Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

20 лютого 2024
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни

З 20 лютого 2014 року ми живемо в умовах війни, два останні роки – в умовах повномаштабного вторгнення росії. Охарактеризувати загальну ситуацію, проаналізувати, з якими складнощами зустрілася система публічної служби в Україні і Чернівецькій області зокрема та які загрози продовжують бути реальними, ми попросили Анатолія Круглашовапрофесора, завідувача кафедри політології та державного управління, директора НДІ європейської інтеграції та регіональних досліджень ЧНУ імені Юрія Федьковича.  


1. Головні наслідки російсько-української війни

 

Ми зараз відзначаємо сумну дату – десятиріччя російсько-української війни. В нашій попередній історії такі тривалі війни траплялися лише в епоху Середньовіччя, окрім того, можемо ще згадати визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. А такої затяжної і, до того ж, зі зростаючою ескалацією війни ХХІ сторіччя ще не мало. Можна згадати 1914 – 1922 роки: Перша Світова війна, визвольні змагання, громадянська війна на руїнах російської імперії  – тоді все переплелося в один кривавий вихор. Але й цей період був коротший. Російська війна проти України безпрецедентна і важка, вона важко піддається порівнянню з іншими. А найголовніше, що після повномасштабного вторгнення росії ми зіткнулися з тими загрозами, вирішення яких немає і нині. Тому це величезне випробування для всієї України, для кожного українця, і в результаті ми маємо дуже багато негативних наслідків. Очевидний наслідок, найгіркіший – це гибель наших людей: як воїнів-захисників, так і цивільного  населення, серед якого жінки, діти, люди похилого віку. Це жахливий досвід, який, на жаль, у нас триває.

 

Другий наслідок, який не менш важливий, – це руйнація  нашої економіки. 26% нашої території і населення перебувають під тимчасовою окупацією. Низка наших територій перебуває в зоні фронтових дій, або є тиловими структурами, по яких росія постійно наносить нищівні удари. А ще ми опинилися віч на віч вже не просто з демографічною кризою (бо демографічна криза  є зараз в багатьох державах, включаючи ту ж саму росію), а у фазі зростаючої демографічної катастрофи. Адже ми маємо не тільки скорочення тривалості життя, перевагу смертності над народжуваністю, а й смерті людей в результаті часткової окупації наших територій, втечу наших  громадян чи то в якості внутрішньо переміщених осіб на більш безпечні території України, чи як біженців за її межі. Тобто, ця війна завдала жахливих ударів по найціннішому – наших громадянах, людському потенціалу України, вона дуже серйозно нівечить економіку, соціальну сферу, і говорити зараз про якийсь соціальний розвиток, забезпечення належних, гідних стандартів життя, мінімальної зарплатні, яка відповідає реальним затратам, дуже складно. В зв’язку з цим, звичайно, варто подякувати за допомогу нашим закордонним партнерам. Не завжди ця допомога приходить вчасно і в повному обсязі, однак на певні військові, економічні і соціальні потреби ми маємо критично важливу для нас підтримку.

 

2. Ключові виклики і загрози для системи публічного управління в Україні

 

Очевидно, що російська навала поставила перед нами ті виклики і загрози, з якими наша система публічного управління ніколи не зустрічалася. Давайте будемо відвертими: ми не раз говорили і на шпальтах журналу «Буковинський вісник державної служби і місцевого самоврядування» і на різних комунікативних заходах, що система публічного управління України продовжує бути не до кінця реформованою, а відтак не зовсім ефективною. З одного боку, ми маємо чіткий вектор її розвитку, закріплений нашою Конституцією на європейську, євроатлантичну інтеграцію. Ми отримали дуже потужний сигнал у вигляді рішення про надання кандидата на вступ у ЄС і початок перемовин, але, знову ж таки, з певними умовами. І це висуває перед системою публічного управління  чіткі й високі вимоги. З іншого боку, перед нею на першому плані постали масштабні безпекові вимоги та виклики, і про це треба чітко говорити. І йдеться не лише про  забезпечення потреб фронту в кадрах військових всіх рівнів і всіх родів служб, і не тільки про забезпечення відповідними кадрами і ресурсами наших спецслужб – силовиків, розвідки та ін., без яких неможливі успіхи у війні, підтримання громадського порядку, боротьба зі шпигунами, диверсантами тощо. Йдеться про те, що опинившись в умовах тривалої, затяжної, виснажливої, повномасштабної війни, ми змушені повністю змінювати зміст і спрямування дій як інститутів влади на всіх рівнях, так і наших  посадових осіб. А до цього великою мірою ніхто нікого не готував.

 

Гірше того: держава неналежно поставилася до подій 2014 року. Ми заколисували свою увагу думками, що це далеко, на Донбасі, що росія незаконно забрала Крим і колись він до нас повернеться, що з цим можна якось жити і миритися. Це була величезна політична помилка. Такою ж помилкою була ілюзія як попереднього, так і чинного Президента про те, що з цією росією можна знайти порозуміння. На превеликий жаль, ми  зможемо знайти порозуміння, лише коли ми самознищимося, капітулюємо перед Кремлем і перетворимося на сировинний, демографічний  і територіальний додаток росії. В інших  виглядах порозуміння бути не може. І тому управляти економікою, соціальною, духовно-культурною сферою, забезпечувати потреби фронту, тилу в умовах війни – ці завдання для системи публічного управління в Україні виявилися дуже складним.

 

Крім того, в Україні взаємодіють дуже протилежні тенденції. З одного боку, умови військового стану і війни вимагають концентрації ресурсів і політичної волі в державі. Але з іншого боку ми чітко бачили, що перші критичні дні і тижні повномасштабного вторгнення агресор значною мірою був зупинений не тільки нашими кадровими військовими силами, а нашими волонтерами, нашими добровольцями і, звичайно, нашими органами місцевого самоврядування, які взяли на себе значну частину тягаря, відповідальності держави за відсіч загарбникам. І в цих умовах виникає питання, як збалансувати необхідність концентрації влади з одного боку, а з іншого – потребу зберегти демократію, забезпечити демократичні норми, процедури, захист інтересів і прав людини, можливості впливу громадян на прийняття політичних та управлінських рішень.

 

Особливою турботою має бути наповнена увага до органів місцевого самоврядування, тому що більшість питань, які вирішують на місцях, зокрема забезпечення наших військових, нашого фронту – це, все-таки, турбота органів місцевого самоврядування. Тут теж ми  можемо побачити певні перекоси. З одного боку, первинним перекосом була мінімалізація компетенцій і функцій органів місцевого самоврядування, зокрема і на нашій територій, внаслідок якої зараз більшість функцій виконують обласні та районні військові адміністрації, а не обласна і районні ради як  представницькі органи. Координація органів місцевого самоврядування також вимагає кращого. У нас була створена рада територіальних громад, але з різних причин вона зараз перебуває у фазі якоїсь нерухомості. Тут нам необхідно знайти взаємодію між потребами забезпечити ефективне публічне управління на всіх рівнях в умовах війни і необхідністю зберегти наш демократичний поступ і  демократичний лад України як запоруку її стійкості, її важливості та значення для всього цивілізованого демократичного світу. Ще колись Леонід Кучма зі своїми помилками, але доволі точно сформулював, що Україна – не росія, тому ми не можемо уподібнюватися авторитарному чи навіть неототалітарному політичному режиму в росії навіть під гаслами «все для фронту, все для перемоги». Таким чином, безпекова ситуація в державі вимагає неординарних, збалансованих, продуманих рішень.

 

І варто відзначити, що самі державні службовці і політики приймають  рішення, часто виходячи зі свого горизонту розуміння проблем. Тут можна спостерігати дуже помітний розрив, який утворюється не тільки по лінії громадяни - місцеві громади - політичні партії - громадські організації, тобто загалом громадянське суспільство і влада. Великі розриви у комунікаціях та впливах на управлінські процеси також утворюються по лінії науковців та експертів і тих, хто  приймає рішення, – причому як на місцевому, так і центральному рівнях влади. Мені здається, що цей діалог дещо деформований, він недостатньо інтенсивний, а відтак – і не належно ефективний. На це треба звернути першочергову увагу у вирішенні проблем у самій системі управління,  адаптації до викликів тривалої війни і, звичайно, не зупинятися в реформуванні  нашого публічного управління.

 

3. Завдання Чернівецької області як прикордонного регіону

 

Якщо вести мову про ситуацію конкретно в нашому регіоні, то тут потрібно розуміти, що прикордонний статус нашої області вимагає від нас великої уваги. Особливо коли ми бачимо, що крім  політичних провокацій різного рівня є спроби зіграти на конфесійних, міжетнічних суперечностях. Ми повинні розуміти, що Україна опинилася в дивовижній ситуації, коли росія, не досягнувши ізоляції нашої держави від Європейського Союзу і країн-сусідок військово-політичними і диверсійними засобами, продовжує робити це в іншій формі – я маю на увазі оце підбурювання фермерів і транспортників на блокаду наших кордонів в Польщі та інших сусідніх країнах.  Для нас це вкрай болюче питання. Тому що така ситуація, по-перше, загрожує безпеці нашої держави, її економічній спроможності, соціальній стабільності. Українське зерно (при всіх моментах щодо спекулятивності або порушення певних угод і з нашого боку, в яких дійсно треба розбиратися) – це ключова, дуже важлива і потрібна на глобальному продовольчому ринку частина нашого експорту. І, відповідно, коли відбувається це перекриття з боку держав, які ми розглядаємо як своїх стратегічних партнерів, союзників і навіть братів, то  виникає величезне питання: що відбувається і чому це відбувається?

 

Для Чернівецької області важливим є порозуміння з нашими молдовськими і румунськими партнерами. Румунія забезпечує виходи до портів і до транспортних  магістралей Центрально-східної і Південної Європи, а далі до Західної Європи і в широкий світ. Тому ідеї про побудову транспортного хабу у нас і створення відповідної інфраструктури для взаємодії трьох країн – України, Румунії і Молдови – вони дуже важливі, потрібні й актуальні, але пора уже переводити їх у площину реалізації.  І від певного замилування доброчинністю, підтримки емоційної, ділової, практичної, гуманітарної тощо, яку ми отримали і від румунських наших сусідів, і від молдовських, треба переходити до більш усталеної, продуманої і систематизованої праці в контексті стратегії ЄС щодо створення нових транспортних коридорів. Думаю, що наша місцева влада зробить переконливі та результативні кроки для цього. Позитивом є створення нових пунктів переходу, але за своїм форматом, пропускною спроможністю вони ще не відповідають потребам реалізації транзитного потенціалу нашої Чернівецької області і сусідніх з нами Сучавського та Ботошанського повітів Румунії. Тому тут ще чимало необхідно зробити разом. Але це треба робити швидко, якісно і без зволікань. Знову ж таки – включаючи в цю транскордонну співпрацю наших закордонних партнерів.

 

Серед цих основних викликів, які стоять перед нашим регіоном – відвертої підривної діяльності росії, спроб загострити міжконфесійні й міжетнічні суперечки тощо – мають місце і спроби розпалювати суперечки між різними регіонами України. Часом привід для цього дають і деякі владні представники. Я пошлюся, наприклад, на заяву одного з військовиків, який сказав, що кожна  область повинна дати по 10 тисяч мобілізованих. Чи знайомий автор заяви з демографічним потенціалом областей України? 10 тисяч для Чернівецької, Львівської, Полтавської чи Харківської областей – це дуже різні величини. Тому тут треба трохи думати, перед тим, як говорити. Питання мобілізації дуже дратівливе, і я зараз веду мову лише про вимір регіональної безпеки, тому що ми  всі повинні підтримувати, чим тільки можемо нашу державу, наші Збройні Сили і один одного. Але при цьому треба розуміти, хто скільки спроможний дати. Пріоритетом, зокрема для територіальних громад, місцевих органів самоврядування, виконавчої влади – обласних і районних військових адміністрацій, має бути підтримка фронту і нашого  силового блоку водночас із вирішенням інших питань.

 

4. Громадянська освіта: втрачені можливості

 

Торкнуся і проблем управління системою освіти. Величезна прогалина в нашій системі освіти була в тому, що у певний момент її пустили суто на комерціалізовані рейки, тобто держава «забула» про університети і вищу освіту, змусивши їх самостійно шукати засоби для розвитку та існування. Під прапорцями комерціалізації та професіоналізації ми майже повністю знищили систему громадянської освіти у вищих навчальних закладах і не дали  розвиватися їй повноцінно у середній школі. Сьогодні ми маємо спроби відродити це, але й ці спроби нерішучі, непослідовні і нецілеспрямовані. А звідки візьмуться у нас патріотично налаштовані, віддані служінню Україні і її майбутності люди, якщо їх не виховують як громадян? Формування особистості  громадянина – це не стихійний процес, це цілеспрямована освітня, культурна, інформаційна політика держави. А наявний її освітній компонент показує, що навіть на десятому році війни  ми все ще не розуміємо, або вдаємо, що не розуміємо: воїн – це громадянин, і для захисника потрібно мати не тільки бронежилет, сучасну  зброю, засоби інженерного, технічного та іншого захисту, військові навички та вміння, йому треба мати в голові ту картину світу, який варто захищати і задля чого можлива жертовність.  Якщо цього не робити, успіх може бути не там, де він нам життєво потрібний.

 

5. Міжнародна підтримка як критично важливий чинник у боротьбі з
росією: негативні тенденції та інструментарій конструктивної
взаємодії

 

Розглядаючи умови нашого успіху в боротьбі проти росії, як для нашого регіону, так і держави в цілому багато значить міжнародна підтримка України. Відверто мусимо визнати, що наших власних ресурсів протистояти росії, яка переважає нас, як мінімум, втричі за населенням (а на скільки за військовим потенціалом?) недостатньо. Нагадаю, що коли путін тільки прийшов на перший свій термін президентства, він заявив дві речі, на які не всі звернули увагу. Особливо ті, хто мав приймати політичні рішення і в нашій країні, і за кордоном. «росія відбудеться як велика держава, або не відбудеться ніяк» – це було чітке послання світові і нам про те, що вони стають на шлях відбудови  імперської державності. І другий момент: пріоритетним напрямком державної політики було названо відбудову ВПК і  модернізацію та розвиток російських збройних сил. У нас до цього процеси йшли повністю в протилежному напрямку: через шпигунів і агентів впливу росії і власних недалекоглядних політиків та їх короткозорих виборців наші збройні сили, їх військовий потенціал були практично знищені. Навіть дієздатна радянська техніка  була розрізана або передана росії, зокрема і за борги. Ось ми з 2014 року пожинаємо  плоди цієї політики.

 

Тому фінансова, економічна, гуманітарна і безпосередньо військово-політична міжнародна підтримка, яку Україна отримує, є критично важливим ресурсом виживання нашої держави і суспільства. Ясна річ, що зіткнувшись із таким агресивним, безсоромним, жорстоким ворогом, нам цієї підтримки треба якомога більше. Викликає занепокоєння поведінка окремих наших сусідів, зокрема Угорщини, яка в ряді питань проводить в життя політику кремля на теренах Європи. Тривожною є зміна політичного курсу Словаччини, яка на початках була солідарна з нами, а зараз говорить тільки про економічну, гуманітарну підтримку, дуже обережну – політичну і в жодному разі не військову. Тобто, з боку Братислави – нашій європейській інтеграції ніби «так», а НАТО –  «ні». Це нагадує мені, на жаль, довоєнну риторику, яку багато років експлуатувало кремлівське керівництво, мєдвєдєв і путін: «ми не проти європейської інтеграції України, але ми категорично проти, щоб Україна була в НАТО». А в результаті, коли постало питання про асоціацію з ЄС – серйозний крок до європейської інтеграції, тут і виявилося, що росія насправді не тільки проти цього, а й проти того, що взагалі існує держава Україна, український народ, українська нація – згадайте останнє карлсонівське інтерв’ю з кремлівським вождем.Тому в цих умовах міжнародна підтримка критично важлива.

 

На щастя і за примхою долі ми тиловий регіон, і очевидно, що для нас великим ресурсом є міжрегіональне і транскордонне співробітництво. Воно певною мірою розвивається, у нас є певні успіхи, але є і певні тривожні тенденції. Наприклад, згадуючи операційну програму «Румунія – Україна», я з подивом дізнався такий факт, що, попри попередні домовленості, керівництво Сучавської ради чомусь прохолодно поставилося до попередніх проєктних заявок. На щастя, нас підтримав Ботошанський повіт і повітові органи влади. Але це викликає питання, чому  така тенденція і про що вона говорить.

 

Ми можемо з гордістю говорити, що багато територіальних громад Чернівецької області проявили ініціативу в розвитку різних проєктів з нашими міжнародними партнерами, не тільки сусідніми Румунією і Молдовою, а й  Францією, Німеччиною, Австрією – перелік можна продовжити. З’являється і розвивається інструментарій побратимства: і населені пункти, і територіальні громади, і місто Чернівці шукають нових партнерів і знаходять їх. Мені приємно було дізнатися, що Чернівці, наприклад, знайшло нового партнера – турецький Ізмір. Це велике місто-мільйонник,  в ньому розташований потужний університет і, звичайно, потенціал цього міста дуже значний. Для нас  Туреччина, особливо в контексті  чорноморського виміру європейської і євроатлантичної інтеграції – вкрай потрібний партнер. Отакий інструментарій і форми взаємодії на всіх рівнях: від індивідуального, інституційного, територіального, субрегіонального (районного) і, нарешті регіонального, національного – є важливим ресурсом і комунікативним каналом міжнародної діяльності України щодо вирішення її поточних і стратегічних завдань. А серед стратегічних – це не тільки перемога в російсько-українській війні, але і успішна європейська та євроатлантична  інтеграція.

 

6. Формування стійкості інституту публічної служби

 

І останній момент, важливий для нашого успіху: питання стійкості інституту публічної служби. Про публічне управління вже згадували – тут є багато і плюсів, і проблем. Це саме  стосується і інституту публічної служби. З одного боку, він довів свою життєздатність, а з іншого боку, наші державні службовці і посадові особи все ще  потребують суттєвої допомоги – і психологічної, і соціальної, і професійної, для того щоб розуміти нову умови та обставини своєї діяльності, отримати необхідні компетентності, здатності діяти в цих складних умовах. До того ж, вони не перестають бути складними, а навпаки – ускладнюються. Ця  напружена робота, нехай навіть в тилу, незрівнянно в кращих умовах, ніж на фронті, негативно відображається на здоров’ї, самопочутті і взагалі на здатності наших посадових осіб місцевого самоврядування і державних службовців ефективно працювати. Тому вся система професійної освіти, підвищення кваліфікації, а також соціально-психологічної підтримки публічних службовців, так само як і  реформування їх зарплати, має бути спрямована на те, щоб забезпечити їм здатність ефективно і результативно діяти. Це має бути висока вимогливість, але й також реальна, відчутна ними підтримка, починаючи з матеріальної та моральної і закінчуючи розвитком нових компетенцій, знань і умінь, потрібних в умовах війни. Я думаю, що спільними зусиллями Національного агентства з питань державної служби, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, разом з закладами вищої освіти, центрами підвищення кваліфікації потрібно активніше аналізувати  потреби державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, щоби  задовольняти їх запит на діяльність в нестандартних, складних, нерідко  драматичних, а деколи і трагічних умовах.

 

Сьогодні передчасно, і навіть неможливо говорити, коли завершиться війна. Ми чудово знаємо, що це війна за нас з вами, за нашу майбутність, майбутність України, за безпеку в Європі і за безпеку у всьому світі. І я сподіваюся нам всім вистачить сил, мудрості, здоров’я, взаємної підтримки і підтримки світу для того, щоб вистояти і здобути в ній перемогу.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Ірина Верещук: Чернівецька область є прикладом для формування ветеранської політики Соціальна підтримка учасників АТО/ООС, Захисників і Захисниць та членів їх сімей у 2023 році Наталія Алюшина: Реформи оплати праці на державній службі Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook