Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

05 вересня 2017
Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Бандера Степан Андрійович (1909-1959)

С. Бандера народився у 1909 р. в с.Старий Угринів Калуського повіту в родині греко-католицького священика. У 1919-1927 рр. навчався в Стрийській українській гімназії, брав активну участь у пластовому русі Галичини. Після закінчення гімназії вступив до Львівської політехніки на агрономічний факультет. Студентом долучився до діяльності підпільної Української військової організації (УВО). Як член УВО займався поширенням націоналістичної літератури, вів підпільну діяльність у довколишніх селах, пропагуючи націоналістичні ідеї. У 1928 р. був заарештований польською поліцією за організацію в Калуші маніфестації й поширення листівок з нагоди 10-ї річниці ЗУНР.


Після утворення у 1929 р. Організації Українських Націоналістів (ОУН), С. Бандера став одним із найактивніших її діячів, у 1931 р. призначений референтом пропаганди Крайової організації ОУН на західноукраїнських землях. На Берлінській конференції українських націоналістів у червні 1933 р. призначений за поданням Є.Коновальця Крайовим провідником ОУН у Західній Україні. Був організатором терористичних актів, спрямованих проти шовіністичної політики польської влади. Найбільш резонансною справою стало підготовлене вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького (1934 р.) Був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув’язнення. Просидів у польських в’язницях в умовах суворої ізоляції більше 5 років.


Не знайшовши порозуміння з тогочасним проводом ОУН на чолі з А.Мельником, започаткував у 1940 р. створення Революційного Проводу ОУН (ОУН(б)). Ініціював скликання у Львові Національних зборів, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української держави й створення Українського державного правління на чолі з Я.Стецьком. За відмову скасувати рішення Зборів був заарештований гестапо (5.07.1941 р.) й відправлений до Берліна, згодом ув’язнений у концтаборі Заксенхаузен. У числі інших українських політичних в’язнів був звільнений наприкінці 1944 р. завдяки клопотанню гетьмана П.Скоропадського. Перейшов на нелегальне становище, проживав під прізвищем “Попель”. Після завершення Другої світової війни за його керівництва мережа ОУН (б) охопила всі західноєвропейські країни, а також США, Канаду, Аргентину. Організація мала свої видавництва, видавала свої газети й часописи.


15 жовтня 1959 р. став жертвою політичного вбивства, здійсненого радянськими спецслужбами у Мюнхені, де і похований.
Позиція С. Бандери щодо таких важливих аспектів розбудови майбутньої Української держави як форма державного правління, державного устрою, організацію системи місцевого самоврядування прослідковується у програмних документах Проводу ОУН(б). Основоположним документом організації, їхньою першою офіційною програмою, стали постанови ІІ Великого збору ОУН(б) (1941 р.). Державотворчим питанням у ній приділено небагато уваги. Ми знаходимо тут лише твердження, що організація держави буде базуватися на основах міцної влади, «однієї політичної організації провідного національного активу» (мабуть ОУН), ОУН виступає за планову організацію цілого господарського й суспільного життя на таких основах: а) рівність усіх українців у правах і обов’язках супроти нації та держави; б) поділ на рівні заняття й фахи та відповідно до нього виробничі професійні організації, побудовані на засаді продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих.


На початку 1940 р., після утворення Революційного Проводу ОУН, з ініціативи С. Бандери було сформовано Комісію державного планування. Її основним завданням була розробка документів, які б докладно регламентували організацію всіх механізмів влади та самоврядування. Результати роботи Комісії відображені в інструкції «Діяльність і боротьба ОУН під час війни» (1941 р.). Так, згідно з інструкцією, формування органів державної влади мало розпочатися одночасно зі збройною боротьбою за звільнення території України від московської окупації. ОУН(б) повинна була проголосити відновлення української держави та встановити владу на всіх рівнях. Планувалося, що спочатку територіальні одиниці будуть максимально самостійними у вирішенні всіх суспільно-економічних питань і не матимуть тісних зв’язків між собою та з вищими структурами. Місцеве самоврядування виключалося. Керівник тої чи іншої одиниці мав зосереджувати всю владу в своїх руках: політичну, військову, адміністративну і навіть судову.


Документ також регламентував розподіл повноважень між адміністративно-територіальними одиницями. Відповідно до характеру завдань та їхньої складності мав будуватись управлінський апарат.Водночас усі керівні пости, незалежно від рівня, мали обіймати члени ОУН або її симпатики – розвиток держави повинен був йти винятково в руслі програми організації. Більше того, її члени мали стежити за всіма сферами життя і про помічені відхилення від програми ОУН доповідати керівникам. Як бачимо, зміст документа підтверджує початкове прагнення організації утримувати монопольні позицію в державі і цілком залишається в колі довоєнних уявлень про тотальний націоналізм у всіх сферах життя.


Спроба втілити інструкції щодо формування місцевих органів влади відбулася після проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. Оунівці зіткнулися з непередбачуваними труднощами, серед яких була нестача кадрів для адміністративної роботи. Про довоєнну схильність до тоталітарних методів побудови держави свідчить також блок інструкцій із пропагандистськими вказівками, який призначався лише для внутрішнього користування. З них випливає, що з моменту проголошення державності обласні референти пропаганди повинні були виконати низку завдань: узяти під контроль видавничу сферу; закрити всі книгарні і бібліотеки; провести конфіскацію та знищення «шкідливих» книжок, причому не лише з державних, а й з приватних бібліотек; чітко визначати зміст і напрями роботи театрів, кінотеатрів, закладів освіти та виховання; взяти під свій контроль розважальні заклади та усе, що пов’язано з гумором, сатирою тощо. З метою масового пропагування ідей українського націоналізму в кожному адміністративному центрі планувалося створити осередок пропаганди, забезпечений усім необхідним для роботи (прийнятною вважалася навіть конфіскація автомобілів на користь таких центрів). У разі потреби дозволялося пропагувати гасла «За справедливість для українців», «Один нарід – один провід – одна влада», «За повну владу українців в Україні» тощо.


Впродовж Другої світової війни керівниками Проводу ОУН(б) на чолі зі С. Бандерою було кардинально переглянуто напрями та зміст розбудови майбутньої держави. Про це яскраво свідчать нові інструкції, розроблені після ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН(б) (1943 р.). Ідея «вольового націоналізму» була принесена в жертву заради головної мети – консолідації населення України та здобуття незалежності. Насамперед, слід зазначити, що нова програма, ухвалена на ІІІ НВЗ ОУН(б), вже не містила положень про становий поділ суспільства. Принциповим нововведенням була теза, що «ідеалом нової суспільності є вільна людина». Тобто людину проголосили найвищою категорією. Майбутній політичний режим, за який боролася ОУН(б), названо вже не «націократією», а спочатку «новим ладом» і згодом, в «Уточненнях і доповненнях до програмових постанов...» (1950 р.), – «демократичним ладом». Цей же документ декларував «свободу політичних і громадських організацій», що рішуче заперечувалося ще два роки перед тим.


Ще один надзвичайно важливий документ, який від ображає позиції Проводу ОУН та С. Бандери, зокрема, щодо найважливіших аспектів стратегії і тактики боротьби – «Резолюція членів ОУН» (1949 р.), – чітко задекларував, що організація не вважає себе привілейованим чинником, який має виняткове право репрезентувати волю населення, а тому не прагне до монопольного становища_ в Україні. Таким чином було відкинуто претензії на особливу роль ОУН(б) у державі. Зміни, внесені новою програмою та повоєнними документами, які її доповнювали, мали кардинальний характер. Український націоналізм «крайового зразка» набирав рис демократичності. Так, у «Роз’ясненні Проводу ОУН на Українських Землях» (1950 р.) стверджувалося, що «безкласове суспільство» (основа майбутнього політичного режиму) – це суспільство «без визискувачів і визискуваних, суспільство вільних неексплуатованих селян, робітників». Відповідно, «безкласове суспільство» повинно ґрунтуватися на «суспільній і трудовій, власності на засоби виробництва», з одного боку, та «політичній демократії», з другого, що мало б запобігти зародженню «експлуататорських класів» капіталістичного чи більшовицького типів». З цього випливає, що ОУН(б) в Україні пов’язувала демократію як принцип організації влади та співіснування усіх елементів суспільства лише з громадсько-політичною сферою. Тим часом у сфері економіки заперечувалися недоторканність приватної власності та необмежена вільна конкуренція як причини зародження класового поділу на майновій основі.


Отже, державотворчі проекти Проводу ОУН(б) на чолі зі С. Бандерою пройшли суттєву еволюцію. Організований націоналізм в Україні перейшов на позиції толерантності та гарантування широких прав людини у її взаєминах з державою.

 

Основні праці: Бандера С. Перспективи Української революції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/bandera/1.html

 

Джерела: Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф. – Львів : Піраміда, 2001. – 267 с. Енциклопедія державного управління. Т. 3 : Історія державного управління / наук.-ред. колегія : А. М. Михненко (співголова), М. М. Білинська (співголова) та ін. – 2011. – 788 с. Перепічка Є.. Феномен Степана Бандери. – Видання 2-е, доповнене. – Львів : Сполом, 2008. – 736 с. Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939–1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. – К. : ПП Сергійчук М. І., 2009. – Т. 1-2. – 680 с. Трофимович В. Державотворчі ідеї Проводу ОУН в Україні (1940-1950) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/64986

 

І. С. Недокус

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook