Уляна Гев’юк к.політ.н., асистент кафедри політології та державного управління Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича Механізми участі національних меншин у суспільно-політичному житті України Міжетнічні стосунки є однією з найбільш складних проблем, що торкаються не лише організації державного й суспільного життя всередині кожної поліетнічної країни, а й міждержавних відносин. Задекларований Україною курс на європейську інтеграцію диктує необхідність не тільки прийняття стандартів сучасної європейської політичної культури, а і практичного впровадження відповідних інституціональних норм та принципів, і в їх числі децентралізації влади. При цьому досвід європейських держав, які мають поліетнічний склад населення та істотні регіональні відмінності, переконливо свідчить, що успіх євроінтеграції України багато в чому залежатиме від імплементації та практичної реалізації положень міжнародно-правових документів, зокрема, Лундських рекомендацій (1999 р.), про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті країни. У концептуальному аспекті даний міжнародний документ побудований за трьома основними напрямками: 1) участь у прийнятті рішень; 2) самоврядування у деяких питаннях місцевого або внутрішнього характеру; 3) засоби, що дозволяють гарантувати ефективні форми участі. Зокрема, у міжнародному документі можна виокремити наступні механізми та інститути, щодо участі національних меншин у процесі прийняття рішень на державному рівні – це механізми на рівні центрального уряду; вибори; дорадчі та консультативні органи[2].
Механізми на рівні центрального уряду реалізуються державою і повинні забезпечувати меншинам можливості реального права голосу. Наприклад, виділення меншинам певної гарантованої квоти у парламенті, закріплення за ними посад у Кабінеті міністрів, у Верховному та Конституційному Судах, в судах нижчої інстанції, заохочення представників національних меншин до роботи у державних установах. В українському законодавстві дані положення гарантуються ст. 9 Закону України «Про національні меншини в Україні», в якій регламентовано, що громадяни України, які належать до національних меншин, мають право, відповідно, обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах та організаціях[5].
На практиці положення вищезазначеного закону частково реалізуються органом виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин – Департаментом у справах релігій та національностей, який входить до структури Міністерства культури України. При цьому департаменті також функціонує відділ національних меншин та української діаспори. Зокрема, у структурі Верховної Ради України міжетнічними питаннями займається Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин і відповідний підкомітет з питань етнополітики, прав корінних народів та національних меншин України, жертв політичних репресій (який очолює Мустафа Джемілєв).
Наступним інститутом, який потребує реформування за Лундськими рекомендаціями, є вибори. В зазначеному документі, акцент робиться на виборчу систему, що повинна сприяти представництву меншин та розширенню їхнього впливу. Такому представництву, на думку міжнародних експертів, можуть сприяти різні форми пропорційного представництва, у тому числі «преференційне голосування», «система відкритих списків», «система регіональних списків».
Також вагомим чинником виступають географічні межі виборчих округів, які повинні визначатися таким чином, щоб забезпечувалося справедливе представництво національних меншин. Зокрема, згідно ст. 18 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 р. № 4061-VI, встановлено порядок утворення виборчих округів, де не передбачено спеціальних механізмів, які б враховували фактор компактності проживання національних меншин під час відповідного процесу. У цьому законі зазначено лише, що одномандатні округи утворюються в межах областей, міст Києва з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі. Орієнтовна середня кількість виборців в одномандатних округах визначається Центральною виборчою комісією, виходячи з відомостей Державного реєстру виборців[4]. Як приклад практичної реалізації даних норм закону, варто звернутися до досвіду 2012 року, коли у процесі утворення виборчих округів у АР Крим, Чернівецькій, Закарпатський областях було порушено принцип неперервності їхніх меж; округи формувалися без урахування особливостей адміністративно-територіального устрою України, а також місць компактного проживання національних меншин. Наприклад, 29 вересня 2014 року було оприлюднено інформацію, що Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) приготувалося до судового процесу з Україною в Європейському суді з прав людини через відмову Центрвиборчкому поміняти кордони сімдесят третього округу, де компактно проживають угорці. Втім, представники влади далеко неоднозначно ставляться до подібних пропозицій та ініціатив. Так, заступник голови Адміністрації Президента Ігор Гринів вважає, що угорський виборчий округ на Закарпатті не має права на існування. Хоча для реалізації відповідних побажань угорської громади існують відповідні положення у законі про вибори та численні рекомендації Ради Європи та ОБСЄ щодо участі національних меншин у політичному житті [1].
У Лундських рекомендаціях експерти роблять окремий акцент на тому, що політичні партії повинні бути відкритими за своїм складом та не замикатися у вузьких етнічних рамках. Відповідно, великим партіям варто домагатися включення у свій склад представників меншин, зменшуючи тим самим наростання тенденцій у потребі або прагненні до створення партій за етнічною ознакою. В українських реаліях, як правило, політичні партії намагаються включати представників етнічних груп у свої списки, проте скоріше заради отримання електоральних дивідендів, і діють вони у цьому питанні виключно на свій розсуд. Тобто правових норм в українському законодавства, які б регулювали дані процеси не існує. Для прикладу, за результатами парламентських виборів 2012 р. в Україні найбільший рейтинг, стосовно оцінки включення представників національних меншин та етнічних груп до виборчих списків отримало ВО"Батьківщина" (2,91), друге місце посіла Партія регіонів, найменшу оцінку щодо представлення груп національних меншин у виборчих списках мало ВО "Свобода" (1,5)[6].
Також згідно положень Лундських рекомендацій, державам варто в рамках відповідних інституціональних структур створювати консультативні або дорадчі органи, спеціалізовані комітети. Які повинні мати можливість порушувати питання перед органами влади, що ухвалюють рішення, готувати рекомендації, виробляти законодавчі та інші пропозиції, стежити за розвитком ситуації і представляти коментарі до рішень уряду, що опрацьовуються, а також мати змогу прямо чи опосередковано вплинути на становище меншин. Такі органи можуть бути постійними або цільовими, входити до законодавчої або виконавчої гілки влади або функціонувати при них чи незалежно від них. Вони також стимулюватимуть процес реалізації різноманітних заходів на урядовому рівні та на рівні громад, де проживають меншини. Крім того, такі органи можуть вирішувати конкретні завдання з реалізації програм, наприклад, у сфері освіти, культури, збереження традицій, тощо.
Зокрема, у законодавстві України діяльність таких дорадчих і консультативних органів гарантується у рамках діяльності виконавчої гілки влади. Відповідно, одним із механізмів здійснення етнонаціональної політики в регіоні є діяльність регіональних рад з питань відповідної політики при обласних державних адміністраціях. Наприклад, у Чернівецькій області у 2006 р. була створена Регіональної Ради з питань етнонаціональної політики[3]. Це консультативно-дорадчий орган при обласній державній адміністрації, основним її завданням є розроблення пропозицій щодо сприяння формуванню та реалізації державної етнонаціональної політики в регіоні, спрямованої на збереження громадянської злагоди в суспільстві, гармонізацію міжнаціональних відносин, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин Чернівецької області.
Підводячи підсумки, зазначимо, що на сьогодні в світі практично не залишилося моноетнічних держав. Тому для стабільності країни, для запобігання міжетнічних конфліктів і протистоянь, важливо своєчасно виявляти та реагувати на появу потреб етнічних спільнот, особливо на ті, що стосуються участі у владі. Останніми роками в Україні участь національних меншин у суспільно-політичному житті зводився, по суті, до проведення культурних акцій та фестивалів. Проекти нормативно-правих актів від влади в попередні роки мали значною мірою формальний характер і не містили механізмів для розвитку належного міжкультурного діалогу. Тому, на нашу думку, для забезпечення участі національних меншин у політичному житті, варто, імплементувати у національне законодавство рекомендації міжнародних інститутів та організацій, які використовуються іншими державами.
Список використаних джерел:
1. Вісник «Твій вибір-2014. Парламентські вибори». № 1. Український незалежний центр політичних досліджень. – Київ. – 2014.http://www.ucipr.org.ua/userfiles/Tvij_Vybir2014_VR_N1_policy_identity.pdf 2. Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті з пояснювальними примітками [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osce.org/uk/hcnm/32255?download=true 3. Положення про регіональну раду з питань етнонаціональної політики [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.oda.cv.ua/page/regionalna-rada-z-pitan-etnonatsionalnoi-politiki-0]. 4. Про вибори народних депутатів України [Електронний ресурс]: Закон України № 4061-VI від 17.11.2011 р. –Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4061-17/page 9. 5. Про національні меншини в Україні [Електронний ресурс]: Закон України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/2494-12 6. Тищенко Ю Політичні партії та національні меншини в оцінках експертів [Електронний ресурс] / Ю. Тищенко. – Режим доступу : file:///C:/Users/user/Downloads/party-national_minority2013%20(1)%20(3).pdf
|