Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

24 листопада 2017
Владислав Струтинський: Антон Кохановський – політик, громадянин, патріот Чернівців

В історії Чернівців навряд чи знайдеться інший діяч міського самоврядування, який зробив би для міста стільки корисних справ, як Антон (Антоні) Кохановський. Поляк за походженням, галичанин за народженням, він пов’язав свою долю з Буковиною та її столицею, залишивши в анналах чернівецької історії яскравий слід, а в пам’яті нащадків – глибоку шану і вдячність.

 

Задумувалась стаття, виступ в тематичному контексті – Антоні Кохановський – політик, громадянин, патріот Чернівців. Але заглибившись в архівні матеріали, у праці своїх колег, я радикально змінив свою оцінку життя і діяльності цієї непересічної особистості нашого краю. Кохановський в першу чергу був громадянином своєї малої Батьківщини – Буковини. А це заложило міцний фундамент його, скажімо так, «чернівецькості». Він був не політично-кон’юнктурним, а дійсним патріотом Чернівців. А вже такий світогляд, ментальність сформували і його політичні уподобання, які високо цінили чернівчани, буковинці, обираючи Кохановського неодноразово на найвищі посади. Не завдяки гречці чи фальсифікаціям, а з поваги та впевненості – він буде працювати на благо міста, Буковини.


Життя і діяльність А.Кохановського досліджували знані у нашому краї науковці, зокрема св. пам’яті Ігор Чеховський, доц. ЧНУ Олександр Масан та інші. Цікаві, ще не знані  широкому загалу матеріали про «Батька міста» зібрала і опублікувала в газеті «Буковина» (№ 45, 3 лист., № 46, 10 лист., № 47, 17 лист. 2017 р.) лауреат муніципальної відзнаки ім. Антона Кохановського, дослідниця історії столиці Буковини Марія Никирса.


Антін, Антін лицар Кохановський фон Ставчан (польською – Antoni Kochanowski von Stawczan, niem. Anton Freiherr von Kochanowski – 17. 11. 1817, Тернопіль – 10. 09. 1906, Чернівці) – пошанований громадсько-політичний діяч Буковини.
Антон Кохановський народився 17 листопада 1817 року у Тернополі, в польській родині. Його батько був дрібним урядовцем. У пошуках кращого становища сім’я перебралася 1823 року до Чернівців. Тут юний Антоні навчався у гімназії, відтак у «філософічному закладі», який існував при ній і закінчення якого давало право вступу до вузу. Після завершення правничих студій у Львівському університеті він деякий час працював службовцем у Станіславові.


1850 року А. Кохановський переїздить до Чернівців, де стає адвокатом. Близько 24 років свого життя віддав він адвокатурі, завоювавши великий авторитет серед населення і колег, які обрали його 1868 року головою Буковинської палати адвокатів. Певною мірою саме адвокатська практика принесла А. Кохановському чималі статки. Це дозволило йому придбати помістя у Ставчанах (нині Кіцманського р-ну).


У 1864 року Чернівці одержали право автономного самоврядування, у зв’язку з чим відбулися вибори депутатів до першої міської ради. Серед них був й А. Кохановський, який відтак упродовж 42 років представляв інтереси чернівецьких виборців у міській раді.
Вже на початку депутатської діяльності А. Кохановський виявив непересічні організаторські та політичні здібності, особливо ж уміння спрямовувати роботу депутатів у конструктивне русло, примиряти різні фракції та групи в раді шляхом розумних компромісів на користь саме міста, а не якогось окремого політичного угрупування. Не дивно, що після відмови бургомістра Я. фон Петровича балотуватися вдруге в 1866 році на цю посаду одностайно вперше обирається А. Кохановський. (Згідно з тодішнім австрійським законодавством про міське самоврядування, бургомістр, віце-бургомістр і четверо міських радників обиралися депутатами міської ради). Потім переобирають його ще на чотири терміни (без перерви) до 1874 року. А з 1887 до 1905 року А. Кохановський був обраний на цю посаду ще п’ять разів.


Окрім того, А. Кохановський обирається депутатом Буковинського ландтагу (сейму) і заступником крайового старости (голови ландтагу). Очолює виконавчий комітет вищого органу крайового самоврядування Буковини. У 1871 році його було обрано послом (депутатом) Державної Ради Австрії (парламенту), а навесні 1874-го депутати ландтагу обрали Кохановського крайовим старостою. Він склав із себе обов'язки бургомістра, проте залишився депутатом міської ради.


Антон Кохановський на крайовому та державному рівнях послідовно відстоював інтереси Чернівців й активно лобіював проект заснування Чернівецького університету. З його ініціативи в 1874 – 1875 рр. було споруджено Буковинський ландтаг (нині – Міський палац школярів і юнацтва), відкриття якого відбулося 4 жовтня 1875 р. у формі урочистого прийому з нагоди заснування університету.
Антон Кохановський працював на посаді крайового старости до 1884 р. Йому йшов 70-й рік, коли помер бургомістр В. фон Клімеш. Депутати міської ради навесні 1887 р. знову обрали його бургомістром Чернівців.


Розуміючи, що місто не може розвиватися без водогону, каналізації, електромережі й громадського електротранспорту, Кохановський шляхом конкурсу організував будівництво водогінної системи й каналізації, які було здано в експлуатацію 2 листопада 1895 р. Як наслідок – значно поліпшився санітарний стан будинків і вулиць. Одночасно будувалася електростанція і проводилася електрифікація. 5 лютого 1896 р. на центральних вулицях уперше засяяло електричне світло, а 3 березня вже й у ратуші «була саля нарад вперше електрична освітлена. З тої нагоди зробили радники овацію своєму Бурмистрови». 18 липня 1897 р. у місті розпочався трамвайний рух. А. Кохановський був президентом Чернівецького товариства електростанції і трамваю, адже ці підприємства, збудовані на комунальні кошти, перебували в комунальній власності.
Згодом міська рада на чолі з А. Кохановським ухвалила покрити вулиці бруківкою, на що було виділено значні кошти. Вінцем діяльності бургомістра стало спорудження нового театру. Провідні банки надали місту, яке динамічно розвивалося, солідні кредити, що дозволило у рекордні строки – за 15 місяців – збудувати театр, який за архітектурою та інтер'єрами належить до найкращих театральних споруд Європи.


За посадою Антон Кохановський упродовж багатьох років очолював Міську раду шкільництва, Місцеву санітарну раду, Раду у справах нужденних і Фонд нужденних. Він був членом правлінь фінансово-промислових установ, створених за участю міської ради, зокрема Буковинської ощадної каси. За його сприяння у 1900—1901 рр., було збудовано прекрасне приміщення дирекції цієї першої (за часом створення) у Чернівцях і на Буковині банківської установи (нині — Художній музей). Бургомістр був також віце-президентом акційного Товариства місцевих залізниць Буковини.


А.Кохановський  докладав значних зусиль для розвитку шкільництва. Зокрема допомогу у налагодженні навчaльного процесу в Другій державній гімназії з німецькою та українською мовою навчання надавали національні товариства і фонд її підтримки, засновниками якого були перший директор гімназії Вінцент Фавстман, бургомістр Антон Кохановський, посол до Віденського парламенту Микола Василько та інші відомі громадяни міста – адвокати, купці, банкіри, землевласники, лікарі, різні товариства, як, наприклад, жіноче товариство цісареви Єлізавети, єврейське товариство «Сіон» та ін. В гімназії були добре укомплектовані книгами і підручниками дві бібліотеки: українська і німецька.


Ще на початку 60-х років XIX ст., коли було дозволено створювати громадські організації, Кохановський став членом-засновником, а згодом і головою Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині, або Музичного товариства, завдяки старанням якого у Чернівцях було збудовано концертний зал (нині – філармонія). Він належав до ініціаторів створення і був головою Товариства прикрашення Чернівців, яке ставило за головну мету озеленення міста. А. Кохановський і члени товариства досягали цієї мети, головним чином, за членські внески – власні кошти. Вони заклали теперішній парк ім. Ю. Федьковича, скверик на розі вулиць Головної і Шкільної тощо. А. Кохановський був членом-засновником і заступником голови Буковинського промислового музею – своєрідної виставки досягнень Буковини, починаючи від народних промислів і закінчуючи виробами місцевих промислових підприємств. Він активно сприяв будівництву приміщення цього музею (нині – відділення Укрсоцбанку).


Навесні 1905-го, на 88-му році життя, Антон Кохановський звернувся до міської ради з проханням увільнити його від обов'язків бургомістра, які він виконував упродовж 26-ти років. Поціновуючи заслужену людину, депутати одноголосно ухвалили надати А. Кохановському звання почесного президента (українці казали – посадника) Чернівців. Подякувавши колегам, він сказав, що має вже багато нагород і титулів, але цей вважає найвищою відзнакою своєї довголітньої праці. Незважаючи на похилий вік, він продовжував виконувати обов'язки депутата міської ради.


Згідно з адресними книгами, які видавалися з 1895 р., останні 11 років життя Антон Кохановський проживав у будинку на Центральній площі, 5. Про це свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку, яка була виготовлена за пропозицією Обласного Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича.
Антон Кохановський був дійсно особистістю з великої літери. Завдяки надзвичайній працездатності і працелюбності досяг високих посад, нагород, титулів і чималих статків. Та він залишався скромною і виваженою людиною, яка вбачала сенс життя не у власному збагаченні, а в діяльності, спрямованій на досягнення конкретних і вагомих для суспільства результатів. Будучи глибоко віруючим, Кохановський відзначався толерантністю і співчутливим ставленням до людей інших конфесій, не шкодував коштів на допомогу нужденним. Під час голоду й епідемії 1865—1866 рр., коли лише в Чернівцях померло 2276 осіб, він наказав виловити всю рибу зі ставків, що були в маєтку, привезти до міста і роздати людям. Як голова Фонду для нужденних жертвував значні суми, які призначалися для лікування важко хворих чернівчан. Він подарував міській раді великий годинник чеського виробництва, що світився уночі. Встановлений на фронтоні ратуші, він і досі слугує чернівчанам.


Відзнаки та нагороди
Антон Кохановський отримав від імператора Франца-Йосифа І шляхетство (1873 р.) і титул барона (1898 р.), був нагороджений цісарем орденами Залізної Корони 3-го ступеня (1872 р.) Франца Йосифа (1875 р.), Залізної Корони 2-го ступеня (1884 р.), російським урядом – за допомогу при гасінні пожежі у м. Новоселиці – орденом Св. Анни 2-го ступеня (1888 р.), папським орденом Св. Георгія із зіркою та званням Командора ордену (1898 р.), на його честь назвали одну з центральних вулиць міста. Проте найбільшою відзнакою було звання почесного президента Чернівців та почесного громадянина міста (1889 р.). Крім того Антон Кохановський був почесним членом різноманітних товариств.


Помер «батько міста» у ніч на 10 вересня 1906. 12 вересня 1906 у будинку магістрату бургомістр Е. Райс, працівники магістрату, громадська рада прощалися з А. Кохановським. Відспівав його прелат Йосиф Шмідт, а в останню путь проводжали  Кохановського тисячі чернівчан, серед них і урядовці, Президент краю О. фон Блеймбен, заступник голови Крайового сейму С. Смаль-Стоцький, бургомістр Е. Райс, генерал-майор Горнік. Поховали Кохановського у Чернівцях у родинному склепі на території нинішнього заповідника «Кладовище на вул. Зеленій».


Підсумовуючи, напевно варто наголосити, що А.Кохановський у свої діяльності керувався  гаслом: Чернівці, Буковина і я для них, але не навпаки – я, а місто і Буковина для мене.


 

Владаслав Струтинський – доцент кафедри міжнародних відносин ЧНУ, заступник декана з міжнародного співробітництва факультету історії, політології та міжнародних відносин; голова Координаційної ради університетського Центру «Східна школа польських студій імені Антона Кохановського»; голова Громадської організації «Обласне Товариство польської культури ім. Адама Міцкевича».

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook