Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

07 травня 2014
С.Гакман "Російська інтервенція в Україну в контексті міжнародного права"

Сергій Гакман, заступник директора-начальник науково-дослідного відділу Центру, кандидат історичних наук, доцент

 

Сьогодні Україна перебуває на великому перехресті. Відбувається прощання з радянським минулим, самовизначення регіонів країни, боротьба за справжню незалежність держави, у т. ч. від «старшого брата».


Згадаємо як все це починалося. Відмова Віктора Януковича, поступаючись тиску Кремля, підписати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом викликало протести по всій країні, в першу чергу у столиці та в західних областях України. Побиття підрозділами Беркуту студентів в Києві в ніч на 30 листопада 2013 р. викликало пожвавлення акцій протесту. В столиці та інших містах України на вулицю вийшли сотні тисяч людей перетворивши боротьбу за європейську інтеграцію України у революцію гідності. В обласних центрах були організовані автобуси волонтерів, бажаючих їхати на Євромайдан, люди збирали гроші, харчі, теплі речі, здавали кров для підтримки акцій протесту в столиці. Незважаючи на різного роду провокації влади, протести носили мирний характер. Раптова радикалізація сталася після 16 січня 2014 р., коли Верховна Рада України ухвалила низку законів, які порушували фундаментальні права громадян України. 19 січня, напередодні вступу цих законів в силу, відбулися перші зіткнення між протестуючими та внутрішніми військами з використанням не лише кийок і біт, а й «коктейля Молотова», водометів та гладкоствольної вогнепальної зброї.


21 січня на Майдані з’явилися перші загиблі. Після використання 18-20 лютого режимом Януковича (за консультації та безпосередньої участі російських політиків та військових спеціалістів) проти демонстрантів та працівників міліції снайперів, ситуація значно погіршилася, що змусило втрутитись західних дипломатів. Між президентом та лідерами Майдану була  підписана угода про перемир’я та повернення до парламентсько-президентської республіки. Відразу ж після підписання домовленостей, Янукович та близькі до «сім’ї» особи покинули країну, що змусило лідерів Майдану взяти владу у свої руки. Після відставки голови Верховної Ради України 22 лютого 2014 р. Володимира Рибака, на чолі Верховної Ради був обраний Олександр Турчинов, який наступного дня став ще й виконуючим обов’язки Президента України. Парламент повернув державі форму правління, яка була передбачена Конституцією України (зі змінами від 8 грудня 2004 р.) та статус парламентсько-президентської республіки. Був призначений Прем’єр-міністр та сформований Кабінет Міністрів.  


 Безумовно, що серед перших рішень нової коаліції були й помилки, якими поспішили скористатися політичні опоненти та Російська Федерація. Серед них можна зазначити й спробу скасувати закон про засади державної мовної політики. Ми говоримо не про суть цього закону, який свого часу був прийнятий з чисельними порушеннями, а про своєчасність постановки цього питання. Зрештою, чинність цього закону була збережена.


Перемога Майдану, зміна виконавчої влади у Києві дратували офіційний Кремль, який відчував, що втрачає вплив на Україну. Росія поспішила скористатися труднощами, які з’явилися у перші дні нової влади, у своїх геополітичних іграх, анексувавши після «референдуму» Крим. Якщо проаналізувати дії Російської Федерації щодо України, особливо в тому, що стосується південно-східних областей України та Криму виходячи з точки зору міжнародних й двосторонніх безпекових норм, спостерігаємо наявність активної  неправомірної діяльності з боку РФ.


Крім того, що Росія порушила Будапештську угоду, в який вона, разом із США та Великобританією ставала гарантом незалежності і цілісності України, яка відмовилася від ядерної зброї (цими діями РФ завдала удар по міжнародній системі ядерної безпеки, яка створювалася десятиліттями) Кремль порушив низку принципів міжнародного права, конвенцій та двосторонніх українсько-російських угод. Зокрема:
– принцип незастосування сили та погрози застосування сили. На сьогоднішній день – це загальновизнаний принцип міжнародного права, який закріплений в п.4 ст.2 Статуту ООН. Загальні положення цього принципу відповідно до положень Декларації про загальні принципи міжнародного права від 1970 р., передбачають наступне: «Кожна держава повинна утримуватись у міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності інших держав, так і будь-яким іншим чином, який несумісний з цілями ООН1» ;
– принцип невтручання у внутрішні справи держави. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до п. 7, ст. 2 Статуту ООН встановлюють, що жодна держава або група держав не має права втручатись прямо або опосередковано у внутрішні справи, що входять до компетенції іншої держави. Жодна держава не може застосовувати будь-які акти військового, політичного або іншого примусу, з метою підпорядкування собі будь-якої іншої держави. Забороняється організація або заохочення підривної, терористичної діяльності, яка направлена на насильницьку зміну устрою іншої держави2 ;
– принцип територіальної цілісності держав, закріплений в заключному акті Наради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ) від 1975 року. Відповідно до положень даного акту, держави-учасниці повинні поважати територіальну цілісність кожної із держав – учасниць3
– принцип непорушності державних кордонів, закріплений в заключному акті НБСЄ від 1975 року. Відповідно до положень даного акту держави-учасниці розглядають кордони одне одного, як непорушні. Вони повинні утримуватись від будь-яких посягань, що направлені на захоплення частини або всієї території кожної держави-учасниці4 .
– принцип добросовісного виконання міжнародно-правових зобов’язань. Згідно із п. 2 ст.2 Статуту ООН, усі члени ООН добросовісно виконують взяті на себе зобов’язання5 . Також відповідно до Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, будь-який чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватись6 .


Кремль порушив також Лондонську Конвенцію щодо визначення агресії від 3 липня 1933 р. 7, в основу якої було закладено радянське формулювання цього питання (Росія, як правонаступник Радянського Союзу взяла на себе всі свої міжнародні зобов'язання). Згадаємо, що на міжнародній конференції з питань скорочення озброєння, яка відбувалася у першій половині 1933 р., делегації СРСР та Бельгії виступили з пропозиціями щодо визначення агресора. Слід зазначити, що війна як засіб міжнародної політики була засуджена ще пактом Бріана-Келлога. Однак до початку конференції ще не існувало загальноприйнятого визначення агресії. 6 лютого 1933 р. радянська делегація внесла пропо-зицію під назвою “Проект декларації відносно визначення агресора”8 . У проекті містилися, у першій частині – визначення основних агресивних дій та у другій частині – перелік обставин, що не можуть служити виправданням для держав, винних у діях, які визначені у першій частині. Тобто у радянському визначенні вказувалося на те, що означає агресія та хто повинен вважатися агресором. Воно охоплювало найбільш часті причини конфліктів і спорів між державами 9. Навіть тодішній міністр закордонних справ Румунії Н.Тітулеску, який, за його ж твердженням, з керівником московського зовнішньополітичного відомства “до цього моменту були непримиренними ворогами”, піднявся і заявив: “Румунія підтримує визначення агресора таким, як його пропонує пан Литвинов” 10. Враховуючи те, що пропозиція М.Литвинова була більш детальною, саме вона була поставлена на обговорення Комітетом Безпеки. Виступаючи 19 березня на засіданні Комітету Н. Тітулеску заявив: “Радянська пропозиція є єдиною цінною роботою конференції 11. Проект резолюції, а точніше, доповідь від імені цього комітету була представлена у Женеві 24 травня 1933 р. грецьким дипломатом Н.Політісом. Саме цю доповідь (Raport Politis) у тій її частині, що стосувалася визначення агресора, представники радянського зовнішньополітичного відомства поклали в основу формулювань багатосторонніх пактів про ненапад 12. Цікавим у контексті радянсько-румунських відносин, на наш погляд, є те, що завдяки позитивній активності румунського дипломата Н.Тітулеску, його конструктивній позиції у підтримці тексту визначення агресії, сформульованого М.Литвиновим, деякі юристи, дипломати, журналісти та політичні діячі того часу називали визначення, яке увійшло у Raporti Politis, “формулою Литвинова-Тітулеску” 13. Беручи до уваги той факт, що Російська Федерація стала правонаступницею СРСР, вона зобов’язана виконувати усі підписані Радянським Союзом міжнародні конвенції та угоди. 


Стосовно Криму Російська Федерація порушила також низку українсько-російських двосторонніх угод. Спробуємо розкрити сутність порушених статей відповідних угод і відновити хронологію російських порушень у  перші дні вторгнення, починаючи з 21 лютого2014 р. Більшість цих дій були здійснені військовими частинами Чорноморського флоту Російської Федерації.


Так, серед порушених Кремлем двосторонніх угод спостерігаємо  Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. (стаття 3 і 6). Зокрема, у статті 3 зазначається: «Високі Договірні Сторони будують відносини на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання  спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, невтручання у внутрішні справи…». У статті 6: «Кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання дій, спрямованих проти іншої Сторони, і зобов'язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів,  спрямованих  проти іншої Сторони. Жодна  із  Сторін  не  допустить,  щоб  її  територія була використана на шкоду безпеці іншої Сторонни» 14. (Усі ключові українські військові об’єкти в Криму були заблоковані озброєними особами та бойовою військовою технікою Росії. На території України – всупереч виявленій волі України – відбувалося військове розгортання сил та засобів Збройних сил РФ із залученням як військових формувань ЧФ РФ, тимчасово дислокованих на території України, так військових частин, які дислокувалися на території РФ з масовим використанням літаків військово-транспортної авіації. 28 лютого на аеродромі Гвардійське, порушуючі державний кордон України, здійснили посадку та розвантаження 4 російські військово-траспортні літаки ІЛ-76МД. 1 березня також з порушенням державного кордону України увійшли у порт м. Севастополь великі десантні російські кораблі Балтійського флоту «Калінінград», «Мінськ» та великий десантний корабель Північного флоту «Горняк». 3 березня державний кордон України був порушений 9-ма літаками Збройних сил РФ Іл-76МД) 15.


Була грубо порушена Угода між Україною і Російською Федерацією «Про статус та умови перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України», підписаний 21 квітня 2010 р. у Харкові 16. Зокрема:
– пункт 1 статті 6: «Військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства РФ, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України» (27 лютого зі сторони Качинського шосе до воріт в’їзду на територію, де розташоване приміщення зали зустрічі офіційних делегацій цивільного аеропорту, що поруч військового аеродрому Бельбек, прибули озброєні невідомі особи у військовій формі без знаків розпізнавання (близько 300 осіб, 17 автомобілів типу «Урал», 2 БТРи). Було встановлено, що їхньою метою є взяття під контроль виїзд з аеропорту Бельбек та не допущення вищих посадових осіб України до Криму. Зазначена група розосередилась по периметру паркану цивільного аеропорту, було розгорнуто радіостанцію на базі БТРа, перекрито злітно-посадкову смугу та руліжну доріжку трьома автомобілями «Урал», розгорнуто позицію станкового кулемета. Керівництво бригади тактичної авіації попереджено, що у випадку зльоту літака з чергової ланки буде відкрито вогонь на ураження);
– пункт 2 статті 9: «Сторони співробітничають в галузі забезпечення безпеки польотів літальних апаратів військових формувань. Порядок і форми такого співробітництва визначаються окремими угодами (28 лютого здійснили посадку 10 вертольотів у районі аеродрому Кача ЧФ РФ і аеродрому «Гвардійське», які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю);
– пункт 1 статті 12: «Службові транспортні засоби Чорноморського флоту Російської Федерації повинні мати реєстраційний номер і чіткий знак. Використання для службових транспортних засобів номерних знаків України не допускається» (27 лютого колона з 14-и автомобілів «Урал» без номерних знаків та 2-х БТР-80, які перевозили до 400 військовослужбовців, виїхала з території 7-го навчального загону ЧФ РФ у напрямку виїзду з м. Севастополь. В районі дорожньої розв’язки м. Севастополь – Сапун-Гора – м. Інкерман колона розділилася: 6 автомобілів Урал продовжили рух у напрямі м. Інкерман, інші автомобілі та 2 БТР – в напрямку району Сапун-Гори. З 7-го навчального загону ЧФ РФ близько 150 осіб на 4-х автомобілях «Камаз» без номерних знаків виїхали у напрямку с. Новофедорівки) 17;
– пункт 5 статті 15: «Пересування, пов'язані з діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації, здійснюються після узгодження з компетентними органами України» (21-22 лютого на території АРК та у м.Севастополь мали місце активні пересування великої кількості бойової броньованої техніки (понад 30 бронетранспортерів) військових формувань ЧФ РФ, які не узгоджувалася з компетентними органами України. 16 одиниць БТР-80 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (м.Севастополь) здійснили виїзди у напрямку населених пунктів Кача та Гвардійське та у межах м. Севастополь) 18;


Серед порушених кремлівськими очільниками документів є й Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ «Про використання силами та засобами Чорноморського флоту Російської Федерації повітряного простору України  та повітряного простору над акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладена на Україну» від 16 липня 1999 року19 . Зокрема статті, які передбачають:
– стаття 2: «Навчання та перевірки сил, що перебувають на чергуванні,  протиповітряної оборони ЧФ, пов'язані з використанням повітряного простору, що знаходиться під відповідальністю України, проводяться без  закриття  аеропортів  України  за  узгодженням  з Генеральним штабом Збройних Сил  України та відповідно до режиму і умов, встановлених Українським центром планування   використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху Украероцентром».
– стаття 3: «Забезпечення безпеки польотів у повітряному просторі, що знаходиться під відповідальністю України,  здійснюється шляхом взаємодії між органами, відповідальними за організацію обслуговування повітряного руху України та командними пунктами (пунктами управління) ЧФ».


(28 лютого на аеродромі Гвардійське (АРК), порушивши державний кордон України, здійснили посадку та розвантаження 4 літаки ІЛ-76МД ЗС РФ, які прибули з аеродромів базування у Пскові та Таганрозі (Росія). Здійснили посадку ще 10 літаків ІЛ-76МД з території РФ. На посадку пішли також 10 вертольотів у районі аеродрому Кача ЗС РФ і аеродрому «Гвардійське», які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю) 20.


Безумовно, російські війська та спецслужби і далі порушували міжнародні конвенції та двосторонні угоди. 16 березня 2014 р. був проведений навіть «переможний» референдум у Криму, хоча його проведення не було передбачено ні законодавством України ні законодавством Російської Федерації. До того ж, вдруге в історії людства волевиявлення відбувалося в умовах окупації військами іншої держави. Результати цього референдуму ні Україною ні світовим співтовариством не визнається (окрім кількох держав, якій йдуть у форватері російської зовнішньої політики). Більш того Україна збирається звернутися з цього питання до Міжнародного суду ООН в Гаазі 21. Сумнівність референдуму визнають й окремі російські експерти. Так, наприклад, представники ради при президентові Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства здійснили поїздку до Криму й за її підсумками склали документ під назвою «Проблеми жителів Криму. Огляд підготовлено членом Ради Бобровим Е.А., керівником мережі «Міграція і право» ПЦ «Меморіал» С.А. Ганнушкіной і адвокатом Мережі Цейтліною О.П. за результатами відвідування міст Сімферополь та Севастополь в період з 15 по 18 квітня 2014 р., зустрічей з посадовими особами органів державної влади, духовенства, журналістами, громадськими діячами, адвокатами, правозахисниками та громадянами. За твердженнями авторів документу, більшість мешканців Севастополя проголосували на референдумі за приєднання до Росії (явка – 50-80%), загалом у Криму, за різними даними, за приєднання до Росії проголосували 50-60% виборців за загальної явки в 30-50%. Тобто, навіть за оцінками росіян, референдум відбувся фактично лише в Севастополі. На решті території Криму явка виборців становила менш ніж 30-50%, а це фактично означає, навіть за встановленими росіянами правилами проведення, референдум у Криму не відбувся. Хоча, в офіційних комюніке Російської Федерації стверджувалося про те, що на референдумі більше 96 % учасників референдуму висловилися за входження регіону до складу Росії 22. Ми вже не кажемо про мотивацію, за якою жителі Криму голосували не стільки за приєднання до Росії, скільки за припинення, за їхніми словами, «корупційного свавілля і злодійського засилля донецьких ставлеників» 23.


18 березня вже був підписаний відповідний договір між Росією,  Кримом та Севастополем. Державна Дума та Рада Федерації ухвалили договір про приєднання Криму до Російської Федерації та федеральний закон про створення у складі РФ двох нових суб’єктів – республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, які були підписані Путіним вже 21 березня.


Говорячи про підписання згаданого договору з Президентом РФ В.Путіним, варто проаналізувати про законність та повноваження вказаних осіб підписувати подібний договір. Найбільш кричущим у правовому контексті порушенням є те що від Севастополя документ підписав «народний мер» Олексій Чалий, громадянин Росії, обраний на цю посаду на мітингу (наскільки об’єктивним може бути обрання мера на мітингу у місті, чисельність населення якого на 1 грудня 2013 р. складало 385700 осіб?). Ми вже не кажемо про те, що відповідно до діючої на момент його обрання Конституції такої посади в Севастополі не було.  Для організації відповідних дій щодо захоплення влади у Севастополі, ним було організовано надходження на підконтрольні йому розрахункові рахунки благодійної організації "35- Берегова батарея" коштів на суму 23,9 млн. грн. від резидентів Російської Федерації. Ці дії  класифікуються СБУ як такі, що спрямовані на насильницьке повалення конституційного ладу України, відкривши розслідування за ч.1 ст.109 КК України, повідомляє прес-центр СБ України. "Порушуючи ст. 12 , 79 закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 14, 15 закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" та ст. 8, 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" 24.


Не менш скандальним є підписання документу Сергієм Аксьоновим, якого 27 лютого 2014 р. незаконно обрали прем'єр-міністром української адміністративно-територіальної одиниці в будівлі, захопленому російськими військовими без присутності преси, без узгодження його кандидатури з центром, без відео фіксації засідання (яке могло б підтвердити наявність кворуму та реальний результат голосування) 25. Угоду з Путіним підписав також Володимир Константинов 26, як голова Держради Республіки Крим, хоча згідно з Конституцією України є лише Верховна Рада Автономної Республіки Крим. До того ж жодний з вказаних осіб не мали повноважень щодо підписання міжнародних угод. 


На наш погляд, при аналізі історичних подій, найскладнішим аспектом для дослідників є з’ясування мотивацій, якими керувалися політичні сили здійснюючи ті чи інші політичні кроки. Якщо проаналізувати різні точки зору дослідників, головним чином викладених у російських ЗМІ, можна знайти три можливих пояснення, а саме:


Перше пояснення полягає у тому, що грубе втручання Росії в українську кризу мало за мету завоювання Криму, як своєрідної «помсти за Косово». Ця інтерпретація означала б, що, захопивши Крим, Путін створив певний «баланс поваги», і що згодом цей крок буде розглядатися як «симетрична відповідь» і життя буде продовжуватися. Тобто, ця інтерпретація не передбачає необхідність розв'язати холодну або гарячу війну із Заходом. Мова йде лише про відновлення деякого статус-кво.


Друга інтерпретація припускає, що «українська стратегія» Росії є свідомою спробою розв'язати нову війну із Заходом, і Криму відводиться роль приводу війни. Таким чином, у цьому випадку метою є перегляд результатів Другої світової війни, державних змін 1991 р., а також ролі і місця міжнародних організацій. Тобто, хоче розпочати нову еру у який революція є тільки засобом виходу з «процедурної демократії» та створення ситуації невизначеності.


Третя інтерпретація пояснює втручання Путіна в українську кризу лише як привід для зміни власної систему влади. Використовуючи українську кризу Путін намагається організувати профілактичну зустрічну революцію всередині російської еліти (опозиція була значною мірою знищена в 2013 р.). При цьому, основна мета полягає у створенні ситуації невизначеності, привласнивши собі право її ініціатора без уявлення про те, чим ця гра може закінчитися.


Водночас, відбувається офіційна зміна тлумачення історії. У цій ситуації дискурс реальної політики поступається міфу, героїзму, героїчному самогубству, «фатуму». На жаль, ми є свідками радикальних змін і російської громадськості, в якій реваншистські ідеї великою мірою підтримує середній клас з досить високим рівнем освіти та фінансового стану 27.


Як вже бачимо, Путін не задовольнився лише аннексією Криму і намагається розширити вторгнення російських сил і в інших частинах України. Можемо припустити й іншу мотивацію. Якщо Путін готуватиметься до великої війни із Заходом, зростають потреби Росії у забезпеченні зброєю. На цю думку нас спонукає кількість і характер російських державних замовлень військово-промисловому комплексу. Великою мірою вирішення цього замовлення, як і інших, залежить і від військово-промислового комплексу України. У випадку зближення України із ЄС та НАТО, це завдання може бути поставлене під загрозу. Географічно зона розташування більшості підприємств військово-промислового комплесу України, з яким Росія пов'язує свою стратегічну доктрину, збігається із зоною нестабільності, тому і в цих областях можуть бути створені умови для легітимізації їх анексії за кримським сценарієм 28.


 Концентрації російських військ на кордонах України, на нашу думку, відводиться також певна роль, у відвертанні уваги від дій російських спецпризначенців в південно-східній частині Україні. Вже кілька тижнів в районі Донецьку, Харкова, Луганська, а в останні дні й Одеси, за підтримкою місцевих сепаратистів, захоплюючи державні установи, вони намагаються дестабілізувати ситуацію. Ці дії аналогічні до тих, що були під час  вторгнення до Криму. Метою цих дій, на наше переконання, є перешкоджання проведенню 25 травня 2014 р. президентських виборів в Україні. Росія хоче продемонструвати, що нове керівництво в Києві не може забезпечити порядок і безпеку в країні, що єдиним законним правителем є Янукович. Адже саме він може забезпечити вступ України до Митного союзу і майбутнього Євразійського союзу. Іншим рішенням для Путіна може стати федералізація України, через яку, завдяки потужному російському лобіюванню у південно-східній частині України, ця частина України може стати своєрідним якорем, який буде гальмувати її рух до ЄС і НАТО.


В даний час населення нашої держави відчуває велику стурбованість, пов’язану із небезпекою втрати цілісності України та очікуванням можливого початку повномасштабного російського вторгнення. Керівництво України, у свою чергу перебуває у незручному становищі, оскільки для успішного проведення антитерористичної операції вона мала б оголосити військовий або надзвичайний стан у деяких регіонах держави і використати армію, проте це завадило б визнанню президентських виборів легітимними. Тобто воно має робити все для врятування і цілісності країни і виборів.


 

Список використаних джерел

1.Carta Naţiunilor Unite // Năstase A. Documente fundamentale ale dreptului internaţional şi al relaţiilor internaţionale / Ed. Frailich R. 2 vols. Vol. 1a. – Bucureşti: Asociaţia Română pentru Educaţie Democratică, 1997. – P. 52.
2. Ibidem.
3. Actul final de la Helsinki al Conferinţei pentru Securitate şi Cooperare în Europa // Năstase A. Op. cit. – Vol. 1a. – P. 131.
4. Ibidem. – P. 130-131.
5. Carta Naţiunilor Unite. – P. 52.
6. Международные отношения и внешняя политика СССР (Сборник документов) (1871-1957гг.). – М.: Изд-во ВПШ при ЦК КПСС, 1957. – С. 93-94.
7. Convenţia de la Londra de definire a agresiunii // Năstase A. Op. cit. – Vol. 1a. – P. 35-39.
8. Известия. – 1933. – 8 февраля.
9. Шевяков А.А. Советско-румынские отношения и проблема европейской безопасности 1932-1939 гг. – М.: Наука, 1977.  – С. 64. 
10. Scurtu I., Almaş D., Goşu A., Pavelescu I., Ioniţă Gh. I. Istoria Basarabiei de la începuturi până în 1994. –Bucureşti: Tempus România, 1994, – P. 260.
11. Известия. – 1933. – 20 мая; Шевяков А.А. Вказ. праця. – С. 65. 
12. Boldur A. Istoria Basarabiei. – Bucureşti: Ed. Victor Frunză, 1992. – P. 517.
13. Див. більш детально: Гакман С. Радянсько-румунські взаємини і проблема формування системи колективної європейської безпеки // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей Кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. – Вип. 6. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С. 72-83.
14. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією // [Електронний ресурс] . – Режим доступу: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_006
15. Ноти протесту МЗС України №№ 610/22-123/1-615 та 414/22-120-354 від 28.03.2014 р., надіслані на адресу МЗС РФ // [Електронний ресурс] . – Режим доступу:
https://www.google.com.ua/?gfe_rd=cr&ei=seQzU5O2NKuB4ATqiYDAAw#q; В Севастополь зашли корабли Северного и Балтийского флотов России // [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://espreso.tv/new/2014/03/03/aviabryhada_yaku_blokuvaly_rosiyski_viyskovi_perevela_tekhniku_na_zapasnyy_aerodrom
16. Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України // [Електронний ресурс] . – Режим доступу:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_359
17. Ноти протесту МЗС України №№ 610/22-123/1-615 та 414/22-120-354 від 28.03.2014 р.
18. Ноти протесту МЗС України… 
19. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про використання силами та засобами Чорноморського  флоту  Російської  Федерації повітряного простору України  та повітряного простору над акваторією Чорного моря,  де відповідно  до  міжнародних   угод відповідальність  за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладена на Україну // [Електронний ресурс] . – Режим доступу: 
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_254.
20. Ноти протесту МЗС України… 
21. Такого "удара" от Украины Россия не выдержит! Крым вернётся на родину // [Електронний ресурс] . – Режим доступу:
http://abc-news.ru/27/news/2845101.html.
22. Такого "удара" от Украины Россия не выдержит! 
23. Справжня явка на референдумі в Криму становила 30-50% – документ // [Електронний ресурс] . – Режим доступу:
http://www.gazeta.lviv.ua/news/2014/05/01/28481.
24. У СБУ розповіли, як "народний мер" Чалий отримував гроші на захоплення Севастополя //
http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1508463
25. Михельсон А. По прозвищу "Гоблин": кому поручено отдать Крым Путину // http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/03/15/7018918/?attempt=1.
26. "Аферист Константинов и Гоблин Аксенов". Украинские журналисты сняли видеосюжет о правителях Крыма //
http://korrespondent.net/ukraine/politics/3321222-aferyst-konstantynov-y-hoblyn-aksenov-ukraynskye-zhurnalysty-snialy-vydeosuizhet-o-pravyteliakh-kryma.
27. Морозов А. Консервативная революція. Смысл Крыма // Общество. – 2014. 17 марта.
28. Один из ключей к пониманию мотивов Путина / Институт Горшенина // LB.ua. Избранное для всех. – 2014. – 19 марта [Интернет ресурс] – режим доступа:
http://lb.ua/news/2014/03/19/259940_klyuchey_ponimaniyu_motivov.html?fb_action_ids=305649976251646&fb_action_types=og.recommends&fb_source=other_multiline&action_object_map=[593315427420714]&action_type_map=[%22og.recommends%22]&action_ref_map

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Тетяна Лукащук: Деякі аспекти проведення атестації претендентів на посади державної служби щодо вільного володіння державною мовою Володимир Дьяченко: Соціальні питання – лідери серед звернень громадян Павло Петренко: Правова допомога і правовий захист є надзвичайно актуальним для всіх українських громадян Уряд проводить капітальний ремонт країни Юрій Кітар: Ми маємо резерви та потенціал для розвитку району Буковинці можуть видати свої книги за кошти обласного бюджету Любов Крикливець: Основне завдання реформи – у підвищенні рівня доступності та якості медичної допомоги Валентина Юрчук: Про роботу Центру надання адміністративних послуг Заставнівської районної державної адміністрації Іван Друцул: Кіцманський район сьогодні Роман Криган: Реформування служби зайнятості та ситуація на ринку праці Буковини Юрій Півень: Стан призначення та виплати субсидій населенню по Чернівецькій області Олег Стецевич: Завдання і пріоритетні напрямки розвитку кадрового забезпечення органів державної влади та ... Руслан Сенчук "Вижницький район: виклики, досягнення та перспективи" Анатолій Круглашов: Десять років готуємо магістрів за спеціальністю «Державна служба» Юлія Яківчек: Основні принципи роботи – вчасно виявити дитину у складних життєвих обставинах і вдало її влаштувати Оксана Палійчук: Децентралізація освітньої галузі в Чернівецькій області Любов Нечипорук: Громади мають можливість реалізувати право на власне радіомовлення Віорел Ястремський: Герцаївський район сьогодні Ольга Гришин-Грищук: Соціальна робота з сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах Михайло Леньков: Роль Національного агентства України з питань державної служби та її територіальних органів в імплементації Закону України Микола Ярмистий: Новий Закон України «Про державну службу» як компетентнісна модель управління людськими ресурсами Петро Шевчук: Патології у системі державного управління Володимир Бойко: Можливості застосування досвіду країн ЄС для реформування системи професійного навчання державних службовців Аліна Агопшук: «Зелене золото» Буковини – то її ліси В’ячеслав Хохуляк: Нотаріуси виконують функції державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Світлана Штефанчук: Система безоплатної правової допомоги як спосіб захисту прав і свобод людини Богдан Вітовський: З молоддю працюємо на партнерських засадах Олена Головіна: Профілактика стресу в професійній реалізації державних службовців Молодь на державній службі: Мар’яна Антимійчук
Олексій Грушко: Субвенція на розвиток інфраструктури об’єднаних територіальних громад (Україна та Чернівецька область) Олександр Ковальчук: Нові можливості для підтримки і фінансування місцевого та регіонального розвитку Анатолій Сапогівський: До Клішковецької громади вже хочуть доєднуватися інші населені пункти Мік Мюллей, Віталій Юрків: Програма DOBRE як інструмент для підтримки та економічного розвитку громад Ольга Чепель: Про форми співробітництва територіальних громад Марія Довгань: Бібліотеки в умовах децентралізації Представники ЄС взяли участь у відкритті Чернівецького підрозділу установи «Центр розвитку імсцевого самоврядування» Микола Федорук: Про законодавчу діяльність з питань децентралізації влади Леонід Швець: Основне завдання сьогодні – працювати над наповненням бюджету Кадрові питання в об'єднаних громадах: яких фахівців потребують ОТГ? Роман Єрема: Перспективи розвитку системи надання соціальних послуг у Вижницькому районі Станіслав Сухар: Якщо люди налаштовані працювати - розвиток буде Тетяна Татарчук: Об’єднані громади Буковини: потенціал, виклики, перспективи Земельні питання – одна найбільш складних ділянок в діяльності органів місцевого самоврядування Верховна Рада прийняла важливі законопроекти з питань децентралізації. Коментар експерта: Ольга Чепель Недобоївська ОТГ: підсумки року Володимир Чоботарь: Люди зрозуміли, що реформа – це правильний крок Тарас Халавка: Цьогорічний процес об'днання громад має свої особливості Василь Равлик: Можна по-різному ставитися до реформи децентралізації, але лишатися на тому місці, де ми є зараз, неможливо Іван Мунтян: Оновлений склад обласної ради повинен виправдати очікування громади Друга хвиля об’єднання громад на Буковині: стан та перспективи Сергій Колотило: Перспективу подальшого розвитку вбачаємо саме в об’єднанні громад Децентралізація: коротко про головне В області працюватиме 11 бюро правової допомоги Василь Падурі: «Півроку на посаді: перші результати» Петро Чебан: Пріоритетні напрямки сільської ради - залучення додаткових коштів та створення робочих місць Євген Прокопець: Громади, які не об’єдналися, на сьогодні у програші Ольга Чепель: Децентралізація в Чернівецькій області: міфи та реальність Ілля Карлійчук: Маємо багато завдань у сфері житлово-комунального господарства Григорій Ванзуряк: Із прихильників реформи ми стали тими, хто взяв на себе зобов’язання її розпочати Христина Марчук: Законодавче забезпечення реформи децентралізації Більше коштів субвенції із Держбюджету-2016 отримають громади, що об’єднались із сільськими територіями, – Геннадій Зубко Валерій Романенко: Люди вже зрозуміли, що їх благополуччя залежить виключно від їх активності і бажання щось змінити у своєму житті Аркадій Шова: Ми знали, що будуть труднощі, і готові їх вирішувати «Посли реформ»: Чому необхідно проводити реформу місцевого самоврядування? Тарас Халавка: Врахування фактору поліетнічності при формуванні об’єднаних територіальних громад у Чернівецькій області Антоніна Скидан: Наша мета – спроможна, самодостатня, сильна громада Василь Цуркан: Використання міжнародного досвіду в роботі Острицької сільської ради І. Баб'юк, О.Чепель "Основні аспекти формування спроможних територіальних громад"
Тарас Халавка: Закордонний досвід формування органів влади базового рівня (на прикладі польських гмін) Микола Ярмистий: Професійна компетентність службовців органів влади в системі публічного управління (концептуальний підхід) Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Бандера Степан Андрійович (1909-1959) Презентовано енциклопедичний довідник «Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні» Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Антонович Володимир Боніфатійович (1834 – 1908) Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій (Частина 3) Практика реформування місцевих органів влади в системі публічного управління Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Георгій Андрузький Олег Зубчик: Державна політика України у сфері вищої освіти Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій (Частина 2) Петро Брицький: Україна та Крим: зв’язок в контексті історичних подій Сергій Швидюк: Еволюція сучасної польської муніципальної системи Олексій Колесников:Старости в об'єднаних громадах: потреба в модернізації законодавства Тетяна Скутар: Історико-культурні туристичні ресурси як основа розвитку пізнавального туризму в Чернівецькій області Вікторія Чебан: Децентралізація: нові можливості для територіальних громад Валентина Богатирець: Англійська мова як інструмент розвитку комунікативного простору України Олександр Марусяк: Кримський трансфер 1954 р.: формально-юридичний аспект Анжеліка Дзюбко: Допомога онлайн-ресурсів у вивченні англійської мови Світлана Бостан: Упровадження інституту фахівців із соціальної роботи як перспективний напрям роботи соціальних служб Олександр Добржанський: Система органів влади Буковини у складі Австрійської (Австро-Угорської) монархії. Частина ІІ. Пріоритети розвитку територіальних громад в контексті децентралізації влади: досвід Херсонської області Олександр Добржанський: Система органів влади Буковини у складі Австрійської (Австро-Угорської) монархій (Частина І) Наталія Нечаєва-Юрійчук: Виклики етнополітичній стабільності в Україні та перспективи їхнього подолання (на прикладі Чернівецької області) Сергій Гакман: Фактор шляхів сполучення у долі Буковини під час світових війн та післявоєнного врегулювання Пропозиції науково-практичного семінару «Сучасні методи та інструментарії управління регіональними етнополітичними процесами» Максим Ярмистий "Завдання щодо удосконалення структурно-функціональної системи" Уляна Гев'юк "Механізми участі національних меншин у суспільно-політичному житті України" А. Круглашов "Діяльність регіональної влади у контексті реформаторських спроб в Україні (2005-2013 рр.) Частина ІІ І. Буркут "Незалежність потрібно захищати" Пропозиції учасників Муніципальних читань імені Антона Кохановського А.Круглашов "Діяльність регіональної влади у контексті реформаторських спроб в Україні (2005 – 2013 рр.) Частина 1" С.Гакман "Російська інтервенція в Україну в контексті міжнародного права" Б.Руснак "Особливості проведення позачергових виборів народних депутатів 26 жовтня 2014 року"
шукайте нас на facebook