Анатолій Круглашов, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології та державного управління ЧНУ ім. Юрія Федьковича

Попри сподівання російського агресора, що українська держава впаде у перший тиждень повномасштабного вторгнення, цього не сталося, і величезний внесок у це зробили не тільки наші воїни, а й наші громадяни, волонтери, а також державні службовці. Голова НАДС Наталія Алюшина наводила дані, що більшість державних службовців залишилися виконувати свої обов’язки і 90% з них планують і надалі залишатися на державній службі. Це свідчить про високий рівень відданості своїй професійній діяльності, своєму покликанню, своєму громадянському вибору. Нині у нас понад три з половиною тисячі державних службовців перебувають в рядах Збройних Сил України, захищаючи нашу державу зі зброєю в руках, але ті, які залишилися на своїх посадах, теж намагаються виконувати свої обов’язки максимально свідомо і сумлінно. І це світла сторона того, що ми переживаємо з 2014 року, а особливо – з 24 лютого 2022 року.

Хочу наголосити, що за роки незалежності Україна зробила великий прогрес у розвитку інституту державної служби. Насамперед щодо розвитку її правових засад, починаючи від першого закону 1993 року, другого закону (який, щоправда, так і не увійшов у дію) 2011 року і завершуючи третім, який прийняли у 2015 році разом з цілою низкою підзаконних актів. Таким чином, було створено правові засади діяльності державних службовців. Вони, звичайно, ще не повною мірою відповідають європейським нормам і стандартам. Адже ми пам’ятаємо, що у 2016 році була низка змін і доповнень, багато з яких були як мінімум дискусійні (деякі згодом були відкликані), а деякі залишаються такими ж дискусійними, але все одно чинними нормами. Проте інститут державної служби у нас функціонує і корпус державних службовців у нас достатньо потужний.

Водночас ми маємо і певні суперечливі, навіть негативні моменти. Я, наприклад, до цього часу не можу для себе зробити висновок, якою була доцільність не реформування, а руйнації Національної академії державного управління при Президенті України. І скільки не намагаюся знайти аргументи щодо прийняття цього рішення – крім можливого палкого бажання певних людей взяти від контроль майно і території цієї академії ніякого позитивного стимулу в розвитку наукового та освітнього потенціалу публічної служби в державі не можу побачити. Це моя точка зору і, можливо, вона базується на моєму недостатньому розумінні політичної глибини цих рішень, але коли ця академія розбудовувалась, вона мала на меті створити в Україні щось на взірець Національної школи адміністрації у Франції – того закладу, в якому готується вищий корпус державної 

служби. Зараз ми знаємо, що є спроба створити подібний заклад на базі НАДС. Наскільки він справляється з цим, ще дуже рано говорити, бо це тільки перший рік його діяльності, але будемо сподіватися, що певні позитивні кроки будуть зроблені.

Варто відзначити, що на регіональному рівні у плані перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців дуже багато робить наш Чернівецький центр підвищення кваліфікації, особливо в частині запровадження асинхронного навчання, короткотермінових семінарів, різних заходів тощо. Кафедра політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича також є активним учасником цього процесу, як у навчальній, так і дослідницькій діяльності.
Таким чином говорити про те, що наша державна служба в цілому відбулася, ми маємо всі підстави, але потрібно уважно розглянути і її проблеми.

Взагалі держава – це та інституція, яка має вирішувати ключові проблеми політики. А перша ключова проблема політики, її двигун – це завжди дефіцит ресурсів. Сьогодні українська держава зіткнулася з величезною, безпрецедентною, небаченою у своїй історії кризою, браком усіх ресурсів, починаючи від фінансових, економічних і завершуючи демографічною кризою. Хоча останню можна назвати не просто кризою, а демографічною катастрофою. Тільки офіційно в країни ЄС перемістилося понад 8 млн наших громадян. Невідомою є цифра, скільки наших людей опинилося на території т. зв. СНД, росії, частина наших громадян перебуває зараз на тимчасово окупованій території. А історія з дітьми, коли російська ретроімперія повторює практики іншої імперії – Османської? Наші діти свідомо забираються для того, щоб за наш рахунок вирішувати проблеми браку демографічного ресурсу в росії.

Все це разом говорить про те, що інститут державної служби повинен діяти в умовах оцього тотального дефіциту ресурсів: людських, фінансових, економічних і – ресурсу часу. Війна з 2014 року давно перетворилася на тривалу, хронічну, затяжну і з усе ще непередбачуваними сценарієм її завершення. Ми всі беззастережно віримо і працюємо на нашу перемогу, але ми розуміємо, що навіть коли зіставити цифру валового національного продукту між нами і росією, то побачимо різницю в дев’ять разів, і якби не допомога світового співтовариства, насамперед країн НАТО і ЄС, то навряд чи наша ситуація була б такою, якою вона є.

Звідси друге проблема і завдання – європеїзація інституту державної служби. Минулого року ми отримали потужну підтримку на спільне звернення Президента, Прем’єр-міністра і голови Верховної Ради України. Наша заявка нарешті подана і розглянута в рекордно короткі терміни. Ми отримали той максимум, який могли отримати від ЄС – статус країни-кандидата. Цей статус передбачає також і виконання нашою державою низки вимог. Сьогодні ми говоримо про перший етап – перехід до початку перемовин, для чого маємо виконати сім умов ЄС. Поки що за офіційними даними ми виконали дві умови, інші перебувають у процесі виконання. Величезна доля відповідальності лягає на інститут державної служби і системи державного управління та місцевого самоврядування, власне, на державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. І ясна річ, що якщо ми не реформуємо належним чином інститут державної служби, не європеїзуємо його, то виконувати ці завдання буде більш ніж дуже складно.

Нагадаю, наскільки все складно у нас було з тією ж самою Угодою про асоціацію з ЄС, яка була ратифікована 1 вересня 2017 року. За 2018 рік ми мали близько 60% виконання – це хороший результат, задовільна оцінка за мірками вищої школи. Але в наступний рік виборів ми вже отримали фактично вдвічі менший рівень виконання Угоди. Тому маємо досвід, коли, на жаль, «ленінський вальс» – один крок вперед, два назад – залишився улюбленим танцювальним «па» в нашому політикумі та й, частково, у суспільстві. Думаю, що з цієї «вальсової» парадигми нам треба остаточно вийти.

Що передбачає європеїзація державної служби? Єдиної моделі публічної служби Європейського Союзу немає, але є спільні принципи, і головне полягає в тому, що це має бути, насамперед, публічна служба, яка керується принципами доброго врядування. У нас нормативні акти згадують публічну службу один-єдиний раз, якщо не помиляюсь, у Кодексі законів про працю, в усіх інших ми до цього часу користуємося термінами «державна служба», «служба в органах місцевого самоврядування». Вони повинні залишатися як видові поняття, але родовим поняттям має бути «публічна служба». І реформуватися та розвиватися наша публічна служба повинна на тих засадах, які діють в ЄС.

Насамперед, це політична нейтральність (зазначу, що вона є не скрізь повністю, навіть у Польщі є відступи від політичної нейтральності), неупередженість, служіння народу, а також принципи доброго врядування. Власне, коли йдеться про принципи доброго врядування, ми чудово розуміємо, що з ними у нас ще дуже багато питань, зокрема і через те, що на державних службовців покладено величезну ношу. Сьогодні ми говоримо про реформування системи оплати праці, стимулювання – це все є у проєкті, воно на підході, і Нацдержслужба намагається це питання лобіювати. Але у ситуації, коли державний службовець повинен мати 70% фіксованої, а 30% варіативної частини заробітної плати, це залишає дорогу до адміністративної сваволі. Хочемо ми чи не хочемо, але в умовах, коли війна закриває доступ до публічної інформації, виникає купа спокус для посадовців. Зокрема наша основна хронічна біда – корупція. Тепер твердити, що ми побороли корупцію – це або наївність, або підривна діяльність. Я не хочу робити з цього жодних категоричних висновків, але нам тут ще працювати дуже і дуже багато.

Наступний компонент – це підготовка державних службовців. Цього року ми в університеті не будемо оголошувати набір на бакалаврат «Публічне управління та адміністрування», тому що всі попередні роки ми не мали мінімуму вступників на цю спеціальність. Наше Міністерство освіти і науки при різних міністрах оголошувало, що такі спеціальності як політологія, міжнародні відносини і публічне управління та адміністрування є кон’юнктурними спеціальностями. Змушений поставити питання руба: яким чином держава, яка розбудовує свою незалежність, виборює свою майбутність, може зараховувати підготовку своїх фахівців до кон’юнктурної діяльності? Виходить, з точки зору таких ораторів при посадах, існування української держави – це кон’юнктура? Тобто, кон’юнктура зміниться і нам не потрібна держава і корпус державних службовців? Це – заяви речників Міністерства освіти і неодноразові твердження його посадовців, врешті, це – донині офіційна позиція профільного міністерства.

За минулі роки на всю Україну на цю спеціальність бакалаврату виділялося трохи більше 80 місць на державне замовлення. Про яку державну стратегію формування підготовлених державних службовців можемо говорити? Чому у нас була ганебна практика, коли чи не кожен політик, народний депутат, хотів мати дисертацію? Спочатку кандидатську, потім докторську. Такий захмарний фаховий рівень вищих управлінців дуже допоміг державі чи науці в ній? Звісно, навпаки.

Якщо ми не будемо мати справді належно підготовленого, фахового, освіченого, професійного державного службовця, які ми будемо здатні приймати рішення в умовах, коли нам мало завдання вистояти, не говорячи вже про розвиток, в умовах, коли ми маємо тотальний дефіцит ресурсів? Ми повинні розуміти, що ця дефіцитарність буде поки що тільки нарощуватися, поки не закінчиться війна, а потім настане період розбудови нової України.

Підсумую. Перед державною службою стоять величезні виклики, тому я бажаю мужності, витримки, стійкості, далекоглядності тим, хто приймає політичні рішення, і тим, хто їх втілює в життя. В інтересах суспільства і під його всебічним контролем та повсякденній участі громадян в управлінні державою.