Петро Чебан, Зеленецький сільський голова (Кельменецький район) «БВ»: Розкажіть, будь ласка, про сільську раду, яку Ви очолюєте П.Ч.: До Зеленецької сільської ради Кельменецького району входить тільки одне село – Зелена. Ми межуємо з Молдовою, недалеко знаходиться румунський кордон. Село має 930 дворів, кількість населення складає приблизно 1800 чоловік. Є централізоване водопостачання, проведено газ. Відстань до Кельменців – 25 кілометрів. На жаль, не можемо похвалитися хорошим станом доріг. Раніше дорога, яка веде до села, була державного значення, однак з січня 2016 року вона набула статусу місцевої, через що нам додалося досить багато роботи. Село наше гарне, компактне. Маємо церкву, сільську раду, школу, амбулаторію сімейної медицини, магазини, невеликий парк – це все розташовано у центрі, що дуже зручно. Школа велика, триповерхова, зі спортзалом та їдальнею. Щоправда, навчається у нас досить мало учнів, лише 152, однак працюють тут кваліфіковані вчителі. Нещодавно заклад пройшов атестацію, показав досить високий рівень.
«БВ»: Чим було зумовлене Ваше рішення стати сільським головою? Чи мали Ви раніше досвід роботи в органах виконавчої влади або місцевого самоврядування? П.Ч.: На посаду сільського голови я балотувався ще під час попередніх виборів, у 2010 році. Досвіду управлінської роботи як такого у мене немає. Загалом за спеціальністю я технік-електромеханік із обслуговування холодильних установок, свого часу у зв’язку з роботою побував практично у всіх країнах колишнього Союзу. Вже у роки незалежності тривалий час працював закордоном, бачив, як живуть люди в інших країнах, тому хотілося зробити щось подібне і у себе. Це, власне, і спонукало взяти участь у виборах. Тоді нас було шість кандидатів і так сталося, що я не пройшов. Чесно кажучи, йти на вибори у жовтні 2015 року я не планував, можна сказати, це була більше ініціатива громади – люди приходили, зверталися, тому і прийняв таке рішення. Сім’я мене також підтримала. На цих виборах мені вдалося перемогти, серед трьох кандидатів я набрав найбільше голосів.
«БВ»: Над якими пріоритетними напрямками зараз працюєте? П.Ч.: Мабуть, як і для всіх, першочергове значення має залучення додаткових коштів, створення нових робочих місць. Колись село мало дуже потужну базу: тут був цех мінеральних вод, ковбасний цех, хлібопекарня, консервний цех, цегельний завод, цех із виробництва кахлів. Було розвинуте тваринництво та садівництво, лісове господарство. Цю базу, на превеликий жаль, втрачено. Зараз у нас є декілька приватних підприємців, які займаються тваринництвом, працює три невеликих фермерських господарства, однак вони не мають великих фінансових можливостей. Сьогодні практично всі надходження сільської ради – це прибутки від землі, що знаходяться в оренді. Суттєву підтримку нам надає ПП "Югро". Тому у цьому плані ми маємо дуже складне завдання: зробити так, щоб дати людям можливість працювати і заробляти гроші, адже це дуже важко, коли бачиш в їх очах зневіру і безвихідь. Поки що шукаємо шляхи для цього.
«БВ»: В області активно відбувається процес об’єднання територіальних громад. Чи підтримує його Ваша громада? П.Ч.: Важко сказати. Добровільно люди об’єднуватися не хочуть. У багатьох це асоціюється із процесом об’єднання сіл в колгоспи. Відповідно, є переконання, що переваги і основні ресурси все одно надаватимуться центру, як це показав минулий досвід. Звичайно, зараз йдеться про те, що інтереси громади відстоюватимуть її представники, але ми поки що не знаємо, як це буде відбуватися на практиці. Та й фінансова підтримка, яка зараз доступна об’єднаним громадам, сприймається більше як «цяцянка». Можливо, таке дещо песимістичне налаштування зумовлене тим, що ми не бачили поки позитивних прикладів діяльності об’єднаних територіальних громад – у Кельменецькому районі їх ще не створено жодної. Швидше за все, об’єднання у нас відбудеться за схемою «один район – одна громада» з центром у Кельменцях. У перспективі говорилося про створення трьох громад, однак ми просто не маємо таких сіл, які мали б відповідну базу та могли бути центрами об'днаних громад.
На мою думку, об’єднання, звичайно, потрібне, але зараз воно не на часі. Нас ніби стимулюють до ліпшого, і в той же час нашу ініціативу трохи пригнічують. Можливо, з цим варто було трохи зачекати. Якби ми зараз підняли село до відповідного рівня розвитку, тоді б могла іти мова про об’днання. А поки ми тільки шукаємо можливості.
Маємо державну субвенцію для утримання дитячого садочка і будинка культури, однак цих грошей недостатньо, їх вистачить, за нашими підрахунками, лише на півроку, причому тільки на найнеобхідніші речі – зарплати та енергоносії. У будинку культури у нас діє два народних колективи. Цього року для танцювального колекитву вдалось придбати черевички та чобітки, однак це було зроблено за спонсорські кошти, з доброї волі одного з наших приватних підприємців.
Зараз нам потрібні інвестори, потрібні додаткові кошти. Все, що зроблено позитивного для села, зроблено завдяки ПРООН: проведено капітальний ремонт частини водогону, замінено вікна у школі. Це не моє досягнення – це здобутки попередників. Ми написали і подали на розгляд ще один проект, щоб мати можливість завершити ремонт водогону до кінця, замінити старі чавунні труби, які вже виходять з експлуатації, на сучасні пластикові. Поки чекаємо на результат. Не зовсім впевнені, чи візьмуть до уваги нашу заявку, тому що перевага зараз надається об’єднаним громадам.
В кінці місяця на базі нашого села відбудеться семінар в рамках проекту ПРООН. У ньому візьмуть участь усі сільські голови району. Маємо показати результати проведеної роботи. У цьому плані в нас все гаразд, ми завжди все робили відкрито, адже залучалися кошти як ПРООН, так і населення, сільської ради, вчасно подавали звіти. Загалом ми хоч і не маємо достатку, але намагаємось у належному стані утримувати всі об’єкти, територію. Весною вдалося зробити косметичні ремонти будівель, громадою зробили прибирання села. Громада в нас взагалі дуже активна, ніколи не лишається осторонь якихось питань. Хотілося б тільки дати людям можливість для заробітку.
«БВ»: З якими проблемами доводиться зустрічатись під час роботи? П.Ч.: У першу чергу це майнові питання, адже будівлі, землі, які залишилися від колишнього господарства, не завжди законним шляхом переходили до нових власників, тому багато справ зараз знаходиться у судах. Це дуже гальмує роботу. Цими питаннями треба було займатися раніше. На мій погляд, якщо людина має бажання відкрити власну справу, їй потрібно допомогти, а не створювати перешкоди.
Ще одна проблема – відсутність в селі аптеки. Ми маємо велике гарне приміщення, однак воно знаходиться у комунальній власності району. Так склалося, що центральна районна аптека збанкрутувала, а наша аптека, як її філіал, опинилася в заставі. Тому одне з основних завдань – зробити так, щоб аптека в селі знову запрацювала, адже людям необхідні ліки, за якими їм сьогодні доводиться їздити в район.
Також у нас дуже гарне приміщення амбулаторії сімейної медицини – велика триповерхова будівля, хороші лікарі. Раніше ми мали повноцінну лікарню на багато ліжкомісць, однак потім відбулось скорочення, і зараз приміщення, фактично, не використовується. Хотілося б дати лікарні «друге дихання», щоб населення на місці мало доступ до якісних медичних послуг, а не їздило для цього в район чи обласний центр. Зараз і ми, і районне керівництво думаємо над цим питанням. Будемо бачити, як проходитиме процес об’єднання, як зможемо все організувати. Є сподівання, що все ж таки буде якийсь позитивний результат.
|