Європейський вектор України: в очікуванні рішення Єврокомісії - Наукова думка

Буковинський вісник

державної служби та місцевого самоврядування

16 червня 2022

Європейський вектор України: в очікуванні рішення Єврокомісії

Наталія Нечаєва-Юрійчук
к.і.н., доцент кафедри політології та державного управління
ЧНУ імені Юрія Федьковича
(м.Чернівці, Україна)

Сергій Троян
доктор історичних наук, професор,
Національний авіаційний університет
(м. Київ, Україна)

«Європейський проект точно не може бути завершений

без України, і це абсолютно очевидно саме зараз,

коли український народ захищає майбутнє для себе

і для всіх народів і заходу, і сходу, і півночі, і півдня Європи»
(Володимир Зеленський)

Уже у п’ятницю, 17 червня, ми очікуємо на висновок Єврокомісії щодо можливості отримання Україною статусу держави-кандидата в члени Європейського Союзу. Даного висновку з нетерпінням очікують щонайменше сама Україна, держави-члени ЄС, США та інший демократичний світ і, звісно, держава-терорист, яка, найімовірніше, вже готує сценарії нових пропагандистських кампаній.

Даний висновок – один із необхідних етапів, які Україна проходить на шляху до повноправного членства у ЄС, однак для отримання останнього нам потрібна одностайна згода усіх 27 урядів держав-членів ЄС на рівні міністрів (Рада ЄС) та глав держав та урядів (Європейська Рада). Переважна більшість європейських держав уже висловили підтримку Україні, однак залишаються й ті, уряди яких утримуються від чіткого означення власної позиції або ж виступають проти. У цьому контексті висновок Єврокомісії має й додаткове значення: від нього залежить позиція окремих держав, які ухвалюватимуть рішення щодо надання статусу кандидата після його оприлюднення (до прикладу, Данії)¹.

З точки зору важливості євроінтеграційної перспективи України, з одного боку, а також безпідставності тверджень про те, що наша держава хоче дуже швидко пройти процедурні моменти і вийти на рівень чи навіть обійти інші країни-кандидати в ЄС, з другого, варто розставити основні акценти у відносинах між Україною і ЄС, яким незабаром виповниться три десятиліття.

Найперше і найважливіше: визначення членства України у Європейських Співтовариствах як перспективної мети нашої зовнішньої політики відбулося у 1993 році² – саме тоді була прийнята Постанова ВР України «Про основні напрями зовнішньої політики».

Уже наступного 1994 року Україна уклала з Європейським Союзом Угоду про партнерство та співробітництво на 10 років. Відлік розпочався з 1998 р. після завершення чинної процедури ратифікації. І 11 червня 1998 року Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу³.

У березні 2007 року переговори щодо укладення нової угоди між Україною та ЄС було розпочато. Компромісне назва – Угода про асоціацію – була досягнута під час Паризького Саміту Україна – ЄС у вересні 2008 року. Нова угода в 2008-2009 рр. не була укладена, так як Україна хотіла отримати перспективу членства, а ЄС не бажав її надавати. Це було того ж року, коли на Бухарестському саміті НАТО (2–4 квітня 2008 р.) не був схвалений План дій по членству України в Альянсі. Де-факто у зв’язці з відмовою в перспективі членства у НАТО стала відмова на той час для України і чітких перспективах набуття членства у Європейській Спільноті. Щоправда, у тому ж 2008 році Україна приєдналася до СОТ та у 2009 році долучилася до політики Східного партнерства, у рамках якого і передбачалося підписання Угоди про асоціацію.

Ситуація змінилася за кілька років, коли вже команда президента В.Януковича погодилася на Угоду про асоціацію з ЄС, але без зазначення перспективи членства. Однак навіть в такому вигляді вона не була підписана, як планувалося, на саміті у Вільнюсі наприкінці листопада 2013 р. Україна під тиском офіційної Москви в останній момент відмовилася від підписання, що викликало обурення в суспільстві та наступні революційні події, результатом яких стала зміна влади в Україні.

Угода про асоціацію ЄС з Україною була підписана після Революції Гідності у 2014 році, а ратифікована Європейським парламентом синхронно з Верховною Радою України (у вигляді телемосту технологією Skype) 16 вересня 2014 року. Угода вступила в силу в повному обсязі по завершенню процедури ратифікації з 01 вересня 2017 р. За трохи більше як два з половиною місяці до того - з 11 червня 2017 р. - запрацював безвізовий режим між Україною і ЄС. Однак у нашої держави не було жодних чинно усталених перспектив повноцінно долучитися до євроінтеграційного Об’єднання.

Перспектива членства України в ЄС з’явилася лише в буремні дні після початку широкомасштабної агресивної війни Росії проти України. 28 лютого 2022 р. українська влада подала заявку на членство в ЄС. 11 березня на позачерговому саміті ЄС дав згоду на початок відповідної процедури. Фактично саме тоді вперше офіційно було визнано право України на членство в ЄС. Запропонований Єврокомісією опитувальник для потенційних кандидатів Україна заповнила у рекордно стислі строки. Весь цей процес зайняв трохи більше двох місяців. Для ЄС це безпрецедентно швидко, у кілька разів швидше, ніж у будь-якого кандидата в минулому. Тепер, за офіційними процедурами ЄС, 17 червня Європейська Комісія повинна представити незалежний висновок про те, чи готова Україна до членства. Після цього, 23–24 червня 2022 року, на саміті глав держав і урядів ЄС має розглянути питання про членство України в євроінтеграційному Об’єднанні.

Ключове значення в сенсі набуття Україною статусу держави-кандидата в члени ЄС мають два моменти: висновок Єврокомісії та одностайне рішення про підтримку України на засіданні Європейської ради 23–24 червня. Ідеальним для України був би висновок Єврокомісії про те, що наша держава відповідає критеріям і ЄС визнає за нею статус кандидата вже зараз. Натомість усі наступні кроки (як-от початок переговорів) будуть обумовлені проведенням реформ. Тобто, ідеальним для України був би так званий «ісландський варіант», коли в 2010 р. Єврокомісія рекомендувала відкрити переговори щодо вступу Ісландії в ЄС без будь-яких додаткових умов. Однак, враховуючи той факт, що Ісландія після цього відмовилася від євроінтеграційної перспективи, а в Україні нині триває війна і порушена її територіальні цілісність, прийняття подібного рішення виглядає малореальним.

Однак, існує й інший прецедент: рекомендація надання статусу кандидата без жодних додаткових умов, як це відбулося з Сербією у 2011 році. І якщо серби згодом повинні були нормалізувати відносини з Косово, то відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету України може стати тією умовою, від виконання якої залежатиме майбутнє членство України у ЄС. Однак це повністю відповідає національним інтересам нашої держави та основним напрямкам зовнішньої політики України, визначеним ще на зорі нашої незалежності.

Водночас, будь-який інший сценарій, зокрема і план, який передбачає, що умови будуть висунуті вже зараз, і до їх виконання Україна буде «кандидатом у кандидати» чи «потенційним кандидатом» (до цього «кандидатом з умовами» була тільки Боснія і Герцеговина), звичайно можливий (з огляду на актуальну позицію чи коливання кількох євростолиць), але неприйнятний для нас. Погодимося з віце-прем’єркою з питань євроінтеграції Ольгою Стефанішиною, що це стало б «зрадою України» з боку ЄС. За великим рахунком, такий сценарій дуже небажаний і для самого ЄС з точки зору перспектив і наслідків реакції на сучасні виклики (Брекзит, міграційні проблеми, російсько-українська війна).

NB!
Понад 90% українців підтримує євроінтеграцію України.
Україна виконала завдання по Асоціації з ЄС в умовах безперервної війни на 65%.
Українські збройні сили сьогодні захищають від варварської навали російського мілітарного левіафана демократичні цінності, які базовими для ЄС - гідність, мир, свободу, демократію, рівність, верховенство права та повагу до прав людини, включно з правами меншин.
У цьому сенсі позиція Європарламенту, що знайшла вираження в заяві його голови Роберти Метсоли: «Ми знаємо, наскільки важливо дати найчіткіший сигнал, що місце України – у європейській сім‘ї, та сказати всім, що Україна – це Європа!», є чесною відповіддю на зусилля України, спрямовані на збереження демократії та свободи.