Територіально-політичні зміни в Європі на зламі 80-90-х років ХХ ст. надалі спричинилися до кардинальних зрушень просторового характеру. Вони мали своїм наслідком принципові зміни геополітичного оточення України, що, своєю чергою, призвело до ґенези і формування нового кордону нашої держави. Сусідами першого порядку України стали дві групи держав: перша – держави євроатлантичного і європейського інтеграційного простору (Республіка Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина) і друга – країни СНД (Білорусь, Молдова, Російська Федерація). Відповідно, у першому випадку, впродовж 1999–2007 рр. склався і на сьогодні функціонує новий для України кордон з державами ЄС, які входять до Шенгенської зони.

Сутнісну чи змістовну сторону прикордоння (borderland) загалом і особливості ґенези та функціонування кордону Україна–ЄС досліджували зарубіжні й українські науковці [2–10; 12–17]. На загал прикордоння трактується як територія біля кордону, яка розділяє певні простори або ж регіон, де існують різні культури, епохи тощо. Зокрема, У. Бек, Ґ. Бабінський, М. Ґрановеттер, Й. Курчевська, А. Садовський та інші дослідники цієї проблематики відзначають, що прикордоння стосується районів, які найчастіше зосереджені на адміністративно-політичних кордонах або просто в межах окремих сусідніх країн. При цьому важливо розуміти, що у ХХІ столітті вже немає закритого простору, а Європа є відкритою мережею з рухомими кордонами, де все зовнішнє вже існує всередині. Водночас у контексті формування та функціонування сучасних європейських кордонів постає проблема ідентичності, індивідуального та колективного соціоментального вибору, етнокультурної взаємодії, пригадування та забуття і впливу історичної пам’яті тощо.

У контексті теоретичного потрактування кордону Україна–ЄС А. Садовський виокремлює соціальний (соціально-культурний) аспект прикордоння як сферу «постійних контактів представників двох або більше етнічних і культурних спільнот, що реалізуються в контексті їх особливих стосунків з територією (територією проживання або уявною територією), діяльністю, спрямованою на її підтримку (або асигнування), а також результатами цієї діяльності» [15, с. 24]. В. Кравченко звертає увагу на характерну для України палімпсестність історичних кордонів, що притаманна і західному порубіжжю: уявлення про різні символічні кордони різних історичних спадщин, які не збігаються із сучасними адміністративно-політичними кордонами [4, с. 57]. Б. Куцмані трактує кордон як загальний прикордонний простір (тобто дві його сторони, в нашому контексті – Україна і сусідні з нею держави ЄС) і дивитися на нього як культурну, політичну та соціологічну перехідну зону [4, с. 71]. Тобто, так як прикордонні простори простягаються не лише вздовж державних кордонів, а й кордонів культурних (скажімо, мовних або релігійних), то варто відмежуватися від лінеарних уявлень про кордони і не забувати про постійну взаємодію мешканців таких соціокультурних погранич.

Отже, для розуміння кордону України з державами ЄС найкраще підходить, на нашу думку, поєднання класичного та постмодерного підходів, тобто ставлення до прикордоння з точки зору ментальності, свідомості, культурної уяви та взаємодії. Справа в тому, поряд з традиційним характером кордони є конструктами, частинами уявних ментальних карт (mental maps), і мають символічний характер. В цьому сенсі, як вважає Д. Вояковський, зведення кордону до певного типу досвіду (несумісність культурного змісту) та до усвідомлення такого досвіду дає можливість багатовимірного підходу [17, с. 428]. У радикальній версії прикордоння визначатиметься ситуацією, коли люди сприймають культурну неоднозначність «своєї» території, тобто вони усвідомлюють її як прикордонну територію. В іншому вимірі будь-яка ситуація, коли люди приписують різні культурні образи одній і тій же території, буде границею. Цей підхід наближає трактування кордону до постмодерних образів, з якими поєднується свого роду набір відповідних притаманних прикордонню рис.

Характерні риси прикордоння Україна–ЄС. Кордон Україна–ЄС відзначається певними характеристиками соціокультурного значення, які П. Бурдьє ввів до властивостей структури соціального простору. Насамперед йдеться про «відчуття кордону» як «відчуття становища», «відчуття дистанції», «відчуття того, що можна і що не можна собі дозволити» [1, с. 22]. У цьому плані, в контексті розвитку соціополітичних студій з прикордоння, до визначальних характеристик пограниччя Україна–ЄС слід віднести транскордонність, мережевість, цивілізаційність, ментальність, фронтирність, дистанційованість, мультикультурність, етноконтактність, периферійність, палімпсестність.

1. Транскордонний характер прикордоння. Пограниччя Україна – ЄС характеризується інституюванням і розвитком транскордонного єврорегіонального співробітництва. Воно реалізовується по всьому периметру кордону в рамках єврорегіонів «Буг» (Україна, Польща), «Карпати» (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), «Верхній Прут» і «Нижній Дунай» (в обох випадках – Україна, Румунія).

2. Прикордоння як мережевий кордон. По обидва боки кордону Україна–ЄС сформувалася і функціонує складна мережа відносин, зв’язків, контактів особистого, групового, загальносуспільного, владного характеру. Водночас це тісно переплітається з реалізацією численних інфраструктурних, туристично-рекреаційних, освітніх, екологічних прикордонних програм, проектів, тренінгів тощо.

3. Прикордоння як цивілізаційний кордон. У розрізі теорії С. Гантінгтона кордон між Україною і державами-членами ЄС частково (по лінії українсько-польського, українсько-словацького і українсько-угорського кордонів) виступає у якості розмежувальної границі з власною динамікою розвитку між західною і православно-словʼянською цивілізаціями.

4. Прикордоння як ментальний кордон. У символіко-національному вимірі та в системі координат Схід–Захід ментальний простір пограниччя є середовищем формування і функціонування системи ідей, ідеалів, цінностей, стереотипів людей, які проживають у відповідних його частинах. Варто відзначити складання своєрідного «культурного образу пограниччя» під впливом специфічних реалій буденного життя і ґенезу альтернативної ідентичності з характерною для неї свідомістю пограниччя.

5. Прикордоння як фронтир. Кордон між Україною і державами-членами ЄС виступає просторовою межею, лінією розмежування різних держав і суспільств, перехідною/динамічною/контактною зоною інтенсивної взаємодії різних спільнот і культур. У цьому сенсі його можна визначити як зону накладення різного роду меж – політичних, економічних, культурних.

6. Свій–Чужий–Інший на прикордонні як сталі маркери протиставлення і взаємодії. Виступаючи просторовою сферою інтенсивних контактів різних культур, порубіжжя Україна–ЄС характеризується взаємодією в обмеженому просторі змінних цінностей, «де різні культури вперше стикаються з іншістю і сприймають, пристосовують або одомашнюють її» [11, p. 210]. Наявність такої різноманітності взаємодіючих акторів на порубіжному просторі формує полікультурність і гетерогенність прикордонної території між Україною і країнами ЄС.

7. Мультикультурне прикордоння. Кордони України з державами-членами ЄС продовжують відігравати не лише роль чинників, які окреслюють межі державних утворень, але й визначають ментальні, ідентичнісні розмежування національного характеру в умовах поліетнічного європейського середовища. При цьому відбувається поступове подолання упереджень і стереотипів, притаманних різним спільнотам по обидва боки кордону.

8. Етноконтактне прикордоння. Важливою особливістю населення прикордонних етноконтактних територій є його етнічна структура та ступінь етнічного різноманіття. Етнічна структура українського прикордонного населення залежить від специфіки державного кордону, який не завжди відповідає етнічним кордонам. Титульні народи на пограниччі Україна–ЄС частково є мовно та культурно близькими спільнотами, що відображається на зв’язках і контактах між ними.

9. Прикордоння як периферія. Тут визначальний вплив на переосмислення значення кордону в просторі Україна–ЄС справляють реалії європейської інтеграції. У нашому випадку периферійними вважаються східні кордони ЄС і західна та південно-західна частини кордону України. Особливість такої периферійності полягає в тому, що прикордоння перетворюється у свого роду центральний вузол особливих регіонів, де виникають і розвиваються нові форми інтеграції, міграції та солідарності.

10. Прикордоння як палімпсест історичних кордонів. Минуле у поєднанні з «важкими» сторінками історії залишило по собі складні нашарування на кордоні між Україною і державами-членами ЄС. Упродовж тривалого часу (фактично до завершення і закріплення результатів Другої світової війни) кордони були рухливими і чутливими до міжнародних процесів і геополітичних змін. На наш погляд, ця минувшина потребує подальшої професійної уваги істориків, культурологів, етнографів, філологів тощо, але не повинна заважати конструктивному діалогу і співробітництву сьогодення та планам розбудови міждержавних і міжсуспільних комунікацій на майбутнє.

Загалом пограниччя доречно в науковому плані розглядати як субрегіон, що знаходиться на кордоні поділу культур, цивілізацій і держав. Він поєднує спільноти з відмінними світоглядними принципами, культурними традиціями, віросповіданням тощо. Таке розуміння порубіжжя уповні підходить до окреслення певних характеристик і визначення змісту прикордоння України з державами-членами ЄС. В умовах постання і розвитку сучасного кордону Україна–ЄС значний вплив на характер прикордонних територій мали політичний, економічний і соціально-динамічний фактори, а також історичні, культурні, етнічні й ідентичнісні чинники. На перспективу в контексті інтердисциплінарних студій з прикордоння важливо продовжувати і поглиблювати теоретично й емпірично дослідження frontier studies, border studies і boundary studies на прикладі вивчення характеру й особливостей функціонування кордону Україна–ЄС.

Список використаних джерел
1. Бурдье П. Социология социального пространства; пер. с фр., общ. ред. Н.А. Шматко. –

СПб.: Алетейя; М.: Ин-т эксперим.социологии: Алетейя, 2005. – 288 с.
2. Верменич Я. Пограниччя як соціокультурний феномен: просторовий вимір //

Регіональна історія України. – 2012. – Вип. 6. – С. 67–90.
3. Вояковський Д. Ментальні кордони в Європі без кордонів: монографія; пер. з пол. В.Ф. Саган. –

Київ: Ніка-Центр, 2015. – 319 с.
4. Форум «Поверх кордону»: концепція прикордоння як об’єкт дослідження //

Україна модерна. Пограниччя. Окраїни. Периферії. – 2011. – № 18. – С. 47–77.
5. Чорновол І. Компаративні фронтири: світовий і вітчизняний вимір. –

К.: Критика, 2015. – 376 с.
6. Anderson M. Frontiers: Territory and State Formation in the Modern World. –

Оxford, 1996. – 272 p.
7. Babiński G. Pogranicze polsko – ukraińskie. Etniczność, zróżnicowanie religijne, tożsamość. –

Kraków, 1997. – 279 s.
8. Granowetter Mark. The Strength of Weak Ties //

American Journal of Sociology. – 1973. – Nr 6. – Vol. 78. – P. 1360–1380.
9. Kurczewska J. Granica niejedno ma imię. Trzy podejścia teoretyczne //

J. Kurczewska, H. Bojar (red.) Granice na pograniczach. – Warszawa: Wyd. IFiS PAN, 2005. – S. 365–396.
10. Kyrydon A., Troyan S. Granice i pogranicza współczesnej Europy.

Dynamiczne pole oddziaływania w wymiarze tożsamości i pamięci historycznej //

Na Pograniczach. Pamięć – historia – kultura; red. nauk. A.Chudzik, D. Wojakowski. –

Sanok: PWSZ im. J.Grodka w Sanoku, 2014. – S. 11–30.
11. Lee Klein K. Frontiers of Historical Imagination. Narrating the European Conquest of Native  America. 1890 – 1990. –

Berkeley-Los Angeles-London, 1997. – 388 p.
12. Nechayeva-Yurichuk N. Problems of Cross-Border Cooperation Development along the EU External Borders //

Eurolimes. – 2019. – No 27-28. – P. 279–294.
13. Nechayeva-Yurichuk N. The Challenge of Interethnic Coexisting in Europe at the Beginning of the XXI Century: The Political Dimension //

Analele Universităţii din Oradea. Relaţii Internationale şi Studii Europene. 2019. – No 11. – P. 153–164.
14. Sadowski A. 2004. Pogranicze jako przedmiot badań socjologicznych w warunkach integracji europejskiej //

K. Krzysztofek, A. Sadowski (red.) Pogranicza i multikulturalizm w warunkach Unii Europejskiej. – Białystok: Wyd. UwB, 2004. – S. 15–27.
15. Sadowski A. Pogranicze – pograniczność – tożsamość pograniczna //

Pogranicze. Studia Społeczne. Tom XIV numer specjalny Polskie granice i pogranicza: nowe problemy i interpretacje. H. Bojar, D. Wojakowski, A. Sadowski (red.). – Białystok: UB, 2008. – S. 17–31.
16. Troyan S. Koncepcje teoretyczne pogranicza na Ukrainie //

Pogranicze. Studia Społeczne. – 2008. – T. XIV. – S. 50–57.
17. Wojakowski D. Kłopoty z pograniczem. Socjologia wobec tradycji i ponowoczesności //

Zeszyty naukowe Politechniki Śląskiej. Seria: Organizacja i zarządzanie. – 2013. – Z. 65. – S. 419–431.