Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

17 березня 2021
Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Володимир Винниченко

Н. Ю. Ротар

 

ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ (1880 – 1951)

В. Винниченко народився 28 липня 1880 р. на хуторі Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині село Григорівна Новоукраїнського району Кіровоградської обл.) в селянській родині. Після закінчення місцевої школи з семи років навчався у початковій школі.
Потім батьки, зваживши на пораду вчительки, при матеріальній підтримці брата по матері А. Павленка, робітника-складальника в повітовій друкарні, посилають кмітливого хлопця до Єлисаветградської гімназії в липні 1899 р., перед закінченням останнього, восьмого, класу виключає його з гімназії, прикриваючись несплатою грошей за навчання. Склав іспит на атестат зрілості в Золотопільській гімназії і 1901 р. вступив на юридичний факультет Київського університету. 4лютого 1902 р., за участь у діяльності Революційної української партії (РУП) та в політичній пропаганді В. Винниченка заарештовують і кидають до Лук’янівської в’язниці та виключають з університету. Восени того ж року В. Винниченка забрали на військову службу до 5-го
саперного батальйону, що таборував у Києві. 1 лютого 1903 р. він втік з батальйону та невдовзі був заарештований. 1904 р. В. Винниченка, звільненого за амністією, переводять із в’язниці до дисциплінарного батальйону. Однак після двох місяців солдатської служби вросійській армії він знову втікає за кордон. Революція 1905 р. в Росії підштовхнула В. Винниченка до нелегального повернення в Україну.
1905 р. він став членом лівої частини УСДРП, реорганізованої з РУП.Знову заарештований, ув’язнений до одиночки, а згодом відправлений до штрафного батальйону. Після чергового арешту втік за кордон (перебував на положенні політичного емігранта в Австрії, Швейцарії, Франції), звідки декілька разів приїздив на батьківщину. Наприкінці 1906 р. його втретє заарештовують і після тривалого розслідування знову запроторюють до Лук’янівської в’язниці. Після Лютневої революції в Росії В. Винниченко виходить з підпілля і разом з М. Грушевським приїздить до Києва, щоб бути в центрі українських подій, береться за створення «Робітничої газети» – центрального друкованого органу УСДРП. Він як лідер партії очолює перший уряд Української Народної Республіки – Генеральний секретаріат Центральної Ради – і призначається генеральним секретарем внутрішніх справ. Свої обов’язки прем’єра він склав через три дні після проголошення Четвертим Універсалом (12 січня 1918 р.) самостійності України. 9 лютого 1918 р. вій під чужим прізвищем разом з дружиною виїжджає на південь, до Бердянська. Під час німецької окупації і гетьманського перевороту в квітні 1918 р. В. Винниченко переховується на Канівщині. У жовтні 1918 р. з ним зустрівся П. Скоропадський. Між ними відбулася тривала розмова, що стосувалася державності України, але в цьому питанні вони не дійшли згоди. Тоді В. Винниченко, звільнений з-під домашнього арешту, розпочав підготовку до повалення гетьманського режиму. В ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва українських політичних партій створено верховний орган відновлюваної УНР – Директорію на чолі з В. Винниченком, яка внаслідок повстання прийшла до влади. На початку 1919 р. Винниченко все ж порвав з Директорією і виїхав за кордон. 24 травня 1920 р. він (за дозволом В. Леніна) разом з дружиною повертається до радянської Росії і потрапляє у вир політичного життя. 8 вересня 1920 р Винниченко призначений заступником Голови Ради Народних Комісарів та народним комісаром закордонних справ Української СРР і введений до складу членів КП(б)У. 23 вересня 1920 р. В.Винниченко назавжди залишив Україну. У вересні 1921 він очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні.
У вересні 1933 р. він пише відкритого листа до політбюро ЦК КП(б)У, в якому звинувачує Й. Сталіна та його поплічника на Україні П. Постишева в терорі проти українського народу, й реставрації імперії, ще страшнішої за царську Росію. В роки війни, під час окупації Франції (з 1925 р. Винниченко жив у Парижі, а з 1934 р. до кінця своїх днів у містечку Мужен поблизу Канн, він рішуче відхилив пропозицію гітлерівців співпрацювати з ними, за що його кинуто в концтабір. Помер 6 березня 1951 р. Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951р. у французькому місті Мужен.
Світоглядні позиції В. Винниченка виявилися суголосними демократичному спрямуванню суспільно-політичних доктрин свого часу. Усе своє життя В. Винниченко прагнув поєднати проблеми соціального і національного визволення українства, що й зумовило сутність теоретичних шукань і еволюцію, у бік полівіння, його поглядів. – Політичні позиції В. Винниченка слід визнати за переважно реалістичні, хоч і небездоганні, не позбавлені певних прорахунків і недоліків. – Практична реалізація революційної стратегії і планів державотворення, мабуть, найслабше місце В. Винниченка-політика, однак саме він виявився причетним до найважливіших, доленосних, визначальних, початкових рішень і кроків у повномасштабному, різнобічному відродженні нації, справляв визначальний вплив на процеси прогресивного поступу народу України на переломному історичному рубежі. І. Лисяк-Рудницький, оцінюючи суспільно-політичний світогляд В. Винниченка, вважав, що суть винниченкової соціальноекономічної концепції можна визначити швидше її негативними, ніж позитивними цілями, оскільки він відкидав капіталізм як суспільний лад, в якому бачив явне втілення соціальної несправедливості.
В. Винниченко визначив державність як “комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв’язують його в компактну цілісність, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому”. Так, у політично-публіцистичному трактаті “Відродження нації” усебічно, але дещо суб’єктивно й емоційно проаналізовано події в Україні 1917 – 1919 рр. В. Винниченко намагаючись дати відповідь на запитання щодо причин поразки української національної революції 1917 – 1920 рр., висунув власну концепцію листопадового повстання 1918 р., яке він розглядав як національну селянську робітничу революцію. В. Винниченко пропонував “прийняття системи радянської влади на Україні”,що означало спробу поєднання соціально-економічних чинників з національно-політичними та могло сприяти приєднанню до національної революції пролетаріату міста і села. Можливо, вважав він, такий крок позбавив би більшовиків можливості «виступити проти нас і прагнути до захоплення влади». Це поставило б українську державницьку ідею в рівні умови боротьби з «руською ідеєю на Україні».
У «Заповіті борцям за визволення» В. Винниченко розкриває складну і тривалу еволюцію своїх поглядів на засоби і методи боротьби за політичну незалежність України. Він прагне обґрунтувати нову роль українського народу в цивілізованому світі, якщо українці будуть виходити з примату загальнолюдських цінностей: «Ті люди, які звуть себе Національно-Демократичним Центром, «легітимними» спадкоємцями традицій української Революції і носіями її «Скрижалів», не мають на те ніякого права, ні національно-політичного, ні юридичного, ні морального». В. Винниченко вважав, що потрібно відмовитися від претензій на «урядування», припинити чвари та суперечки в емігрантських колах: «Треба чесно, одверто сказати собі й усьому світові, – пише він, – що українська еміграція є тільки невеличка частинка нації, що вона претендує не на командування нацією, не на кидання їй своїх урядів, «конституції», «законів», а бажає бути тільки допомогою їй у боротьбі за її визволення, бажає творити тут на чужині кадри, які мають стати в пригоді батьківщині, коли вона скине ярмо поневолення, а так само бажає творити серед інших народів опінію, сприятливу для української державності». Він цілком слушно вважав, що незалежність України потрібно творити в Україні, тобто, зосередити увагу на боротьбі за визволення України від сталінської диктатури, а не поза її межами. Що ж до організації політичної влади у майбутній державі, то В. Винниченко був категоричним, наголошуючи, що для демократичної самостійності України потрібне цілковите радикальне знищення всякого національного і політичного поневолення.
Основний мотив великого патріота, гуманіста і демократа був незмінний – він не може бути причетним до інститутів влади, якщо вони не відповідають корінним народним інтересам, можуть зашкодити їм. І якщо для реалізації тих же інтересів потрібно відмовитися від найвищої влади – він не лише готовий на це, а й незмінно, без будь-яких вагань робить такі відповідальні, хочеться сказати – такі повчальні кроки. Отже, ставлячи розв’язання українського питання революційними засобами на перше місце, він відсував всі інші проблеми на другий план.

Основні праці: Володимир Винниченко. Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.). – Книга Роду, 2008. – 797 с.; Винниченко В.К. Заповіт борцям за визволення. – К.: Криниця, 1991. – 128 с.


Джерела: Cолдатенко В.Ф. Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень. – К.: Світогляд, 2005. – 324 с.;
В.К. Винннченко (1880 – 1951): Бібліографічний покажчик. – X., 1995;
Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: біографічний довідник. – К., 1998. – 254 с.; Громадсько-політична діяльність Володимира Винниченка (до 125-річчя від дня народження) / Збірник статей. – К.:ІПіЕНД, 2006, – 280 c.; Кичигіна Н. Політична концепція В. Винниченка //Трибуна. – 1994. – № 9 – 10. – С. 27 – 28; Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка // Лисяк-Рудницький І.Історичні есе. В 2 т. Том 2./ Пер. з англ.. М. Бадік, У. Гавришків, Я. Грицака, А. Дещиці, Г. Киван, Е. Панкєєвої. – К.: Основи, 1994. – С. 95 – 112.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook