У Чернівцях відбулася відкрита експертна дискусія «Чернівецька область перед викликами 2026: як регіону зберегти стійкість та згуртованість», організована Національною платформою стійкості та згуртованості. Під час заходу експерти представили результати оцінки ризиків для області за п’ятьма ключовими вимірами стійкості – соціальною згуртованістю, безпекою, інфраструктурою, управлінням і залученістю, а також інформаційною стійкістю. Про основні висновки дослідження, найактуальніші виклики для регіону та шляхи посилення його стійкості розповів співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Володимир Лупацій.

Пане Володимире, сьогодні Ви презентували результати дослідження. Якщо узагальнити, які основні ризики характерні для Чернівецької області як тилового регіону? Чи відрізняються вони від ризиків інших тилових областей?

Насамперед варто сказати, що тилові області відрізняються від прифронтових як кількісно, так і якісно. Відповідно, відрізняється і структура ризиків. У тилових регіонах значно менше загроз, пов’язаних безпосередньо з безпекою людей: тут немає мінної небезпеки чи постійної інтенсивності обстрілів. Тому на перший план виходять питання соціального добробуту та економічної стійкості. Серед ключових ризиків, які відзначили експерти, – зростання кількості людей, які опиняються у складних життєвих обставинах, а також ризик відтоку бізнесу.

Друга категорія – це рівень довіри до політичних інституцій. Загалом характерною є тенденція до зростання недовіри саме до центральних органів влади, адже громадяни покладають на них основну відповідальність за ситуацію в країні. Водночас у Чернівецькій області довіра до місцевої влади та органів місцевого самоврядування наразі залишається більш стабільною. Проте зростають ризики, пов’язані з якістю управління, насамперед через кадровий відтік як на регіональному рівні, так і в громадах. Цей ризик також був чітко зафіксований експертами.

Третя категорія ризиків пов’язана з досвідом зими 2025–2026 років. Йдеться про загрозу тривалих блекаутів і каскадні наслідки, які вони можуть спричинити: втрату мобільного зв\\\\\\\'язку, доступу до інтернету, порушення комунікації. Особливо це актуально для віддалених громад, де необхідно завчасно створювати резервні канали зв’язку, щоб навіть в умовах надзвичайної ситуації не втрачалася керованість і громади могли підтримувати одна одну.

Якщо ж говорити ширше, то для Чернівецької області існує ще один важливий ризик. Росія, так само як і окремі правопопулістські сили в Європі, активно використовують теми міжконфесійних відносин, мовного питання та прав національних меншин як інструменти інформаційного впливу. Це підриває соціальну згуртованість через штучне загострення суспільно чутливих тем.

Тут важливе навіть формулювання. Чи говоримо ми про «захист прав національних меншин», чи про «реалізацію прав національних меншин» – навіть словник має значення. Зрештою такі маніпуляції можуть використовуватися для блокування процесу європейської інтеграції України або для створення перешкод у роботі транспортно-логістичних маршрутів, якими надходить гуманітарна й військова допомога. Саме тому Чернівецька область належить до регіонів, ризики яких можуть мати загальнонаціональні наслідки.

Під час презентації Ви сказали, що головне питання після завершення дослідження – що робити далі. Які механізми чи алгоритми мають бути напрацьовані для створення екосистеми стійкості? Чи потрібно це нормативно врегульовувати?

Відповідно до Концепції національної системи стійкості регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування мають розробляти плани підвищення стійкості. Наше дослідження дає їм значно ширшу інформаційну основу для підготовки таких планів. Ми прагнули, щоб реагування не обмежувалося лише питаннями енергетичної безпеки. Оцінка охоплює всі п’ять вимірів стійкості.

Перший – соціальна згуртованість і довіра як між людьми, так і між громадянами та владою.

Другий – стійкість критичної інфраструктури та систем життєзабезпечення.

Третій – людська безпека в умовах війни, з урахуванням можливого наростання ескалації, ракетних і дронових атак.

Четвертий – безперервність і якість управління, а також залучення громадян. Серйозні кризи вимагають мобілізації не лише державних структур, а й бізнесу, громадських організацій, волонтерів, місцевих активістів. Без взаємодії всіх цих учасників державі буде значно складніше ефективно реагувати на масштабні виклики.

П’ятий вимір – інформаційна стійкість. Тактика росії, а також окремих праворадикальних політичних сил у Європі полягає в тому, щоб підривати стійкість суспільства через інформаційні операції, маніпуляцію наративами та спекуляцію на реальних проблемах чи відмінностях.

Якщо ми не контролюємо інформаційний простір, створюються умови для поширення страхів, спекуляцій, мови ворожнечі та конфліктів. Інформаційна окупація часто передує будь-яким іншим формам агресії.

Як уникнути того, щоб реалізація цих заходів не звелася до формального виконання програм? Адже органи влади вже працюють в умовах кадрового дефіциту, постійних криз і великого навантаження.

Передусім усе залежить від політичної волі та усвідомлення керівництвом регіону, що стійкість – це не декларації й не плани на папері. Повний цикл забезпечення стійкості включає оцінку ризиків, підготовку планів реагування та перевірку готовності їх реалізувати. Найкраще це розуміють структури ДСНС, адже вони регулярно проводять навчання й тренування, відпрацьовуючи сценарії реагування на надзвичайні ситуації.

Сьогодні у світі, зокрема в межах діяльності європейських центрів протидії гібридним загрозам, уже розроблено спеціальні навчальні курси, симуляційні програми та інтерактивні платформи для державних службовців, молоді й представників громад. Їхня особливість полягає в тому, що учасники не просто вивчають теорію, а моделюють кризові ситуації та відпрацьовують роль суб’єктів, які мають реагувати на гібридні загрози. Для тилових регіонів це особливо важливо, адже в повсякденному житті люди не завжди усвідомлюють масштаби потенційних викликів. Саме тому навчальні симуляції дають можливість підготуватися до різних сценаріїв без необхідності переживати їх у реальності. Нам не потрібно ставати прифронтовим регіоном, щоб навчитися діяти в кризових умовах. Саме тому співпраця з міжнародними партнерами та використання їхнього досвіду, зокрема у підготовці молоді, є надзвичайно важливими. Подібний підхід давно застосовується в країнах, які системно готуються до безпекових викликів, зокрема в Ізраїлі.

Водночас потрібно розуміти, що навіть після завершення війни Україна залишатиметься поруч з агресивним сусідом, а отже, матиме значну кількість післявоєнних ризиків. Життя в умовах невизначеності й ризику стає новою реальністю сучасного світу. Саме тому стратегічне планування має виходити з того, що ризики – це вже невід’ємна частина нашого життя.

Чернівецька область активно розвиває міжнародне та транскордонне співробітництво. Чи може саме цей напрям стати складовою посилення стійкості? Чи планується створення спільних платформ для обміну досвідом?

Якщо говорити про Румунію, то вона належить до країн східного флангу ЄС і НАТО та вже стикається з окремими наслідками війни: порушенням повітряного простору дронами, втручанням у виборчі процеси, зростанням безпекових ризиків у прикордонних громадах. Тому український досвід для неї є цікавим. Водночас потрібно не допустити, щоб міжнародне співробітництво перетворилося на інструмент анклавізації, коли окремі громади починають випадати із загальнонаціонального інформаційного чи правового простору або формується подвійна лояльність. Транскордонне співробітництво має будуватися на принципах паритетності. До нього повинні бути залучені не лише прикордонні громади України та Румунії, а й інші українські громади. Важливо, щоб вигоду від такого партнерства отримували всі, не створюючи нових ризиків один для одного. Для України принципово важливо формувати із сусідами периметр стабільності, а не простір для нових суперечностей.

Чи вже існують програми підготовки фахівців у сфері стійкості?

Так. Уже сьогодні є спеціалізовані навчальні курси, після проходження яких учасники отримують відповідні сертифікати. Адже концепція стійкості є комплексною і потребує окремої підготовки, зокрема для публічних службовців. Наприклад, Національна платформа стійкості та згуртованості вже проводила такі тренінги для громад Львівської області. Темами навчань були оцінка ризиків, соціальна згуртованість, формування стійкості громад.

Учасникам було цікаво не лише поділитися власним досвідом, а й ознайомитися з міжнародними практиками. Водночас сьогодні Україна вже має власний унікальний досвід, сформований у різних регіонах країни. Звісно, ніхто не хотів би, щоб досвід прифронтових областей довелося застосовувати в тилу. Але ми маємо бути готовими до будь-якого сценарію.