте вже наступного дня його, на вимогу незадоволених, замінили Івановичем. До Крайового комітету надійшла і пропозиція бургомістра Чернівців взяти участь у створенні міської сторожі, від чого члени Крайового комітету відмовилися, збираючись створити українську міліцію та пообіцявши її співпрацю з міською сторожею. Вживалися Крайовим комітетом заходи до налагодження зв’язку з Києвом та Львовом.


Ввечері 5 листопада відбулася чергова нарада Крайового комітету, на якій знову обговорювали питання взяття влади. Саме там було охарактеризовано стан військової сили як незадовільний. Врешті було вирішено наступного дня з 11.30 почати перебрання влади на себе. Визначено було і кандидатури, так президентом української частини Буковини визнали О.Поповича, бургомістром Чернівців О.Безпалка, директором поліції Яворського. 6 листопада за участю військових приступили до процесу передачі влади. Чисельність військових називають різну. Якщо А.Артимович пише про 150 добровольців, яких мав до розпорядження Крайовий комітет, то з інформації М.Кордуби це число є дещо більшим, адже до Крайового уряду, поліції та жандармерії мали відправити відділи по 40 чол. Передача влади пройшла всюди спокійно за винятком поліції, де директор Е.Тарангул висловив протест. Після тривалих суперечок у Крайовому уряді владу було передано О.Поповичу та А.Ончулу, про що було складено спільну відозву до населення.


Остання була опублікована трьома мовами. В ній О.Попович та А.Ончул виступали відповідно українським та румунським національними комісарами. Повноваження двох урядів поширювалася на громади із більшістю населення за національністю, встановленою при переписі 1910 р. У громадах, де немає національної більшості сама громада має вирішувати під чиє керівництво вона переходить.Визначено було також, що громади Александердорф, Катарінендорф, Садгора і Вижниця підлягають українському уряду, а решта громад, крім Чернівців, румунському. Чернівці залишалися під діючою тимчасовою управою. Вже наступного дня багато хто з українців почав висловлювати протест проти домовленостей з А.Ончулом та спільного українсько-румунського управління Чернівцями. Того ж 7 листопада з ініціативи О.Поповича було призначено трьох мужів довір’я, з якими він міг радитися при необхідності (І.Семака, Г.Андріящук, М.Кордуба). Крайовий комітет обрав собі назву Українська національна рада та вибрав нових голову і заступника – А.Артимовича і І.Семаку. На черговому засіданні УНР вивчалися організаційні питання. Так, Білинський запропонував план створення відділу постачання та організації постачання харчів, від редакційного комітету надійшли пропозиції видання часопису «Чернівські вісти», вирішено було відправити до Києва чотаря Галицького. Власне за словами М.Кордуби становище української влади було доволі хитким, адже українську громаду не визнавали учасником політичного процесу, а всі дипломатичні ігри велися не без участі французької дипломатичної місії у Яссах[16].


З боку румунських політиків робилися спроби встановити тісні стосунки з королівством Румунії. Зокрема, 2 листопада 1918 р. Румунська національна рада направила до МЗС Румунії звернення схвалене румунською конституантою. У резолюції міністра К.Аріона було вказано на важливість подібного рішення та визнано Конституанту. З боку ж РНР також 2 листопада було визначено дипломатичного агента при румунському уряді В.Боднерєску[17].


На півдні Буковини також відбувався рух і 3 листопада 1918 р. у ратуші м. Кимполунг відбулося зібрання за участю багатьох румунів, де було прийнято рішення про створення цивільної гвардії для охорони міста та прийнято звернення про об’єднання повіту Кимполунг з мамою-батьківщиною навіки і без умов. Висловилися тоді і за негайний вступ румунської армії. Звернення направили до повіту Фелтичень з лейтенантом Р. Траян та проф. Катренчуком[18].

   
Запрошення військ королівської Румунії зроблене членами Румунської національної ради суттєво змінило ситуацію. Не зважаючи на протести Української національної ради, підрозділи VIII дивізії займали територію краю та відходом з краю українських добровольчих частин і представників влади. Вже 10 листопада контроль за містом перейшов до рук австрійської жандармерії та добровольчих румунських патрулів. Того ж дня у будинку Крайового уряду Н.Флондор в супроводі 20 румунських офіцерів заявив про перебрання влади Я.Флондором. Фактично 10 листопада 1918 р. рахується румунською історіографією початком діяльності уряду Буковини зі складу Румунської національної ради. У цей проміжок часу РНР не проголосувала за жоден законодавчий акт, а управління краєм здійснювалося через акти уряду та на підставі австрійських законів. Український уряд переніс свою діяльність до м. Кіцманя[19].


Його діяльність висвітлена у звіті повітового старости Л.Гояна, який вказував, що місцевий комітет Української національної ради утворився на початку жовтня 1918 р. з числа місцевої української інтелігенції. Проте рух за перебрання владних повноважень розгорнувся тут наприкінці жовтня 1918 р., коли велася агітація серед селянства не здавати збіжжя, картоплю й худобу для забезпечення продуктами харчування міську громаду. 4 листопада до канцелярії повітового старости прибула депутація на чолі з головою повітового суду Ярошинським, який заявив, що є головою Українського комітету та що перебирає владу в повіті. До складу згаданої депутації входили проф. Є.Галендзовський, дир. Є.Жуковський, А.Руснак, обер-лейтенант К.Костинчук.


Всі службовці повітового староства залишалися на своїх місцях, але для контролю за староством було створено раду у складі Є.Галендзовського, ветеринара Сінгалевича та М.Перегинського. Л.Гоян скаржився на те, що після цього повітове староство втратило виконавчу та верховну владу у повіті. А члени ради почали вести агітацію проти службовців.


Після кількох днів провели перевибори комітету і його очолив проф. о. П.Катеринюк, державним секретарем внутрішніх справ став проф. Є.Галендзовський, державним секретарем зовнішніх справ – о. І. Щербанович, фінансів – проф. О.Доспіль та дир. Є.Жуковський, народної освіти – проф. О.Цісик, державним секретарем для загального контролю – І.Гишка. Л.Гоян звинуватив Є.Галендзовського в тому, що він підпорядкував собі повітового старосту, видачу продовольчих товарів зі складу та порядкував га власний розсуд у старостві. Постійними були образи на адресу старих чиновників. Одночасно з тим, Л.Гоян вважав представників комітету винними у без господарському ставленні до товарів зі складу продовольчої служби, в результаті чого виникла нестача на 12 872 крони. Повернення товарів після вступу румунських військ дозволяло Л.Гояну констатувати наявність товарів на суму 4773,90 крон замість 46 674,17 крон. Вступ румунських військ Л.Гоян називав часом для впорядкування адміністративного апарату[20]. Про грабування населенням військових складів у Кіцманському повіті повідомляє у своїх спогадах і К.Арделяну. Останній також 17 листопада 1918 р. під час засідання Української національної ради провів арешт членів Кіцманського уряду та відправив їх у розташування 16-го піхотного полку і далі їх доставили до командира дивізії[21]. Історія Української республіки у Кіцмані є прикладом того, що Українська національна рада намагалася організувати діяльність своїх повітових представництв, хоча і не завжди вдало. Окрім м. Кіцманя владу перебрали також і у м. Вижниці[22]. Однак творення органів української влади було перерване вступом на Буковину румунських військ та встановлення контролю Румунської національної ради над всім краєм.


 

Примітки
1 Economu R. Unirea Bucovinei 1918. – Bucureşti: Editura Fundaţiei cultural Române, 1994. – P.1.
2 Sârbu G. Amîntiri din vremea Unirii //Unirea Bucovinei (27 Oct. 1918 – 27 Oct. 1933). – Cernăuţi, 1934. - P. 42-43.
3 Nistor I. Unirea Bucovinei 28 Noemvrie 1918. Studiu şi documente. – Bucureşti: Cartea Românească, 1928. – P. 33.
4 Мирон Кордуба Переворот на Буковині. (З особистих споминів) //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.826.
5 Там само. – С.827.
6 Дмитро Паліїв Листопадова революція: з моїх споминів //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.786-787.
7 Мирон Кордуба Переворот на Буковині. (З особистих споминів) //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.827.
8 Там само. – С.828; Агенор Артимович Переворот на Буковині. Спомини //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.821.
9 Economu R. Unirea Bucovinei 1918. – Bucureşti: Editura Fundaţiei cultural Române, 1994. – P.4-5.
10 Nistor I. Unirea Bucovinei 28 Noemvrie 1918. Studiu şi documente. – Bucureşti: Cartea Românească, 1928. – P. 36-37; Economu R. Unirea Bucovinei 1918. – Bucureşti: Editura Fundaţiei cultural Române, 1994. – P.6, 9.
11 Desbaterile Consiliului naţional. Şedinţa primă din 28 Octombrie 1918  //Monitorul Bucovinei. – Fascicula 11. - 1919. – 30 Ianuarie. – P.2; Desbaterile Consiliului naţional. Şedinţa primă din 28 Octombrie 1918  //Monitorul Bucovinei. – Fascicula 12. - 1919. –  7 Fevruarie. – P.2 ; Nr. 1. Hotărîrile adunării reprezentanţilor poporului român din Bucovina din 27 Octomvre n. 1918 //Monitorul Bucovinei. – Fascicula I. – 1918. – 14 Noemvrie. – P.1.
12 Nandriş G. Iancu Flondor (1865-1924) //Unirea Bucovinei (27 Oct. 1918 – 27 Oct. 1933). – Cernăuţi, 1934. - P. 33.
13 Anexa VII. Desbaterile Consiliului naţional. Şedinţa primă din 27 Octombrie 1918  //Nistor I. Unirea Bucovinei 28 Noemvrie 1918. Studiu şi documente. – Bucureşti: Cartea Romaânească, 1928. – P. 88-90.
14 Sârbu G. Amîntiri din vremea Unirii //Unirea Bucovinei (27 Oct. 1918 – 27 Oct. 1933). – Cernăuţi, 1934. - P. 43.
15 Мирон Кордуба Переворот на Буковині. (З особистих споминів) //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.829-836.
16 Там само. – С.837-847; Агенор Артимович Переворот на Буковині. Спомини //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.821.
17 Economu R. Unirea Bucovinei 1918. – Bucureşti: Editura Fundaţiei cultural Române, 1994. – P.8.
18 Traian R. Din amîntirile locotenentului Rosu Traian. Unirea jud. C.-Lung cu Regatul României //Unirea Bucovinei (27 Oct. 1918 – 27 Oct. 1933). – Cernăuţi, 1934. - P. 50-51.
19 Мирон Кордуба Переворот на Буковині. (З особистих споминів) //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.849-852, 855.
20 Цит. за: Леон Гоян Звіти про перебрання влади українською Радою в Кіцмані //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.931-934; Ardeleanu C. Amîntiri din timpul ocupării Bucovinei. Republica Ucrainenă Coţmani //Nistor I. Amîntiri răzleţe din timpul Unirii. – Cernăuţi, 1938. - P. 37.
21 Ardeleanu C. Amîntiri din timpul ocupării Bucovinei. Republica Ucrainenă Coţmani //Nistor I. Amîntiri răzleţe din timpul Unirii. – Cernăuţi, 1938. – P. 37-38.
22 Іван Новосівський Спомини про українські визвольні змагання та про окупацію Вижниччини румунами //Добржанський О.В., Старик В.П. Бажаємо до України! – Одеса: Маяк, 2008. – С.966.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Микола Ярмистий: дотримання принципів вірно служити українському народові та українській державі закладені в обітниці ще 100 років тому Державна служба є критерієм розвитку нашої держави Микола Проданюк: Публічні закупівлі мають бути відкриті, чесні та прозорі Леся Нос: Налагодження комунікації з громадянським суспільством – важлива складова успіху в реалізації державної політики Руслан Сенчук "Вижницький район: виклики, досягнення та перспективи" Анатолій Круглашов: Десять років готуємо магістрів за спеціальністю «Державна служба» Оксана Палійчук: Децентралізація освітньої галузі в Чернівецькій області Любов Нечипорук: Громади мають можливість реалізувати право на власне радіомовлення Основна увага району спрямована на завершення реформи децентралізації Сумлінним платникам податків буковинські фіскали створюють комфортний клімат Георгій Придій: Злагоджена робота задля досягнення максимальних результатів Ярослав Бартош: На часі – створити сприятливе інвестиційне поле об’єднаних громад та відкрити новий потенціал територій Скорочення штатів РДА. Дмитро Дубілет назвав принципи скорочення Опорна школа як основа якісної освіти Пенсійне обслуговування по-сучасному: оновлені сервісні центри та портал електронних послуг
Тетяна Скутар: Історико-культурні туристичні ресурси як основа розвитку пізнавального туризму в Чернівецькій області Вікторія Чебан: Децентралізація: нові можливості для територіальних громад Світлана Бостан: Упровадження інституту фахівців із соціальної роботи як перспективний напрям роботи соціальних служб Олександр Добржанський: Система органів влади Буковини у складі Австрійської (Австро-Угорської) монархій (Частина І) Максим Ярмистий "Завдання щодо удосконалення структурно-функціональної системи" Уляна Гев'юк "Механізми участі національних меншин у суспільно-політичному житті України" А.Круглашов "Діяльність регіональної влади у контексті реформаторських спроб в Україні (2005 – 2013 рр.) Частина 1" Міста в децентралізаційній реформі: проблеми і перспективи Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України
шукайте нас на facebook