Василь Фоменко, громадський активіст

Ірина Яременко, мешканка будинку на вулиці

Південно-Кільцевій 1.

Богдан Курніцький, архітектор, дизайнер.

«БВ»: Скажіть, будь ласка, як виникла ідея створити сучасний громадський простір на місці звичайного двору?

Богдан Курніцький: Почалося все з того, що у нас була занедбана ділянка. Такою вона була не завжди. Можливо, це сталося через те, що тривалий час тут не було дітей – ці періоди, є, мабуть, у кожному районі, коли одні вже виросли, інші ще не народилися – тому її не було кому використовувати.  Спочатку я запропонував Василеві просто навести лад, і вже в процесі, коли ми розпочали роботу, виникла ідея, чому б тут не зробити якийсь майданчик для дітей, адже  саме вони в першу чергу це все використовують. З часом прийшла думка, що це має бути не просто дитячий майданчик, а місце відпочинку для усіх вікових категорій. Моє завдання як архітектора було спланувати простір, дати йому певне логічне призначення для використання. У Василя, окрім того, було бажання згуртувати мешканців. Власне, ця ідея нас об’єднала і ми почали її далі розвивати і втілювати.

Хотілося б зробити акцент саме на зонуванні, тому що і в місті, і в країні у нас із цим велика проблема. Територій, яких ніхто не використовує, або використовують не за призначенням, дуже багато, водночас, ми маємо величезну кількість людей, які не мають де відпочивати. Якщо територія ніким не обслуговується, якщо вона брудна, то, на мій погляд, люди мають повне право брати її у своє підпорядкування і вимагати в міської ради, щоб її  виділили для громадського простору. Адже якщо міська  рада не несла за це відповідальність раніше, то вона не має на неї права. Такою є моя точка зору як мешканця міста.

Щоб реалізувати наш задум, ми написали чотири проекти. Перший з них ми  подавали на «Бюджет участі», однак він не пройшов відбір саме через проблеми із землею. Власне, процес, який відбувався до цього року, можна назвати більше пошуком: ми з’ясовували, яке призначення землі, шукали тих, хто за неї відповідає, розглядали можливості збереження цієї ділянки саме для мешканців.  Це питання, на жаль, досі не вирішилося, ми маємо тільки обіцянку міського голови, що на цьому місці не буде нічого крім, можливо, дитячого садочка, який, швидше за все, років через п’ять почнуть відновлювати. Тільки  через це ми продовжили рухатись до втілення громадського простору, зводити спортивні і дитячі конструкції, а не просто прибирати.

Загалом територію ми поділили для всіх вікових категорій: для найменших діток до 6 років, для дітей віком від 6 до 12, спортивна зона для підлітків від 12  до 16 років і ще одна спортивна зона для тих, кому 16 і більше. Так само є скверик з лавочками, де бабусі-дідусі  можуть спокійно сидіти і відпочивати. Є зона з дерев’яних колод, що використовуються як лавки. З них батькам зручно спостерігати за дітьми. Також є зона для проведення зустрічей з громадою.  Щодо дизайну нашого майданчика, то, в першу чергу, ми хотіли, щоб він по максимуму був екологічно чистий, в другу чергу,  відштовхувалися від того, який у нас бюджет, і по-третє  – від іноземного досвіду.  Такі конструкції вже давно використовуються в різних країнах,  вони екологічно чисті і в той же час дають можливість розвиватися дітям в загальному  просторі.

«БВ»: Як зреагували мешканці?

Ірина Яременко: Разом ми намагалися створити спільний простір і продовжуємо робити це далі.  Скверик біля нашого будинку був дійсно дуже занедбаний: зарослий деревами, кущами, там збиралися люди, за поведінкою яких нам було неприємно спостерігати, і ми вирішили щось з цим робити. Ми згуртували сусідів, для цього ходили  буквально по всіх квартирах, дзвонили в двері, запрошували на «суботник», писали оголошення.  І з кожним таки «суботником» працювати виходило все більше людей. Знайшли обладнання, щоб спиляти лишні дерева, кущі. Поступово ми там все розчистили, в результаті  вийшов  дуже гарний чистенький скверик, куди було приємно вийти і посидіти. Потім нам стало цього трохи замало, тому що у нас багато мешканців, які мають дітей, і ми вирішили щось придумати.

Наш активіст Василь почав звертатися у різні структури, де можна було  отримати гранти на подібні речі. Йому це вдалося, і перший такий грант, отриманий минулого року, був на створення воркаут-майданчика.

На сьогодні у нас вже  стоїть повноцінний майданчик: сучасний, зроблений з екоматеріалів, і зараз сюди приходить вже дуже  багато діток навіть з інших районів. Раніше  ця наша територія була пуста, там майже нікого не було, а тепер тут весело, дитячий сміх, є можливість відпочити і поспілкуватися дорослим.

Окрім того, ми постійно робимо якісь заходи у дворі, наприклад, організовуємо  показ мультиків: знаходимо проектор, запрошуємо діток, робимо чаювання. Проводили День Святого Миколая, хеловін, запрошували  аніматорів, які гралися з дітьми. Такими заходами хочемо згуртувати наших  сусідів, наших діток, зробити так, щоб всі дружили, спілкувалися. Дітей також активно залучаємо до прибирання, вони вже знають, що це потрібно робити, і з радістю допомагають. Є звичайно, і подальші плани: ми хочемо зробити огорожу, збудувати якусь невеличку сцену, щоб проводити там наші заходи, ще додати лавок.

«БВ»: Як зробити мешканців більш активними?

І.Я.: Показувати результати. Показувати те, що зроблено, чого вдалося досягти, які плани на майбутнє. Наприклад, ми запрошували сусідів, робили презентацію того, що хочемо реалізовувати далі. Кожного разу на наші заходи приходить все більше і більше людей.

«БВ»: Ще одне важливе завдання – зберегти те, що вже зроблено. Як справляєтеся з цим?

І.Я.: Проблема є, але вона, на мій погляд, несуттєва. Люди бачать, що ми старалися, робили це все, тому не дозволяють собі смітити чи щось руйнувати. Щоб запобігти цьому, проводимо бесіди з мешканцями. Є, звичайно, прикрі випадки, адже з двадцяти людей дев’ятнадцять зрозуміють, а одному все одно буде байдуже, він прийде і кине під ноги ту пляшку чи обгортку від чогось. Тому таку виховну роботу будемо проводити і надалі.

«БВ»: Василю, саме Ви налагоджували комунікацію між мешканцями і зорганізовували їх. Як Вам це вдалося і чи мали Ви вже до цього досвід громадської роботи?

Василь Фоменко: Я є членом всеукраїнської громадської молодіжної організації «Фундація регіональних ініціатив», яка займається різними молодіжними заходами.

Власне, коли ти після проведення таких заходів повертаєшся з центру міста, який живе активним культурно-громадським життям, додому, то бачиш зовсім іншу картину і дуже різко відчуваєш цей контраст.

І от коли одного разу під час чергового «суботника», який у нас відбувається раз у півроку, Богдан озвучив свою ідею про дитячий майданчик, його підтримало чимало людей.

Вони сказали, що це класно, і що вони готові допомагати. Ми вирішили, що почнемо цим займатися, створили ініціативну групу, до якої увійшло близько десяти найбільш активних мешканців. Це було восени, у жовтні. Навесні ми привели до ладу територію, адже на сесії міської ради вже розглядали нашу петицію. Ми хотіли показати, що готові доглядати за цим місцем.

Якраз тоді ми проводили один із наших перших заходів – робили показ фільму «Пропала грамота» до ювілею Івана Миколайчука. До нас також приходили з обласної бібліотеки імені Михайла Івасюка, розказували про його творчість.

Тобто згуртувала людей, по-перше, сама ідея, адже нашому будинку вже сорок два роки, і сам будинок, і двір досить застарілі, тому людям хочеться бачити якісь зміни. По-друге, – це діти. Багато наших мешканців мають дітей, це їхня найбільша цінність, і вони хочуть, щоб діти росли і розвивалися в належних умовах.

Ще одна річ, яка гуртувала – заходи. Після перегляду фільму ми ще організовували зустрічі з психологом, робили вуличний університет, запрошували активних громадян. Цим також намагалися показати, як можна по-іншому використовувати простір перед будинком. Це працювало, тому що мешканці виходили, бачили, що це цікаво, пропонували свою допомогу. Об’єднала і спільна робота під час будівництва воркаут-майданчика. Люди повірили у свої сили, побачили, що можуть щось зробити.

Взагалі одна з основних причин, чому я почав цим займатися – це показати людям, що є такі можливості. У кожного є активні свідомі сусіди, які також мріють змінити свій будинок або простір біля нього. Просто треба якось  вийти і сказати свою думку. Достатньо двох, трьох чи п’яти чоловік, і вже можна щось робити.

І цим досвідом, звичайно, хочеться ділитися – це одна з основних наших ідей. Зокрема, ми зробили дослідження в рамках «Студій живої історії» – виставку із 17 картин про наш будинок (у ньому 17 під’їздів), про те, як люди відчувають свою відповідальність, про їхні цінності, історії добросусідства.

Є ще одна річ, про яку я хотів би сказати. Зведення майданчика – це тільки половина роботи,  і насправді дуже великий виклик – його зберегти. Ми спостерігаємо за сусідами, за тим, хто сюди приходить і намагаємося робити так, щоб це все якомога довше «прожило». Якщо нам це вдасться, ми будемо працювати далі. Насправді потрібні досвід і вміння комунікувати з громадою, і це велике питання для самого мене і для багатьох інших. Коли ця комунікація  налагоджена, тоді набагато простіше.

«БВ»: А як щодо комунікації з владою?

В.Ф.: Скажу, що вона точно не заважає. Взагалі «влада» – це дуже абстрактне поняття, тому що є дуже велика структура, система. Коли ти звертаєшся до одних, вони тобі хочуть допомогти, звертаєшся до інших – вони не те що не хочуть, а, швидше, «не чують» тебе або неправильно розуміють, і тому  виходять такі дилеми з комунікацією. Одна з проблем, яку я бачу, і з якою я зіштовхнувся – відсутність такого  місця, такої інституції, куди можна прийти і проконсультуватися, сказати: «Ми хочемо зробити класну річ, скажіть, куди нам звернутися, допоможіть». Тому важливо звернути на це увагу.

І, насамкінець, влада – це не той державний апарат з цілою системою чиновників, на який інколи неможливо знайти впливу, а люди, точніше – громада, інтереси якої повинні враховуватися і втілюватися у життя.

Розмову вела Лілія Халавка

Фото надані В.Фоменком