Дорін Попеску – доктор філософії, дипломат, голова Асоціації «Casa Mării Negre / Black Sea House», радник міської ради муніципія Констанца (Констанца,Румунія)

Поки Схід (Росія) рецидивує гібридними діями у східному сусідстві Європи, Європа лінується і вагається збільшити свою присутність та вплив у регіоні.
Від злиття військ до великих незапланованих військових навчань, від саботажу тиші та стабільності в країнах регіону (Україна, Грузія, Вірменія, Молдова) до прямого стимулювання деякої внутрішньої напруженості в цих країнах, від рішень шодо захисту «російського світу» у регіоні, які суперечать нормам міжнародного права, до силового втручання, від кампаній з дезінформації у регіоні до кампаній з дискредитації Європи та Заходу у власних західних столицях, Схід / Росія знов з’являється та укріплюється геополітично та гібридно у східноєвропейському сусідстві.

Здається, цей процес відбувається за участю самої Європи, яка вже не може досягти консенсусу щодо згуртованих дій у регіоні. Різні погляди великих столиць щодо Росії та щодо східного сусідства створюють ситуацію, в який дії ЄС на місцях здаються реактивними, слабкими, непослідовними і такими, що зовсім не викликають довіру.

Європа (в цілому) ще не розглядає своє східне сусідство як пріоритет з безпекової  та геополітичної точки зору, незважаючи на постійне лобіювання країнами колишньої Східної Європи (в основному, Польщею та Румунією)  необхідності усвідомлення цієї пріоритетності на рівні Союзу. Слабкість, яку проявляє Європа у її Східному сусідстві, спричиняє постійне розширення російського коридору дій на цій території, збільшення поля для маневру та політичних заходів Москви. Тільки НАТО / США діють так, щоб цей простір не став знову для маневру Росії гегемоністичним у регіоні.

Там, де в даний час необхідний ЄС (зміцнення демократій та верховенства закону в країнах регіону, сприяння реформам, встановлення умов та термінів досягнення цілей реформ, мультиплікація консультацій тощо), і там, де ЄС відсутній у схемах підтримки, проблеми множаться. Проєвропейські адміністрації в таких країнах як Грузія та Вірменія піддаються посиленим випробуванням на внутрішньому рівні – цього року в трьох країнах регіону відбудуться дострокові вибори з можливим шкідливим впливом на їх стабільність.

У регіоні потрібно все більше Європи, і все менше Європи існує тут.
Інерція Європи щодо політичного будівництва у її східному сусідстві подвоюється реакційною інерцією до російських гібридних дій у регіоні.
У короткостроковій перспективі найбільший ризик полягає в тому, що Сполучені Штати можуть залишитиься з Росією у форматі "один на один" (без Європи, не маючи можливості розраховувати на колективну та згуртовану підтримку ЄС щодо долі регіону). Наближається Саміт Байден-Путін, і одне з наших основних занепокоєнь полягає в тому, що Байдену, за відсутності консенсусу дій, заздалегідь узгоджених з найбільшими європейськими лідерами, буде важко говорити з російським лідером від імені всього євроатлантичного співтовариства. А російський лідер знає і підтримує ці внутрішні розбіжності у трансатлантичних відносинах.

З цієї точки зору, основною ставкою регіону є Україна. Європейський Союз заборгував перед Україною чіткою перспективою вступу, а Україна все ще зобов'язана Європейському Союзу реформами та заходами, що виправдовують надання цієї перспективи. У багатьох європейських столицях відзначають, що Україну потрібно підтримувати в першочерговому порядку, щоб зупинити можливе геополітичне просування Росії на Захід. Існує мало підстав мотивувати цю підтримку реальним прогресом України у ключових сферах, необхідних ЄС, і цей недолік може стати довгостроковою проблемою, якщо Україна вважатиме, що вона повинна підтримуватися Заходом лише як геополітична стіна між Заходом та Сходом.

Україну слід підтримати у поверненні до Європи політично та геополітично, тому що вона цього хоче, оскільки має спорідненість, зв’язки, історію, звичаї / практики та європейські орієнтації, тому що вона хоче застосовувати її політику, стандарти та принципи - це аргумент, який офіційні особи Євросоюзу хочуть чути більше, ніж аргументи протистояння російському експансіонізму.

У цьому сенсі лобіювання України в Брюсселі та в столицях держав-членів Європейського Союзу має бути мультипліковано. Виходячи з суттєвого покращення відносин із сусідніми з Україною державами-членами ЄС; продовження їх з країнами колишньої Центральної та Східної Європи, які пережили подібний досвід передінтеграції; і закінчуючи взаєминами з головними столицями (сильними країнами Заходу), які досі ще не переконалися в тому, що варто відмовлятися від політики комбінованих інтересів у регіоні (Північний потік 2, Європа від Лісабону до Владивостоку тощо) на користь політики односторонньої підтримки України.

У цьому контексті Румунія має помірне значення. Ця країна регіону є стабільною, сильною та оціненою союзниками як така, що зовнішньо діє надійно та передбачувано. Румунське лобі на користь України вже давно стало постійним і впливовим у Європі, як і лобі Польщі та країн Балтії. Це лобі також базується на переконанні, що європейський та євроатлантичний шлях України супроводжуватиметься заходами та реформами, які утверджуватимуть європейські стандарти, політику та практику у всіх сферах.

Румунія та багато держав-членів ЄС виступають за консолідовану присутність Європи у її східному сусідстві. Україна потребує цієї посиленої присутності – і Європі Україна так само потрібна. Головна проблема полягає в тому, як будується ця консолідована присутність, і тут основними важелями залишаються: для України  європейські реформи, політики, практики,  мовлення, покращення відносин із західними сусідами та структуроване лобі на Заході; для друзів та партнерів з колишньої Центральної та Східної Європи – лобіювання в Євросоюзі, створення можливостей для посилення діалогу Європа – Україна, згуртовані дії в регіоні у форматі НАТО або в регіональних форматах.

В даний час увесь регіон знаходиться під знаком червоних ліній – нещодавно відновлений термін на Сході для демотивації присутності ЄС та НАТО в регіоні. Важко передбачити, якими будуть ці нові червоні лінії в регіоні і як сторони реагуватимуть на будь-які їх порушення. Але певним є те, що якщо ЄС тут не буде твердим і системним, він не зможе швидко реагувати на порушення власних червоних ліній, коли Схід вважатиме, що настав час знову їх порушувати.

(Переклад Сергія Гакмана)

 "Turbulențele Estului recidivează - către o prezență consolidată a Europei

 în vecinătatea estică"

În timp ce Estul (Rusia) recidivează prin acțiuni hibride în vecinătatea estică a Europei, Europa lenevește și ezită în a-și multiplica prezența și influența în regiune.
De la comasări de trupe la ample exerciții militare neplanificate, de la sabotarea liniștii și stabilității în țările regiunii (Ucraina, Georgia, Armenia, Moldova) la stimularea directă a unor tensiuni interne în aceste țări, de la soluții de protejare a “lumii ruse” din regiune care contravin normelor de drept internațional la intervenții în forță, de la campanii de dezinformare în regiune la campanii de discreditare a Europei și a Vestului în propriile capitale occidentale, Estul / Rusia se reinventează și se consolidează geopolitic și hibrid în vecinătatea estică a Europei.

Acest proces pare a se produce cu complicitatea Europei înseși, care nu își mai poate crea consensuri privind acțiunea coezivă în regiune. Viziunile diferite ale marilor capitale față de Rusia și față de vecinătatea estică fac ca acțiunile UE în teritoriu să pară reactive, slabe, incoerente și deloc credibile.

Europa (ca întreg) nu vede încă vecinătatea estică a ei ca fiind prioritară din perspectivă securitară și geopolitică, în pofida lobby-ului constant al țărilor din fosta Europă de Est (prioritar, Polonia și România) în conștientizarea acestei prioritizări la nivelul Uniunii. Slăbiciunile manifeste de Europa în Vecinătatea sa estică măresc constant culoarul de acțiune al Rusiei în teritoriu, spațiul de manevră și de acțiune politică al Moscovei. Doar NATO/SUA fac ca acest spațiu de manevră al Rusiei să nu redevină hegemonic în regiune.

Acolo unde este nevoie, în momentul de față, de UE (consolidarea democrațiilor și a statului de drept în țările regiunii, facilitarea reformelor, impunerea de condiții și termene pentru obiectivele de reformă, multiplicarea consultanței etc.) și acolo unde UE lipsește din schema de sprijin, problemele se înmulțesc. Administrațiile pro-europene din țări precum Georgia sau Armenia sunt amplu contestate intern – în acest an vor avea loc alegeri anticipate în trei țări din regiune, cu posibile efecte nocive privind stabilitatea acestora.

Tot mai multă Europă este necesară în regiune și tot mai puțină Europă există aici.
 Inerția Europei de a construi politic în vecinătatea ei estică este dublată de o inerție de reacție la acțiunile hibride rusești în regiune.
Pe termen scurt, cel mai mare risc îl reprezintă acela ca Statele Unite să rămână, în relația cu Rusia, în format unu la unu (fără Europa, fără a mai putea conta pe suportul colectiv și coeziv al UE în privința destinului regiunii). Se apropie Summitul Biden-Putin, iar una din îngrijorările noastre pertinente este că Biden va avea dificultăți de a vorbi cu liderul rus în numele întregii comunități euroatlantice, în absența unui consens de acțiune convenit prealabil cu marii lideri europeni. Iar liderul rus știe și întreține aceste disensiuni interne în relația transatlantică.

 Principala miză a regiunii, din această perspectivă, o reprezintă Ucraina. Uniunea Europeană este datoare Ucrainei cu o perspectivă clară de aderare, iar Ucraina este încă datoare Uniunii Europene cu reforme și măsuri care să justifice acordarea acestei perspective. În multe capitale din Europa se apreciază că Ucraina trebuie sprijinită prioritar pentru a opri eventuale înaintări geopolitice rusești spre Vest. Sunt puține motive pentru a se motiva acest sprijin prin progresele reale ale Ucrainei în domenii-cheie cerute de UE, iar această carență poate deveni în timp o problemă pe termen lung dacă Ucraina va aprecia că trebuie sprijiniă de Vest doar ca zid geopolitic între Vest și Est.

Ucraina trebuie sprijinită să revină politic și geopolitic în Europa pentru că dorește, pentru că are afinități, legături, istorie, cutume/practici și orientări europene, pentru că vrea să aplice politicile, standardele și principiile ei, acesta este argumentul pe care oficialii Uniunii doresc să-l audă mai mult decât argumentele de combatere a expansionismului rusesc.

În acest sens, lobby-ul Ucrainei la Bruxelles și în capitalele țărilor membre ale Uniunii Europene trebuie multiplicat. Începând de la îmbunătățirea credibilă a relațiilor cu țările membre UE vecine Ucrainei; continuând cu țările din fosta Europă Centrală și de Est, care au trecut prin experiențe similare de pre-integrare; și finalizând cu marile capitale (țările puternice din Vest), care nu au fost convinse până acum că merită să renunțe la politica de interese combinate în regiune (Nord Stream 2, Europa de la Lisabona la Vladivostok etc.) la una de sprijin unilateral pentru Ucraina.

În acest context, România contează moderat. Este o țară din regiune stabilă, puternică și apreciată de aliați, cu acțiuni externe credibile și predictibile. Lobby-ul românesc pentru Ucraina este în Europa de mult unul constant și influent, ca și cel al Poloniei și țărilor baltice. Acest lobby se bazează și pe convingerea că parcursul european și euroatlantic al Ucrainei va fi însoțit de măsuri și reforme care vor permanentiza aici standardele, politicile și practicile europene, în toate domeniile.

România și multe state membre ale Uniunii pledează pentru o prezență consolidată a Europei în vecinătatea sa estică. Ucraina are nevoie de această prezență consolidată - și Europa are egală nevoie de ea. Principala problemă este cum se construiește această prezență consolidată, iar aici principalele pârghii rămân: Ucraina – reforme, politici, practici, limbaje europene, îmbunătățirea relațiilor cu vecinii din Vest și lobby structurat în Occident; prietenii și partenerii din fosta Europă Centrală și de Est – lobby în Uniune, construirea de oportunități pentru consolidarea dialogului Europa–Ucraina, acțiuni coezive în regiune în format NATO sau în formate regionale.

În momentul de față, întreaga regiune stă sub semnul liniilor roșii, termen reluat recent în Est pentru a demotiva prezența UE și NATO în regiune. Este greu să anticipăm care vor fi aceste noi linii roșii în regiune și cum se vor raporta părțile la eventuale încălcare a acestora. Însă este sigur că, dacă UE nu va fi prezentă aici în mod solid și sistemic, ea nu va putea reacționa rapid la încălcarea propriilor ei linii roșii, atunci când Estul va considera că este timpul să le încalce din nou.