Станіслав Сухар, Бернівський сільський голова, Кельменецький район «БВ»: Розкажіть, будь ласка, про себе Я народився 1991 року в селі Бернове Кельменецького району Чернівецької області. Мешкаю там і зараз. Після закінчення школи вступив на факультет фінансів і кредиту в Чернівецький індустріальний коледж, отримав диплом молодшого спеціаліста. Після цього вступив на заочну форму навчання у Київський торгово-економічний інститут, також на спеціальність «Фінанси і кредит». У 2012 році закінчив магістратуру. Потім служив в армії, рік пробув у Криму, в Судаку, служив у спецпідрозділі «Тигр». Повернувся додому, їздив на заробітки, оскільки не було оплачуваної роботи. 4-5 років працював на себе, займався ремонтами. «БВ»: Чому вирішили стати сільським головою? Мені подобається бути в русі, спілкуватися з людьми, щось організовувати, подобається відповідальність. До того ж, хотілося щось змінити в населеному пункті, зайнятися його розвитком. Для мене це були другі вибори, на перших я не пройшов. Мабуть, тоді просто несерйозно до цього поставився, розраховуючи, що люди і так мене знають. Не проводив ніякої передвиборчої кампанії, просто написав заяву – і все. Тому вибори програв. Але оскільки новий голова пропрацював лише дев’ять місяців і написав заяву на звільнення, у нас знову проводились вибори. Я не був впевнений, що пройду, однак заяву написав. Рідні мене відраджували, особливо бабуся, яка працювала бухгалтером у сільській раді і знає, наскільки це важка робота. У нас справді ситуація складна у всіх сферах, та й робота з людьми теж одна з найважчих, але хотілося спробувати свої сили. «БВ»: Скільки мешканців налічує сільська рада, яка її інфраструктура? У населеному пункті мешкає 952 людини, є 300 дворів. Було більше, але багато людей повиїжджало у пошуках роботи, тому чимало дворів порожні. Є школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок, будинок культури, пошта, три магазини. В школі навчається 87 дітей. Дитсадок великий, але його відвідує всього 30 дітей. Наша головна особливість – це природа. Ми живемо біля Дністра, тут дуже мальовничі місця, острів, заповідна зона. До нас приїжджають люди з різних куточків. Можна подивитися, відпочити, поплавати. Хочемо потроху розвивати туристичний напрямок, щось будувати біля Дністра. Потрібно зацікавлювати місцеву молодь, тому що вона зараз не дуже хоче залишатися в селі. Тим більше, що живемо ми не біля районного центру. Зараз намагаємося розвивати спорт, залучати як молодь, так і старше покоління. Плануємо робити спортивні майданчики. Я сам займаюся футболом, тому «піднімаю» цей напрямок. Вже видно, що інтерес до цього є, особливо у дітей. «БВ»: З якими проблемами найчастіше доводиться зустрічатися? У першу чергу багато земельних питань. На сьогодні одне з найголовніших – це видача землі учасникам АТО. Земель запасу у нас немає, вони були розпайовані ще у 2000-х роках. Виділяємо кращі ділянки там, де пасовища. Є багато проблем і з дорогами. Але це, мабуть, скрізь так. «БВ»: Які напрямки подальшої роботи Ви окреслили як першочергові? Насамперед плануємо відремонтувати дорогу, тому що до районного центру нам їхати 20 кілометрів: 12 з них ми їдемо трасою, 8 – дорогою, де асфальт був, але зараз його уже практично немає. Капітальний ремонт, на жаль, не зробимо, тому поки будемо проводити ямковий. Друге питання – це освітлення. Частина вулиць у нас освітлена, плануємо зробити ще частину. Третє питання – садочок, де необхідно замінити вікна і двері на металопластикові. Це основні такі проблеми. Загалом потрібен час на розвиток. Ну і, відповідно, кошти. «БВ»: Як Ви оцінюєте реформи, які проводяться сьогодні у сфері місцевого самоврядування? Які настрої громади? Мешканці хочуть, щоб у громаду об’єдналися чотири-п’ять населених пунктів. З варіантом «район-громада», як це планують зробити за Перспективним планом, населення не погоджується. Далеко до центру, погані дороги, люди не хочуть їздити. Хоча щоб створити громаду, має бути відповідна інфраструктура, а вона у нас є тільки в Кельменцях, тобто населених пунктів, які могли б стати потенційними центрами громад, у нас немає. Якби було достатньо коштів, все можна було б зробити, але поки це нереально. Загальних зборів у нас ще не було, обговорювали більше малими групами. Хочемо залучати експертів, щоб вони доступно пояснили людям, для чого проводиться об’єднання і який це дасть ефект. Зараз у нас більшість сільських рад отримують кошти із землі за рахунок податків, оренди. Є невеликі підприємства, які платять податки. Поки вони є, ми ще можемо нормально існувати. Загалом є багато перспектив для розвитку, тому думаємо над тим, у що можна було б вкласти кошти. Хотілося б кращого життя, але його нам ніхто не зробить крім нас самих. Потрібно починати з себе. Не говорити, а просто брати і робити. Є варіанти, які не потребують якихось великих затрат, а залежать тільки від громадської активності. Якщо люди готові розвиватися, налаштовані щось робити, то у нас будуть і хороші дороги, і розвинений туризм і все решта. Сподіваємося, що так все і буде. Розмову вела Лілія Халавка
|