Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

Наталія Нечаєва-Юрійчук: Виклики етнополітичній стабільності в Україні та перспективи їхнього подолання (на прикладі Чернівецької області)

«Країна – це не просто територія... Країна – це ідея, яка здіймається на цьому фундаменті; це почуття любові, відчуття побратимства, яке гуртує докупи усіх синів цієї території», – писав італійський політик та патріот Джузеппе Мацціні у ХІХ столітті1. І хоча як незалежна держава Україна постала у 1991 році, лише у 2013-2014 роках, під час подій на вже другому Майдані  українське суспільство чи не вперше відчуло почуття побратимства та солідарності, які об’єднали усіх тих, хто вирішив відстояти своє право голосу і право на майбутнє.


Історично склалося так, що в умовах перманентного і потужного тиску з боку сусідів  українцям було досить складно вибороти власну державність. У 1991 році  найгірше, здавалося, залишилося в минулому. Однак через майже через чверть століття після проголошення незалежності Україна вкотре відстоює своє право на суверенітет. І вкотре перед нами постають питання: хто ми? Куди йдемо? Чого прагнемо? Питання, на які в українського суспільства немає однозначної відповіді й від вирішення яких залежить сучасне й майбутнє не одного покоління українців.


Повертаючись до подій 2013 року, не можна не пригадати гасла, в яких чи не вперше у новітній історії України прозвучала тема національності: «Українці – європейська нація», «ми – єдині» «Ми € громадяни», «Ми € нація», однак часто – у протиставленні: «Єднайтеся, українці, та не з москалями!», «Хто не скаче – той москаль» та ін. Фактично  процес формування політичної української нації стартував, але до його завершення ще далеко. І реалізація Україною курсу на європейську інтеграцію в контексті військових дій на Сході стало своєрідним лакмусовим папірцем, який виявив усі болючі точки нашого буття. Тому, на нашу думку, нині як ніколи залишаються актуальними слова Дж. Мацціоні: «Перед приєднанням до Націй, які складають Людство, ми повинні, далебі, існувати як Нація. Ніякого об’єднання не може бути, окрім як серед рівних…»2.
Формування політичної української нації (спільного колективного буття, за Дж. Мацціоні) відбувається у надзвичайно складних умовах, однак без цього не відбудеться ані побудови демократичної держави, ані європейської інтеграції. Найбільша ж небезпека полягає у все ще існуючій відсутності конструктивного діалогу між суспільством та чиновниками, які уособлюють державну владу. Як наслідок, спостерігаємо своєрідний розкол: одні вважають, що країну треба захищати, навіть ціною власного життя, інші переконані, що немає сенсу помирати за олігархів; одні продовжують жити так, ніби нічого не відбулося,   інші намагаються використати ситуацію на свою користь, причому як фінансово, так і політично. Такий стан речей не може не викликати занепокоєння, оскільки від здатності влади та суспільства швидко та адекватно реагувати на виклики сьогодення залежить майбутнє України, її суверенітет та перспективи подальшого розвитку. 


У даному контексті, на думку автора, важливим є етнополітичний чинник, який в умовах політизації етнічностей та зовнішньої агресії починає відігравати ключову роль у внутрішньополітичних процесах в Україні. Метою даної розвідки є з’ясування викликів етнополітичній стабільності в Україні на прикладі одного з поліетнічних регіонів нашої держави – Чернівецької області.
Для досягнення поставленої мети автор визначила такі завдання: проаналізувати виклики національній безпеці в Україні в цілому, визначити основні загрози в етнополітичній площині у Чернівецькій області, запропонувати можливі механізми подолання (або зменшення) ризиків ескалації етнополітичної ситуації у регіоні.


Підготовка до місцевих виборів в умовах війни не може не впливати на процеси націєтворення: нині ми є не лише свідками змін у всіх сферах життєдіяльності, починаючи від політичної і завершуючи економічною, але й безпосередніми учасниками цих змін. При цьому варто пам’ятати, що «колективне» прокидається в українців у кризові часи. Так, два майдани – 2004 та 2013 років – зумовлені відповідними політичними рішеннями верхівки і стали викликом самим собі, системі та перемогою над самими собою. Тією перемогою, що стала фундаментом наступних – непростих, але необхідних для подальшого спільного, «колективного буття», змін.


Водночас варто зазначити, що протистояння на Майдані у 2004 та у 2013-14 роках  мало й свої негативні наслідки. Зокрема психологічні: на жаль, практично одразу після часткового досягнення поставлених цілей (зміна президента, наприклад) «колективне» в українців відходить на другий план, а разом з ним і відчуття солідарності, без якого, на нашу думку, неможливо вибудувати справді демократичну й сильну Україну. Як зазначила активістка Євромайдану Вікторія Наріжна, «з початком Майдану ми припинили робити все те, що робило нас нами. Щоденні графіки тисяч і тисяч людей стали настільки подібними, що Орвеллу і вві сні не наснилося.


Небезпека, яку я почала відчувати в останні тижні, була небезпекою остаточно розчинитися в колективному тілі. Не згадати більше ніколи, як це – бути собою, окремою, автономною одиницею, не з’єднаною з тисячами інших ні в якому колективному пориві»3. Очевидно, що неможливо все життя прожити на Майдані і Майданом, однак варто і після Майдану зберігати відчуття солідарності та єдності, які є рушійною силою демократичних перетворень у нашій державі. Насправді  в результаті кількамісячного протистояння на Майдані ми вперше спільно дійшли висновку щодо важливості прав людини та громадянина, щодо власної ролі у суспільно-політичному житті країни, щодо необхідності радикальної зміни підходів в організації нашого колективного й індивідуального буття. Але оскільки часу для ейфорії історія українцям не дала, дискусія щодо приватного та колективного, ролі держави як політичного інституту і регулятора та ролі окремого громадянина у державі триває в непростих умовах ціною життя наших співгромадян.


Розвиток подій у сучасній Україні вкотре підтверджує: ми не можемо розглядати ситуацію у Чернівецькій області поза контекстом загальноукраїнських подій. Тому, ведучи мову про виклики етнополітичної стабільності у нашому регіоні, хочеться наголосити, що найбільшим і найістотнішим викликом залишаються військові дії на Сході нашої держави, які кардинально впливають на всі сфери життєдіяльності  суспільства, починаючи від військової і завершуючи соціальною, культурною та, в т. ч., етнополітичною.


Очевидно, що одним із найважливіших завдань, які стоять перед органами державної влади,  є посилення обороноздатності країни, що, на нашу думку, неможливо реалізувати без перетворення української армії на професійну та відмови від загального призову, а також, швидше за все, залучення міжнародного миротворчого контингенту до вирішення конфлікту на Донбасі. Останнє викликає ряд дискусій і запитань, однак є можливим варіантом розвитку подій, до якого ми всі повинні бути готові.


Наступним викликом, на якому хотілося б зупинитися, є соціально-економічна ситуація в країні, яка посилює антагоністичні настрої в українському суспільстві, не дає можливості позитивного політичного поступу, позбавляє багатьох громадян надії на подальші життєві перспективи у власній державі. Так, за даними соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України у співпраці з Благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива» з 26 червня до 18 липня 2015 року за квотною вибіркою, що представляє доросле населення (від 18 років) в усіх областях України (крім АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей), серед найбільших страхів українців – зростання цін (75%), безробіття (70,7%) та невиплати зарплат і пенсій (68%)4.

 

Як наслідок – пошук кращого життя за межами України, зростання кількості бажаючих отримати закордонні паспорти (а також паспорти інших держав всупереч українському законодавству) для подальшого виїзду за кордон на роботу, а в перспективі – і на постійне місце проживання. Останнє впливає на процес політичної самоідентифікації українських громадян, а згодом і національної, адже тривале перебування за межами батьківщини (та й набуття громадянства іншої країни) часто супроводжується процесами етнічної акультурації та асиміляції.


Необхідно звернути увагу на той факт, що значна частина тих, хто пішов добровольцем на фронт  або ж не уникав мобілізації і виконує свій патріотичний обов’язок на східних рубежах, є тими, хто готовий пожертвувати власним життям заради досягнення певних цілей, зміни навколишнього світу тощо, або, як зазначав у своїх працях відомий науковець Лев Гумільов, пасіонаріями. Тож серед викликів, які стоять перед сучасною Україною, є й втрата активних, готових до радикальних змін громадян, на війні та внаслідок еміграції. Тому надзвичайно важливо сьогодні як для української влади, так і для суспільства в цілому проведення успішних економічних реформ та перелам економічної ситуації в Україні від падіння до стабілізації та зростання.

 

Насправді  війна та економічна руїна, на нашу думку, є одними із найбільших викликів, у тому числі, етнополітичній стабільності в Україні загалом та Чернівецькій області зокрема, адже саме економічна нестабільність є одним із найбільших провокаторів загострення відносин між представниками різних етносів та націй, які починають вбачати загрозу своєму теперішньому у присутності інших етнонаціональних груп. На це, певною мірою, розраховує й зовнішній ворог – РФ, яка намагається спровокувати міжнаціональні протиріччя та громадянське протистояння у нашій державі для того, щоб власну агресію можна було видати за «миротворчість», «примус до миру» тощо.


Історично склалося так, що Україна у теперішніх кордонах (маємо на увазі до анексії Криму) з’явилась на політичній карті світу лише у другій половині ХХ століття. До цього часу українські землі входили до складу інших держав, що не могло не вплинути на процеси самоідентифікації місцевого населення. Тож ситуація, яка склалась у нашій державі сьогодні, зумовлена рядом причин, в тому числі різною, часом антагоністичною, політико-ідеологічною самоідентичністю українців. Зіткнення цих ідентичностей стало поштовхом до порушення громадянського миру та викликом етнополітичній стабільності,  в тому числі і в нашому краї.

 

Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» з 25 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року, «українська ідентифікація переважає у всіх регіонах над російською (окрім Донбасу), однак наявність двох ідентифікацій у всіх регіонах України (окрім Галичини), особливо в південно-східних регіонах (куди відносяться Чернівецька й Закарпатська області), створює значні труднощі в проведенні культурної та інформаційної політики в умовах військового протистояння з Росією».

 

Уточнення: для 33,4% населення Буковини та Закарпаття Російська держава є значною мірою близькою, а для 13,7% – дуже близькою, що разом дає понад 47%5. Однак у цих регіонах не ставилося питання про відношення до румунської, угорської мови і культури, а також держав. Тож питання подвійної чи потрійної ідентичності у нашому регіоні залишається відкритим.


На нашу думку, особливої уваги заслуговує той факт, що лише 37,8% опитаних у Південно-Західному регіоні (до якого, як уже було сказано вище, відносимо Чернівецьку область і Закарпаття) вважають себе у першу чергу громадянами України, на відміну від, наприклад, Києва, де 79,9% опитаних ідентифікували себе таким чином6. Причому в Україні  наразі  наявні два регіони з абсолютно однаковим відсотком громадян, що вважають себе у першу чергу громадянами України, – це Південно-Західний регіон та Донбас, що не може не викликати занепокоєння.


Крім того, серед буковинців та закарпатців наявні 1,5% респондентів, які вважають себе громадянами СРСР (це в той час, коли СРСР розпався понад 24 роки тому), 2,5% – громадянами Європи і 6,3% – громадянами світу, не говорячи вже про ідентифікацію себе з рідним містом (селом), регіоном та Україною.
Таким чином, забезпечення етнополітичної стабільності в нашій області залежить від низки факторів, у першу чергу національного масштабу. Водночас надзвичайно важливим, на нашу думку, є ініціювання та організація перепису населення України, оскільки станом на сьогодні відсутня достовірна інформацію щодо його кількості та, зокрема, етнічного складу.


Наступне, що є життєво важливим з огляду на події, що мають місце в Україні, – це налагодження відкритого і прозорого діалогу між органами виконавчої влади на місцях, органами місцевого самоврядування та громадою. Будь-який громадянин України, незалежно від свого етнічного походження, повинен бути почутий, повинен отримати відповіді на свої запити і запитання, повинен відчути, що влада стоїть на захисті його інтересів.


Необхідно й активізувати дії як з боку органів влади, так і зі сторони громадських організацій щодо налагодження горизонтального діалогу етнічних громад. Сьогодні в краї активно діє понад два десятки національно-культурних товариств, які організовують різноманітні заходи на підтримку власної мови, культури, збереження та розвитку народних звичаїв тощо. Проблеми, які сьогодні постали перед нами, вимагають об’єднання зусиль усіх громадян України, тож потрібно взаємодіяти і співпрацювати не тільки під час фольклорно-етнографічних фестивалів на кшталт «Буковинських зустрічей», але й під час вирішення будь-яких актуальних для міста та області завдань: чи то відкриття виставки, чи проведення круглого столу, конференції, громадських слухань тощо. Лише шляхом діалогу можна побудувати мости взаєморозуміння та стабілізувати ситуацію в державі.


Також варто було б організувати публічне обговорення проблеми подвійного громадянства з виробленням рекомендацій щодо її вирішення, оскільки частина буковинців володіє двома паспортами, а історичний досвід доводить, що замовчування проблеми в результаті призводить лише до її загострення. Питання з подвійним громадянством набуло особливої актуальності в контексті нещодавніх подій в Криму та на сході України, тож її до вирішення необхідно приступати вже сьогодні, щоб запобігти негативним наслідкам завтра.


Насправді перед молодою Українською державою сьогодні стоїть питання: quo vadis? І лише на початку ХХІ століття з’являється розуміння того, куди і як саме повинна рухатися наша країна.

 

1. Мацціні Дж. Обов’язки перед країною / Дж.Мацціні // Націоналізм: антологія / упорядники О.Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – С.61 /56-62/
2. Там само. – С.59.
3. Наріжна В. Досвід буття в колективному тілі / Вікторія Наріжна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://artvertep.com/print?cont=24796
4. До Дня незалежності: що українці думають про Україну? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/polls/2015a/do-dnja-nezalezhnosti-sho-ukrainci-dumayut-pro-ukrainu__1440150573.htm
5. Що об’єднує та роз’єднує українців – опитування громадської думки в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/polls/2015a/sho-obednue-ta-rozednue-.htm
6. Там само.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Тетяна Лукащук: Деякі аспекти проведення атестації претендентів на посади державної служби щодо вільного володіння державною мовою Володимир Дьяченко: Соціальні питання – лідери серед звернень громадян Павло Петренко: Правова допомога і правовий захист є надзвичайно актуальним для всіх українських громадян Уряд проводить капітальний ремонт країни Юрій Кітар: Ми маємо резерви та потенціал для розвитку району Буковинці можуть видати свої книги за кошти обласного бюджету Любов Крикливець: Основне завдання реформи – у підвищенні рівня доступності та якості медичної допомоги Валентина Юрчук: Про роботу Центру надання адміністративних послуг Заставнівської районної державної адміністрації Іван Друцул: Кіцманський район сьогодні Роман Криган: Реформування служби зайнятості та ситуація на ринку праці Буковини Юрій Півень: Стан призначення та виплати субсидій населенню по Чернівецькій області Олег Стецевич: Завдання і пріоритетні напрямки розвитку кадрового забезпечення органів державної влади та ... Руслан Сенчук "Вижницький район: виклики, досягнення та перспективи" Анатолій Круглашов: Десять років готуємо магістрів за спеціальністю «Державна служба» Юлія Яківчек: Основні принципи роботи – вчасно виявити дитину у складних життєвих обставинах і вдало її влаштувати Оксана Палійчук: Децентралізація освітньої галузі в Чернівецькій області Любов Нечипорук: Громади мають можливість реалізувати право на власне радіомовлення Віорел Ястремський: Герцаївський район сьогодні Ольга Гришин-Грищук: Соціальна робота з сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах Михайло Леньков: Роль Національного агентства України з питань державної служби та її територіальних органів в імплементації Закону України Микола Ярмистий: Новий Закон України «Про державну службу» як компетентнісна модель управління людськими ресурсами Петро Шевчук: Патології у системі державного управління Володимир Бойко: Можливості застосування досвіду країн ЄС для реформування системи професійного навчання державних службовців Аліна Агопшук: «Зелене золото» Буковини – то її ліси В’ячеслав Хохуляк: Нотаріуси виконують функції державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Світлана Штефанчук: Система безоплатної правової допомоги як спосіб захисту прав і свобод людини Богдан Вітовський: З молоддю працюємо на партнерських засадах Олена Головіна: Профілактика стресу в професійній реалізації державних службовців Молодь на державній службі: Мар’яна Антимійчук
Олексій Грушко: Субвенція на розвиток інфраструктури об’єднаних територіальних громад (Україна та Чернівецька область) Олександр Ковальчук: Нові можливості для підтримки і фінансування місцевого та регіонального розвитку Анатолій Сапогівський: До Клішковецької громади вже хочуть доєднуватися інші населені пункти Мік Мюллей, Віталій Юрків: Програма DOBRE як інструмент для підтримки та економічного розвитку громад Ольга Чепель: Про форми співробітництва територіальних громад Марія Довгань: Бібліотеки в умовах децентралізації Представники ЄС взяли участь у відкритті Чернівецького підрозділу установи «Центр розвитку імсцевого самоврядування» Микола Федорук: Про законодавчу діяльність з питань децентралізації влади Леонід Швець: Основне завдання сьогодні – працювати над наповненням бюджету Кадрові питання в об'єднаних громадах: яких фахівців потребують ОТГ? Роман Єрема: Перспективи розвитку системи надання соціальних послуг у Вижницькому районі Станіслав Сухар: Якщо люди налаштовані працювати - розвиток буде Тетяна Татарчук: Об’єднані громади Буковини: потенціал, виклики, перспективи Земельні питання – одна найбільш складних ділянок в діяльності органів місцевого самоврядування Верховна Рада прийняла важливі законопроекти з питань децентралізації. Коментар експерта: Ольга Чепель Недобоївська ОТГ: підсумки року Володимир Чоботарь: Люди зрозуміли, що реформа – це правильний крок Тарас Халавка: Цьогорічний процес об'днання громад має свої особливості Василь Равлик: Можна по-різному ставитися до реформи децентралізації, але лишатися на тому місці, де ми є зараз, неможливо Іван Мунтян: Оновлений склад обласної ради повинен виправдати очікування громади Друга хвиля об’єднання громад на Буковині: стан та перспективи Сергій Колотило: Перспективу подальшого розвитку вбачаємо саме в об’єднанні громад Децентралізація: коротко про головне В області працюватиме 11 бюро правової допомоги Василь Падурі: «Півроку на посаді: перші результати» Петро Чебан: Пріоритетні напрямки сільської ради - залучення додаткових коштів та створення робочих місць Євген Прокопець: Громади, які не об’єдналися, на сьогодні у програші Ольга Чепель: Децентралізація в Чернівецькій області: міфи та реальність Ілля Карлійчук: Маємо багато завдань у сфері житлово-комунального господарства Григорій Ванзуряк: Із прихильників реформи ми стали тими, хто взяв на себе зобов’язання її розпочати Христина Марчук: Законодавче забезпечення реформи децентралізації Більше коштів субвенції із Держбюджету-2016 отримають громади, що об’єднались із сільськими територіями, – Геннадій Зубко Валерій Романенко: Люди вже зрозуміли, що їх благополуччя залежить виключно від їх активності і бажання щось змінити у своєму житті Аркадій Шова: Ми знали, що будуть труднощі, і готові їх вирішувати «Посли реформ»: Чому необхідно проводити реформу місцевого самоврядування? Тарас Халавка: Врахування фактору поліетнічності при формуванні об’єднаних територіальних громад у Чернівецькій області Антоніна Скидан: Наша мета – спроможна, самодостатня, сильна громада Василь Цуркан: Використання міжнародного досвіду в роботі Острицької сільської ради І. Баб'юк, О.Чепель "Основні аспекти формування спроможних територіальних громад"
Тарас Халавка: Закордонний досвід формування органів влади базового рівня (на прикладі польських гмін) Микола Ярмистий: Професійна компетентність службовців органів влади в системі публічного управління (концептуальний підхід) Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Бандера Степан Андрійович (1909-1959) Презентовано енциклопедичний довідник «Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні» Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій (Частина 3) Практика реформування місцевих органів влади в системі публічного управління Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Георгій Андрузький Олег Зубчик: Державна політика України у сфері вищої освіти Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій (Частина 2) Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій Сергій Швидюк: Еволюція сучасної польської муніципальної системи Олексій Колесников:Старости в об'єднаних громадах: потреба в модернізації законодавства Тетяна Скутар: Історико-культурні туристичні ресурси як основа розвитку пізнавального туризму в Чернівецькій області Вікторія Чебан: Децентралізація: нові можливості для територіальних громад Валентина Богатирець: Англійська мова як інструмент розвитку комунікативного простору України Олександр Марусяк: Кримський трансфер 1954 р.: формально-юридичний аспект Анжеліка Дзюбко: Допомога онлайн-ресурсів у вивченні англійської мови Світлана Бостан: Упровадження інституту фахівців із соціальної роботи як перспективний напрям роботи соціальних служб Олександр Добржанський: Система органів влади Буковини у складі Австрійської (Австро-Угорської) монархії. Частина ІІ. Пріоритети розвитку територіальних громад в контексті децентралізації влади: досвід Херсонської області Олександр Добржанський: Система органів влади Буковини у складі Австрійської (Австро-Угорської) монархій (Частина І) Наталія Нечаєва-Юрійчук: Виклики етнополітичній стабільності в Україні та перспективи їхнього подолання (на прикладі Чернівецької області) Сергій Гакман: Фактор шляхів сполучення у долі Буковини під час світових війн та післявоєнного врегулювання Пропозиції науково-практичного семінару «Сучасні методи та інструментарії управління регіональними етнополітичними процесами» Максим Ярмистий "Завдання щодо удосконалення структурно-функціональної системи" Уляна Гев'юк "Механізми участі національних меншин у суспільно-політичному житті України" А. Круглашов "Діяльність регіональної влади у контексті реформаторських спроб в Україні (2005-2013 рр.) Частина ІІ І. Буркут "Незалежність потрібно захищати" Пропозиції учасників Муніципальних читань імені Антона Кохановського А.Круглашов "Діяльність регіональної влади у контексті реформаторських спроб в Україні (2005 – 2013 рр.) Частина 1" С.Гакман "Російська інтервенція в Україну в контексті міжнародного права" Б.Руснак "Особливості проведення позачергових виборів народних депутатів 26 жовтня 2014 року"
шукайте нас на facebook