Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

17 січня 2022
Володимир Старик: Лев Єх – буковинський українець, який примусив повірити в себе віденський і празький уряди. До 150-річчя від дня народження.

Володимир Старик, Голова товариства «Український Народний Дім в Чернівцях»

 

17 січня 2022 р. минає 150 років від дня народження Лева Єха – визначного юриста та державного службовця, першого українця в Австрії, котрого було призначено на посаду повітового старости. До цього понад сто років українців не допускали до зайняття керівних політичних посад в державній адміністрації ані в найбільшій провінції Австрії Галичині, ані в найменшій – Буковині, і про цю дискримінацію наших предків треба постійно пам’ятати.


Лев Єх народився 17 січня 1872 р. в с. Залісся на галицькому Поділлі в українській греко-католицькій сім’ї лісничого, котрий помер, коли Левові, не минуло ще й 15-ти років. Його мати, Йосипа, переїхала з ним до Чернівців, де з убогої вдовиної пенсії посилала сина на навчання до вищої державної гімназії в Чернівцях, мешкаючи з ним в хатині по вул. Піццелі, 6. Гімназію Лев Єх закінчив з відзначенням в 1892 р. – не лише завдяки своїм здібностям, але й дякуючи стипендії від фундації родини Самборських, яку йому виплачували відповідно до рішення Чернівецького магістрату від 15.01.1887 р. в розмірі 60 флоринів щорічно. Впродовж усіх восьми років навчання в гімназії подавав в офіційних документах своєю рідною мовою українську.


В 1892-1896 рр. Л. Єх студіював право на юридичному факультеті університету в Чернівцях, де 31.07.1896 р. отримав абсолюторіум, провчившись потрібних для цього 8 семестрів та склавши всі державні іспити. Вже в ранзі конципіста крайового уряду завершив свою вищу освіту докторатом, будучи промованим на доктора прав в аулі Чернівецького університету 15.07.1902 р. (промотором виступив професор Юліус Рошман-Гербурґ)1 .


Навчаючись в університеті, Лев Єх був членом та головою першого в Чернівцях українського академічного товариства «Союз»; впродовж всіх чотирьох років вищих студій його обирали членом правління «Союзу». Саме Лев Єх вітав гарною патріотичною промовою від імені академічного товариства «Союз» професора львівського університету і майбутнього голову Української Центральної Ради Михайла Грушевського на великому святі в залі готелю «Вайс» у Чернівцях, урядженому українською громадськістю Буковини з нагоди першої гостини М. Грушевського 19 листопада 1894 р2


Був постійним спомагаючим членом «Руської селянської бурси» в Чернівцях, впродовж багатьох років матеріально допомагаючи убогим українським дітям здобувати середню освіту в чернівецьких школах. З цією ж метою щорічно фінансово допомагав чернівецькому товариству «Шкільна Поміч». Як один з лідерів української громади належав до керівництва найважливішої української кредитно-фінансової установи Буковини товариства «Руська Каса» в Чернівцях, будучи членом її правління3.


Був одним з найкращих україністів в тогочасних Чернівцях, якого ще в студентські роки  запрошував навчати його дітей української мови доктор Володимир Залозецький. З молодих років був пристрасним любителем класичної музики не лише як слухач, але й як професійний виконавець. В липні 1894 р. він виступав на сцені Музичного товариства в Чернівцях в складі інструментального ансамблю, виконуючи фінал струнного квартету D-dur Мендельсона. В липні 1903 р. доктор Л. Єх був обраний членом правління чернівецького Товариства друзів мистецтва.


Протягом майже сорока років перебування на державній службі пройшов щабель за щаблем від її найнижчого рівня до найвищого. В листопаді 1896 р. був іменований концептовим практикантом крайового уряду в статусі політичних адміністративних органів на Буковині, згодом працював концепістом крайового уряду, мешкаючи в будинку за адресою вул. Петровича, 16. В березні 1905 р. міністр внутрішніх справ іменував Л.Єха поліційним комісаром на Буковині, майже водночас апеляційний суд у Львові призначив його заприсяженим перекладачем з російської та польської мов при крайовому суді в Чернівцях. В травні 1905 р. був іменований поліційним комісаром на Буковині з правом самостійного перекладу документів з російської та польської мов. В вересні 1905 р. Л. Єх був іменований повітовим комісаром, а в вересні 1907 р. старшим повітовим комісаром в статусі політичних адміністративних органів на Буковині.


В травні 1908 р. Л. Єха призначено тимчасовим керівником (управителем) Вижницького староства замість попереднього старости Віктора Негруша, якого переведено на роботу в Чернівці. Основними напрямками його діяльності як керівника староства в Вижниці впродовж наступних років було подолання наслідків катастрофічних пожеж та повеней в Вижниці та довколишніх населених пунктах, боротьба з інфекційним захворюваннями, будівництво мостів та гірських доріг, усунення небезпеки загострення антисемітизму в гірських громадах. Як управитель повітового староства у Вижниці, в 1908 р. провів велику роботу, усуваючи перешкоди з боку противників українського шкільництва та сприяючи відкриттю української гімназії в Вижниці – першої української гімназії на Буковині. Очолював місцевий комітет, який організаційно готував відкриття гімназії. На святі урочистого відкриття гімназії 22 листопада 1908 р. Л. Єх промовляв  українською мовою, отримавши того дня високе признання з уст голови Народного комітету УНДП Костя Левицького за свою невтомну працю для відкриття гімназії4.


Поряд з підтримкою української гімназії у Вижниці, Л.Єх сприяв також розвитку українського народного мистецтва в Вижницькому повіті. Він всіляко допомагав Крайовій школі різьбярства, токарства та металевої орнаментики (оздоби), яка діяла в Вижниці з 1905 р., брав участь в офіційних відвідинах школи разом з керівниками краю та державними достойниками з Відня. 6 вересня 1910 р. І. Єх, разом з віце-маршалком буковинського сейму С. Смаль-Стоцьким урочисто відкрив курс вишивки в с. Виженка, який, крім суто мистецьких завдань, покликаний був стати основою для розвитку цілого напрямку хатньої індустрії для жінок.
В березні 1910 р. австрійський уряд вів переговори з українським депутатським клубом щодо призначення кількох україномовних урядовців повітовими старостами в Галичині, і першою кандидатурою серед називали Л. Єха. Втім, в липні 1911 р. управителя вижницького староства Л. Єха було іменовано повітовим старостою в Вижниці. У вражаючому смолоскипному поході з цієї нагоди 30 липня взяли участь 2000 мешканців Вижниці, які пройшли від громадського дому до помешкання Л. Єха, де висловили свою радість з нагоди його призначення повітовим старостою. І щойно в січні 1912 р. урядовий секретар Лев Єх був іменований дійсним повітовим старостою у Вижниці. Як писала київська газета «Рада», «це є перший політичний урядник українець на становищі старости на всю австрійську Русь-Україну. В Галичині на 50 українських повітів нема на становищі старости жадного українця, все поляки. На Буковині (6 українських повітів) монополь в політичній адміністрації мають німці»5. Своєю жертвенною роботою на благо мешканців Вижницького повіту він заслужив собі добру славу і вдячність людей.  Депутати сільських рад багатьох гуцульських громад іменували Лева Єха своїм почесним громадянином – Виженка, Дихтинець, Рівня, Усть-Путила, Багна, Лукавець над Серетом, Стебни-Шпитки та багато інших.


Однак вже в травні 1913 р. керівником повітового уряду в Вижниці було призначено повітового комісара Карадже (румуна), а Л. Єха було відкликано на роботу в Чернівці «на підвищення». Справі усунення з Вижниці Лева Єха присвятив цілу сторінку в своїх досі не опублікованих спогадах видатний педагог і громадський діяч Буковини, православний буковинець Іларій Карбулицький. Написана дуже емоційно сучасником та учасником тих подій історія звільнення Лева Єха, який потрапив в лещата нещадної боротьби між Миколою Васильком та Степаном Смаль-Стоцьким, а ширше беручи – між «православними буковинцями» і «галичанами греко-католиками» на Буковині в 1913 році, вражає і сьогодні:
«Цього року (1913) скоїлася дуже погана історія зі старостою доктором Єхом із Вижниці. Доктор Єх був тоді одиноким українцем, що був повітовим цісарсько-королівським старостою на Буковині... І коли була розпочалася боротьба Василька проти Стоцького, то доктор Єх став по стороні Стоцького і передусім  відмовився від передплати на Васильківський орган газету «Bukowinaer Post», яка Стоцького мастила болотом. Василько задумав на Єху помститися і постарався, що Єха післали насамперед у відпустку, а опісля приділено його до правительства в Чернівцях. Під час Єхової відпустки з’явилався у Василька лихварська делегація з просьбою, щоб він постарався, аби до Вижниці заіменовано якогось іншого старосту. Василько приобіцяв, аби що «постарається» зволити бажання депутації і дотримав свойого слова: українець Єх до Вижниці не вернувся… Так будував Василько на Буковині православну Україну»6.


В Чернівцях Л. Єх очолив департамент ІІ-B «для справ католицької церкви» буковинського крайового уряду. Окрім цього, в серпні 1913 р. його ввели до складу цензурної ради для видань українською та польською мовами. В 1914 р. Л. Єха було іменовано урядовим радником. Мешкав в Чернівцях за адресою вул. Семигородська, 17.
Вже в перші тижні війни Л. Єх разом з буковинським крайовим урядом був евакуйований в м. Дорна Ватра на Південній Буковині, переїхавши в січні 1915 р. в складі уряду до Колошвара (Кляузенбурґа) в Семигороді (тепер м. Клуж-Напока в Румунії), а в травні 1915 р. повернувся до Чернівців. В серпні 1915 р. Л. Єху було довірено керівництво повітовим староством у Кіцмані. Тут він, крім своїх численних за  умов воєнного стану обов’язків, доклав чимало зусиль для відкриття з 1 березня 1916 р. німецько-української гімназії в Кіцмані, яка перервала свою діяльність ще на початку війни. «Сю справу підпирає дуже щиро староста др. Єх»7, – писала американська газета «Свобода» про діяльність громадського комітету у Кіцмані, який надавав масштабну допомогу пораненим жовнірам (голова А. Сімович).


Останню, третю російську окупацію Буковини і Галичини 1916-1917 рр. Л. Єх перебув в західно-галицькому місті Бяла Подляська на Підляшші, де від початку війни перебували урядові установи Галичини. Навіть в цій неукраїнській загалом околиці він активно співпрацював з іншими українськими виселенцями, організовуючи їх до спільних дій. Влітку 1917 р. Л. Єх увійшов до складу Комітету для привітання митрополита А. Шептицького, утвореного українською громадою м. Бяла. В жовтні 1916 р. Л. Єх був офіційно приділений до галицького намісництва, а в грудні 1917 р. цісар іменував його державним радником при галицькому намісництві. Втім, аж до розпаду Австро-Угорської монархії Л. Єх продовжував числитися повітовим старостою в Кіцмані8.


Після зайняття Львова поляками недовгий час пробував реалізувати свій науковий потенціал та досвід державної служби, викладаючи в українських наукових установах. Був одним з засновників українських університетських курсів, які стали предтечею Українського Таємного Університету у Львові. 20 вересня 1919 р. був оголошений в пресі як викладач курсу «Наука адміністрації» на правничому відділі українських університетських курсів у Львові, організованих заходом Наукового Товариства ім. Шевченка в зимовому семестрі 1919/1920 року і невдовзі розігнаних польською владою9.


Емігрувавши до Відня, брав активну участь в громадсько-культурному та політичному житті української громади Австрії. 10 квітня 1921 р. обраний членом правління Товариства прихильників освіти у Відні10, яке спільно з Союзом українських журналістів і письменників та  Українським соціологічним інститутом стало фундатором Українського Вільного Університету у Відні11. В січні 1921 року був у числі перших професорів відділу права і суспільних наук УВУ, викладаючи предмет «Адміністративне право»12.


В грудні 1920 р був в числі засновників Всеукраїнської Національної Ради у Відні. Як представник від Буковини брав участь у засіданнях першої сесії ВУНРади у Відні 01-12 лютого 1921 р. Однак вже 20 квітня 1921 р. на знак протесту проти ігнорування керівництвом ВУНР пекучих потреб галицьких і буковинських українців разом з буковинським представником І. Семакою та всіма представниками Галичини вийшов зі складу віденської ВУНР, чим фактично було припинено її діяльність.
Переїхавши до Чехословаччини після після передачі Антантою Буковини Румунії та Галичини Польщі, Л. Єх вступив на державну службу ЧСР в ранзі урядового радника. З березня 1923 р. іменований головою Земської архівної комісії Підкарпатської Русі. Після об’єднання колишніх закарпатських жуп в одну самоуправну жупу з центром в Ужгороді, однак з осідком адміністрації в Мукачевому, в 1925 р. був призначений керівником політичного крайового правління в Підкарпатській Русі (жупаном або великим жупаном)13. Результатом проведеної конституційної реформи в Чехословаччині стало створення  окремого краю Підкарпатська Русь та призначення Л. Єха тимчасово виконуючим обов’язки земського віце-президента З липня 1928 р. (земським президентом став чех А. Розсипаль). В лютому 1931 р. Президент ЧСР Т. Масарик призначив урядового радника Л. Єха земським віце-президентом Підкарпатської Русі. Земські президент та віце-президент зосереджували в своїх руках всю повноту влади в Підкарпатській Русі, залишаючи губернаторові Антонієві Бескиду чисто номінальну представницьку роль. Л. Єх повністю заміняв президента на час його відсутності, приймаючи делегації іноземних держав найвищого рівня, проводячи засідання бюджетної комісії, ба навіть засідання крайового уряду, приводячи до присяги обраних депутатів Ужгородської міської ради та призначаючи її бургомістра тощо14.


Як земський віце-президент Л. Єх, зокрема, полагоджував релігійні конфлікти в іудейському середовищі (так звана релігійна війна в Мукачевому 1929 р.), поборював наслідки страшного розливу води в р. Тиса в м. Вилок в 1933 р., керував будівництвом мостів через гірські ріки, тощо. Від імені земської влади Л. Єх вітав з 60-річчям Августина Волошина на ювілейних урочистостях, які влаштувала українська громадськість Закарпаття своєму лідерові 24 березня 1934 року в міському театрі Ужгорода15. В червні 1934 р. вийшов у відставку.


Впродовж майже сорока років свого життя був членом товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях, яке в 1934 р. у списку своїх теперішніх членів подало під №71 «Єх Лев, вищий краєвий урядник у Ужгороді (Ч. С. Р.)»16. В 1938 р. Василь Сімович згадує про Л. Єха, як про живу ще людину. Останній офіційний список членів товариства «Український Народний Дім» в Чернівцях, укладений Іларієм Карбулицьким 15.06.1943 р., нічого не згадує про Л. Єха – очевидно, на той час його вже не було в живих.


Життя Лева Єха є прикладом того, як талановита людина може досягати найвищих щаблів на державній службі не лише в рідному краї, але й будучи змушеною емігрувати на чужину.
Базовими якостями, які зробили можливими блискучий кар'єрний ріст Л. Єха як на Буковині й Галичині, так і на Закарпатті, була системність його мислення та здатність навчатися й сприймати нове від молодих років і до виходу в відставку.
Тут насамперед йдеться про феноменальну здатність до вивчення мов – крім рідної української та державної німецької він знав на рівні професійного судового перекладача також польську та російську мови, а на побутовому рівні ще й румунську мову та мову їдиш. Працюючи на Закарпатті, Л. Єх за короткий час оволодів чеською мовою на професійному найвищому рівні, і угорською мовою принаймні на побутовому рівні. Його винесене з чернівецької вищої гімназії знання французької мови було достатнім для того, щоб 7 вересня 1930 р. привітати на кордоні Словаччини та Підкарпатської Русі маршала Франції Луї Франше д'Еспере та брати участь в переговорах з ним в Ужгороді від імені крайового уряду17.


Не менш вражає і здатність Л. Єха в короткий час опанувати і величезний масив законодавства Угорського королівства, яке в значній мірі зберігало свою чинність на Закарпатті і в післявоєнний період, працюючи при цьому в рамках законодавства Чехословацької республіки, що постійно трансформувалося та модифікувалося і в деталях, і часом аж до підвалин функціонування держави, як, наприклад, під час конституційної реформи 1928 року.
Розробка структури та форм організації державної архівної служби краю та їх впровадження в життя став тим іспитом, який склав Л. Єх в перших роках своєї державної служби на Закарпатті. Подальша його робота в державних органах спершу окремих закарпатських жуп, потім великим жупаном об'єднаної жупи і згодом земським віце-президентом Підкарпатської Русі як одного з чотирьох країв Чехословацької республіки – такою службовою кар'єрою міг похвалитися не кожен18.

І насамкінець про те, якою повинна бути форма вияву патріотизму в роботі державного службовця, а особливо при роботі в державних структурах чужої держави. Відповідей на це питання може бути кілька, але одну з найпереконливіших дав своїм життям Л. Єх. Він завжди був вірним складеній ним присязі державного службовця та безумовно лояльним до держави, в структурах якої йому доводилося працювати. Закиди, які робили йому недруги щодо його проавстрійської орієнтації до війни, чи прочеської орієнтації після війни є безпідставні через свою абсурдність. Л. Єх дав досить доказів свого українського патріотизму роботою в українських громадських організаціях в роки, доки він ще не займав керівних посад на державній службі, чи в перерві між двома періодами такої служби, або ж підтримуючи фінансово українські організації в роки перебування на високих посадах, коли він вважав недоречними декларативні вияви свого українського патріотизму.
Найкращу оцінку українського патріотизму Лева Єха дає нам сьогодні розуміння того, що здійснюючи свої повноваження державного службовця високого рангу в інтересах всіх мешканців Вижницького повіту чи Підкарпатської Русі, він завжди робив це в першу чергу на благо українського народу. Здійснюючи превентивну роботу з недопущення виявів антисемітизму серед населення гірських громад Селятинщини та Путильщини, він оберігав  заразом і українські громадські організації – Січі, Читальні та інші, котрі впали би першими жертвами введення військ та жандармерії на буковинську Гуцульщину. Рішуче підтримуючи  відкриття української гімназії в Вижниці, він жодного разу не був звинувачений своїми противниками в необ’єктивності чи односторонності, натомість забезпечив сотням українських дітей з Вижниччини та Покуття можливість здобути середню освіту рідною мовою та вирватися з лещат безпросвітної убогості, як це зумів зробити і він сам кілька десятків років перед тим. Поборюючи наслідки руйнівних повеней та пожеж на Буковині і Закарпатті, епідемічні хвороби та голод серед горян, керуючи будівництвом доріг чи мостів через гірські річки в обох краях, Л. Єх допомагав нашим предкам вижити в умовах перебування у складі інших держав, і цим заслужив на вдячну пам’ять нащадків.

 

1. Промоция. // «Буковина». – 1902. – 5 (17) липня.

2 Гостина проф. Мих. Грушевського в Чернівцях. // «Буковина». – 1894. – 23 (11) листопада.

3 «Руска каса» в Чернівцях. / «Руслан». – 1900. – 23 квітня (8 травня).

4 Отворенє україньскої ґімназиї у Вижници. // «Буковина», – 1908. – 12 (25) листопада.

5 Перший староста (ісправник) українець на Буковині. // «Рада». – 1912. – 8 (21) січня.

6 І. Карбулицький. Мої спомини. Літературно-меморіальний музей О. Кобилянської (Чернівці). – Інв. № 3709-3730. – С. 264-265.

7 В Кіцмани на Буковинї завязав ся ще в липни комітет. //»Свобода». – 1915. – 6 листопада.

8 Hof- und Staats-Handbuch der Österreichisch-Ungarische Monarchie für das Jahr 1918. Відень, 1918. – С. 1090

9 Університетські курси, орґанізовані заходом Наукового Товариства ім. Шевченка в зимовім семестрі 1919/20. // «Вперед». – 1919. – 20 вересня.

10 Загальні збори товариства прихильників освіти. // «Воля». – Т. 2. – Ч.3-4. – 1921. – 23 квітня. – С. 151.

11 Eröffnung einer freien ukrainischen Universität in Wien. // «Reichspost». – № 17. – 1921. – 18 січня 1921.–– C. 8.;

12 Universitas Libera Ucrainensis 1921 – 2011. Мюнхен, 2011. – С. 18, 22.

13 Bilderbeilage. Podkarpatska RusOstslovakei. // «Prager Presse». – 1925. – 22 листопада.

14 Von der karpathorussischen Landesverwaltung. // «Prager Presse». – 1931. – 5 липня.

15 Святочний в вечір Ювілею о. Августина Волошина. // «Свобода» (Ужгород). – 1934. – 22 березня.

16 Ілюстрована хроніка товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях 1884-1934.  Чернівці, 1934). – С. 65.

17 Franchet dEsperey na přehlídce…// «Rudy vecernic». – 1930. – 8 вересня.

18 Наріжний С. Українська еміграція. Прага, 1942. – С. 126, 334.

 

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Олег Немчінов: Наразі держава виконує свої функції, державні органи працюють чітко й злагоджено Наталія Алюшина: Війна показала, що переважна більшість українських публічних службовців продемонстрували відданість державі Робота служби зайнятості в умовах військового стану Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб Олексій Гайдай: Ми не допустимо, щоб люди лишилися незахищеними Територіальна оборона: питання та відповіді Про виклики та перемоги 2021-го року: інтерв'ю з головою Вижницької РДА Михайлом Чорнеєм Голова НАДС Наталія Алюшина про реформу оплати праці державних службовців Павло Польовий: Цифрова компетентність державних службовців як основа процесів цифровізації сфери публічного управління Любов Нечипорук: Для підтримки місцевих мовників Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення ініціювала проєкт обміну контентом Руслана Клим: Ключові аспекти розвитку Вижницького району Іларій Мінтянський: Діяльність Головного управління Національної сервісної служби у Чернівецькій області Анатолій Круглашов: "Інститут державної служби України: зародження, розвиток, особливості" Михайло Чорней: Пріоритети діяльності Вижницької райдержадміністрації Микола Ярмистий: Тенденції розвитку державної служби в Україні Мирослава Ткачук: Головне про патронат Вікторія Гатрич: «У комунікації головне – бути чесним із аудиторією» Юрій Півень: Система соціального захисту в територіальних громадах Юрій Манастирський: Особливості деклараційної кампанії у 2021 році Державний сектор потрібно навчати співпрацювати з бізнесом: презентували аналітичний звіт «Демократичний компонент у навчанні державних службовців» Ілона Факас: Вступ на державну службу: порядок, вимоги, особливості в умовах карантину Сергій ОСАЧУК: Чернівецька область приречена на успіх і нею Україна може пишатися! Микола Ярмистий: дотримання принципів вірно служити українському народові та українській державі закладені в обітниці ще 100 років тому Державна служба є критерієм розвитку нашої держави Сумлінним платникам податків буковинські фіскали створюють комфортний клімат Георгій Придій: Злагоджена робота задля досягнення максимальних результатів Пенсійне обслуговування по-сучасному: оновлені сервісні центри та портал електронних послуг
Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Олексій Чернишов: Уряд підтримає власників житла, які безоплатно прихистили переселенців Громади області: дайджест за 7-12 березня 2022 р Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Валерій Романенко: Механізм фінансового забезпечення громад досі недосконалий Тарас Халавка: Розвиток партисипативної демократії у громадах області Дмитро Глобак: Організація системи освіти в територіальних громадах: досвід, проблеми, рішення Анатолій Круглашов "Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні" Світлана Олексійчук: Створення «Резиденції молоді» як новий рівень реалізації молодіжної політики Організація пожежної безпеки у територіальних громадах області Екотолока, спортивні змагання та фестиваль юшки - у територіальних громадах області відбулися заходи згуртування Ринок землі в Україні: проблеми та перспективи. Частина 1. Правове регулювання земельних відносин в Україні. Наталія Катрюк: Шукаємо власні шляхи для розвитку громади Марія Нікорич: «Земля і комунальне майно – одне з найважливіших джерел наповнення місцевого бюджету» Сергій Бостан: Основні пріоритети – ефективне використання комунального майна Світлана Банар: Найчастіше до старости звертаються із земельними питаннями Іван Янко: Мешканці нашої громади надзвичайно працьовиті Старости Вашківецької громади: що на порядку денному? Христина Марчук: Децентралізація: підсумки та нові завдання Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Євген Магда "Удар в спину: чому Санду та Спину грають проти України?" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть Марін Герман: Децентралізація влади без соціального капіталу – шлях до «інституційної невдачі» Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дзюба Іван Михайлович Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дністрянський Станіслав Северинович (1870 – 1935) Анатолій Круглашов: Місцеві вибори 2020: роздуми експерта Міста в децентралізаційній реформі: проблеми і перспективи Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України Сергій Гакман "Єврорегіон "Верхній Прут": досвід, виклики та особливості" Пропозиції учасників міжнародного круглого столу «Нові європейські парадигми співпраці та потенціал Єврорегіону «Верхній Прут» Зиновій БРОЙДЕ: КООРДИНУВАННЯ ПЕРЕХОДУ ДО ТРАНСКОРДОННОЇ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ ЕКОНОМІКИ Сергій Гакман: Білокриницька трагедія 1941 р.: погляд через 80 років
шукайте нас на facebook