Андрій ГЕВ’ЮК, кандидат політичних наук, асистент кафедри міднародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

РОЛЬ ІНОВАЦІЙ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

З переосмисленням природи ролі і місця різноманітних державних інституцій в постіндустріальних та інформаційних суспільствах, на перший план демократичного розвитку країни, виступає нова парадигма інноваційної системи державного управління.

Різноманітні системи державного управління вдосконалюються насамперед відповідно до історичного характеру економічних і соціально-політичних трансформацій суспільств. Сучасні ж світові державні управлінські парадигми рухаються в напрямку так званої доктрини «нової інноваційної системи державного управління», що ґрунтується на заміні різних частин бюрократичної машини гнучкими автономними організаційними структурами, які несуть відповідальність перед суспільством і розвивають партнерські відносини з приватним сектором, громадянами і громадами.

Система державного управління як процес певного роду суспільних відносин, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління є системноутворюючим елементом, такою собі «несучою конструкцією» функціонального існування будь-якого суспільств.

Тому посилення уваги до дослідження проблем інноваційної діяльності в системі державного управління викликане ще й тим, що об’єкти управління під організуючим впливом держави, постійно перебувають в стані трансформацій та реформації.

Розуміння інноваційної суті роботи системи державного управління передусім визначається в поєднанні категоріального змісту основних понять, що характеризують дане явище, таких як «державне управління» та «інновація».

Якщо із визначенням суті поняття «система державного управління» як вид діяльності держави, в здійсненні управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод не виникає проблем.

То в категорія «інновація в системі державного управління» найбільше смислове навантаження несе саме поняття «інновація». Зміст даного поняття є надзвичайно багатовимірним, оскільки вказаний термін «інновація» насамперед є досить широко застосовуваним в економічній сфері та технічній галузі життєдіяльності суспільств, і менш в гуманітарних науках, й практично не застосовується в сфері державного управління.

Термін «інновація» в науковий лексикон вперше ввів на поч. XX ст. Й. Шумпетер, під яким він розумів «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того інновація розглядалася Й. Шумпетером як нова функція виробництва, її нова комбінація.

Саме ж поняття «інновація» відповідає англійському «innovation» (нововведення), й в буквальному розумінні означає процес використання нового в будь-якій сфері діяльності, що поширюються на весь спектр суспільних явищ та процесів – новий порядок, нові звичаї, нові методи роботи, нова форма управління тощо.

В сучасному розумінні інновація – це не просто поява чогось нового, а насамперед поширення цього нового в суспільній практиці життєдіяльності людини. Інновації – це використання в тій або іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на вдосконалення соціально-економічної діяльності.

Інновації є результатом діяльності з оновлення, перетворення попередньої діяльності, що приводить до заміни одних елементів іншими або доповненню вже новими. Подібна діяльність має загальні закономірності: визначаються цілі зміни, новація розробляється, випробовується, освоюється, поширюється і, нарешті, «відмирає», вичерпуючись фізично і морально.

Стосовно до системи державного управління процес інновації означає насамперед введення нового в зміст, методи та форми роботи насамперед всіх владних інституцій.

Державне управління яке є основною частиною політичного управління, тобто процесу реалізації влади як засобу функціонування будь-якої суспільної спільноти, являє собою насамперед певну організаційну діяльність, у результаті якої виникають конкретні різноманітні управлінські відносини. Дана організаційна діяльність потребує постійної розробки та застосуванні в своїй роботі нових технологій, методів організації, створенні нових організаційних державних структур.

Підвищення ефективності і результативності роботи державних структур, посилення їхньої відповідальності за надання якісних послуг населенню все більше стає пов’язаним з системними модернізаційними трансформаціями всіх сфер життєдіяльності суспільства. Одним з основних засобів їх здійснення є впровадження комплексних інновацій, підпорядкованих загальним цілям реформування суспільства та його окремих сфер. Набуття ними характеру цілісної основи розвитку українського суспільства означає його перехід до інноваційної моделі розвитку як однієї з фундаментальних цілей модернізації. Проте досягти цього можна лише в умовах адекватності трансформаційних процесів в українському суспільстві методології та технології його державного регулювання.

Інновацій в системі державного управління необхідно розглядати як самостійний клас інноваційних явищ та процесів з власною специфікою та сферою функціонування. Разом з тим для управлінських інновацій характерні і риси інновацій усіх інших типів (формування нових послуг, ринку управлінських послуг, впровадження нових управлінських технологій, реалізація нових маркетингових підходів у діяльності органів державного управління тощо).

Курс на інноваційний розвиток в Україні визначає перехід державного управління до нового якісного стану розвитку держави, який мав би супроводжуватися активізацією інноваційної діяльності на основі розвитку нових наукових прогресивних підходів. Адже інновації в галузі державного управління є не тільки необхідною складовою забезпечення ефективності політичного розвитку країни, а й важливим елементом конкурентоспроможності національної економіки та всіх інших сфер життєдіяльності суспільства.

У розумінні сутності інноваційних процесів в державному управлінні лежить ряд проблем:

По-перше, це практичне впровадження науково-теоретичних досягнень в практику. В більшості країн на формування розвитку системи управлінських інновацій впливають передусім ті інноваційні теорії, які сприяють їхньому більш ефективно-сталому соціальному розвитку суспільних інституцій, не залежно від їх політичного устрою.

По-друге, це підпорядкування всіх інноваційних процесів завданню підвищення якості процесу управління державними інституціями. Особливо тут слід виділити роль концептуальних складових організаційних основ менеджменту органів влади.

Підготовка персоналу органів державного управління пов’язана з набуттям практичних навиків і вміння працювати з людьми. В умовах існування інноваційної діяльності різко зростає роль державного управлінця як менеджера інноваційних змін. Його управлінські дії і процедури прийняття рішень в основному залежать від його особистісних здібностей, освіти, кваліфікації і професійних вмінь, які фактично визначають не тільки стратегію, а й тактику успішного державного управління.

Слід зазначити, що будь-які інновації в одній сфері державного управління, задля негайних змін й часто і загальних перебудов організаційних структур органів державної влади, вимагають й відповідних знань із інших суміжних ділянок суспільно життя.

По-третє, в інноваційному процесі важливим елементом також є запровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій. А це потребує для країни перебудова майже всього інструментарію виробничих процесів та програмно-технічних засобів механічної роботи практично всіх державних інституцій.

Посилення уваги до дослідження проблем інноваційної діяльності в системі державного управління викликане і тим, що здійснюється робота з входження українського суспільства та Української держави до європейського співтовариства.

У розвинених країнах усе більше відчувається потреба в гуманізації державного управління, що приходить на зміну бюрократизації і технократизації соціального середовища управлінської діяльності. Створення можливостей для розкриття креативного потенціалу державних службовців стає головним системним завданням управлінських інновацій. Розвиток людських ресурсів систем державного управління є основним чинником формування постсучасної системи управління. Персонал стає ключовим стратегічним ресурсом для досягнення цілей державної політики і забезпечення якісних управлінських послуг.

Найпоширенішим способом упровадження інновацій у цій галузі є розробка та впровадження спеціальних програм з розвитку державної служби. Саме в межах таких програм здійснюється вдосконалення управління ресурсами, поліпшення адміністративної і кадрової політики, створення умов для підвищення професіоналізму і розкриття креативних здатностей державних службовців. Крім сфери мотивації творчої діяльності персоналу органів державного управління, інноваційні зміни торкаються орієнтирів і показників виконання обов’язків державними службовцями і керівниками, а також питань корпоративної культури з формуванням нової етики державної служби.

Таким чином, для того, щоб державне управління змогло виконати свої функції щодо суспільних орієнтацій трансформацій українського суспільства, воно має зазнати принципово якісних змін, в основі яких мають лежати нові стратегії інноваційного розвитку вітчизняного державного управління. З одного боку, вони мають відповідати основним принципам соціальної модернізації, орієнтованої на створення умов для само актуалізації людей. З іншого боку, забезпечувати управлінську ефективність діяльності органів державної влади, переорієнтовуючи їх на потреби суспільства і громадян.

Список використаних джерел

1.Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження: Монографія. – К.: НІСД, 2001. – 242 с.

2.Войтович Р. Ідеологія, технологія та стиль у державному управлінні. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 190 с.

3.Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2000. – 148 с.

4.Морозов Ю.П., Гаврилов А.И., Городнов А.Г. Инновационный менеджмент: Учеб. пособ. – 2-е изд. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 471 с.

5.Хачатурян Х.В. Інновації в державному управлінні. Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 251 с.