Андрій Гев’юк, політолог

Сучасний світ знаходиться на грані великих трансформацій. Початок їм поклала пандемія Covid-19, яка порушила економічні та політичні процеси. Розірвалися виробничі і логістичні ланцюги, почала відбуватися зміна економічних і бізнес-моделей. Рецесія та економічні проблеми з’явилися у Китаї,  на грані економічних дефолтів опинилася економіка Європи і Сполучених Штатів Америки, у переддефолтній ситуації перебуває низка азійських та африканських країн. 

2021 рік проходив в очікуванні міжнародного економічного краху, який мав настати з початком 2022 року – про це писало багато аналітиків, і після Олімпіади-2022 як великого феєричного шоу всі готувалися «затягнути паски». Однак повномаштабна війна, яку розв’язала росія проти України, відсунула економічну кризу, а також інші політичні та соціокультурні проблеми на другий план. Саме Україна впродовж п’яти місяців займала перші місця на міжнародному порядку денному, однак за останні тижні ситуація змінюється.

Китай починає заявляти свої претензії на Тайвань, намагаючись за рахунок зовнішніх факторів вирішити внутрішні проблеми. Основна – це дефіцит бюджету. Зупинилася будівельна галузь, яка за рахунок коштів міжнародних інвестиційних фондів була найбільшим драйвером росту (а не промисловість, як ми всі звикли думати). Ще один фактор – небажання нинішніх політичних еліт втрачати владу. За прикладом росії вони переписали під себе конституцію, під виглядом боротьби з корупцією усунули частину конкурентів, а також почали шукати «переможні війни» - про це свідчить те, що протягом останніх років у країні нарощувалася військова потужність, активізувалася мілітаристська риторика. Те, як путін вирішив питання Криму у 2014 році,  показало не тільки Китаю, а й іншим країнам, що можна вирішувати свої внутрішні проблеми за рахунок зовнішніх.

Однак за Тайванем стоять Сполучені Штати Америки, які є гарантом їх недоторканості, тобто тут виникає протистояння двох наддержав, що може призвести уже до міжнародного конфлікту. Відповідно, США відволіклися від війни в Україні в бік рівноцінного супротивника.

В цей час виникає напруження в Косово, яке провокує і активно підтримує росія. Є загроза потенційного військового конфлікту, і навіть НАТО буде з ним складно впоратися. А це вже конфлікт посередині Європейського Союзу.

Паралельно ми бачимо, що розгорівся з новою силою конфлікт на Кавказі. Потужні військові дії відбуваються в Нагірному Карабасі. путін забрав звідти 90% військових та техніки, перекинувши все в Україну, тому оголився фланг. Азербайджанці вирішили цим скористатися і пішли у наступ (маючи, при цьому, підтримку Туреччини). Вірмени просять допомоги у росії, однак на офіційне звернення до ОДКБ відповіді немає.

Окрім цього, відновлюється конфлікт у Сирії, де відбувається протистояння між турками, курдами і сирійцями. Турецькі війська пішли в наступ і ними окупована вся північ Сирії до Курдистану на відстань близько 50-60 км. Спротив, практично, не чиниться, тому що сирійська армія деморалізована, окрім того, із Сирії також був виведений російський контингент.

Піднімається градус конфлікту між Палестиною та Ізраїлем. Протягом двох тижнів Ізраїль наніс багато точкових ударів не тільки по Сирії, але й по інших територіях Близького Сходу, де знаходилися терористичні угрупування. Тобто Іран, зі свого боку, розхитує ситуацію і в Іраку, і в Палестині, і в Секторі Газа, і в Йорданії. Здійснюються постійні обстріли зі сторони Сектора Гази на територію самого Ізраїлю.

Президент  Північної  Кореї заявив, що вони виходять з усіх договорів, у них є ядерна зброя і вони готові воювати із США та Південною Кореєю.

В Африці на сьогодні є близько 15 міжнаціональних релігійних конфліктів. Вони носять локальний характер, але також досить жорсткі.

Тобто військові протистояння спалахнули по цілому світу – десь більші, десь менші, і світ горить, а «пожежних команд» насправді мало. Цю роль на себе завжди брали ЄС та США, однак ЄС усунувся, він не може впоратися, а Сполучені Штати мусять зосередитися там, де більший конфлікт, а на сьогодні це Китай.

Відповідно, українське питання відходить на другий план. Поки ми отримуємо активну допомогу, однак вона вже не така, як була ще місяць тому.

Зараз кожна країна намагається вирішити свої внутрішні проблеми. У Європейському Союзі відбувається протистояння між країнами-учасниками, відмова від нафти і газу призводить до підняття цін на пальне та продукти харчування на 15-20%, що викликає незадоволення в простих громадян. Це, у свою чергу, може призвести до зміни урядів там, де готуються до виборів.  Кожен намагається якось домовлятися чи передомовлятися, утворювати нові союзи, шукати ті чи інші механізми виходу.

Ми бачимо, що будуть нові міжнародні альянси, оскільки свою недієвість показали ООН, «Велика сімка», «Велика двадцятка» та низка інших міжнародних організацій і асоціацій (зокрема і Червоний Хрест).

У Сполучених Штатах ситуація ніби стабільна, однак у подальшому все залежатиме теж від рішення про подальший розвиток – чи країна «замкнеться» у своїй економіці, чи, навпаки,  буде відкритою для зовнішнього світу.

Таким чином ми можемо лишитися сам на сам зі своїми проблемами. І щоб мати шанс виграти цю війну, нам треба розвивати економіку, адже війна – дорога річ: постріл однієї гармати, виїзд танка чи виліт літака – це десятки тисяч гривень.

Наш бюджет до війни – це 300 млрд грн. надходжень. Приблизно таку ж суму складали і витрати. З початком війни надходжень стало 150 млрд. Гроші потрібно або друкувати (і вони друкувалися й друкуються), або позичати. Це призвело до того, що відпустили курс валют. На сьогодні, за статистикою Кабінету Міністрів України, 40% економіки України зруйновано, приблизно 25% території України окуповано, близько 50 тис малих, середніх і великих підприємств фактично знищено. Хтось зберіг, релокувався, а хтось не зміг. Останні два місяці наш бюджетний сектор живе за рахунок іноземних коштів.

Таким чином ми зустрілися з дуже глобальними викликами. І як виходити з цієї кризи – це питання до Уряду, до Президента, до чиновників в обласних і міських радах, в територіальних громадах, питання до всіх нас. Тільки розвиток економіки – створення економічних пріоритетів, залучення ресурсів та низка інших важливих речей допоможе нам у цьому.