Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

28 березня 2018
Василь Паламар: Наша організація – це інструмент, який допомагає конкретній особі втілити в життя свої ідеї

Паламар Василь Петрович - голова громадської організіції «Асоціація виробників продукції бджільництва «Буковинський Бджоляр»

 

«БВ»: Василю Петровичу, Ви маєте за плечима чималий досвід громадської діяльності. Розкажіть, будь ласка, з чого все починалося.
В.П.:
Все починалося з Українського Народного Дому, куди 5 вересня 1996 року мене, студента 3 курсу, запросили колеги. Саме тоді офіційно утворилася Чернівецька обласна громадська організація «Молодий рух». Потім була ціла низка різних громадських активностей: разом з іншими молодими активістами долучився до відновлення Пласту, був керівником «Зеленого світу Буковини», брав активну участь фактично у всіх подіях, що в нас відбувалися, починаючи від «Комітету за правду», закінчуючи підготовкою і проведенням революцій. З 2003 року долучався до творення різноманітних молодіжних рухів, які тоді були: «Чиста Україна», «Студентська хвиля», «Пора». Не тому що я був такий активний, просто так сталося. Такий був період.

 

У нас взагалі громадський рух розвивався хвилями: то активність, то спад. На сьогодні він вже вийшов на якийсь певний рівень і сподіваюся, що буде на ньому триматися або продовжувати зростати далі. А 2003 рік якраз був періодом, коли активність впала. Так сталося, що в області не було молодих людей, зацікавлених громадською діяльністю, точніше, вони були, але працювали в різних сферах або вчилися і не мали досвіду такої роботи. Ті, хто мали досвід, на той час відійшли від громадської діяльності. Я теж уже був серед них, але старі колеги почали звертатись, щоб допомогти їм знайти когось із активістів. Так і сталося, що долучився до створення практично всього, що тоді діяло. Потім була Помаранчева революція, потім – державна служба. Хоча ще до того я більше двох років працював у міській раді на посаді начальника відділу із працевлаштування молоді. Це був дуже цікавий досвід. Ми займалися тим, що шукали молодим людям підробітки чи постійну роботу.


Коли завершилася Помаранчева революція, я почав працювати в обласній державній адміністрації, чотири роки очолював відділ у справах сім’ї та молоді. У 2009 році моя чиновницька кар’єра завершилася, я знову перейшов у громадську діяльність, правда, менш активну, знову очолив Молодий Рух, головою якого є і до сьогодні, отримав цікавий досвід реалізації транскордонних проектів між Україною, Республікою Молдова та Румунією.

 

«БВ»: Коли відбувся такий, скажімо, досить незвичний перехід до сфери бджільництва?
В.П.:
Весь цей період я був, як то кажуть, пасічником «вихідного дня», це було своєрідне хобі. Але вже з 2009 року почав професійно займатися бджільництвом. У 2010 році помер мій батько і залишив пасіку. Тоді для мене вже чітко стало питання, куди рухатися, і я прийняв рішення, що буду рухатися в напрямку бджільництва. Паралельно не полишав і громадської активності, брав участь у різних заходах та проектах.


Свого часу мій поважний колега-пасічник, якому скоро буде вже 90 років, привів мене на перші збори бджолярів в Чернівецькій області. Я прийшов, послухав, але зважаючи на те, що був хоч молодий, але вже давній громадський діяч, з великим досвідом різних зборів, ці засідання мені здалися дещо дивними, чогось не вистачало. Я бачив, що в Чернівецькій області є дуже багато активних людей, бджолярів, які хотіли розвиватися, рухатися вперед, однак щось стояло на перешкоді і ніхто не міг зрозуміти, що саме. Потім мене запросили на другі, треті збори. Обирався то один керівник, то інший, однак ситуація не змінювалася. І от коли відбулися чергові збори, я вперше виступив і сказав, що треба вибудовувати організацію, систему, інакше буде дуже складно працювати. Мене після того навіть обрали головою міського об’єднання бджолярів, хоча це було досить формально.


Минуло ще рік-два, і весною 2015 року знову постало питання про обрання нового голови, тому що діяльність попереднього чимось не сподобалася колегам, хоча він насправді старався і був певний час доволі активним. Громадськість вимагала зборів, для їх проведення довго не могли знайти приміщення, я тоді запропонував офіс «Молодого Руху», що на Вірменській. Зібралося майже сто людей з усієї області. Коли проголосували за зняття голови, постало питання, що робити далі і кого обрати новим головою. Я був секретарем, вів протокол. Головуючий на зборах, Василь Гордійович Аністратенко, який був заступником (зазначу, це дуже активний бджоляр, він дописує у галузеві бджолярські видання, відомий серед колег) запропонував обрати представників від кожного району і спільно прийняти рішення. Тоді, власне, мені і запропонували очолити організацію. Я сказав, що загалом не проти, тільки маю декілька умов. І на цих принципах ми і до сьогодні будуємо свою роботу в організації.


Умови були наступні: основний принцип діяльності організації – якщо ти проявляєш ініціативу, хочеш щось зробити, то береш відповідальність на себе і йдеш попереду у цьому напрямку. Хочеш боротися з отруєнням бджіл – ти не кажеш голові «борися». Голова допомагає з організаційними питаннями – написанням листів, проведенням зборів тощо. А основну роботу робить ініціатор. Наприклад, хтось хоче організовувати навчання бджолярів, семінари, навчання, майстер-класи – вперед. Тобто відбулося делегування повноважень, якщо говорити управлінською мовою. Ми перетворили нашу організацію у звичайний інструмент, який допомагає конкретній особі втілити в життя свої ідеї. І таким чином сформувалася певна команда, актив, який почав працювати у різних напрямках. Люди відчули відповідальність, і це дало поштовх до розвитку організації. Окрім того, на цих зборах було прийнято два кардинальних рішення. Перше – що ми маємо структурувати організацію і зареєструвати її як юридичну особу. Друге рішення – що ми повинні вийти на всеукраїнський рівень, вибудувати таку вертикаль, щоб бджоляр міг законодавчо представити свої інтереси на державному рівні. З осені, коли закінчився бджолярський сезон, ми почали активно працювати, зареєстрували організацію, провели ще декілька засідань.

 

«БВ»: Якою була загальноукраїнська ситуація у цій сфері?
В.П.:
Загалом на той час в країні була дуже складна ситуація, утворилися різні паралельні структури, кожна з яких почала «тягнути ковдру» на свій бік. Це, у свою чергу, призвело до того, що ще більше нівелювалася державна політика у сфері бджільництва, яка і до того була доволі слабкою, почався системний занепад галузі. Незважаючи на те, що експорт меду, починаючи з 2013 року, почав рости, галузь в цілому перебувала у хаотичному стані: старе законодавство, останні рішення прийняті у кінці дев’яностих, окремі вимоги і стандарти ще з радянського періоду, питань про дотримання законів про бджільництво і санітарні норми взагалі ніхто не піднімав.


Тому важливим завданням було вибудувати заново вертикаль, яка нарешті консолідує всіх. Ми вийшли на контакт з однією з ініціативних груп, яку очолював Веред Леонід Іванович. У них було бажання зібрати докупи уламки Спілки пасічників України. Ми сказали, що готові підкласти своє плече, влитися у структуру, щоб спільно створити щось єдине, велике, і щоб в країні нарешті пішов рух. Нас запросили на з’їзд, на якому було дуже широке представництво,близько 200 осіб з різних областей. Наша делегація поїхала у складі 5 чоловік. З юридичної точки зору це були загальні збори, протоколи не велися, адже, по суті, ніхто не був членом організації. На цих зборах ми обрали нового президента Спілки пасічників України – Стретовича Володимира Миколайовича, юриста за фахом, якому дали доручення розібратися і навести лад з усіма паперами.


За цей період відсутності центральної структури в окремих областях утворилися досить дієві організації: на Волині, Київщині, Закарпатті, Полтавщині, які діяли до того часу вже по 10 років і мали свою історію, свою усталену назву, були юридичними особами, їх вже знали. Це був додатковий бар’єр і для нас також. Незважаючи на це, почали шукати модель всеукраїнської організації, якою мали б стати. У результаті було створено спілку громадських організацій «Спілка пасічників України», і ми були в основі творення цього процесу. Таким чином у 2015 році ми прийняли статут вже нової організації, заново її перереєстрували і почали все з «чистого листка».


Зараз «Спілка пасічників України» об’єднує 20 областей і на сьогодні це найпотужніша структура. Інші структури також працюють, вони нікуди не зникли, але, водночас, вже чітко виокремився центр. Я нещодавно був на заході однієї з опонентських організацій. На початку присутніх було близько п’ятдесяти, а потім в залі взагалі залишилося чоловік п’ятнадцять-двадцять. Для порівняння, коли я звідти поїхав на конференцію пасічників у Дніпро, то там кількість її учасників склала близько п’ятисот осіб. Масштаб заходу був дуже потужний, паралельно проводився ярмарок. Тому вже відчувається, що ми перебуваємо у різних вагових категоріях, хоча стартували, фактично, з одного і того ж.

 

Перше, що ми зробили в області, це звернулися до управління агропромислового розвитку (на той час – АПК), де нас на початку сприйняли не дуже серйозно, тому що до них вже зверталися подібні організації, але, разом з тим, погодилися співпрацювати. Зараз ми, фактично, єдина організація, яка представляє бджолярську галузь на обласному рівні. На сьогодні, коли готуються плани роботи департаменту, звідти завжди телефонують, запитують, коли нам було б зручно брати участь у тих чи інших заходах чи нарадах. Тобто департамент працює зараз як нормальна сервісна державна структура.


Інші організації ми також запрошували до себе на зібрання, представників магазинів, які продають бджоло інвентар. Спочатку були трохи дивні реакції, вони вважали, що ми заберемо їх клієнтів, відкриємо власні магазини тощо. Я сказав, що вони можуть вільно приходити, роздавати свою рекламу – в цьому немає жодних проблем. Ми ні в кого нічого не збираємося забирати.


Ми також поїхали по всіх районах, щоб поспілкуватися із бджолярами, обрати голів – в цьому нам теж посприяв департамент АПР. Ми виступали, роз’яснювали свою позицію, пояснювали, що не будемо втручатися у їх справи – вони самі мають обрати голову, людину, яку знають і якій довіряють. Була хибна практика, коли влада нам знаходила і рекомендувала голову. Як показав досвід, це не завжди працює. В більшості районів бджолярі обирали голів зі свого середовища, тих кому довіряли, хто мав беззаперечний авторитет. Спочатку були певні непорозуміння, але потім налагодилася нормальна співпраця, влада зрозуміла, що у неї немає інших варіантів.


За рік ми провели семінари у восьми районах. Ще у трьох – на наступний рік. Таким чином ми вибудували організацію, у всіх районах обрали голів. У 2016 році ми були визнані «Спілкою пасічників України» як одна із чотирьох найбільш структурованих організацій в країні. Нам вдалося вийти на нормальні позиції, нас почали ставити у приклад, ми почали їздити допомагати об’єднувати інші області.

 

«БВ»: Над якими напрямками почали працювати?
В.П.:
Оскільки ми галузева асоціація і об’єднуємо виробників, одне з наших основних завдань – побудувати роботу таким чином, щоб наші пасіки ставали все більш рентабельними. Плюс звичайно, захист прав членів організації. На цьому етапі ми зробили вже досить багато. Як виявилося, у Чернівецькому національному університеті на базі Інституту біології, хімії та біоресурсів працюють науковці, які досліджують бджіл. Вони не знали про нас, ми не знали про них. Перше, що ми зробили – консолідували наші зусилля, на сьогодні маємо угоду з університетом про співпрацю і тепер наших науковців знає вся Україна – пасічницьке середовище, вони затребувані, наш університет став одним із центрів бджолярської науки у кількох напрямках особливо генетичних досліджень бджіл. Ми маємо багато звернень з усіх куточків України, наших науковців запрошують на конференції. Саме науковці Чернівецького університету представляють Україну у міжнародній асоціації COLOSS, що об’єднує представників 89 країн світу , які вивчають проблеми загибелі бджіл. Відповідно, це дало поштовх, нас почали бачити.


В чому була наша проблема? Бджолярі думали, що Чернівецька область маленька, що ніхто їх не знає, що вони мало що можуть. Відповідно, пасічники працювали на межі рентабельності, тому що не мали з чим порівнювати, не цінували своєї роботи. Наприклад, мед продавався за безцінь, особливо на оптовому ринку. Ціни на бджолопакети, які є основою нашого бджільництва і які наша область активно продукує, були одні з найдешевших в Україні. Приїжджали посередники і просто заробляли на нас і на тих, хто живе в Центральній, Східній Україні. У нас брали пакети за безцінь, а їм продавали удвічі дорожче, не доклавши, практично, жодних зусиль. На сьогодні ми їхні заробітки зменшили до мінімуму, а в цьому сезоні, я сподіваюся, виведемо їх з ринку взагалі. Це питання ми нещодавно обговорювали у Дніпрі.


Щоб наші бджолярі почали вірити в себе, а це теж було одне з основних завдань, ми почали організовувати різні поїздки. Однією з таких стала поїздка до Польщі. Завдяки сприянню облдержадміністрації всім охочим відкрили річні шенгенські візи. Це також був додатковий стимул. Наші люди побачили, що вони теж багато чого можуть. Почали їздити по ярмарках, по конференціях – за той рік ми відвідали більше десяти величезних зібрань.


Потім почали розбиратися в тому, які в нас бджоли. Як виявилося, у порівнянні з іншими вони у нас досить хороші і навіть виграють у багатьох позиціях. Окрім того, ми зрозуміли, що Чернівецька область, незважаючи на свої маленькі розміри, значно перевищує за кількістю бджолосімей Львівську Волинську, Рівненську, Тернопільську області і навіть Закарпатську, яка вважалася «меккою» пакетного господарства. Ми є другими у західному регіоні після Івано-Франківської області. За статистикою (яка, як правило, применшує показники) у нас нараховується 92 тисячі бджолосімей. Якщо середня чи велика пасіка на Львівщині – це 100 бджолосімей, то в нас пасіки по 400-600. На Волині взагалі середня чисельність по 20-30. Відповідно, і медозбори не ті. Це дало поштовх до того, щоб наші бджолярі почали себе більш впевнено почувати, почали поважати себе і свій труд.


Ще одне актуальне питання на сьогодні – це різноманіття продукції, адже бджільництво – це не тільки мед і бджоли, це і прополіс, і медові напої, а також настоянки, мазі, мило, воскові свічки тощо. Тобто такого спектру Чернівецька область не продукувала на той момент. І наше завдання на сьогодні – цей спектр збільшити. Поступово ми вже розвиваємося у цьому напрямку, зараз у нас вже є люди, які виробляють пилок, різноманітні настоянки, пасічники почали вже більш гарно презентувати свою продукцію. Особливо активізувався напрямок виробництва різних фруктів і горіхів у меді.

 

Є декілька бджолярів, які зацікавилися медовими напоями, дехто вже почав працювати над виробництвом маточного молочка, трутневого гомогенату, настоянок на восковій молі. Це, до речі, досить сильні препарати. Загалом я завжди ставлюся до всього з долею скепсису і особисто як бджоляр вважаю, що кожен має займатися своєю справою. Тому, звичайно, коли хтось каже, що лікує продуктами бджільництва ледь не всі хвороби – це вже крайність. Якщо комусь потрібно – я можу зробити якісний продукт, але давати рецептів лікування не буду. Поряд з тим, в ефективності цих витяжок я переконався на власному досвіді. Тому, насправді, це ще один з напрямків, на який варто звернути увагу. Зараз ми почали активно їздити по семінарах із апітерапії – у наших бджолярів вони викликають дуже велике зацікавлення. Нещодавно були у Косові, наприкінці березня їдемо на Львівщину, де буде проводитися великий семінар. Для таких поїздок використовуємо ресурси організації або особисті кошти, все ґрунтується на зацікавленості людей.


Широкі можливості дають новітні технології. Так, зокрема, канал нашого Івана Филипчука на YouTube про бджільництво має зараз понад три тисячі підписників, тобто це досить серйозний ресурс для всієї України. Там є дуже багато інформації, можна подивитися і всі мої виступи, коментарі. Все, що відбувається у нас, ретранслюється іншими потужними каналами. Якісь резонансні виступи, наприклад, можуть охопити аудиторію на 20 тисяч чоловік. Ми стали відомі. Доволі незвично, коли приїжджаєш на якісь збори, наради чи ярмарки, а тебе вже впізнають, вітаються.


У нас також відбулася ціла низка семінарів. Коли організовували семінар з питань якості бджолопакетів, то запросили лекторів з Львівщини, Тернопільщини, наших науковців. Ми очікували, що зберемо близько двадцяти людей, а в результаті зібралося понад сто учасників, в тому числі і з інших областей, нам довелося двічі міняти зал, щоб всі могли поміститися. Учасники сиділи буквально з ранку до ночі, уважно слухали, ставили запитання. Тобто наша трирічна діяльність вже почала давати досить суттєві результати.


Важливий момент в тому, що за ці роки ми, фактично, нівелювали втрати бджолосімей на посівах, мінімізувалися отруєння. Два останні роки маємо нормальне порозуміння з аграріями. Слабке місце, яке у нас лишилося – це сади у двох районах: Хотинському і Сокирянському, де ще відбуваються отруєння. Зараз ми працюємо над тим, щоб вибудувати алгоритм, аби ці отруєння зменшити до мінімуму. Є сумнів, що ми їх припинимо взагалі, адже навіть в таких розвинених країнах як Австрія, Німечина і Польща ці випадки трапляються, при чому досить часто. Інше питання, що у нас значною мірою механізм захисту або компенсації майже не працював, тому наше завдання – зробити його дієвим. Дуже сподіваємося, що зменшимо ці відсотки.

 

Наприклад, в Хотинському районі щороку отруюється 400-600 бджолосімей (і це тільки офіційно зафіксованих), фактично, це ті самі пасіки, в одних і тих самих населених пунктах. Десь в окремих населених пунктах вдалося припинити цю практику, там немає отруєнь, але в деяких селах це не допомагає. Залучаємо держпродспоживслужбу, поліцію, органи місцевої влади, депутатів, але найкращий результат дає, перш за все, роз’яснювальна робота з садівниками. Адже насправді виходить дуже дивна ситуація: бджоли сприяють збільшенню врожайності в рази, а садівник віддячує бджоляреві отруєнням пасіки. Ми про це з ними говоримо. Треба просто дотримуватися санітарних норм і обробляти сад з 22.00 до 7.00 На Хотинщині, на жаль, досі існує ця практика, коли вдень, незважаючи на те, що на вулиці працюють люди, бігають діти, їздить трактор, який отруює все навколо. І проблеми виникають не тільки у бджолярів, страждають перш за все люди – сьогодні на Хотинщині найбільший відсоток людей з онкологічними захворюваннями в області.

 

«БВ»: Яким бачите подальший розвиток організації?
В.П.:
Зараз ми знаходимося на досить цікавій стадії, оскільки уже дійшли до моменту, коли сама асоціація просто не здатна забезпечити всього, що хочуть наші бджолярі. Тому у нас вже в цьому році будуть створюватися перші бджолярські кооперативи. Є декілька ініціативних груп, які хочуть цим займатися, подивимося, як вони спрацюють. Люди спочатку знаходять однодумців у таких спілках, асоціаціях. Кооператив – це вже наступний етап. Перш за все – це висока стадія довіри. Люди довіряють одне одному і тоді починають спільну справу, спільний бізнес. У нас також створюються окремі бренди продукції чернівецьких бджолярів, кілька людей зацікавилися медоварінням, тому будуть свої медоварні. Тобто будемо рухатися далі, розвиватися.

 

Розмову вела Лілія Халавка

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook