Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

С.Федуняк "Кінець ілюзорній позаблоковості: зовнішньополітична орієнтація України у контексті Російської агресії"

Сергій Федуняк, доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин ЧНУ

 

Анексія Криму і ведення неоголошеної війни з боку Росії ознаменували собою фактичне руйнування системи міжнародних відносин, що виникла після закінчення холодної війни. Основною особливістю старої системи була саме її незавершеність, що давало окремим суб’єктам досить широкі можливості для зовнішньополітичного та безпекового маневру. Цим, зокрема, сповна скористалася Україна, намагаючись отримати максимальний обсяг вигод від одночасної орієнтації на основні центри сили. На практиці ж, виявилося, що основні дивіденди отримали фінансово-промислові групи, а держава і суспільство загалом так і не створили надійних механізмів захисту національних інтересів, і це доводиться робити зараз, в умовах зовнішньої агресії.  


Прагнення до максимальних політико-економічних надбань сприяло тому, що багатовекторність увійшла до політичної практики ще на початку 90-х років. Вона відображала, перш за все, нестабільний і мінливий характер міжнародної системи після завершення холодної війни, що дозволяло, на думку українських політиків, уникати нового блокового протистояння з його односпрямованою орієнтацією та будувати відносини по «всіх азимутах». З іншого боку, багатовекторність, що затягнулася, свідчила про прогресуюче ослаблення української держави, що вимагало наявності значної кількості партнерів, здатних надати підтримку та допомогу.


Одним із проявів багатовекторності стала політика позаблоковості. Незважаючи на неодноразову зміну риторики, Україна так формально і не увійшла до жодної структури безпеки, що б потребувало радикального вибору між стратегічними партнерами. У 2010 році політика позаблоковості отримала нове дихання у вигляді проголошеної адміністрацією В.Януковича зовнішньої політики так званого «національного прагматизму», в основу якої було покладено підпорядкування зовнішньої сфери інтересам національної модернізації. Послання Президента України від 2011 року розглядає позаблоковість як послідовну позиції захисту національних інтересів без участі у військових союзах, при цьому захист національної безпеки здійснюється насамперед власними силами. Уникнення участі у військово-політичних союзах також було зафіксовано у статті 11 «Основ внутрішньої і зовнішньої політики України».     


З самого початку було очевидно, що основним чинником успішного  здійснення багатовекторної зовнішньої та безпекової політики виступала зовнішня легітимація цього статусу. Україна як слабкий учасник міжнародних відносин (де факто об’єкт, а не суб’єкт) була не в змозі відстояти свою позицію самостійно і потребувала згоди провідних держав та інститутів. Лише консенсус США, Європи та Росії з даного питання міг би гарантувати Україні реальну позаблоковість, проте його поява виглядала малореалістичною. Незважаючи на риторику російського керівництва стосовно неприйнятності членства України в НАТО і водночас терпимість щодо участі в ЄС, Москва не бажала допустити виходу нашої держави з її сфери впливу. Про це засвідчила антиєвропейська істерія в Росії в напередодні Вільнюського саміту «Східного партнерства» наприкінці листопада 2013 року і в наступні місяці.    


Події весни-літа 2014 року остаточно продемонстрували повну  безперспективність і неадекватність позаблоковості безпековій ситуації, що складається навколо України. Російська агресія, що проявилася в окупації Автономної Республіки Крим та надсилці загонів терористів у східні регіони країни показали, що внутрішніх ресурсів для надійного захисту національної безпеки виявилося замало. Збройні Сили та спеціальні служби України впродовж кількох років свідомо розвалювалися. Наслідком цього стала повна неготовність до відсічі зовнішньої агресії. Ситуація ускладнюється неадекватністю підтримки з боку західних партнерів, що немалою мірою обумовлюється як фактичною нездатністю ЗСУ адекватно освоїти допомогу, так і зниженням рівня співпраці впродовж кількох останніх років на основі політики позаблоковості.


Зараз поки що зарано говорити про якісь нові підходи в українській еліті стосовно зовнішніх орієнтацій. Громадська думка все більше схиляється до повноправного членства в європейських та євроатлантичних інститутах. Зокрема, за даними опитувань, здійснених авторитетними соціологічними службами, вперше членство в ЄС підтримує трохи більше половини респондентів, а від 30-ти до 40 відсотків виступають за повноправну участь у Північноатлантичному Альянсі.


Перегляд концептуальних підходів стосовно зовнішньої та безпекової політики закладає підписана Угода про асоціацію з ЄС, що фактично означає остаточну перемогу західного вектора. Водночас, у безпековій сфері спостерігаються спроби сформувати консенсус провідних акторів стосовно статусу України. Особливу активність тут проявляє Росія, яка шляхом військової агресії намагається перетворити нашу державу на буферну зону та переконати західні держави визнати цей статус. На жаль, частина держав-членів ЄС і НАТО готові з певними варіаціями прийняти російські плани.     


За цих обставин українське керівництво повинно вистояти і здійснити ряд важливих кроків. По-перше, термінового перегляду потребують засадничі документи, зокрема, «Основи внутрішньої та зовнішньої політики України», «Воєнна доктрина України» і «Стратегія національної безпеки». У них із урахуванням укладення угоди з ЄС потрібно чітко закріпити європейський і євроатлантичний вектор зовнішньої і безпекової політики. По-друге, необхідно почати створювати сучасний сектор безпеки, що включає Збройні Сили, спеціальні служби та правоохоронні структури, як складової частини співтовариства безпеки Євроатлантичного простору.  По-третє, певний консенсус з російським керівництвом стосовно України все ж потрібен, але на наших, а не російських умовах. Для цього українська політична еліта повинна допомогти своїм західним колегам сформулювати консолідовану позицію, яка б максимально враховувала інтереси нашої держави як частини західного безпекового простору та ширше – західної цивілізації у майбутньому. Це неможливо без своєрідної революції в умах західного істеблішменту, наслідком якої стане стійка впевненість у потрібності України для майбутнього всього західного світу. Цей процес уже розпочався, але попереду нас очікує серйозна і копітка робота.


Таким чином, ілюзії позаблоковості для України завершилися і тепер потрібно ставати частиною європейських та євроатлантичних інститутів, що здатні реально забезпечити безпеку країни в умовах тривалої зовнішньої агресії та глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Олена Боднар: У Чернівецькій області триває комплекс заходів зі збереження об’єктів культурної спадщини Ірина Верещук: Чернівецька область є прикладом для формування ветеранської політики Максим Ярмистий: Стратегічні напрями реформування державного управління: на шляху до якісної моделі управління (нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України за 2017-2024 роки) Соціальна підтримка учасників АТО/ООС, Захисників і Захисниць та членів їх сімей у 2023 році Наталія Алюшина: Реформи оплати праці на державній службі Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Сірет: Залучення інвестицій ЄС для місцевого розвитку Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Сергій Швидюк: Жодна країна не проходила адаптацію до європейських вимог на фоні війни Особливості захисту населення у випадку радіаційного ураження. Нормативно-правова база в сфері радіаційної безпеки Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook