Ігор Баб\'юк, координатор Партнерства Українського Народного Дому в Чернівцях

Як змінився громадський сектор після повномасштабного вторгнення?

Тут я назвав би два основних аспекти: перший – те, що «класичні» громадські організації як в області, так і в Україні почали займатися не властивою їм, але дуже необхідною у кризовий етап діяльністю: гуманітарна допомога, збір коштів на підтримку ЗСУ, проєкти, які орієнтовані на роботу з внутрішньо переміщеними особами тощо.

Другий – це те, що маса людей почала об’єднуватися у різні волонтерські напрямки: плетіння сіток, закупівля продуктів, приготування їжі, виготовлення окопних свічок та багато іншого, тобто з’явилося багато неформалізованих волонтерських груп, юридично не зареєстрованих, але які практично допомагають фронту і допомагають внутрішньо переміщених особам. І, можливо, тут ще варто додати, що у нас в області є частина  внутрішньо переміщених осіб, які також почали займатися волонтерською або громадською діяльністю, хоча до цього працювали в інших секторах – на державній службі, у бізнесі тощо.  Причому, частина з них зареєстрували власні громадські організації.

Чи можна говорити про новий формат роботи громадських організацій з органами місцевої самоврядування і виконавчої влади?

При Чернівецькій обласній військовій адміністрації створено, принаймні, два дорадчі органи. Це рада волонтерів, що об’єднує різні волонтерські організації, які діють в Чернівецькій області, а також рада ВПО, куди входять не тільки внутрішньо переміщені особи, а й організації, які з ними працюють. Адже важливо знати про потреби ВПО, розуміти, яка допомога приходить з-за кордону, від яких фондів, і, відповідно, координувати цю діяльність. Тому ми можемо говорити, що ці дві групи вже безпосередньо контактують між собою.

Щодо місцевого самоврядування, то тут треба зазначити, що  практично кожна громада у різний спосіб налагоджує зв’язки з міжнародними фондами, з громадськими організаціями. Товариство «Український народний Дім у Чернівцях», у свою чергу, теж «заводить» різні міжнародні програми у громади. Зараз, до прикладу, маємо дві великі програми: одна гуманітарна від Global Communities (за фінансової підтримки USAID), яка називається CLEAR, в її рамках надаватиметься гуманітарна допомога соціально незахищеним категоріям, а також у трьох громадах буде проводитися соціально-психологічна робота із ВПО і місцевими мешканцями, що постраждали від війни.  Друга програма від DOBRE, її основний акцент полягає в  тому, щоб органи місцевого самоврядування звертали увагу на громадян (у нашому випадку йдеться про внутрішньо переміщених осіб), щоб залучати їх до активної діяльності в громаді та участі у прийнятті рішень. Хоча зараз у зв’язку з війною деякі механізми участі не працюють, але частина з них, як-от консультації з громадськістю або громадські слухання, є дієвими і багато громад використовує ці інструменти.

Яким, на Вашу думку, може бути подальший розвиток громадського сектору?

На сьогодні у нас в області перебуває близько 90 тисяч переселенців. І  найбільша проблема, яка зараз існує в багатьох громадах – це, на жаль, вакуум між органами місцевого самоврядування і цими людьми. І тут мабуть, потрібно, розпочати два напрямки діяльності. Перший – пояснювати внутрішньо переміщеним особам, що вони тут на тривалий час, – незалежно від того, коли ми переможемо. Адже, наприклад, якщо будинок зруйновано або населений пункт перебуває під окупацією, люди мають прогнозувати собі перебування тут на рік, два і більше. Відповідно, вони вже органічно стають місцевими мешканцями, частиною громади, і мають також активно долучатися до її розвитку,  до взаємодії з органами влади, до самозабезпечення. І ця перспектива є невідворотною як для внутрішньо переміщених осіб, так і для органів місцевого самоврядування.

Поки ж маємо ситуацію, коли ВПО дуже часто опиняються в якихось «резерваціях» – місцях компактного проживання. Органи влади «живуть» окремо, місцеві мешканці окремо, і так само ВПО. Так не повинно бути. Треба робити все, щоб люди, які приїхали в нашу область, відчували себе частинкою українського суспільства, частинкою цієї громади. І це є  одним із напрямків роботи для громадського сектору.

Другий напрямок – це допомога людям реалізувати себе професійно, адже серед внутрішньо переміщених осіб дуже багато фахівців із різних сфер, яких можна залучати до тієї чи іншої галузі. Але це, мабуть, має вирішуватися більше на державному рівні, на рівні різних допоміжних структур, як-от  центрів зайнятості. Є підприємці, які мали власну справу і якимось чином намагаються її започаткувати на новому місці – за моїми спостереженнями, це найчастіше швейний бізнес, будівельні роботи, автомайстерні тощо. Цим людям потрібно допомогти запустити щось подібне тут, щоб воно працювало. Є багато фондів, які надають таку допомогу, але тут потрібна також допомога з боку місцевого самоврядування. Завжди є порожні або напівпорожні приміщення, є люди, які готові чимось допомогти на волонтерських засадах. У такому випадку буде користь і для громади, бо якщо людина працевлаштована і щось заробляє, то це, відповідно, додаткові кошти, адже вона сплачує податки до місцевого бюджету. Тому громада повинна  бути зацікавлена в розвитку цих людей, бачити в них ресурс: когось підтримати з бізнесом, когось влаштувати на підприємства, комусь допомагати розвивати громадську активність.

У нас зараз є маса фондів, які підтримують громадські ініціативи. Але людей треба вчити, треба створювати їм умови. Проблема ще в тому, що у внутрішньо переміщених осіб відсутні соціальні зв’язки, адже їх «вирвали» з того місця, де вони ці зв’язки напрацьовували роками, і привели на іншу територію. У більшості випадків ці люди не роблять перші кроки, і влада, органи місцевого самоврядування, у яких є купа власних проблем, не робить, зазвичай, цих кроків теж. І тут, мені здається, якраз громадський сектор може бути тим посередником, який, з одного боку, почне співпрацювати з органами місцевого самоврядування, з іншого – з  ВПО, щоб залучити їх до різних активностей – громадських, бізнесових чи професійних.