Володимир Чоботарь, староста села Червона Діброва Глибоцької об’єднаної територіальної громади

«БВ»: Скажіть, будь ласка, чому Ви вирішили стати старостою? Це було Ваше власне рішення, чи чиясь ініціатива?
В.Ч.: Це було свідоме і зважене рішення. Раніше я був просто активним громадським діячем і в цьому статусі займався вирішенням якихось питань, але потім прийшло розуміння, що коли ти є складовою владного механізму, то маєш більше можливостей керувати цим процесом. Перед тим, як мене обрали старостою, я півроку був депутатом, тому знаю, над чим потрібно працювати.

Коли розпочалося об’єднання громад, зрозумів, що варто брати ініціативу у свої руки і проштовхувати цю ідею. Можливо, це було дещо амбітно і самовпевнено, адже я вважав, що зможу зробити це краще за інших. Разом з тим, багато хто з людей дійсно говорив, що на мене надіється. Тому було відчуття відповідальності і бажання взяти все в свої руки, щоб запустити цю систему і нормально щось зробити.

«БВ»: Як громада сприйняла реформу?
В.Ч.: Коли розпочався процес об’єднання, люди розуміли, що це є якийсь прорив і можливості для змін. Власне, об’єднана  територіальна громада починалася саме з нашого села: у нас відбулися збори, після цього ми подали запит на Глибоку, і так поступово, крок за кроком, було створено громаду. Було розуміння, що потрібно щось міняти, адже неможливо далі працювати за таким механізмом, який був. Наші  мешканці досить позитивно сприйняли реформу, вони вважали, що це правильний крок і розуміли, що все буде нормально. Восени відбулися вибори голови та депутатів об’єднаної територіальної громади, явка виборців була дуже високою. Весною, коли ми провели вибори старости, явка виборців була ще більшою. Люди побачили, які зміни відбулися за півроку, і таки зрозуміли, що від їх вибору щось залежить, тому треба йти і голосувати. Зараз, я думаю, вони задоволені. Звичайно, є і багато незадоволених, але без цього нікуди не дінешся, тому що ідеально все не може бути. В основному, більшість нормально і адекватно сприймають ситуацію і бачать той позитив, якого раніше не було.

«БВ»: Що змінилося за цей рік?
В.Ч.: Найперша справа, яку ми зробили – це освітлення шести з половиною кілометрів центральних вулиць і таких ключових місць як церква, зупинка потяга, зупинка маршрутки, приміщення старостату – загалом було встановлено 71 ліхтар.
Наступний крок – це врегулювання системи збору та вивезення  сміття, тому що для нас важливим і стратегічним напрямом є збереження довкілля. Звісно, це проблема ще недопрацьована, але її вирішення вже на досить хорошому етапі: ми побачили реальні зміни, уже стало набагато менше сміттєзвалищ, і люди поступово починають вчитися, вносити власні пропозиції, дехто навіть сортує сміття. І це такий досить хороший момент.

Окрім того, за рахунок перевиконання бюджету ми зробили капітальний ремонт однієї  з наших найдовших – 2,5 км – вулиць, яку засипали гравієм, зробили всі потрібні водовідводи. Відремонтовано підлогу в шкільному спортзалі (160 кв.м), на яку ми витратили 90 тис. грн.

Є проблема питної води, тому вирішуємо і це питання. Нещодавно викопали в школі ще одну додаткову криницю дітям. До речі, це був проект, реалізований за підтримки ЧОГО «Буковинська агенція регіонального розвитку» за сприяння Британської ради в Україні.

Створено соціальний маршрут, який повністю охоплює всю нашу громаду і, зокрема,  забезпечує безкоштовний проїзд таким категоріям як діти, вчителі, люди пенсійного віку, учасники бойових дій та антитерористичної операції, інваліди – селищна рада повертає всі кошти за ці пільгові категорії. Маршрут починається в одному місці села, пролягає через Глибоку і Михайлівку і закінчується в іншому місці села, тобто є таким «підковоподібним».

За допомогою агрохолдингової компанії «Мрія» ми зробили центральну зупинку автобуса: «Мрія» виділила кошти, а ми вже, спільними зусиллями мешканців села, її будували.

В Червоній Діброві з’явилася і адмінбудівля – старостат. Якщо раніше люди повинні були їздити в сусіднє село Михайлівку, оскільки приміщення сільської ради знаходилося там, то зараз всі питання вирішуються на місці.

Маючи дуже вдале географічне розташування і багату історію, працюємо над розвитком туризму в Червоній Діброві. У нас є ціль зробити рекреаційні зони, розвинути екотуризм. Одним з таких перших етапів стало створення декількох веломаршрутів, які охоплюють наше та дотичні села – у цьому нам також допомогла Буковинська агенція регіонального розвитку в рамках проекту «Сталий розвиток громад». Реалізація проекту стала можливою завдяки підтримці Карпатського фонду Україна та Карпатської надації Словаччина  у рамках Програми «Дійсно разом 2.0», що фінансується Словацькою державною програмою допомоги з розвитку – SlovakAid. Маршрут прокладено через визначні місця, встановлено 20 велопарковок та промарковано три напрямки маршруту: Синій, Зелений та Жовтий. Відновлено пам’ятник на Слов’янському городищі 9-10 століття. Ініціатором цієї ідеї та реалізатором є депутат спільного округу Михайлівки та Червоної Діброви Микола Рубанець.

Тобто за цей рік нам вдалося зробити, мабуть, більше, ніж було зроблено за останніх двадцять років.  Це означає, що об’єднана територіальна громада – це є та громада, яка дійсно спроможна зробити щось за рахунок свого внутрішнього бюджету. Якщо не вистачає власних ресурсів, завжди є можливість залучити додаткові кошти за рахунок проектної діяльності, і в цьому напрямку ми теж працюємо.

«БВ»: Щодо розвитку туризму: досить відомою є «Червонодібровська Січ». Коли її було створено і кому належала ця ідея?
В.Ч.: Ідея заснування належить Валерію Чоботарю, моєму старшому братові. Він разом зі своїм другом дитинства Валерієм Одайським і почали її будувати. Від самого початку була задумка об’єднати людей зі спільними поглядами і бажанням розвивати щось своє, українське – відновлювати духовні традиції, пропагувати національну ідею, патріотичне та спортивне виховання. Розпочали це все у 2003 році.  Січ розташована у дуже гарному місці, зараз тут є церква, навіс для тренувань, «Світлиця», у перспективі – кузня, майстерні народних ремесел. Все робили власноруч, навіть різьблений іконостас у церкві. Церква, до речі, завжди відчинена, у будь-який момент сюди можна прийти, помолитися. До будівництва долучилися люди з усіх куточків України – страшенно велика і цікава аудиторія. На превеликий жаль, і я кажу це з болем у серці, дуже багатьох  людей, причетних до будування, вже немає у зв’язку з подіями на Сході.
На Січ завжди приїжджає багато людей, свої табори тут часто проводять пластуни, інші громадські організації. Люди просто приїжджають відпочити. Всі кажуть, що звідси не хочеться їхати, що тут особлива атмосфера – час ніби зупиняється. Щоліта ми організовуємо спортивні табори, на яких діти опановують українські бойові мистецтва. Червонодібровська Січ є базою для тренувань збірної України з фрі-файту, у серпні тут завжди проводяться збори перед чемпіонатом світу.

«БВ»: Ще раз повернемось до громади. Поряд з позитивом – з якими проблемними питаннями довелося зустрітися?
В.Ч.: Об’єднання громад у нас – це, певною мірою, пробна річ. Якщо брати, для прикладу, Німеччину, то реформа там проводилась  ще сорок років тому і тривала років десять, тобто у них був час чітко все розробити. У нас все відбувається дуже стрімко, є багато недопрацьованих речей. Взяти хоча б вибори старост – люди не могли зрозуміти, хто такий староста і що він має робити. Чесно кажучи, я сам частково цього не розумів і дізнався багато чого цікавого про інститут старост уже в процесі. Зараз паралельно існують і сільські ради, і об’єднані громади, вони керуються різними нормами. Для того, щоб система місцевого самоврядування нормально функціонувала, вона має бути уніфікована, мають бути детально визначені всі положення, чітко сформульовані повноваження кожного. Можливо, коли децентралізація охопить всю країну, буде простіше. Я розумію, що ми є першопрохідцями, і в певній мірі від того, як побудуємо цю систему, залежатиме і її подальший розвиток, але для цього мають бути чітко врегульовані закони, від яких ми повинні відштовхуватись і за якими маємо працювати.

Розмову вела Лілія Халавка