Олена Пономаренко – освітянка, голова Чернівецького відділу Союзу Українок.

Розкажіть, будь ласка, про створення та історію діяльності Союзу українок загалом та у Чернівецькій області зокрема

Союз Українок – одна з найдавніших і найавторитетніших жіночих громадських організацій України. Він виник ще у 1917 році на основі товариств, що діяли на той час у Галичині: «Гурту українських дівчат», «Клубу русинок», «Жіночої громади», студентських товариств. Це було об’єднання жінок, що прагнули працювати для розвитку освіти, культури й національної свідомості.

22 грудня 1921 року відбувся Перший жіночий з’їзд, який організаційно оформив громадську інституцію «Союз Українок». 23–27 червня 1934 року в Станіславі відбувся перший Жіночий Конгрес, на якому виникла ідея створити Всесвітній Союз Українок. У жовтні 1937 року на з’їзді Союзу Українок у Львові був затверджений Статут Всесвітнього Союзу Українок і головою обрано Мілену Рудницьку. У 1939 році організація була ліквідована більшовицькою владою, але її діяльність продовжувалася в еміграції – у Канаді, США, країнах Європи. В Україні Союз Українок відновив свою роботу у 1991 році, вже в умовах незалежності.

Для Буковини ця історія має особливе значення. В умовах жорстокого румунського режиму створення Союзу Українок на Буковині було неможливим. Не кращі були умови і в часи радянської окупації.

Ідея створення Союзу Українок на Чернівеччині зародилася в 1990 році, у складний перехідний час. Ініціативна група буковинських жінок – освітянок, діячок культури, колишніх учасниць визвольного руху – ухвалила рішення про створення організації. Це були Теофіла Якубович, Аксенія Щуцька, Марія Чухрай, Єлизавета Балан, Оксана Товстюк  і  Олександра Попелюк.

В грудні 1990 року організація вперше в Чернівцях провела свято Миколая для дітей. На диво легко дозволив зробити це в Чернівецькому муздрамтеатрі імені Ольги Кобилянської його тодішній директор Тадей Сулятицький. За допомогою до комуністичної влади союзянки не зверталися, тому подарунки для дітей готували самі: пекли «миколайчики», медівники.

У березні 1991 року Союз Українок Буковини був офіційно зареєстрований, його очолила Теофіла Якубович. З 1993 року організація має назву «Чернівецький відділ Союзу Українок». Відтоді ми безперервно працюємо над збереженням української ідентичності, культурної спадщини й духовних цінностей краю.

23–24 серпня 1991 року у Чернівцях відбувся Всеукраїнський конгрес Союзу Українок. У його роботі взяли участь делегації з 13 областей України, а також представниці з Канади, США та Польщі. Конгрес обрав Всеукраїнську координаційну раду та її голову – Атену Пашко, дружину В’ячеслава Чорновола.

Проведення Конгресу відбувалося в надзвичайно складних обставинах: у дні кремлівського путчу, коли в Україні було заборонено масові зібрання. Попри це, в Мармуровій залі Чернівецького державного університету, за попередньою згодою тодішнього ректора Степана Костишина, Міжнародний конгрес Союзу Українок розпочав свою роботу. Після завершення Конгресу його учасниці, дізнавшись про проголошення Верховною Радою Акта незалежності України, зібралися на Радянській (нині Соборній) площі Чернівців на мітинг з нагоди цієї історичної події.

22 грудня 1991 року відбувся Установчий з’їзд Союзу Українок в незалежній Україні. Поступово СУ відійшов від завдань політичних, змінивши статус з громадсько-політичної організації на громадсько-просвітницьку. Відродження всього українського – мови, культури, народних і релігійних традицій, історії, повернення замовчуваних імен українців-борців за незалежність України стає пріоритетним у діяльності організації.

В листопаді 1994 р. в стінах Чернівецького держуніверситету було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію, присвячену 110-й річниці зародження жіночого руху в Україні і, зокрема, діяльності Ольги Кобилянської та Наталі Кобринської. У 2006 році Посестри Союзу Українок Чернівеччини відзначили 15-ту річницю Конгресу Союзу Українок.

У листопаді 2022 р. відбулася звітно-виборна конференція, на якій мене було обрано головою Чернівецького відділу Союзу Українок.

Зробіть «портрет» організації: хто є учасницями, як організовано роботу, як можна долучитися до діяльності

Союз Українок – це добровільна громадсько-просвітницька організація. Нашими членкинями є жінки різного віку й фаху: освітянки, науковиці, мисткині, бібліотекарки, лікарки, громадські активістки. Нас єднає спільне бачення – працювати задля розвитку українського суспільства на засадах національних цінностей, християнської моралі та взаємної підтримки.

Основна мета діяльності Союзу Українок – консолідація українських жінок у демократичному жіночому русі, захист їхніх прав, утвердження гендерної рівності, спрямування творчого потенціалу на збереження історичних святинь, національних ідеалів і духовної культури, а також виховання нового покоління української молоді, здатного розбудовувати правову демократичну державу. 

Які напрями роботи є пріоритетними саме для Чернівецького відділу?

Для нас традиційно пріоритетними є культурно-просвітницький та духовно-моральний напрями. Працюємо над популяризацією української мови, історії, літератури, підтримуємо пам’ять про видатних постатей Буковини.

Останні роки суттєво змінили акценти нашої роботи. В умовах повномасштабної війни додався ще один важливий напрям – благодійна та волонтерська діяльність. Ми допомагаємо військовим, внутрішньо переміщеним особам, дітям, які постраждали від війни, підтримуємо родини захисників.

Якщо брати до прикладу минулий рік, то значну частину діяльності займали благодійні ініціативи: збір коштів і допомоги для підрозділів Збройних Сил України, підтримка поранених військових у реабілітаційних закладах, допомога медичним установам та участь у мистецьких і благодійних заходах.

Особливо знаковими для нас були заходи, які поєднували громадянську позицію, культуру та реальну допомогу. Зокрема, спільний захід Чернівецького відділу Союзу Українок разом із громадськими організаціями «Синергія», «Солідарні жінки Буковини» та «Жінки діють, жінки змінюють», під час якого вдалося зібрати кошти для 24-ї бригади ЗСУ. Важливо, що такі події об’єднують жіночі організації навколо спільної мети.

Окреме місце займали мистецькі благодійні імпрези, зокрема телевізійний фестиваль «З коляди до Стрітення» та Колядвечір у Мистецькому центрі за участю відомих буковинських митців і союзянок, під час яких збирали кошти для потреб ЗСУ та онкохворих пацієнтів. Також для нас було символічно отримати подяки з фронту за передані дрони від військових підрозділів, зокрема 107-ї бригади територіальної оборони.

Серед культурно-мистецьких подій варто назвати імпрезу «Молодість у вогні», присвячену студентам, які загинули на війні й навічно залишилися студентами. Цей захід мав глибокий емоційний і виховний зміст і став важливим простором пам’яті для молоді та громади. Також значущими були поетичні зустрічі та презентації книжок наших союзянок, зокрема імпреза «Відлуння душі» та презентації поетичних і прозових творів Наталії Войтко й Галини Кознюк-Лукашонок.

Традиційно важливими для нас залишаються заходи з ушанування українських культурних постатей. Членкині Чернівецького відділу Союзу Українок долучаються до літературно-мистецьких подій, присвячених вшануванню пам’яті українських класиків і сучасних митців: Лесі Українки, Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука тощо.  

До прикладу, з нагоди 160-річчя від дня народження Ольги Кобилянської буковинські союзянки долучилися до реалізації масштабного проєкту «Калина», який ініціювала його керівниця від проводу, почесна Голова ВГО «Союз Українок» пані Ореслава Хомик. Тепер у Чернівцях навпроти будинку, де жила письменниця, росте калиновий гай.

Окреме місце займають заходи, пов’язані з духовними датами та традиціями – Великодні, Різдвяні, Шевченківські дні, День вишиванки, День матері, День української писемності. Зазначу, що саме Союз Українок  Чернівеччини – Буковини був ініціатором відродження в Україні Дня Матері, який з 1999 року став державним святом.

Знаковими залишаються й акції пам’яті та громадянської відповідальності. Ми щороку долучаємося до акції «Ангели пам’яті», вшановуємо Героїв Небесної Сотні, жертв Голодомору, беремо участь у всеукраїнських духовних і просвітницьких ініціативах. Ці події формують тяглість пам’яті й передають цінності наступним поколінням.

Нові ініціативи ми поєднуємо з традиційними формами роботи. Так, уже багато років реалізується стипендійна програма Союзу Українок Америки, завдяки якій талановиті й національно свідомі буковинські діти отримують фінансову підтримку.

Важливою для організації є активна робота осередків у громадах області – у Вижниччині, Путилі, Кіцмані, Лужанах. Спільні поїздки до поранених військових у реабілітаційних закладах, духовні зустрічі, культурні події та волонтерські ініціативи посилюють горизонтальні зв’язки та внутрішню єдність організації і показують, що Союз Українок – це жива мережа, яка діє не лише в обласному центрі, а й на місцях.

Чи залучаєте до роботи партнерів?

Так, співпраця є для нас принципово важливою. Ми працюємо з іншими громадськими організаціями, зокрема жіночими, закладами культури, музеями, освітніми інституціями, органами влади. Саме через таке партнерство вдається реалізувати події різного масштабу – від камерних зустрічей до загальнообласних і всеукраїнських заходів.

Як, на Вашу думку, змінюється роль української жінки в сучасному суспільстві?

Сьогодні українська жінка поєднує багато ролей: вона є опорою родини, активною громадянкою, волонтеркою, військовослужбовицею, професіоналкою у своїй справі. Війна лише підкреслила цю багатогранність. Власне, до 30-річчя Чернівецького відділу Союзу Українок ми навіть видали тематичну серію листівок-віршів «МАТИ. ДРУЖИНА. ВОЇН», де намагалися показати цю трансформацію. Водночас важливо, щоб сила й відповідальність не витісняли жіночності, людяності, здатності до співчуття й підтримки.

Ваші рекомендації: як у складний час відновлювати сили та зберігати активізм?

Головний виклик для жіночих громадських організацій нині – зберігати сталість і водночас бути гнучкими, швидко реагувати на потреби часу, не вигораючи емоційно й організаційно. Найважливіше – не залишатися наодинці. Підтримка однодумців, спільна праця, жива комунікація допомагають відновлювати внутрішні ресурси. Також варто пам’ятати про сенс того, що ми робимо: навіть невеликі, але послідовні дії мають значення. Активізм – це не марафон без зупинок, а тривалий шлях, на якому важливо берегти себе і людей поруч.

Фото з особистого архіву Олени Пономаренко