Інтерв’ю з Марією Кобєлєвою, начальницею служби у справах дітей Чернівецької обласної військової адміністрації

Які категорії дітей сьогодні перебувають у полі уваги служби у справах дітей? Чи змінилося щось за останні роки, зокрема через повномасштабну війну? Які категорії дітей нині потребують найбільшої уваги та захисту?

Насправді у полі нашої уваги перебувають всі діти, адже жодна сім’я, навіть та, у якої все гаразд, не застрахована від негативних ситуацій – особливо зараз, в умовах війни. На жаль, це впливає на сімейні обставини, психологічний стан дітей та батьків.

Передусім служба працює із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, а також із дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Водночас через війну з’явилися нові виклики. Зокрема, збільшилася кількість дітей, які набули статусу дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, через загибель батьків, які захищали Україну. Окремою категорією є діти, яких було депортовано або незаконно переміщено на тимчасово окуповані території чи до російської федерації, та які згодом повернулися в Україну.

Як загалом побудована система захисту прав дітей у Чернівецькій області? Яку роль у ній відіграє обласна служба, а яку – служби у справах дітей у територіальних громадах?

Якщо говорити про систему захисту дітей загалом, то це комплекс державних, громадських і правових інститутів, які взаємодіють між собою та надають допомогу сім’ям, що опинилися у складних життєвих обставинах. Мета цієї роботи – подолати кризу в сім’ї, якщо це можливо, і зробити все, щоб дитина залишилася у своїй біологічній родині.

Система має кілька рівнів і функціональних блоків. Перший – нормативно-правовий. Це наш фундамент: Конституція України, Сімейний і Цивільний кодекси, Закон України «Про охорону дитинства» та інші нормативні акти. Ми також керуємося міжнародними договорами, які визначають стандарти роботи з дітьми різних категорій.

Якщо говорити про безпосередніх суб’єктів захисту, то першими є батьки. Саме вони несуть відповідальність за життя, здоров’я та виховання дитини. Далі включається орган опіки та піклування. Відповідно до законодавства, ним є виконавчий орган територіальної громади на чолі з головою громади. До цієї ланки – до спеціалізованих органів – належить і служба у справах дітей.

Окрему роль відіграють ювенальна превенція, центри соціальних служб, органи соціального захисту, заклади освіти та охорони здоров’я, а також суди і прокуратура, яка, відповідно до нового законодавства, тепер долучається активніше до нашої роботи, ніж раніше.

Дуже важливо, що дитина може потрапити в поле зору відповідних служб ще на ранньому етапі. Наприклад, вихователь у дитячому садку чи педагог у школі може першим помітити, що дитина опинилася в складних життєвих обставинах – через зміни в її поведінці, ознаки неблагополуччя, насильства чи булінгу. Саме тому заклади освіти є важливою первинною ланкою в системі захисту дітей.

Якщо говорити про рівні реагування, то первинна профілактика – це популяризація здорового способу життя, просвіта батьків, створення безпечного середовища в громаді для всіх дітей. Вторинною профілактикою є робота з групами ризику: сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, де існує ризик домашнього насильства, а також із сім’ями, які виховують дітей з інвалідністю. Третинна допомога – це вже екстрене вилучення дитини з родини, з небезпечного середовища, якщо немає іншого способу її захистити, а також подальше вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав у судовому порядку.

Обласна служба передусім виконує менеджерську та координаційну функцію. Ми займаємося плануванням, організацією та контролем роботи на місцях, проводимо навчання, надаємо практичну й методичну допомогу у вирішенні різних питань.

Ви вже згадали партнерські служби. Як на практиці відбувається ця взаємодія?

На рівні територіальних громад діють комісії з питань захисту прав дитини. Це колегіальний орган, до якого входять представники різних служб і установ, дотичних до захисту дітей: служби у справах дітей, соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, соціальних служб, ювенальної превенції та інших. Комісію очолює голова громади, а організаційно її роботу забезпечує служба у справах дітей.

На засіданнях розглядають конкретні ситуації, які стосуються дітей, і спільно визначають, що потрібно зробити далі. Опрацьовується індивідуальний план, відповідно до якого вже працюють усі дотичні служби.

На обласному рівні ми також дуже активно співпрацюємо з ювенальною превенцією. Більше того, для оперативного обміну інформацією маємо окремий чат, де нас інформують про події, які сталися протягом доби. Ми цю інформацію передаємо на рівень територіальних громад і контролюємо, чи були наші працівники дотичні до тієї ситуації, яка склалася, чи працювали з цією дитиною раніше, що відбулося, чи вилучили дитину, чи є склад злочину тощо.

Також у нас відбуваються наради, є координаційна рада з питань сімейних форм виховання. Ми обмінюємося інформацією, опрацьовуємо механізми і шляхи подальшої співпраці.

Якщо говорити про роботу з сім’ями, що опинилися у складних життєвих обставинах, то як сьогодні вона організована? Що відбувається, коли служба отримує інформацію про проблему в родині?

Якщо нам стає відомо, що є неправомірні дії або батьки не справляються з батьківськими обов’язками (це може бути звернення громадян, звернення на гарячу лінію тощо) на місце виїжджають фахівці складають акт і відповідно до нього вже інформують службу про те, яка ситуація в родині. Ця родина береться під супровід, з нею максимально працюють психологи, за необхідності долучаються працівники охорони здоров’я, поліція. Тобто кожен працює зі свого боку, так щоб вийти на спільний результат, допомогти родині подолати кризу та залишити дитину в біологічній родині. Зараз у нас на обліку 1222 дитини, які перебувають у складних життєвих обставинах.

А якщо зберегти дитину в біологічній родині все ж неможливо? 

Якщо це неможливо, то, звичайно, дитина вилучається. Але навіть у такій ситуації ми намагаємося спочатку забезпечити їй тимчасове перебування в сімейному середовищі. Наприклад, дитина може бути влаштована в сім’ю патронатного вихователя. Патронатний вихователь – це такий помічник родині, яка опинилася в складних життєвих обставинах. Дитина може перебувати в сім’ї патронатного вихователя від трьох до шести місяців.

Якщо все-таки йде мова про відібрання цієї дитини з родини, то цей термін може бути продовжений і до дев’яти місяців, і до року – поки триває судове засідання, поки вирішується справа.

Зазначу, що патронатний вихователь – це не форма сімейного влаштування, а соціальна послуга. Якщо батьки подолали кризу, після патронату дитина може повернутися до родини, і сім’я може бути знята з обліку як така, що перебувала у складних життєвих обставинах.

Крім того, якщо не вдається оперативно влаштувати дитину в сім’ю патронатного вихователя, є ще один варіант – Центр соціально-психологічної реабілітації. Діти можуть перебувати там до дев’яти місяців, з ними працюють психологи, проводяться різні заняття. Ми також залучаємо громадські організації, організовуємо екскурсії, щоб діти не почувалися самотніми.

Якщо повернення в біологічну сім’ю вже неможливе, пріоритетними на сьогодні є сімейні форми виховання. Насамперед, це усиновлення. Це найкраща форма, тому що дитина виховується нарівні з біологічними дітьми. Також це опіка і піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Яка на сьогодні ситуація із сімейними формами виховання в області? Чи вдається знаходити родини для дітей?

За вісім місяців у нас на обліку перебувало 990 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Сімейними формами виховання довгий час було охоплено майже 95% дітей. Зараз цей показник трохи знизився – до 93,7%. Тут є об’єктивні причини: діти досягають 18 років, водночас з’являються нові діти, які набувають відповідного статусу. Крім того, влітку дещо розтягнувся в часі процес навчання кандидатів. Зараз ми плануємо запустити нову навчальну групу, оскільки є люди, які хочуть усиновити дитину, стати прийомними батьками або створити дитячий будинок сімейного типу.

Що стосується усиновлення, то цей процес у нас дещо сповільнився. Проблема в тому, що є великі сімейні групи – по п’ять-шість дітей, серед яких може бути дитина з інвалідністю, і не кожна родина готова взяти на виховання таку дитину. І ще один момент: усиновлювачі хочуть дітей до п’яти-шести років, максимум до десяти, а в нас більшість дітей підліткового віку. Тому основна задача – пошук родин, які готові прийняти не одну маленьку дитину, а братів та сестер, зберігши їхні родинні зв’язки.

Які регіональні програми та проєкти у сфері захисту прав дітей реалізуються в області сьогодні? На що вони передусім спрямовані?

У більшості територіальних громад є власні програми, затверджені рішеннями сесій. У них передбачена фінансова підтримка сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. У деяких громадах передбачені програми оздоровлення дітей, допомога родинам під час підготовки дітей до нового навчального року.

На обласному рівні діє регіональна програма «Діти Буковини». Вона передбачає низку заходів, зокрема підтримку та відзначення батьків-вихователів, які створили дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї. Ми організовуємо заходи до Великодня, Дня усиновлення, Дня захисту дітей, Дня Святого Миколая.

Програмою також передбачена фінансова підтримка родин у разі створення дитячого будинку сімейного типу та влаштування п’яти і більше дітей, якщо прийомна сім’я взяла з однієї родинної групи більше трьох дітей, а також у разі четвертого влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя. Розмір такої підтримки становить 50 тисяч гривень.

Чи долучаються з підтримкою благодійні фонди, громадські організації?

Так, у нас є постійні партнери – СОС «Дитячі містечка», «Рокада», «Соціальна синергія», а також громадська організація «Посмішка». Громадські організації допомагають і підтримують дитячі будинки сімейного типу, які перемістилися з прифронтових територій. У нас є 22 дитячі будинки сімейного типу, створені на території області, і ще 12, які переїхали до нас із інших територій.

Громадські організації допомагали цим родинам облаштуватися: забезпечували побутовою технікою, організовували відпочинок, різні заходи для дітей. Ми також залучаємо їх до наших заходів – вони проводять для дітей майстер-класи, екскурсії. Наприклад, цього року ми проводили захід для дітей «Сила родини», до якого долучилися практично всі наші соціальні партнери, хто підтримує дітей і родини.

Які проблеми у сфері захисту прав дітей сьогодні залишаються для області найбільш складними? І що, на Вашу думку, потрібно змінювати насамперед?

Одна з основних проблем – це кадрове забезпечення служб у громадах. Згідно з розрахунками, у територіальних громадах має бути 152 штатні одиниці. Наразі маємо лише 86 працівників. Тобто навантаження на фахівців є значним. Ми працюємо над збільшенням штатної чисельності. Але є й інша проблема – рівень заробітної плати, який пропонують у громадах, не завжди мотивує людей іти на таку відповідальну роботу.

Це справді непроста робота. Не кожна людина готова їхати в сім’ю, спілкуватися з батьками, працювати у кризових ситуаціях або брати участь у вилученні дитини з родини. Тому тут важливі не лише кількість працівників, а й їхня професійна підготовка та готовність працювати з такими складними ситуаціями.

Також залишається проблема великих родинних груп та дітей з інвалідністю, для яких складніше знайти сім’ю. Але ми працюємо над цим. Зараз реалізовуємо Стратегію розвитку сімейних форм виховання, вже плануємо роботу на наступний рік. Для нас принципово важливо, щоб діти, які втратили батьківське піклування, максимально виховувалися у сімейному середовищі. Звичайно, реформа відбувається не так швидко, як хотілося б. Є об’єктивні причини, але ми сподіваємося, що все більше дітей зможуть виховуватися саме в сімейних формах.

Там, де це неможливо, ми шукаємо інші рішення, максимально наближені до сімейного середовища. Один із таких проєктів – «Сімейна домівка». Наразі таку домівку відкрили в Київській області. У Чернівецькій області вона функціонуватиме в Хотинській громаді. Зараз будується будинок, у якому проживатимуть шестеро хлопчиків з інвалідністю. Для них також буде забезпечений необхідний персонал, який допомагатиме у повсякденному житті, але головна ідея полягає в тому, щоб діти жили в умовах, максимально наближених до сімейних, і поступово набували навичок самостійності. Ми хочемо, щоб після досягнення 18 років вони були краще адаптовані до самостійного життя.

Якщо говорити не лише про державні структури, а й про суспільство загалом: що може зробити звичайна людина для того, щоб дитина почувалася захищеною?

Мабуть, насамперед – не бути байдужими. Коли ми виїжджаємо в громади, то часто проводимо інформаційно-роз’яснювальні заходи, зустрічаємося з потенційними кандидатами. Розповідаємо, хто може стати усиновлювачем, прийомним батьком чи матір’ю, патронатним вихователем. Ми завжди просимо людей не бути байдужими до дітей – навіть якщо це не їхня дитина.

Якщо людина бачить ситуацію, яка їй здається небезпечною або неправильною, і в ній є неповнолітня дитина, краще повідомити про це на гарячу лінію або відповідним службам. Не потрібно залишатися осторонь, якщо є ризик. Іноді вчасно сказане слово, звернення до відповідної служби чи просто увага до ситуації можуть змінити для дитини дуже багато.

І, звичайно, насамперед батьки мають пам’ятати, що саме вони несуть відповідальність за свою дитину. Ніхто не зможе бути кращими батьками для дитини, ніж її власні батьки, якщо вони належно виконують свої обов’язки.

Тому головне – не залишатися осторонь. Якщо дитині потрібна допомога, ми маємо зробити все можливе, щоб вона її отримала.