Наталія Катрюк, Мамаївський сільський голова
 (Досвід Мамаївської громади в управлінні комунальним майном та наданні послуг)
Управління майном в районних центрах та міських радах дещо різниться від сільських рад, але наша сільська рада – це приміська зона, у нас дуже велика територіальна громада, тому вже від початку її утворення було важливо розкласти пріоритети так, щоб управління майном громади було ефективним, бо від цього залежало, наскільки ми себе завантажимо проблемами і наскільки ми зможемо управляти територією.

Першим пріоритетом були освіта і медицина, насамперед дуже гостро стояло питання медицини. Оскільки я «вічний революціонер», питання розриву з районними радами і адміністраціями було дуже болісним особисто для мене, як для керівника, і для громади в цілому, адже  ми розуміли, який великий прорив робимо в сторону мінусу для району. Тому стояло питання, як все організувати, щоб люди зрозуміли, що це було правильно.

Що стояло перше на кону? Це медицина. І ми пішли зовсім інакшим шляхом, ніж інші громади. Ми не утворювали первинну ланку надання медичної допомоги, ми знайшли фізичну особі-підприємця і віддали цю первинну ланку йому. На момент утворення громади нас було 10,5 тис населення, це три населені пункти, на сьогодні у нас 12 населених пунктів і 22 тисячі населення, і всі амбулаторії первинної ланки у нас під ФОПом, від якого ще й отримуємо за це кошти. Нам вдалося за три роки побудувати в громаді дві нові амбулаторії – в Лужанах і Мамаївцях. Вартість амбулаторії в межах 8 млн. грн., тому сьогодні нам цей ФОП сплачує за дві оренди нових амбулаторій солідну суму. Окрім того, ми йому не платимо за світло і за газ – він сам оплачує комунальні послуги, а ці кошти, які б мали повертали на погашення енергоносіїв, ми докинули до програми «Безоплатні ліки», які фінансує громада. Сьогодні у нас стоїть питання будівництва ще однієї амбулаторії в селі Стрілецький Кут. ФОП провів скрізь ремонт в амбулаторіях (окрім новозбудованих). Таким чином у всіх селах, які доєдналися, проведено капітальні ремонти, амбулаторії забезпечено технікою, тому питання надання первинної допомоги відпало саме собою.

Щодо освіти. На території громади є шість великих шкіл, зокрема в Лужанах, Мамаївцях, що знаходяться на центральних магістралях, в Драчинцях,  Стрілецькому Куті. Стояло питання, як у нас використовуються підвали цих шкіл, як використовуються запасні приміщення. Паралельно стояло питання, як у нас організовано позашкілля у школах, де працюють гуртки – платні і безоплатні, в яких умовах, на яких територіях, тому що дуже важливо, куди дитина піде після школи. Проаналізувавши цю ситуацію, ми дійшли згоди: там, де безкоштовні гуртки, які фінансуються з державного бюджету – немає питань, там, де є платні гуртки, ми змогли передати в їм в оренду підвальні, бокові приміщення – ті, які не використовуються. Таким чином ми повністю заповнили освітній простір, закрили питання позашкілля, закрили питання використання приміщень і дали можливість самим школам заробляти певні кошти на поточні витрати.

Наступне питання – щодо територіальних центрів і центрів реабілітації, які в нас діяли на теренах району. Коли ми виходили з району, у нас був досить потужний територіальний центр, який обслуговує одиноких престарілих громадян. З іншими головами ми прийшли до висновку, що не варто це руйнувати, краще співфінансувати, адже громаді легше дати субвенцію, ніж утримувати цілий заклад.  Таким чином зараз і працюємо. В районі у нас діяв реабілітаційний центр «Дзвіночок»  для дітей з обмеженими можливостями. Дітки з нашої громади також відвідують цей центр. Ми так само співфінансуємо його, але, окрім того, у нас в громаді створена громадська організація матерів, які опікуються такими дітками, вони мають дуже гарні напрямки співпраці з німецькими колегами, і сьогодні ми розглядаємо будівництво центру розвитку для молоді та дітей з обмеженими можливостями на території громади. Маємо місце, маємо землю, маємо початкове приміщення, вже підписали меморандум про співпрацю і далі потрібно вирішувати, яким чином профінансувати проект на це будівництво.

Цікава у нас була історія щодо питання територіального центру обслуговування людей на дому. Напевно, всі голови знають, що це є проблематично. Звичайно,  всім зручно, коли до бабусь і дідусів приходять додому соціальні працівники, приносять ліки, прибирають, готують їсти, але коли ми порахували видатки на це все, вони виявилися дуже великими. І ми тоді почали аналізувати ситуацію окремо по кожному населеному пункту: ми обслуговуємо бабусю, що у цієї бабусі є? Є будинок. Будинок на кому? Значить, давайте, ми зустрічаємося з цими людьми, говоримо і називаємо речі своїми іменами. Якщо ця жінка чи цей чоловік не має нікого і він готовий з нами співпрацювати, хоче, щоб ми ним опікувалися – нема питань, ми фінансуємо і з коштів громади будемо доглядати цю людину від а до я. Якщо будинок переписаний на когось з родичів, спілкуємося з ними. Тільки ми довели таку інформацію до відома всіх наших підопічних, як 75 відсотків з них відпало. Не ми їм пропонували написати заяви, а вони самі написали заяви, що відмовляються від догляду. Таким чином ми скоротили видатки на один вид допомоги, але збільшили на інший: ми взяли під свою опіку людей з пересадженими органами, взяли під свою опіку дітей з цукровим діабетом, збільшили фінансування програми «Безоплатні ліки», встановивши досить великий перелік і можливість їх отримувати нашим людям. Тому одне зіграло на користь іншого.

Ну і, звичайно, тут би дуже хотілося акцентувати увагу на тому, що має бути політична воля, має бути злагодженість, має бути вертикаль. Вертикаль бажань, я б її назвала. Сьогодні вона відсутня. В якому плані? Для прикладу, беремо соціальні послуги, які дуже важливі в громаді. Я сьогодні категорично не згідна з тією моделлю надання соціальних послуг в громаді, яку нам пропонує уряд. У нас створений соціальний відділ, у нас підбір кадрів, ми формуємо набір документів – на соціальну допомогу, субсидії тощо, які потім передаються далі. Можливо, по районах це якось трохи інакше організовано, але у нас це проблематично. Люди чекають на призначення субсидій два-три місяці. Скажіть, будь ласка, як це пояснити людині, яка принесла документи?

Коли питання встановлення цін абсолютно не регулюється, як це, наприклад, з газом. Немає вертикалі відповідальності. А щоб ця вертикаль була, я вважаю, що ці послуги мають повністю бути передані на рівень громад. Раз ми вже взяли на себе таку відповідальність, раз ми працюємо безпосередньо з людьми, значить, ми хочемо знати, за що ми відповідаємо і чому ми за це відповідаємо.

Сьогодні наповнення бюджету і управління комунальним майном – це дуже клопітка річ, бо повноваження ніби й передали, а от можливості, скажімо так,  передають дуже бережно. Перше питання: передача земель з меж у межі. Сьогодні треба, по суті, самим вишукувати усі земельні наділи і просити, щоб нам передали землі промисловості, землі за межами сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські двори і так далі. Чому ця робота не може бути побудована інакше, адже Держгеокадастр має усю базу даних? Чому це не можна було сформувати на рівні кожної отг: «Шановні, оце у вас є, це рахується за нами, це  у нас на балансі, це ви вишукуйте, а тут у нас є розбіжність на стільки-то гектарів». Таким чином ми могли б про щось говорити. Ми сьогодні не можемо і не маємо розуміння з лісами агропромислового комплексу. В межах моєї громади це 15, тис га. Я сьогодні прошу Держгеокадастр, я прошу обласну адміністрацію: передайте нам, будь ласка, ці ліси АПК, тому що сьогодні ситуація з цими лісами абсолютно незрозуміла. Я як керівник громади хочу знати, хто в мене хазяйнує на території, чому розбиваються лісовозами дороги, де зареєстровані ці формування, адже ліси АПК – це є землі комунальної власності, які в незаконний спосіб були забрані з територіальних громад, і вони мають бути повернуті в громади.

Ми говоримо сьогодні про відповідальність ОТГ в тих чи інших напрямках. Склалася досить цікава така ситуація. У нас в дооб’єднання потрапили села Стрілецький Кут, Ревне, де була велика повінь. Не всі люди були охоплені виплатами, причому, неправомірно, тому ми робили повторні комісії. І коли люди звертаються до обласних гілок влади, їм кажуть звертатися з цими питаннями в ОТГ. Але ОТГ теж має обмежений ресурс і не може вирішувати всі питання. Ми маємо розуміти: у кожного є певна відповідальність і свій напрямок роботи. Якщо дороги на балансі Служби автомобільних доріг,  то прошу – ваші дороги, обслуговуйте їх, ми вам допоможемо, але не перекладайте повністю цю роботу на ОТГ. Є землі запасу чи землі, якими розпоряджається Держгеокадастр – то дуже прошу, не робіть нам «ведмежі послуги», коли, наприклад, виставляється на аукціон 15 га землі, а нас ставлять вже перед фактом, і голова не розуміє, про що йде мова. А ті, хто спостерігають онлайн, думають, що дерибанять землю, бо не всі розуміють розмежувань повноважень місцевого самоврядування на даному етапі.

Повірте, це те, що наболіло. Я вже більше практик, ніж теоретик, не перший рік працюю з громадою, тому я дуже переживаю і щиро кажу, що мені не байдуже, яке буде завтра.