Любов Нечипорук, Представниця Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у Чернівецькій області

Сьогодні питання мови ворожнечі є надзвичайно актуальним. Чому це важливо саме для органів влади та місцевого самоврядування?

Органи влади є джерелом офіційної інформації, яка формує суспільні настрої та стандарти публічного дискурсу, впливає на рівень довіри та згуртованість громади. У період війни інформація виконує також безпекову функцію, адже на сьогодні в інформаційному просторі однією з ключових проблем є зв’язок між мовою ворожнечі, російською пропагандою та дезінформацією. Дезінформація навмисно використовується для розпалення конфліктів, дискредитації органів державної влади і медіа, послаблення соціальної згуртованості, посилення напруги, дискримінації окремих груп тощо. Тому публічні службовці повинні усвідомлювати, що їхні тексти – це частина державної інформаційної політики.

Що саме вважається мовою ворожнечі в публічній комунікації?

В українському законодавстві немає єдиного визначення цього терміна, але є чіткі критерії: це висловлювання, які принижують гідність людини або групи осіб, закликають до дискримінації, насильства чи ворожнечі. Відповідно до Закону України «Про медіа», заборонено поширювати висловлювання, що розпалюють ненависть чи ворожнечу за ознаками, які є соціально чутливими: етнічне чи соціальне походження, громадянство, національність, раса, релігія та вірування, вік, стать, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, інвалідність.

Важливо розуміти, що це не лише прямі образи. Це можуть бути узагальнення, стереотипи, негативні ярлики, навіть «жарти», які формують упередження. І це стосується не лише медіа, а й комунікацій органів влади: сайтів, соцмереж, публічних заяв. Публічні службовці мають бути прикладом коректної, інклюзивної та відповідальної мови.

 На що передусім варто звертати увагу комунікаційникам у державних структурах?

Є кілька базових принципів. По-перше, точність формулювань – не узагальнювати і не переносити поведінку окремих осіб на цілі групи. По-друге, нейтральність і фактологічність – уникати емоційно забарвленої лексики, особливо в кризових темах. По-третє, недискримінаційність – не акцентувати на ознаках, які не мають значення для суті повідомлення (національність, стать тощо). Дуже важливо звертати увагу на контекст, адже навіть правдива інформація може бути подана маніпулятивно або провокативно, а також на візуальний контент – фото та ілюстрації, які теж також можуть містити ознаки мови ворожнечі.

Чи є типові помилки, які роблять публічні службовці? Як діяти комунікаційникам, щоб їх уникнути?

До прикладу, типовими помилками є використання стереотипних формулювань, надмірне емоційне забарвлення новин, некоректні заголовки, які можуть провокувати негатив, копіювання матеріалів із сумнівних джерел без перевірки, відсутність модерації коментарів у соцмережах органів влади тощо.

Щоб уникнути цього, є кілька ефективних підходів. Насамперед,так званий чек-лист перед публікацією, коли потрібно поставити собі декілька запитань: Чи є в тексті узагальнення? Чи згадуються ознаки, не пов’язані з темою? Чи нейтральна лексика? Чи не викликає текст негативних стереотипів? Обов’язковим є дотримання принципу «спочатку людина» (people-first language): не «інваліди», а «люди з інвалідністю», не «безробітні», а «люди, які шукають роботу». Має бути контроль заголовків,адже саме заголовки часто є найбільш проблемними: не «Мігранти спричинили конфлікт», а «У місті зафіксовано конфлікт за участі групи осіб». Окрему увагу слід приділяти модерації коментарів, тому що органи влади несуть відповідальність і за коментарі на своїх сторінках, оперативно реагувати на прояви мови ворожнечі. Загалом важливо формувати культуру відповідального мовлення – це не лише про заборони, а про усвідомлення впливу слова.

Яку роль у цьому процесі відіграє регулятор?

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення працює над формуванням стандартів, розробкою критеріїв і рекомендацій, надає роз’яснення, здійснює моніторинг медіапростору. Але важливо розуміти: наша мета – не лише контроль, а й превенція. Тому ми підтримуємо навчальні ініціативи, співпрацюємо з органами влади, щоб підвищити якість комунікації.

Зокрема, Нацрада розробила Рекомендації для медіа щодо запобігання мові ненависті та дискримінації, які  можуть бути корисними не лише для медіа, а й для працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, відповідальних за публічну комунікацію. Документ містить словник термінів, приклади визначення «мови ворожнечі» у міжнародному праві, практичні поради для журналістів і комунікаційників: як коректно висвітлювати чутливі теми, уникати стереотипів, не допускати дискримінаційних формулювань, верифікувати мову ворожнечі, правильно працювати з заголовками та візуальним контентом тощо. Тому дуже рекомендую ознайомитися з цими матеріалами, адже дотримання правил дозволить не лише уникати порушень, а й формувати якісну, відповідальну та чутливу до суспільних викликів комунікацію.

Що б Ви порадили комунікаційникам органів влади в Чернівецькій області?

Пам’ятати, що кожне слово має значення. У час війни інформаційна стійкість суспільства значною мірою залежить від якості комунікації, і відповідальна мова – це не формальність, а інструмент довіри, безпеки і єдності. Головний принцип відповідальної комунікації – повага до людини. Якщо цей принцип лежить в основі комунікації, ризик мови ворожнечі суттєво зменшується.