Сьогодні територіальні громади мають багато можливостей, щоб отримати новий досвід. Співпраця з громадськими організаціями, участь у різноманітних проектах дає суттєві переваги для розвитку населених пунктів, залучення додаткових ресурсів, вирішення низки соціально-побутових питань. Головне – активність і бажання працювати. Про участь в одному з проектів, вивчення та використання у роботі міжнародного досвіду “Буковинському віснику ” розповів Острицький сільський голова Василь Цуркан.
БВ: Василю Георгійовичу, скільки часу обіймаєте посаду сільського голови? ВЦ: Вже 10 років – з липня 2005 року
БВ: У яких напрямках працюєте? Які основні пріоритети визначаєте в роботі?
ВЦ: Мабуть, як і в кожного сільського голови, на порядку денному однакові питання: бюджет, інфраструктура села, дороги, ремонти тих чи інших об’єктів. Починаючи з 2006 року працювали над газифікацією села, вдалося прокласти 49 км газопроводу. Після цього, відповідно, приводили до належного стану догори. Газопровід уже здали в експлуатацію – цьому теж передувала велика робота з упорядкування документації. Власними силами відремонтували міст, який було пошкоджено під час повені. На місцевому рівні він має дуже важливе значення, тому що об’єднує дві частини села і мешканці ним добираються до школи, церкви, інших об’єктів, які там розташовані. Кожних 3-4 роки міст оновлюємо, щоб було безпечно ходити. Також плануємо зробити реконструкцію клубу, тому що село велике і молодь повинна мати місце для відпочинку. Вже зроблено проект, проте поки відкритим лишається питання фінансування. Щоденно вирішуємо земельні питання. Зараз, зокрема, ведемо роботу над завершенням генерального плану села. У нас є велика кількість багатодітних сімей, люди хочуть будуватися, переводити землю особистого користування на забудову. Є землі, які знаходяться за межами населеного пункту, де люди вже побудувалися, але не можуть здати будинки в експлуатацію. Ці питання можна вирішити тільки за наявності генплану. Проект уже затверджено архітектурно-містобудівною радою, наступним кроком має стати зміна меж та інвентаризація землі. У цьому питанні ми йдемо попереду інших населених пунктів. Актуальною сьогодні також є адміністративно-територіальна реформа, об’єднання громад.
БВ: Розкажіть, будь ласка, про проект. Чому Ви вирішили взяти в ньому участь?
ВЦ: Робота сільського голови специфічна, оскільки всі питання, які виникають у мешканців, зосереджуються в сільській раді. Однак крім вирішення щоденних побутових проблем потрібно думати і про перспективу, подальший розвиток села, залучення інвесторів, якихось додаткових ресурсів. А для цього необхідно бути активним, дізнаватись щось нове, пробувати свої сили, беручи участь у проектах. Власне, проект, у якому я взяв участь, мав назву «Спільне майбутнє українського суспільства після Майдану. Сприяння взаєморозумінню і співпраці у запобіганні конфліктів» і реалізовувався Представництвом німецького об’єднання народних університетів DVV International в Україні та Інформаційно-дослідним центром "Інтеграція та розвиток». Для представників з різних куточків України було проведено низку тренінгів в Одесі, Харкові та Львові. Мета тренінгів – підвищити спроможність місцевих активістів спільно з органами місцевого самоврядування та представниками ЗМІ запобігати та розв'язувати конфліктні ситуації в полікультурному суспільстві. Тема дуже цікава і актуальна, адже у моїй повсякденній діяльності доводиться вирішувати багато конфліктних ситуацій, тому інформація, яка подавалась на тренінгу, сприймалася досить легко завдяки великому практичному досвіду. Окрім цього, кожен такий захід – це розширення кола знайомств, адже на тренінгу були присутні представники різних структур, організацій – дуже цікаві люди. Варто зазначити, що з органів місцевого самоврядування був лише я один. Варто також відзначити високий рівень підготовки організаторів, тренерів. Дуже цікава і ретельно продумана програма.
БВ: І в рамках проекту було заплановано ознайомлення учасників з якоюсь країною?
ВЦ: Так. Ми відвідали в Боснію і Герцеговину. Як відомо, у 1992 році Боснія оголосила про вихід зі складу Югославії, після чого на етнічному та політичному ґрунті в республіці розпочалася війна між боснійськими мусульманами, сербами і хорватами, яка тривала до 1995 року. Тому досвід цієї країни з профілактики, вирішення конфліктів і подолання наслідків військових дій має для України велике значення, зважаючи на ту ситуацію, яка склалася у нас сьогодні. За час перебування там (з 29 листопада до 7 грудня минулого року) ми побували у Сараєво, Сребрениці, Тузлі та Мостарі. Зважаючи на те, що одним з найважливіших завдань у Боснії та Герцеговині залишається збереження миру та запобігання міжетнічним конфліктам, над цим питанням, так званою “війною за мир”, сьогодні працює значна кількість громадських організацій, і, власне, в рамках поїздки наша делегація відвідала їх офіси. Це “Euroclio BIH” – Асоціація педагогів історії Боснії і Герцеговини, “The Office of the High Representative (OHR)” (?), фонд “Caritas”, “Mirovna akademija”, “CSSP - Berlin Center for Integrative Mediation”, “Nansen dijalog centar”, офіс “DVV International”, “SARA Srebrenica”, представництво ОБСЄ.
Поїздка була організована на дуже високому рівні, нам підготували дуже насичену програму. Мир відновити набагато важче, ніж розпочати війну – такий був основний меседж. Нас ознайомили з історією Боснії і Герцеговини, показали наслідки, спричинені бойовими діями, розповіли про теперішню ситуацію в країні. Нам було дуже цікаво, учасники групи – представники різних міст, різних структур, організацій, цікавилися багатьма питаннями, намагалися детально розібратися в усьому. Вразили екскурсії містами. Взяти, для прикладу, Сараєво – дуже гарне і чисте місто, цікаві архітектурні рішення, багато пам’яток історії, музеїв, культових споруд. Але незважаючи на те, що велику кількість зруйнованих будівель відновлено, місто і досі зберігає сліди подій двадцятирічної давності – отвори від куль і снарядів на стінах будинків, пам’ятниках…
У представництві “Карітас” нас познайомили з трьома організаторами (?), які під час воювали один проти одного, а зараз разом працюють, щоб відновити мир. Варто зазначити, що ситуація в країні і досі дуже нестабільна і напружена. Під час перебування у Сребрениці ми відвідали меморіальний центр у Потоцарі – кладовище ексгумованих з масових поховань та розпізнаних жертв різанини. За період війни тут було вбито понад 8 тисяч людей. Ще досьогодні знаходять тіла загиблих та ідентифікують їх. Важко уявити, але лише за тиждень сербськими військами було розстріляно близько семи з половиною тисяч боснійських мусульман – хлопчиків та чоловіків віком від 12 до 77 років, це коли загальна кількість населення складала всього 53 тисячі. Це справжній геноцид. Нам показали фільм про ті події, хроніку – як людей вивантажували, розстрілювали – це було жахливо. Директор меморіалу, жінка, розповіла, що втратила 60 чоловік з родини.
У місті велика кількість порожніх будинків, багато біженців так і не повернулися до своїх домівок. До речі, помітив, що у місцевих людей немає посмішок на обличчях. Ця рана у мешканців ще незагоєна, біль досі свіжий.
У Тузлі ми зустрілися з мером. Ця зустріч була для мене особливо цікавою, адже хотілося більш детально дізнатися, як працює місцеве самоврядування, як наповнюється бюджет, за рахунок чого живуть люди, особливо в гірських селах. Як мені пояснили, головний акцент зроблено на розвиток туризму, який приносить основний прибуток, адже особливо великих підприємств тут немає. Працюють також солевидобувні шахти. Загалом, коштів вистачає і на заробітні плати, і на підтримання міста у належному стані, і на відкриття нових підприємств. Багато слідів війни залишилось у Мостарі. Тут було зруйновано значну кількість історичних та архітектурних пам’яток. Досі не відновлена величезна будівля банку, з якого колись хорвати вели обстріл, багато порожніх будинків. Після закінчення війни місто умовно розділили між хорватами і боснійцями відповідно до політики національної рівності. Реставрація будівель, як нам пояснили, не проводиться у зв’язку з Гаазькими судами, які тривають досі. Можливо, частина зруйнованих будинків залишена просто як пам’ять. А так, загалом, Мостар – дуже гарне місто, екскурсійне. Ми зустріли на вулицях велику кількість туристів.
Дуже неоднозначні враження залишились від знайомства із системою освіти. У Мостарі ми мали змогу відвідати міжнародний ліцей та поспілкуватися з його директором. Цей навчальний заклад, де здобувають освіту діти різних національностей, з різних країн, зокрема і з України, у плані організації навчання зараз є прикладом для інших місцевих шкіл, де, як виявляється, досі практикується поділ учнів. Незважаючи на те, що діти знаходяться в одній школі, під одним дахом, вони чітко поділені за етнічною ознакою. Окремі входи, окремі вчителі, окремі підручники. Діти не товаришують між собою. Це дуже дивно і неправильно на мій погляд, адже щоб припинити цю ворожнечу, починати треба саме з дітей – об’єднувати їх, проводити спільні заходи. Вони повинні вирости у мирі. З дорослими цього зробити вже, на жаль, не вийде. І хоча на перший погляд ситуація ніби стабільна – люди разом працюють, спілкуються між собою, однак відчувається їх дуже напружений емоційний стан, поряд з цим всі бояться, щоб знову не пролилась кров, бояться порушити цей крихкий мир. Я запропонував налагоджувати співпрацю, адже було б добре, щоб їх діти приїжджали до нас, ми могли б проводити спільні освітні, спортивні, культурно-масові заходи, екскурсії. Я готовий, зі свого боку, це все організувати і забезпечити належний прийом. Будемо сподіватися, що вони приймуть пропозицію і у перспективі вдасться організувати щось подібне.
БВ: Який підсумок побаченому можна зробити?
ВЦ: Для нас ця поїздка стала уроком, прикладом того, що може статись з країною через чиїсь політичні переконання: етнічний конфлікт, що переріс у громадянську війну, як наслідок – тисячі людських жертв, розруха, довгий шлях відновлення. Зараз Боснія і Герцеговина не мають можливості вступу до ЄС, оскільки їх стримують Дейтонські угоди, підписані лідерами сербського, боснійського та хорватського народів у 1995 році за посередництвом США. Проблемою залишається надмірна кількість урядових структур, труднощі з реформуванням, спричинені відсутністю централізованої влади, корупція. А для змін, у першу чергу, необхідно дійти внутрішньої згоди. Тому нам дуже важливо у себе, на місцях, робити все таким чином, щоб запобігти такому розвитку подій.
БВ: Чи братимете участь в інших програмах?
ВЦ: Так, звичайно. Будемо пробувати свої сили у проектній діяльності, щоб, як я уже казав, отримувати нову інформацію, розвиватись і мати можливість залучати додаткові ресурси для потреб громади. Дуже хотілося б все ж таки налагодити співпрацю із навчальними закладами Боснії і Герцеговини, створити програму обміну. Це насправді має велике значення.
|