Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

С.Федуняк "Кінець ілюзорній позаблоковості: зовнішньополітична орієнтація України у контексті Російської агресії"

Сергій Федуняк, доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин ЧНУ

 

Анексія Криму і ведення неоголошеної війни з боку Росії ознаменували собою фактичне руйнування системи міжнародних відносин, що виникла після закінчення холодної війни. Основною особливістю старої системи була саме її незавершеність, що давало окремим суб’єктам досить широкі можливості для зовнішньополітичного та безпекового маневру. Цим, зокрема, сповна скористалася Україна, намагаючись отримати максимальний обсяг вигод від одночасної орієнтації на основні центри сили. На практиці ж, виявилося, що основні дивіденди отримали фінансово-промислові групи, а держава і суспільство загалом так і не створили надійних механізмів захисту національних інтересів, і це доводиться робити зараз, в умовах зовнішньої агресії.  


Прагнення до максимальних політико-економічних надбань сприяло тому, що багатовекторність увійшла до політичної практики ще на початку 90-х років. Вона відображала, перш за все, нестабільний і мінливий характер міжнародної системи після завершення холодної війни, що дозволяло, на думку українських політиків, уникати нового блокового протистояння з його односпрямованою орієнтацією та будувати відносини по «всіх азимутах». З іншого боку, багатовекторність, що затягнулася, свідчила про прогресуюче ослаблення української держави, що вимагало наявності значної кількості партнерів, здатних надати підтримку та допомогу.


Одним із проявів багатовекторності стала політика позаблоковості. Незважаючи на неодноразову зміну риторики, Україна так формально і не увійшла до жодної структури безпеки, що б потребувало радикального вибору між стратегічними партнерами. У 2010 році політика позаблоковості отримала нове дихання у вигляді проголошеної адміністрацією В.Януковича зовнішньої політики так званого «національного прагматизму», в основу якої було покладено підпорядкування зовнішньої сфери інтересам національної модернізації. Послання Президента України від 2011 року розглядає позаблоковість як послідовну позиції захисту національних інтересів без участі у військових союзах, при цьому захист національної безпеки здійснюється насамперед власними силами. Уникнення участі у військово-політичних союзах також було зафіксовано у статті 11 «Основ внутрішньої і зовнішньої політики України».     


З самого початку було очевидно, що основним чинником успішного  здійснення багатовекторної зовнішньої та безпекової політики виступала зовнішня легітимація цього статусу. Україна як слабкий учасник міжнародних відносин (де факто об’єкт, а не суб’єкт) була не в змозі відстояти свою позицію самостійно і потребувала згоди провідних держав та інститутів. Лише консенсус США, Європи та Росії з даного питання міг би гарантувати Україні реальну позаблоковість, проте його поява виглядала малореалістичною. Незважаючи на риторику російського керівництва стосовно неприйнятності членства України в НАТО і водночас терпимість щодо участі в ЄС, Москва не бажала допустити виходу нашої держави з її сфери впливу. Про це засвідчила антиєвропейська істерія в Росії в напередодні Вільнюського саміту «Східного партнерства» наприкінці листопада 2013 року і в наступні місяці.    


Події весни-літа 2014 року остаточно продемонстрували повну  безперспективність і неадекватність позаблоковості безпековій ситуації, що складається навколо України. Російська агресія, що проявилася в окупації Автономної Республіки Крим та надсилці загонів терористів у східні регіони країни показали, що внутрішніх ресурсів для надійного захисту національної безпеки виявилося замало. Збройні Сили та спеціальні служби України впродовж кількох років свідомо розвалювалися. Наслідком цього стала повна неготовність до відсічі зовнішньої агресії. Ситуація ускладнюється неадекватністю підтримки з боку західних партнерів, що немалою мірою обумовлюється як фактичною нездатністю ЗСУ адекватно освоїти допомогу, так і зниженням рівня співпраці впродовж кількох останніх років на основі політики позаблоковості.


Зараз поки що зарано говорити про якісь нові підходи в українській еліті стосовно зовнішніх орієнтацій. Громадська думка все більше схиляється до повноправного членства в європейських та євроатлантичних інститутах. Зокрема, за даними опитувань, здійснених авторитетними соціологічними службами, вперше членство в ЄС підтримує трохи більше половини респондентів, а від 30-ти до 40 відсотків виступають за повноправну участь у Північноатлантичному Альянсі.


Перегляд концептуальних підходів стосовно зовнішньої та безпекової політики закладає підписана Угода про асоціацію з ЄС, що фактично означає остаточну перемогу західного вектора. Водночас, у безпековій сфері спостерігаються спроби сформувати консенсус провідних акторів стосовно статусу України. Особливу активність тут проявляє Росія, яка шляхом військової агресії намагається перетворити нашу державу на буферну зону та переконати західні держави визнати цей статус. На жаль, частина держав-членів ЄС і НАТО готові з певними варіаціями прийняти російські плани.     


За цих обставин українське керівництво повинно вистояти і здійснити ряд важливих кроків. По-перше, термінового перегляду потребують засадничі документи, зокрема, «Основи внутрішньої та зовнішньої політики України», «Воєнна доктрина України» і «Стратегія національної безпеки». У них із урахуванням укладення угоди з ЄС потрібно чітко закріпити європейський і євроатлантичний вектор зовнішньої і безпекової політики. По-друге, необхідно почати створювати сучасний сектор безпеки, що включає Збройні Сили, спеціальні служби та правоохоронні структури, як складової частини співтовариства безпеки Євроатлантичного простору.  По-третє, певний консенсус з російським керівництвом стосовно України все ж потрібен, але на наших, а не російських умовах. Для цього українська політична еліта повинна допомогти своїм західним колегам сформулювати консолідовану позицію, яка б максимально враховувала інтереси нашої держави як частини західного безпекового простору та ширше – західної цивілізації у майбутньому. Це неможливо без своєрідної революції в умах західного істеблішменту, наслідком якої стане стійка впевненість у потрібності України для майбутнього всього західного світу. Цей процес уже розпочався, але попереду нас очікує серйозна і копітка робота.


Таким чином, ілюзії позаблоковості для України завершилися і тепер потрібно ставати частиною європейських та євроатлантичних інститутів, що здатні реально забезпечити безпеку країни в умовах тривалої зовнішньої агресії та глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Любов Нечипорук: Для підтримки місцевих мовників Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення ініціювала проєкт обміну контентом Руслана Клим: Ключові аспекти розвитку Вижницького району Іларій Мінтянський: Діяльність Головного управління Національної сервісної служби у Чернівецькій області Анатолій Круглашов: "Інститут державної служби України: зародження, розвиток, особливості" Михайло Чорней: Пріоритети діяльності Вижницької райдержадміністрації Микола Ярмистий: Тенденції розвитку державної служби в Україні Мирослава Ткачук: Головне про патронат Вікторія Гатрич: «У комунікації головне – бути чесним із аудиторією» Юрій Півень: Система соціального захисту в територіальних громадах Юрій Манастирський: Особливості деклараційної кампанії у 2021 році Державний сектор потрібно навчати співпрацювати з бізнесом: презентували аналітичний звіт «Демократичний компонент у навчанні державних службовців» Ілона Факас: Вступ на державну службу: порядок, вимоги, особливості в умовах карантину Сергій ОСАЧУК: Чернівецька область приречена на успіх і нею Україна може пишатися! Наталія ГУСАК: "... жодної паніки не повинно бути, коли ти починаєш організовувати процес, від якого залежатиме доля багатьох мешканців Буковини" Микола Ярмистий: дотримання принципів вірно служити українському народові та українській державі закладені в обітниці ще 100 років тому Державна служба є критерієм розвитку нашої держави Сумлінним платникам податків буковинські фіскали створюють комфортний клімат Георгій Придій: Злагоджена робота задля досягнення максимальних результатів Опорна школа як основа якісної освіти Пенсійне обслуговування по-сучасному: оновлені сервісні центри та портал електронних послуг
Світлана Олексійчук: Створення «Резиденції молоді» як новий рівень реалізації молодіжної політики Організація пожежної безпеки у територіальних громадах області Екотолока, спортивні змагання та фестиваль юшки - у територіальних громадах області відбулися заходи згуртування Ринок землі в Україні: проблеми та перспективи. Частина 1. Правове регулювання земельних відносин в Україні. Наталія Катрюк: Шукаємо власні шляхи для розвитку громади Марія Нікорич: «Земля і комунальне майно – одне з найважливіших джерел наповнення місцевого бюджету» Сергій Бостан: Основні пріоритети – ефективне використання комунального майна Світлана Банар: Найчастіше до старости звертаються із земельними питаннями Іван Янко: Мешканці нашої громади надзвичайно працьовиті Старости Вашківецької громади: що на порядку денному? Христина Марчук: Децентралізація: підсумки та нові завдання Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою ЦНАП – місце, де громадяни зустрічаються з місцевою владою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Близько 90 % території Чернівецької області охоплено перспективними планами, – Альона Бабак Завдяки економії – Чудейська громада реалізувала на один проект більше ніж планувала Розвиток та проблемні питання Глибоцької ОТГ 25 листопада у Тереблечівській об’єднаній громаді відкрили ЦНАП Проект держбюджету на 2020 рік: які кошти передбачено для розвитку ОТГ Радники Центру розвитку місцевого самоврядування відвідують ОТГз метою ознайомлення із проектами розвитку інфраструктури Ігор БАБЮК: Місцеві вибори 2021: можливості для розвитку територіальних громад
Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні Марін Герман: Децентралізація влади без соціального капіталу – шлях до «інституційної невдачі» Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дзюба Іван Михайлович Історія ідей і концепцій державної влади та публічного управління в Україні: Дністрянський Станіслав Северинович (1870 – 1935) Анатолій Круглашов: Місцеві вибори 2020: роздуми експерта Міста в децентралізаційній реформі: проблеми і перспективи Публічне управління у сфері молодіжної політики в умовах децентралізації та євроінтеграції України Сергій Гакман "Єврорегіон "Верхній Прут": досвід, виклики та особливості" Пропозиції учасників міжнародного круглого столу «Нові європейські парадигми співпраці та потенціал Єврорегіону «Верхній Прут» Зиновій БРОЙДЕ: КООРДИНУВАННЯ ПЕРЕХОДУ ДО ТРАНСКОРДОННОЇ ЦИРКУЛЮЮЧОЇ ЕКОНОМІКИ Сергій Гакман: Білокриницька трагедія 1941 р.: погляд через 80 років
шукайте нас на facebook