Юлія Яківчек – начальник служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації Аналізуючи стан справ у сфері захисту прав дитини, сьогодні можна констатувати, що наша країна таки вибудовує європейську модель захисту прав людини. Світові стандарти у галузі дотримання прав якраз першочергово скеровані на захист найбільш незахищеної категорії населення – дітей, адже ставлення до дітей, їхніх прав і свобод, повага до їхньої людської гідності якнайкраще відображають рівень гуманності й цивілізованості суспільства. Як практик, можу запевнити, що не дивлячись на певні недосконалості чи суперечності тих чи інших законодавчих актів у сфері, прийнятих за роки незалежності нашої країни, нами таки здійснено великий прорив, майже революційний в частині сприйняття та роботи з дітьми-сиротами, подоланні такого явища, як дитяча безпритульність та бездоглядність. Фактично усіма законодавчими та підзаконними актами, серед яких Конституція України (статті 24, 51, 52, 92), Сімейний кодекс України (глави 13, 14 та ін.), Цивільний кодекс України (ст.ст. 295, 1261 та ін.), Житловий кодекс Української РСР (ст. 125 та ін.), Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачено настільки точний алгоритм дій для служб у справах дітей, органів опіки й піклування, інших державних інституцій, що при добросовісному виконанні кожним своїх професійних обов’язків жодна дитина, яка потребувала захисту з боку держави, не залишалася б поза увагою. Наша робота побудована чітко за двома принципами: вчасне виявлення дитини, що перебуває в складних життєвих обставинах, і вдале її влаштування. Найскладнішим було і залишається питання вчасного виявлення. Бо при яких обставинах можна виявити дитину? В основному, під час проведення рейдів. Наразі можу сказати, що з кожним роком саме завдяки цим, трохи консервативним методам, кількість дітей на вулиці зменшилась і майже звелася до мінімуму, про що свідчить кількість дітей, що потрапляють до притулку для дітей із вулиць. До прикладу, під час проведення рейдів у 2006 році було виявлено 520 дітей, в минулому році – 178.
Разом з тим, кількість дітей, що перебувають в складних життєвих обставинах, хоч і не збільшується, але залишається незмінною, що свідчить про пізнє виявлення причин, які породжують ці обставини. Чому так відбувається? По-перше, нам дісталося у спадок сприйняття державних інституцій як караючого органу, по-друге, банальна байдужість людей. Тому, на жаль, сім’я потрапляє в поле зору вже тоді, коли працювати з нею надзвичайно важко, а в деяких випадках неможливо, і тому доводиться вилучати звідти дітей. Найстрашніше в цій ситуації, що ті обставини, те оточення, в якому перебували діти, вони сприймають як нормальне і в подальшому доводиться прикласти чимало зусиль, щоб реінтегрувати майже скалічених психологічно, а іноді і фізично дітей у суспільство.
Саме тому, особливо в такий складний для країни час, дуже доречним було прийняття надзвичайно важливого документу Закону України про «Внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми». Законом внесено зміни до 9 чинних законів України. Зокрема, закон дає визначення таким поняттям як «забезпечення найкращих інтересів дитини», «діти, які перебувають у складних життєвих обставинах», «діти, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів». Прийняті норми закону забороняють участь дітей у воєнних діях і збройних конфліктах. Визначено обов’язок держави щодо відселення дітей, які опинилися чи можуть опинитися у зоні воєнних дій чи збройних конфліктів, до безпечних районів. Удосконалюється процедура реєстрації дітей, які є внутрішньо переміщеними особами. Внесено зміни до Сімейного кодексу щодо розвитку «сімейного патронату» як нової форми виховання дітей. Вдосконалюється і робота з сім’ями, які перебувають у складних життєвих обставинах. На часі прийняття підзаконних актів і велика, кропітка робота, направлена на збереження біологічної сім’ї. Іншого варіанту у нас немає.
Слава Богу, досвід роботи і потенціал у нас є. Ми вже практично подолали стереотип сприйняття нашим суспільством дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Хоча ще десять років назад найпростіше було влаштувати таку категорію дітей до інтернатного закладу і фактично відгородити від суспільства. До того ж, та система влаштування була ганебною і суперечила будь-яким моральним принципам, тому що діти влаштовувались за віковими категоріями і в подальшому змінювали інтернатний заклад і оточення. Крім того, роз’єднувалися брати і сестри. На сьогоднішні ми влаштовуємо дитину-сироту до інтернатного закладу тільки після того, як вичерпуються всі можливі засоби для влаштування у сім’ю. Це і є отой другий принцип нашої роботи – вдале влаштування.
До речі, наша область займає друге місце в Україні за показником влаштування дітей-сиріт до сімейних форм виховання. На сьогодні 95% вищевказаної категорії дітей перебувають у сім’ях, і це по-справжньому потужні сім’ї. У нас не зафіксовано жодного випадку жорстокого поводження над дітьми в прийомних сім’ях або дитячих будинках сімейного типу.
Шановне товариство, ми живемо з вами у надзвичайно складний час. Нам доведеться багато справ робити паралельно. Паралельно захищати країну і впроваджувати реформи, відбудовувати зруйноване і будувати нове, вносити зміни до законодавства і приймати нові закони. На часі деінституалізація інтернатних закладів для дітей-інвалідів і реінтеграція їх у суспільство, посилення відповідальності батьків за виховання дітей і багато чого іншого. Ми просто зобов’язані створити світ, сприятливий для дітей, світ, у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатись, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління.
|