Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

12 червня 2017
БАРР: Громадська участь для сталого розвитку

Для того, щоб бути активним громадянином, не обов’язково мати багато часу – у цьому запевняють представники громадської організації «Буковинська агенція регіонального розвитку» Микола Ляхович, Тетяна Лебухорська та Ксенія Дремлюженко. Окрім того, вони на реальних прикладах показують, яких результатів вдалося досягти завдяки громадським ініціативам.


«БВ»: Традиційне питання: яка історія створення організації і які напрями її діяльності?
М.Л.:
Нашу організацію було створено у 2009 році. Випускники економічного факультету ЧНУ, які ще під час навчання були активними, брали участь в роботі студентського парламенту (фактично, були його засновниками), вирішили, що треба і далі щось робити на користь розвитку області. Прийшло розуміння, що потрібно створювати якусь організацію, а додатковим стимулом стало те, що ми дізналися про програми транскордонного співробітництва, на реалізацію яких Європейський Союз виділяв досить суттєві кошти. У  деяких учасників була спеціалізація, пов’язана з міжрегіональним розвитком і транскордонним співробітництвом, тому це для нас було дуже цікаво, ми об’єдналися і створили організацію. Цілі тоді були визначені досить широкі, оскільки ми точно не знали, чим будемо займатися, тому організація і отримала таку назву – «Буковинська агенція регіонального розвитку».  Зараз уже викристалізувалося декілька напрямків, над якими працюємо.


Т.Л.: Ми визначили для себе два основних  напрямки. Перший – це сталий розвиток. Його вибір зумовлений, з одного боку, тими заходами, якими ми вже почали займатися і зрозуміли, що це цікаво і в нашій роботі є потреба,  а з іншого боку – загальними світовими тенденціями. У 2015 році ООН прийняла глобальні цілі сталого розвитку. Фактично, зараз наше людство доходить до такого критичного моменту, коли або пора думати і щось робити, або нічого не робити, але мати розуміння, що тільки ми відповідальні за той  результат, який отримаємо згодом.
Власне, про напрямок. Нас турбує середовище в місті Чернівці, турбують дороги, ми хочемо, щоб вони були зручні і безпечні  для всіх учасників дорожнього руху, хочемо, щоб мешканці міста мали комфортні умови для пересування різними способами. Тому докладаємо зусиль, щоб у Чернівцях з’являлися якісні тротуари, якісні пішохідні зони, громадські простори, відповідна інфраструктура для велосипедистів. Коли ми тільки починали працювати, то  говорили лише про велоінфраструктуру, але з досвідом зрозуміли, що одні велодоріжки не вирішать цієї проблеми – має бути загальне розуміння ситуації і підхід до дороги як місця, де є дуже багато учасників дорожнього руху, і кожен з них має якісь особливості, специфічні вимоги до цієї дороги. Розуміємо, що повинен бути також і якісний транспорт, якщо ми хочемо розвантажити дороги від автомобілів.


 

Тому, власне, у цьому напрямку сталого розвитку маємо два піднапрямки: стала мобільність – це те, що стосується доріг і транспорту, та сталі громадські простори – це те, що стосується більше пішохідних зон і так званих «public spaces».
Другий напрямок – це громадська участь. Ми самі, будучи активними, в цілому розуміємо, що не може місто чи країна змінюватися, якщо не будуть активними громадяни, тому одну із таких своїх «місій» вбачаємо у тому, щоб донести до людей,  чому це треба і як це можна зробити.


Дуже часто люди говорять, що вони  зайняті зароблянням грошей на їжу, тому не мають часу, щоб  бути активними і таке інше. Але ж насправді є різні форми громадської активності. Є такі, які дійсно вимагають багато часу, зусиль і, можливо, якоїсь фаховості, досвіду, спеціальних знань, вмінь тощо, а є речі, які в людини забирають лише п’ять  хвилин на день, тому що навіть повідомити місто про те, що десь є відкритий люк, щось зламалося або щось трапилося – це теж є активність.  Якщо, наприклад, це  якась бічна вулиця, по якій мало хто ходить, то поки  людина не повідомить, що тут є проблема, влада про це не дізнається – і це нормально. Але люди чомусь хочуть, щоб за них не лише все зробили, а й щоб все само собою ставало відомо. Тобто йдеться про те, що дуже  часто від людей треба зовсім невеликих зусиль для цієї  активності, але чим більше людей будуть цих зусиль докладати, тим кращою може бути ситуація.

В рамках цього напрямку у нас діє програма «Активні громадяни». Це навіть не загальноукраїнська – це світова програма, яка впроваджується Британською Радою через мережу регіональних партнерів, і ми, власне, є регіональним партнером у Чернівецькій області. Ідеологія програми полягає в тому, щоб зробити наші громади і людей сильними, щоб люди зрозуміли, які мають важелі і можливості для впливу, для змін, зрозуміли, що вони – це теж влада, і набагато більша, ніж влада, скажімо, двадцяти депутатів або ста чиновників, і що, знову ж таки, вони відповідальні за те, що відбувається навколо, і за середовище, яке існує навколо.


Про те, як працює ця програма. Ми проводимо для учасників тренінги в абсолютно інтерактивній формі, використовуючи різні методи неформальної освіти: ігрові вправи, симуляції, дискусії тощо. Значну увагу приділяємо тому, як працювати з проблемами, як їх вирішувати, кого цього залучати і як, скажімо, з проблеми можна зробити проект. Після завершення програми  випускники мають можливість подати невеличкий проект і отримати  фінансування на втілення своєї ідеї. Сума невелика – п'ятнадцять тисяч гривень, і багато кому вона здається досить смішною, але потрібно розуміти, що це гроші, які людина безпосередньо може витратити на покращення своєї громади. Суть, зміст і форма цих проектів, які подаються, дуже і дуже різні. Найбільша кількість пов’язана з облаштування дитячих майданчиків. Ми розуміємо, що це людей болить, бо це те, на що ніколи немає грошей у влади. Але  водночас ми намагаємося людям пояснити, що це не єдине, що можна зробити у себе в громаді. Навіть якщо ми хочемо просто облаштувати територію, то для цього ще є  абсолютно інші форми, адже простір має бути комфортний не тільки для дітей – окрім них є дорослі, є старші люди, і в кожного якесь своє бачення, свої потреби. Тому цих проектів є багато, а підтримують їх мало. І, ми, власне, шукаємо якісь нові цікаві ідеї.


 

Тренінги проводимо як в Чернівцях, так і в області, залучаємо до активності малі громади. Наприклад, проект, який я дуже люблю і завжди ним хвалюся: у Кострижівці Заставнівського району вчителька організувала  у школі ляльковий театр. Це було ще до того, як ми прийшли до них з нашою програмою, і працювали вони з паперовими ляльками, що не так цікаво. За кошти проекту вчителі придбали тканину, щоб пошити гарні ляльки, зробили пересувну ширму. Разом з дітьми  вони вибирали героїв, і зараз учні старших класів готують ці вистави, а глядачами  їх є або діти з молодших класів, або з дитячого садочка. І це все дуже класно,  дуже яскраво.  Зрозуміло, що школа на ці речі навряд чи виділила б гроші, тому що завжди є важливіші речі: ремонт, парти тощо. А це те, що дає можливість дітям розвиватися, зближує їх, дає якусь нову комунікацію між учнями і вчителями.


Так само маємо шкільний проект у Малому Кучурові Заставнівського району. Там вчителі разом з батьками організували географічний майданчик. Вони розчистили територію біля школи і поставили різні метеорологічні прилади. Діти тепер мають можливість наочно подивитися, як вимірювати осади, робити інші дослідження, навчитися користуватися компасом – тобто на практиці побачити, спробувати все те, що вивчається в теорії. Окрім того, вони зробили 1 кубічний метр, щоб показати дітям, що це таке. Елементарно, але справді не всі це можуть уявити. На базі цього майданчика планується робити якісь олімпіади, змагання для дітей.
Ще один  теж шкільний проект реалізовано у Червоній Діброві Глибоцького району. В школі зробили криницю, бо там не було свого джерела питної води, воду постійно завозили, відповідно, виникали проблеми з постачанням.


М.Л.: Треба зауважити, що це хороша ілюстрація спільної роботи, тому що були залучені не лише гроші Британської Ради, а й місцеві фінанси.


Т.Л.: В принципі, однією з умов цього конкурсу, є те, що  Британська Рада дає цю суму, але очікується і залучення додаткових коштів чи ресурсів. Як показує практика, їх виходить навіть набагато більше: гроші, матеріали,  робота.  Все робиться, фактично, на волонтерських засадах. Наприклад,  як було з географічним майданчиком: за кошти проекту вони купили всі  пристрої, а потім зрозуміли, що цю територію треба загородити, щоб її не руйнували.  І вже далі долучаються школа, сільська рада, місцеві підприємці. Тобто ідея спрацьовує, бо результатом є  не лише  реалізація проекту як такого, а гуртування людей довкола цієї ідеї. Це найважливіший ефект, адже люди розуміють, що вони зібралися разом, зробили щось корисне. Далі вони можуть це повторювати вже без проектних коштів або шукати інші способи фінансування для своїх ідей. 


Минулого року в Чернівцях ми проводили еко-фест «Майстерні міста», коли різні відходи обмінювалися на подарунки. За  батарейку можна було отримати цукерку, а за скло, пластик, папір – інші винагороди: вазони, квитки в музеї тощо. Це теж було в  рамках проекту, який підтримала Британська Рада.
Так само з минулорічних проектів  у нас була майстерня вуличних меблів в парку Шиллера, коли з палет вчили виготовляти лавки та інші елементи меблів для вулиці. Були профінансовані матеріали, приїзд людей, які вже вміють це робити. Однак ідея полягала не тільки в тому, щоб зробити щось для парку, для простору міста, а щоб люди зібралися разом для спільної роботи, поспілкувалися. Як правило, під час таких заходів виникають якісь нові цікаві ідеї.


Було декілька велосипедних проектів, зокрема встановили велопарковки біля школи в селі Горішівці. В Глибоці у нас маленький проект на 15 тисяч переріс в більший, і його результатом стало маркування туристичних веломаршрутів. Є цікаві проекти, які ще не завершилися, тому про них, мабуть, ще рано говорити.


До теми дитячих майданчиків. У нас є активіст Василь Фоменко, який в районі Південно-Кільцевої, біля дитячого лор-відділення, організував облаштування міні-скверика. Цей скверик тривалий час був дуже занедбаний. Спочатку декілька людей просто виходили і прибирали його, поті вони отримали фінансування від проекту, встановили майданчик, зробили гарне відкриття. Важливо, що  зараз вони продовжують шукати кошти, щоб розширити цю територію і провести її благоустрій. Окрім того, вони постійно намагаються в себе на майданчику проводити якісь заходи, щоб зробити дозвілля дітей та підлітків набагато кориснішим.  З іншого боку, це сприяє тому, що на таких  заходах сусіди знайомляться між собою, адже є будинки, де люди роками живуть поруч і можуть навіть не знати одне одного і не вітатися, а такі речі, все-таки, сприяють цьому спілкуванню.


М.Л.: Ілюстративним було офіційне відкриття майданчика, коли люди з навколишніх будинків приходили хто з випічкою, хто з бутербродами, хто з компотом, і вони обмінювалися, пригощали один одного. Тобто це показує, що люди дійсно об’єдналися заради ідеї.


Т.Л.:  Зараз от вже почалася реалізація проекту бібліотеки, що на вулиці Головній. Вони частково отримали  фінансування для створення муралу на боковій стіні. Цікава бібліотека, дуже активні працівники, вони організували у себе біліосквер, у них величезна кількість інших ідей. Бажаю, щоб їм  все вдалося, бо це яскравий приклад того, як бібліотека може змінювати спосіб роботи зі своїми клієнтами, зі своєю цільовою аудиторією. Їх проект виграв, однак 15 тисяч  для муралу – це дуже мало, особливо якщо враховувати, що там стіна потребує ремонту.   Їм назустріч пішла міська рада і виділила додаткові кошти, які, в принципі, більші, ніж ці 15 тисяч. За рахунок цього фінансування вони роблять ремонт стіни, а за кошти проекту залучать художників і закуплять фарби, щоб створити, власне, мурал.


Загалом, маємо 23 підтриманих проекти, близько половини з них вже завершилися, а решта або на стадії реалізації, або тільки  розпочалися. Цікавий буде проект з Чернівецькою міською учнівською радою. Він має назву «Чисті підошви» і пов’язаний з прибиранням за домашніми улюбленцями. Це чудово, що діти пропонують такі ідеї, вони бачать, що є проблема, розуміють, що  це просто може бути змінено і готові робити заради цього такі невеличкі акції. Тому  тішимося, що є результати нашої роботи.


«БВ»: Чи багато активістів має організація?
Т.Л.:
Це питання складне, бо якщо ми працюємо з людьми, це не означає, що вони стають членами організації. В нас близько десяти людей, які ядром, є люди, які просто активні, долучаються до наших ініціатив, і ми шукаємо можливості їх підтримувати, є волонтери. Є люди, яким загалом  байдуже те, що ми робимо, але коли, наприклад, мова йде про велозаходи, вони готові допомогти. Навіть на велошколу, хоча ми цього не очікували, приїхали досвідчені велосипедисти, які підтримували, допомагали проводити поїздку по місту.


Тому про якусь чітку кількість говорити складно, але важливо те, що в Чернівцях є активні люди, просто  не всі потрапляють в це середовище, не всі можуть цю свою активність, скажімо так, спрямувати в правильне русло. Буває так, що людина хоче щось, і не знає, що. І цю людину потрібно підтримати, підказати, куди рухатися, що робити. Думаю, що потрібно більше зусиль докладати для того, аби таких людей згуртувати, активізувати. Маємо ще трохи такий наш буковинський менталітет, що люди не завжди готові на співпрацю, кожен хоче триматися окремо. Але без співпраці ми далеко не підемо, тому що чим більше людей, чим більше однодумців працює в одному напрямку, тим сильнішим  і кращим може бути результат.


«БВ»: Чи співпрацюєте з іншими громадськими організаціями?
Т.Л.:
Як правило, це співпраця по якихось конкретних напрямках. Для прикладу, по громадських просторах ми працюємо із нашою спілкою архітекторів, зараз до її роботи долучилося багато молоді – активних людей, які хочуть, щоб місто виглядало гарно і сучасно. Якщо говорити про якісь питання, що  стосуються співпраці чи відносин з органами влади, то працюємо з Опорою.


М.Л.: По  окремих моментах, що стосуються якоїсь спеціалізації, ведемо співпрацю з Ураїнським Народним Домом, Чернівецькою міською учнівською радою, Комітетом виборців України, Центром робототехніки «Boteon».


Т.Л.: Фактично, виходить, що співпраця більш ситуативна, точкова, ніж цілеспрямована і довгострокова. Ми знаємо, хто є активний в Чернівцях, хто чим займається, тому, коли відбуваються якісь заходи, то вже орієнтуємося. Зазвичай заходи і об’єднують організації між собою.
Мені здається, що місту трошки бракує такої  більш довгострокової співпраці, якоїсь кореляції дій,  бо хтось робить одне, інші роблять щось схоже, тому могли б об’єднатися і дати більший ефект, але цього не роблять. Розуміємо, що між громадськими організаціями має місце конкуренція, бо це і доступ  до фінансів, і якісь репутаційні, іміджеві речі. Але  знову ж таки, з часом приходить розуміння, що все-таки сила в єдності і в спільній роботі. Тому цього хотілося б.


«БВ» Чи є співпраця з органами влади?
М.Л.:
В рамках проведення якихось заходів співпрацюємо з органами влади, що мають відповідні напрямки діяльності. Чернівецька міська рада, профільні департаменти. Та ж патрульна поліція, яка нам допомагала і з  організацією велошколи, і завжди дає допомогу на велодень.


Т.Л.: Мені здається, назустріч ідуть, якщо ти звертаєшся з чітким баченням того, що ти хочеш, і як це зробити. Бо зрозуміло, що коли просто прийти і кричати, що влада погана, або казати, що влада робить неправильно, і водночас не пропонувати свого варіанту, то це зустрінуть з негативом і ніхто тобі не піде назустріч. Результат буде, якщо ти звертаєшся з чіткими, обґрунтованими пропозиціями, демонструєш серйозний професійний підхід. Тобто тоді стає зрозуміло, для чого це робиться, як це робити. Мені здається, що в нас не було якихось таких ситуацій, що нам відмовили чи не пішли назустріч.


Окрім того, важливо не тільки те, що ти робиш, а й те, як ти робиш. Так як і в комунікації: можна одну і ту ж  фразу сказати одними словами, але з різним виразом обличчя і різною інтонацією – і зовсім іншою буде реакція людини. Так само і тут. Крім предмету звернення грає роль, як ти це робиш, і це буде  впливати на результат.


«БВ»: В області активізується процес об’єднання громад. Чи налагоджуєте співпрацю з ОТГ?
Т.Л.:
Почали це робити минулого року. Учасником наших тренінгів «Активні громадяни» був староста Червоної Діброви Володимир Чоботарь, і так ми з ними почали  працювати. Загалом мали досвід співпраці з Глибоцькою ОТГ, яка в нашій області одна  з найпросунутіших. Зараз вони вже самі спроможні робити те, що хочуть, але водночас і відкриті до співпраці з іншими. Хоч Хотин і не об’єднаний, але все одно плануємо з ними деякі спільні речі. Ми розуміємо, що об’єднання посприяло тому, що викристалізувалися активні люди в цих громадах. Вони, як  правило, мають бажання, але, знову ж таки, не завжди мають знання, як і що робити. Тому  свою роботу вбачаємо якраз у тому, щоб ділитися з ними тим досвідом, який маємо, допомагати їм.  Власне, чим ми можемо допомагати, то це із залученням додаткових коштів різних донорських організацій для фінансування діяльності громад. Але з іншого боку розуміємо, що їм теж треба локально підвищувати фаховість, тому що є приклади, коли громади отримали кошти, але просто не знають, на що їх витратити. Є ще оця інерція щось будувати, але тут спочатку варто подумати і подивитися, чи справді це треба робити і що з цими об’єктами буде далі, чи, можливо, краще робити щось інше.
Наразі з нами є Берегомет, вони ще не об’єдналися, але там також є наші випускники  і люди, які вже реалізовували проекти, тому вони готові працювати. Шукаємо можливі форми співпраці. Ми розуміємо, що в обласному центрі все-таки більша концентрація досвіду, а людям, які цим не займалися, потрібен час, щоб навчитися. Ну і допомагати все одно треба, адже ми живемо в одному просторі.


 

«БВ»: Окремий напрям вашої діяльності – розвиток велокультури. Розкажіть, будь ласка, більш детально про це.
Т.Л.:
Історія про велосипеди… Вони досить дивно стали складовою нашої роботи. Коли у 2009 році ми організували з людьми, які просто їздили на велосипедах, перший «Велодень» у Чернівцях, то зрозуміли, що це класно, цікаво. Зробили другий «Велодень», третій. І тоді почали думати, що, напевно, окрім того, щоб просто промувати велосипеди, треба робити щось більше. Є люди, які їздять на велосипедах і які вже визначили для себе, що це для них і спосіб відпочинку, і розвага, і транспорт, яким можна пересуватися по місту. Петиції на сайті міської ради показують, що кількість велосипедистів стрімко зростає. А є люди, які, може, і хотіли б їздити, але вони вагаються, адже розуміють, що пересування по місту – це, все-таки трохи і небезпека, зважаючи на стан наших доріг, відсутність будь-яких умов для велосипедистів і поведінку інших учасників дорожнього руху. І тому ми почали вже таку не розважальну, а, скажімо, більш складну роботу над тим, щоб в місті дороги і вулиці були  безпечними для всіх учасників дорожнього руху. У 2014-2015 роках ми розробляли Концепцію розвитку велоінфраструктури в Чернівцях, у 2015 її затвердили на сесії. Але оскільки ми бачимо, що органи влади у нас досить консервативні, і зміни довго інтегруються в їхню роботу, то розуміємо, що на сьогодні у структурах виконавчих органів є дуже мало наших однодумців – людей, які підтримують цю ідею і які готові її впроваджувати. Від них не варто очікувати ініціативи, тому їх треба «штовхати». З іншого боку розуміємо, що бюджетні кошти – це обмежений  ресурс, і завжди є питання різних пріоритетів, інші об’єктивні і суб’єктивні фактори, які стримують втілення цієї концепції в життя. Але ми, зі свого боку, шукаємо можливості для того, щоб це втілювалося, зокрема зараз уже слідкуємо за тим, які вулиці планує ремонтувати міська рада, і якщо там передбачено велодоріжки, то звертаємося в департамент, дивимося, чи вони їх планують робити. Якщо вони будуть включені у план, то це вже є підставою вимагати, щоб її збудували. Ну і так само стараємося  шукати додаткові кошти для втілення цього всього. Зараз уже є погоджений проект, який передбачає створення невеликої кількості велодоріжок в Чернівцях, але він ніяк не почне діяти, є якісь затримки в самій програмі, і ми вже, фактично, півроку чекаємо на початок проекту. Поряд з тим, продовжуємо різні промозаходи, щоб розказувати людям, що велосипед може бути транспортом. Ну і, власне, вже давно йшла мова про велошколу. 
 

К.Д.: Коли я прийшла в організацію, мені дуже сподобався цей напрямок. Велосипед – це екотранспорт, можливість завжди тримати себе в хорошій спортивній формі і не залежати більше від громадського транспорту. Спочатку я думала, що в Чернівцях це ще не настільки популярно, але коли  прийшла весна, то побачила, скільки людей сідає на велосипеди, їздить кожен день на роботу чи десь у своїх справах. Тому захотілося, щоб наші велосипедисти стали однодумцями і могли приймати спільно якісь рішення, щось придумувати, як покращити наше місто. У Чернівцях немає велодоріжок, і через це велосипедистам досить важко. Коли я сіла на велосипед, то почала боятися, тому що дуже складно їздити поруч з громадським транспортом, поруч з машинам. І ти ніби і не хочеш порушувати правил дорожнього руху, їздити  по тротуарах, а з іншого боку, ти просто змушений, тому що тобі страшно, тому що їздити по бруківці – це не дуже комфортно.


Так, власне, виникла ідея створити велошколу. Вони функціонують в різних містах, у Києві, наприклад, є  школа безпечного руху, де вчать правилам дорожнього руху та іншим речам: як правильно проїжджати складні розв’язки на дорогах, як правильно їздити поруч з машинами тощо. Захотілося перейняти від них досвід і зробити щось у нас, але оскільки ми це робили перший раз, то вирішили зацікавити людей, які, наприклад, ніколи не їздили на велосипеді, або завжди бачили, як хтось їздить, і хотіли собі спробувати і зрозуміти, чи змогли б вони користуватися ним кожен день. Тому ми створили  таку велошколу і почали навчати людей, як кажуть, з початків: з чого складається велосипед, як він має бути обладнаний, як правильно його підібрати, які є види велосипедів. Для того, щоб їздити по місту і на роботу, не обов’язково мати дорогий супер-велосипед і все спорядження до нього, насправді для  цього потрібно лише бажання і велосипед в хорошому стані, який зможе їздити по наших дорогах. 
 

Позитивом є те, що серед людей, які зареєструвалися на велошколу,  були й професіонали, які вже давно займаються велоспортом, і люди, які просто цікавляться велосипедами і знають про них усе. Вони прийшли, щоб поділитися своїми знаннями, дізнатись щось нове, познайомитись з людьми і побачити та відчути, що вони не одні в місті. Зареєструвалися також люди, які дійсно не вміли їздити на велосипеді, були навіть 40-річні. Але вони не побоялися, навчалися їздити. Дуже класно, що активістам, які уже мають стаж, було не байдуже. Вони допомагали, страхували, пояснювали.


Коли ми складали програму для велошколи, то вирішили, що було б добре в її рамках провести також заняття із надання першої домедичної допомоги, адже коли ми їздимо на велосипеді, або і просто йдемо пішки, завжди є ризик виникнення аварійних ситуацій. І знання, як варто діяти в таких випадках, потрібні. Нам допоміг Червоний Хрест, його представники прочитали міні-лекцію з практичними елементами, яким має бути алгоритм дії під час надзвичайних ситуацій на дорогах. Розповідали також про травми, які найчастіше отримують велосипедисти. І уже останнє, завершальне заняття  нам допомогла провести патрульна поліція, коли ми проїхали дистанцію, починаючи від Українського Народного Дому, через центр, біля університету, і завершуючи парком Жовтневим. Там ми вже змогли обговорити всі деталі, які хтось, можливо, не зрозумів: як ми проїхали кільце, як перехрестя, чому ми пропустили машину, а не машина нас тощо. Уже після цього люди стали себе якось більш комфортно почувати. Навіть мені вже легше їздити по місту, і я вже знаю, де я маю кого пропустити, де який  рух повинна показати, щоб мене помітили. Але, на жаль, теж є  в практиці водії, які тебе не розуміють, думають, що ти виїхав просто покататися. Це вже більше стосується культури водія, і було б непогано, якби їм проводили бесіди про те, як поважати інших учасників дорожнього руху.


Хотілося б, щоб наступна «Велошкола» мала більше  учасників, щоб приходили батьки, які, можливо, самі не їздять на велосипедах, але це роблять їх діти. Приходили, щоб зрозуміти, яка це відповідальність. Я неодноразово бачила, як діти, яким ще немає 14 років, без шоломів, їздять просто по дорозі, де дуже жвавий рух, порушують правила – і через це можуть трапитися прикрі випадки.


Хотілося б, звичайно, щоб наші люди більше пересідали на велосипеди,  адже це екотранспорт, який може зменшити трафік в нашому місті. Окрім того, це просто здоровий спосіб життя, це гарний настрій і позитивні люди. Загалом хочеться, щоб у нас в місті були і автомобілісти, які поважають велосипедистів, і велосипедисти, які поважають автомобілістів і пішоходів, і пішоходи, які з розумінням ставляться до того, що ми їздимо по тротуарах – не тому, що нам так хочеться, а тому, що ми поки не маємо вибору.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook