Про переведення закладів освіти Чернівецької міської територіальної громади на можливість автономно розпоряджатися фінансовими ресурсами розповіла Ірина Ткачук, начальник Департаменту освіти Чернівецької міської ради.

Питання фінансової автономії є важливе, ми очікуємо ухвалення рішення міською радою саме про надання права бути фінансово автономними закладам освіти Чернівецької міської територіальної громади уже у третьому етапі, оскільки два таких рішення уже проголосовано і станом на сьогодні у нас є автономними 10 закладів дошкільної освіти та 35 закладів загальної середньої освіти. На сьогодні ми очікуємо надання фінансової автономії ще 10 закладам загальної середньої освіти та 45 закладам дошкільної освіти.

Ми поділили це на два етапи: одні заклади чекають переведення на фінансову автономію з першого жовтня, решта закладів повинні отримати фінансову автономію з першого січня. Питання справді є цивілізаційним, оскільки весь розвинутий в економічному та демократичному плані світ вже давно передав фінансову автономію безпосередньо до отримувачів послуг максимально близько – це принцип субсидіарності, який, власне, закріплений також і Бюджетним кодексом України. Більше того, право на фінансову автономію передбачене Законом України «Про освіту», зокрема статтею 23, тому, як на мене, ухвалення такого рішення саме місцевою радою є більш технічним, оскільки це право не просто деклароване, а закріплене у законодавстві, яке регулює діяльність закладів освіти.

Коли ми говоримо про фінансову автономію, ми повинні говорити не тільки про нормативно-правову базу, а  й про те, які можливості надає фінансова автономія закладам освіти. Насамперед це створює можливість для закладів освіти безпосередньо розпоряджатися тими фінансовими ресурсами, які передбачені для закладів освіти. Що це дає їм? Перш за все, це прозорість використання фінансових ресурсів. Розуміємо, що коли всі кошти знаходяться на централізованій бухгалтерії, то в такому випадку багато закладів освіти, багато керівників, а також безпосередньо і громада може говорити про те, що кошти розподіляються непрозоро. Рік тому нами було проведено колегію управління освіти, і коли ми готувалися, ми опитали наших керівників, чи вважають вони прозорим розподіл фінансових ресурсів між закладами. З’ясувалося, що абсолютна більшість закладів освіти, за винятком декількох, вказали, що вони не розуміють процедури розподілу і використання фінансових ресурсів. Тому вже тоді було ухвалено одне з перших рішень, що заклади освіти повинні переходити на фінансову економію, як це є в Україні.

Я хочу зауважити і нагадати, що в Україні більшість обласних центрів надали право фінансової автономії закладам освіти. Більше того: у нас є заклади освіти, які з 1991 року є фінансово автономними. Тому говорити, чи цей механізм є ефективним, немає змісту. Практика є доволі тривалою і вона показала і довела свою ефективність уже за 30 років її використання. Наші найближчі колеги з Івано-Франківська, Тернополя, Хмельницького користуються цим правом і вони абсолютно задоволені. Але коли я говорю «колеги», я не говорю про управління та департаменти освіти, я говорю саме про заклади освіти, про їх керівників. Фінансова автономія надає можливість не тільки прозорості використання коштів, але й надає можливість контролю батьківської громади використання тих ресурсів, які безпосередньо передаються на заклади освіти.

Також можна говорити про гнучкість та свободу ухвалення рішень, які стосуються фінансів. До прикладу, абсолютно неправильним з точки зору логіки і цивілізаційного підходу, якщо ми про нього говоримо, є ухвалення рішень на рівні органів управління освіти, коли кошти розподіляються і використовуються саме «згори». Що мається на увазі? До, прикладу, чи справедливим є формування технічного завдання щодо будь-якої закупівлі? Технічне завдання формується «згори» і потім всі заклади освіти отримують, для прикладу, однакові парти, в однаковій кольоровій гамі, з однаковим кутом нахилу тощо. У випадку фінансової автономії ці кошти передаються на заклади освіти, які можуть формувати власне технічне завдання і отримувати той продукт, який буде найбільш придатний саме в їх закладі освіти.

Більше того, якщо ми говоримо про закупівлі централізовані – в такому випадку це великі закупівлі, і ми будемо говорити про відкриті торги або ж будемо говорити навіть про міжнародні торги, які затягують надання послуг здобувачам освіти у часі. Якщо ми передаємо кошти на заклади освіти, а кошти не є великими, у такому випадку більшість закупівель здійснюється або ж за спрощеною процедурою, оскільки вони обмежуються ресурсом до двохсот тисяч, або ж, здебільшого, це прямі торги, прямі закупівлі до 50 тисяч, які взагалі підписуються прямим договором.

З нещодавнього: нам на управління освіти передали кошти для демонтажу сухостою, простою мовою – знесення дерев, які знаходяться в аварійному стані. Ті кошти, які можна було передати на фінансово автономні заклади, ми передали зразу. Що ж стосується коштів, які залишилися в нас для закладів, які ще знаходилися в нашому обслуговуванні, для них було сформульовано технічне завдання, обґрунтування і була організована спрощена закупівля. На той момент, коли ми ще тільки чекали переможця спрощених торгів, наші заклади освіти, які знаходились на фінансовій автономії, уже заключили договори і малий виконані роботи. Тобто фінансова автономія справді надає можливість закладам освіти пришвидшити у часі будь-які послуги, про які ми говоримо.

Більше того, заклади освіти можуть бути гнучкими, адже коли йдеться про централізовані закупівлі, то є дуже небагато тих підрядників, тих суб\'єктів господарювання, які готові працювати на нашому рівні, оскільки мова йде про великий обсяг робіт і про великий фінансовий ресурс. У тому випадку, якщо ми передаємо на фінансово автономні заклади, такі рішення можуть утворюватися швидко і можна залучати до закупівлі прямої до договорів чи до спрощених торгів значно більшу кількість суб\'єктів господарювання.

Тому наголошу, що фінансова автономія – це першочергово прозорість використання фінансових ресурсів, це гнучкість і швидкість ухвалення рішень. Але ще це право закладів освіти, яке гарантовано їм статтею 23 Закону України «Про освіту».