Наталія Стрельчук, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ імені Юр.Федьковича

Прогресивний розвиток і демократичність суспільства сучасні дослідники досить часто пов’язують із таким поняттям як «соціальний капітал». Використання  поняття  «соціальний капітал» у суспільних науках, на думку Ф. Фукуями, це застосування економічної метафори для позначення досить складного соціального явища. Соціальний капітал – це не новий феномен, адже соціальні зв’язки і мережі властиві для будь-якого суспільства, як самого примітивного, так і самого сучасного.

Особливої популярності теорія соціального капіталу набула в останній чверті ХХ століття і найбільш відомими її дослідниками вважають П. Бурдьє, Дж. Коулмена, Р. Патнема, Ф. Фукуяму на ін.

У публічній лекції, прочитаній в Києві восени 2006 р., Ф.Фукуяма зазначив, що соціальний капітал — це норми, неформальні норми або цінності, які роблять можливими колективні дії у групах людей. Це може бути як мала група, що складається із двох друзів, які, наприклад, допомагають один одному переїхати на іншу квартиру, або велика група, скажімо, корпорація, або у деяких випадках суспільство в цілому. Проблема соціального капіталу та його продукту – суспільної довіри, як зазначає Ф. Фукуяма, є особливо важливою для посткомуністичних держав, так як порівняльні дослідження рівня соціального капіталу свідчать про значний розрив між ними  та іншими країнами Європи  [10].

Щодо інших дослідників, то Р. Патнем вважає, що соціальний капітал аналогічно до понять фізичного і людського капіталу – засобів і умінь, які підвищують індивідуальну продуктивність, стосується рис соціальної організації, як-от мережі, норми і соціальне довір’я, що полегшують координацію і співпрацю задля взаємної вигоди [4 ] . Він зазначає, що з точки зору політичної стабільності, ефективності урядів і навіть економічного прогресу соціальний капітал може виявитися важливішим чинником, ніж економічні або людські ресурси.  Норми і мережі громадської активності серйозно впливають на роботу чинного уряду. Науковець майже двадцять років вивчав локальні органи влади у різних регіонах Італії прийшов до висновку, що всі ці регіональні уряди на папері виглядали ідентичними, але їхні рівні ефективності драматично різнилися. Систематичне дослідження показало, що якість управління визначалася давніми традиціями громадської активності (або її відсутністю). Виборча аудиторія, коло читачів газет, членство в хорових товариствах і футбольних клубах – такими були критерії успішного регіону. Фактично, історичний аналіз наводив на думку, що передумовою для цього були мережі організованої взаємності та громадської солідарності, далекі від епіфеномену соціоекономічної модернізації [6].

Дж.Коулмен, в свою чергу, трактує соціальний капітал як це потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що формується в міжособистісних відносинах: зобов’язання та очікування, інформаційні канали і соціальні норми [3].

Серед зарубіжних дослідників соціального капіталу також відзначимо Ф. Адама, Д.Подменіка, Р.Роуз, М. Ховарда, І.Партса. Зокрема, І. Партс узагальнив індикатори для аналізу явища «соціального капіталу» і пропонує враховувати наступні: приналежність до формальних організацій та неформальну комунікацію; соціальну (міжособистісну) та інституційну довіру; соціальні норми, що включають ставлення до моралі та неправових практик і сприйняття громадянства; відчуття спільності; політичну участь як загальний інтерес до політики та  участь у політичних діях.

Аналізу соціального капіталу в Україні та проблемам його вимірювання присвятили свої дослідження З. Галушка, А. Колодій, Ю. Саєнко, Ю. Середа, М. Сакада, В. Тарасенко, Г. Чепурко, А. Чемерис та ін.

В основі соціального капіталу не лежать управлінські механізми, навпаки, він слугує "двигуном" для розвитку суспільства, і найчастіше — непередбачуваного.  Соціальний капітал, як зазначив у інтерв’ю часопису «Дзеркало тижня» український соціолог Ю.Саєнко, може «запускатися» акціями протесту, але він є об’єднаною діяльністю людей впродовж всього періоду вирішення певних проблем. Яскравим прикладом реалізації соціального капіталу в українському суспільстві став Майдан [2]. Саме «нестачу» соціального капіталу в Україні дослідники пов’язують із різними проблемами нашого суспільства: від занепаду демократії до росту нерівності та соціального виключення [7].

Метою даної публікації є аналіз динаміки соціального капіталу в Україні у контексті процесів демократизації  країн Східної Європи. Для аналізу обрано такі індикатори, як участь у громадських організаціях і  неформальних мережах, рівень соціальної і інституційної довіри. При аналізі соціального капіталу використано дані таких досліджень як «Європейські цінності», «Світові цінності», «Європейське соціальне дослідження», «Нації в транзиті», дані національних досліджень і статистичних бюро країн ЦСПСЄ,  моніторингові соціологічні дослідження Інституту соціології НАН України та дослідження науковців Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та ін.

Дослідження, які присвяченні порівнянню процесів демократизації  посткомуністичних країн Європи показують, що в цілому для всіх країн регіону характерна слабкість громадянського суспільства і низька участь громадян у громадських організаціях. Щодо України, то показники розвитку громадянського суспільства впродовж періоду незалежності значно покращилися і є вищими серед країн СНД, але вони є суттєво нищими від показників країн Балтії та країн Вишеградської групи. Результати дослідження «Нації в транзиті» («Nations in Transit»), які щороку оприлюднює міжнародна неурядова організація Freedom House, оцінка розвитку громадянського суспільства в Україні значно поліпшилася: від 4,75 бала у 1998 р. до 3 балів у 2005 р. та 2,75 бала у 2006—2013 рр. Саме за розвитком громадянського суспільства Україна продемонструвала отримала найкращу оцінку відносно інших показників. Для визначення вказаного рейтингу розвитку громадянського суспільства експерти беруть до уваги кількісне зростання неурядових організацій (НУО), їхню організаційну спроможність та фінансову стабільність, правове  та політичне оточення, в якому вони функціонують, розвиток незалежних професійних спілок,  рівень участі груп захисту інтересів у політичному процесі. За цим показником із пострадянських республік ми поступаємося тільки країнам Балтії (Латвія – 1.75, Литва – 1,75, Естонія -1,75). Рейтинг розвитку громадянського суспільства  у 2013 р. в Азербайджану складає  — 6,25 балів, у Білорусії — 6,5, у Вірменії — 3,75, у Грузії — 3,75, у Казахстані — 6,25, у Киргизстані — 4,75, у Молдові — 3,25, у Російській Федерації — 5,5, у Таджикистані — 6,25, у Туркменістані і в Узбекистані — 7 балів. Щодо постсоціалістичних країн то серед лідерів тут Польща — 1,5 бала, Чехія, Словаччина і Угорщина — 1,75, Болгарія, Хорватія і Румунія – мають по 2,5 бали. Найгірша ситуація у Косово – 4 бали, Македонії – 3, 25 і в Боснії - 3,5 балів [12].

За іншими напрямами дослідження «Нації в транзиті», рейтинги України у 2013 р. виглядають менш успішними: «Рейтинг демократичного розвитку» (тобто середній загальний показник, інтегрований на основі інших) становив 4,61 бала, «Національне демократичне управління» — 5,75 бала, «Виборчий процес» — 4 бала, «Незалежні медіа» — 4 бала, «Місцеве демократичне управління» — 5,5 бала, «Судова система та незалежність суддів» — 6 бала, «Корупція» — 6 бала [12].

У новій доповіді Міжнародного Альянсу, який займається зміцненням громадянського у всьому світі CIVICUS представлено Індекс сприятливого середовища для розвитку громадянського суспільства у 109 країнах світу. П’ять перших позицій посіли Нова Зеландія, Канада,Австралія, Данія, Норвегія, а найгірша ситуація у Конго, Узбекистані, Ірані, Бурунді і Гамбії. Наша країна зайняла 46 місце, найвище серед країн СНД і також обігнала більшість балканських країн (Чорногорія посіла 49 місце, Македонія – 50, Албанія – 52, Сербія – 54, Боснія і Герцеговина – 58). З наших найближчих сусідів Білорусь зайняла 93 місце, Росія -75, а Молдова – 61, Грузія – 66 [11].

Як відомо, з 1 січня 2013 р. в Україні набрав чинності Закон «Про громадські об’єднання», який спростив процедуру реєстрації та повідомлення про утворення громадських об’єднань. Так, уповноваженими органами з питань реєстрації є реєстраційні служби міських, районних, міськрайонних, міжрайонних, районних у містах управлінь юстиції за місцезнаходженням громадських об’єднань. На сьогодні точну кількість зареєстрованих об’єднань громадян досить складно отримати, бо вона суттєво відрізняється за різними даними і при чому жодна з офіційних методик статистичного обліку  (ЄДРПОУ, Міністерство юстиції України) не поки що не відповідає європейським стандартам у цій сфері. Втім, не всі зареєстровані в Україні організації є постійно діючими, або ж взагалі реально існуючими. Згідно даних Творчого центру “Каунтерпарт”,  частка активних і постійно діючих громадських організацій (тобто таких, які працюють не менше двох років, мають досвід виконання двох і більше проектів та є відомими у своєму регіоні) становить лише 8-9% від їх загальної кількості [6].

Очевидно переломними у розвитку громадянського суспільства в Україні є 2013-2014 рр., бо вже на сьогодні простежується чітка тенденція щодо зростання кількості громадських організацій. За інформацією Державної служби статистики, станом на 1 січня 2013 р. кількість українських громадських організацій та політичних партій збільшилась на 5,4% – до 3,943 тис. порівняно з 1 січня 2012 р. Приміром у Києві, станом на 1 січня 2013 р. легалізовано 13 589 громадських об’єднань та політичних партій [1].

У Чернівецькій області, як зазначає Державна реєстраційна служба України, впродовж І кварталу 2014 р. громадські об’єднання реєструвались також досить активно. За підсумками 1 кварталу зареєстровано 33 громадських організації, що значно перевищує показники перших трьох місяців 2013 р., впродовж яких засновано було тільки 19 організацій. Позитивним моментом є й те, що відзначається значне збільшення кількості громадських організацій метою яких є захист прав людини. Якщо у 2013 р. на території Чернівецької області не було створено жодної такої організації, то у 2014 р. їх створено вже 5  [9]. Втім, поки що, у структурі громадських організацій найбільша питома вага припадає на оздоровчі та фізкультурно-спортивні об’єднання громадян. 

Проблемою розвитку громадянського суспільства залишається не тільки низька участь українських громадян у організаціях та рухах (біля 76% населення не залучені до громадської діяльності), але й низька довіра до цих інститутів: повністю чи частково довіряє громадським організаціям 39,5 % населення (опитування проведене у січні 2013 р.) [8].  Якщо громадські організації сьогодні  можна створювати досить швидко і без перешкод, то на напрацювання авторитету і поваги до них потрібен час.

(Продовження у наступному номері)

Список джерел:
1. В Україні зареєстровано 463 нові громадські організації  http://www.unian.ua/society/782359-v-ukrajini-zareestrovano-463-novi-gromadski-organizatsiji.html
2. Кириченко І. Соціальний капітал: довіра і толерантність – міра за міру / І.Кириченко // Дзеркало тижня. – 2014. - 28 лют.
3. Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность. – 2001. - № 3. – С. 122-139.
4. Патнем Р. Гра в кеглі наодинці: занепад соціального капіталу Америки / Р.Патнем. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n21texts/putnem.htm
5. Патнэм P. Чтобы демократия сработала. Гражданские традиции в современной Италии. - М.: Ad Marginem, 1996. – С. 282.
6. Показники розвитку громадянського суспільства в Україні / О. Ю. Вінніков, А. О. Красносільська, М. В. Лациба; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. — К. : Агентство “Україна”, 2012. — С.40-42.
7. Середа Ю.В. Соціальний капітал в Україні та інших країнах Європи: легітимність агрегованого конструкту. -  Український соціум. - 2013. -  № 4. – С.81.
8. Соціологічне опитування: Чи довіряєте Ви громадським організаціям? –[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=81.
9. У Чернівецькій області цього року значно збільшилась кількість громадських організацій правозахисного спрямування. Повідомлення Державної реєстраційної  служби України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.drsu.gov.ua/show/12630.
10. Що таке соціальний капітал? Київська лекція Френсіса Фукуями // День. – 2006. - 17 жовт. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/shcho-take-socialniy-kapital.
11. CIVICUS’ 2013. Еnabling Environment Index. - [Електронне джерело]. – Режим  доступу: http://civicus.org/downloads/2013EEI%20REPORT.pdf.
12. Nations in Transit 2013. - [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://www.freedomhouse.org/sites/default/files/NIT2013_Tables_FINAL.pdf