Іванна Климпуш-Цинцадзе, голова комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу, народна депутатка України ХІХ скликання.

Щиро тішуся, що цьогоріч ми вже нарешті не святкуємо з москвою «дєнь пабєди», а позбавляємося топонімів на наших картах, позбавляємося того календаря, який відривав нас від Європи, і продовжуємо повертатися до європейської родини.

Символічно, що цьогоріч Україна вперше 9 травня святкує День Європи вже у статусі країни-кандидата і очевидно, що ми дуже розраховуємо на те, що всі зусилля державних органів влади на усіх рівнях приведуть до того, що ми матимемо наступного року можливість святкувати вже у статусі країни, яка відкрила перемовини про членство. Ми розуміємо, що надання нам статусу кандидата минулого року було серйозним тектонічним зсувом у баченні країн-членів союзу можливості розширення для себе. Це не було апріорі зрозумілим – до цього доклалася велика кількість зусиль на всіх рівнях з боку українців, починаючи від Президента, Уряду, парламентарів, завершуючи великою роботою громадських організацій, органів місцевого самоврядування, тому я кожному хотіла б подякувати за ці зусилля.

Але також ми розуміємо, що ця історична сторінка була відкрита між нами і Європейським Союзом саме з огляду на ті особливі умови, в яких опинилася країна, і з огляду на той неймовірний подвиг, який в цей момент чинили сили оборони України. Ми дійсно є єдиною країною Європи, яка виборює собі право повноцінного членства у своїй родині такою жахливою ціною – ціною крові наших захисників і захисниць. Жодна держава-член не зазнавала таких потрясінь на своєму шляху до Європейського Союзу як Україна, і дуже важливо пам’ятати і розуміти, яку додаткову відповідальність це накладає на всіх тих, хто працює над подальшим просуванням країни до мети, яку ми заявили в Конституції України і до якої ми сьогодні рухаємося.

І очевидно, що ми маємо розуміти, що надалі, в подальших кроках наших взаємин з Європейським Союзом, ми не можемо розраховувати на якийсь альтернативний чи особливий шлях нашого вступу до ЄС. З того часу як ми отримали статус кандидата, ми знаходимося під певною «лупою» інституцій Європейського Союзу, які на регулярній основі сьогодні оцінюють наш прогрес і нашу готовність до подальших кроків на шляху до відкриття перемовин, а потім далі будуть так само оцінювати і ведення перемовин, і виконання нами тих зобов’язань, які лежатимуть у кожній площині кожного сектору чи кожної політичної реформи, яку ми зобов’язані будемо зробити. Тому все буде залежати від кількох компонентів: від того політичного консенсусу, який ми на сьогодні маємо, який базується на громадській думці – і для нас буде важливо це не втратити, незважаючи на виклики, що стоятимуть на цьому шляху; від максимально ефективної взаємодії всіх гілок влади – і в цьому контексті дуже важлива взаємодія між виконавчою, законодавчою і судовою гілками влади, а очевидно, важливі і повноваження, можливості і роль місцевого самоврядування; і, звичайно, від інституційної спроможності. Як би це технічно і технократично не звучало, але якщо ми не будемо мати фахівців на всіх рівнях, які зможуть забезпечити ті процеси, які будуть для нас важливими, якщо ми не зможемо однією мовою, мається на увазі мовою понять, мовою підходів, мовою правил, процедур говорити з нашими партнерами, нам буде складно досягти тих цілей, які ми перед собою поставили.

Також надіюся, що ми зможемо якісно використати те вікно можливостей, яке сьогодні перед нами відкрите, тому що у 2024 році будемо мати ще додатковий виклик у вигляді виборів у Європейському Союзі. Будь-який виборчий процес завжди певною мірою гальмує інші можливі ухвалення рішень, зокрема і щодо просування України на шляху до ЄС, тому зараз нам всім потрібно залишатися дуже мобілізованими, для того щоб досягти цілі відкриття перемовин вже цьогоріч.