Буковинський вісник
державної служби та місцевого самоврядування
 
« назад до переліку

23 лютого 2016
Петро Шевчук: Патології у системі державного управління

Петро Шевчук,

кандидат фіз.-мат. наук, доцент,
ст. науковий співробітник,
Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

 

Як показує історичний досвід, процеси реалізації державної влади зазвичай не є підпорядковані простим лінійним залежностям та чіткій схематизації. В реальному житті суб’єкти управління мають справу з онтологією, розвитком, нелінійною поведінкою складних та відкритих динамічних соціальних систем, для яких властиві стохастичні процеси із суперпозиційними дезорганізаційними та дисфункційними ознаками, що розвиваються досить часто не прогнозовано за наявності значної кількості паралельних або дублюючих об'єктів управління з інваріантними та неоднозначними динамічними характеристиками.

 

Держави світу стикались, а останнім часом – ще більше, із труднощами, проблемами та недоліками державного управління, що вимагає розуміння природи і причин виникнення певних негативних відхилень у державному управлінні та умінь діяти у кризових умовах.


В контексті цього варто більш детально звернути увагу на можливі патології в державному управлінні, які виступають як значні відхилення у діяльності органів та установ усіх гілок державної влади з вироблення та здійснення організуючих, регулюючих і координуючих впливів на суспільство (чи його частини) від нормальних статичних і динамічних перебігів управління. До цих патологій слід долучити дисфункції, дефекти, дисбаланси, ризики та невизначеності державного управління.


До держав з певним рівнем дисфункціональності можна віднести ті, де відбулась часткова або повна елімінація конституційного імперативу первинності влади народу по відношенню до влади загалом, якій згідно конституційною ідеологією демократичної правової держави народ делегує державно-владні повноваження, а також коли грубо та систематично порушується пріоритет суспільних інтересів над приватними та ігноруються публічні.


Причин дисфункцій державного управління є безліч, однак усі вони можуть бути об’єднані у дві основні групи: на ті, що мають внутрішню природу виникнення (загалом визначаються рівнем здатності вищих посадових осіб приймати адекватні рішення, їхньої підтримки та сприйняття суспільством; прояви внутрішньосистемних конфліктів між впливовими групами політичного класу та політичної еліти; наслідки потужних техногенних катастроф чи природних стихій, гострих міжрелігійних, міжетнічних чи класових конфліктів) та ті, що є результатом зовнішньої (міжнародної або іноземної) дії, зокрема негативні впливи наслідків світових фінансових та економічних криз; військові дії (в тому числі гібридні, іррегулярні, асиметричні війни); економічні війни та блокади; різноманітні санкції тощо у відношенні до конкретної країни з боку іншої (чи інших).


Значний вплив на дисфункціоналізацію державного управління, безперечно, мають непопулярні кроки урядів щодо економічної, податкової чи соціальної політик.


До факторів дисфункціоналізації державного управління слід також долучити застосування через певні групи впливу технологій «м’якої сили» (англ. – soft power) чи «мудрої сили» (англ. – smart power), а можливо, і обидвох інструментів одночасно. Вказані дії здійснюються шляхом широкого використання засобів масової інформації (насамперед, теле- та радіомовлення, друкованих та періодичних видань тощо), задіяння всього набору кібератак (соціальних мереж, «паралельного» Інтернету, децентралізованих анонімних мереж); формування та використання груп та колон впливу («п’ятої колони», агентури, підтримки лідерів протестних рухів), розвитку та фінансування соціальних і культурних проектів (в тому числі релігійного спрямування), які конфрактують із загальноприйнятими у даному суспільному середовищі духовно-моральними цінностями; врахування настроїв різних ідентичностей (а саме культури соціальних відносин і складових системи символів).


Умовно «чорною дірою», що призводить до дисфункційних збоїв державного управління, особливо у дотичності до українських реалій, є всеохопна корупція, а саме руйнації системи управління та національної стабільності шляхом підриву основ законності в політичній системі; монополізації бізнесу олігархічними кланами та витіснення із ринків прозорості і здорової конкуренції; неможливості довгострокового планування бізнесу та його потужна окупація державними корупціонерами; сприйняття корупції на повсякденному рівні вже як суспільної норми, що призводить до деморалізації суспільства, втрати довіри до держави та її інститутів і, в кінцевому результаті, знищення ваги соціального капіталу і переосмислення моральних цінностей.


Під дефектами державного  управління слід розуміти неефективні, помилкові та ті, що несвоєчасно приймаються, державні управлінські рішення, виконання чи невиконання яких спричиняє кризи та конфлікти у державі. Серед численної палітри цих дефектів (системні збої; зловмисні субверсійні дії, що призвели до негативних наслідків; недоліки правового забезпечення; дія непереборних сил тощо) найбільш суттєвими є управлінські помилки, які можуть виникати через дію людського фактора і саме тому, «що здатність людського розуму для уявлення та вирішення складних проблем досить незначна у порівнянні з масштабами проблем», та гіпертрофованої надмірності бюрократичної автономії.


Найголовніше те, щоби інтегровані або кумулятивні параметри цих помилок не перевищували критичні норми, поза якими процеси управлінської функції держави значно зменшуються. Управлінські помилки надзвичайно дорого «коштують» суспільству.


До основних видів дисбалансів державного управління, які є також критичними для українського соціуму, слід долучити труднощі з виконанням системою владних органів своїх стандартних функцій у складних та швидкозмінних умовах сьогодення; сповільнене приведення цих функцій у відповідність до реалій ситуації; недостатня гнучкість механізмів державного управління; з’ява у частини суспільства певного «невротичного» менталітету, станів аномії, нігілізму, ціннісної невизначеності та навіть неприхованої ненависті до всього українського (в першу чергу до мови), зумовлених взаємною недовірою між державою та громадянами; суттєвий бюджетний дефіцит коштів, неадекватність та недоведення до логічного впровадження (чи реалізації) задекларованих та обіцяних суспільству реформ.


Більшість реформ, ініційованих урядом, постійно стикаються із протиріччями та несприйняттям із боку багатьох верств українського суспільства через дисбаланс між реальними публічними інтересами населення та тими інтересами, що позиціонуються та «просуваються» владою саме як публічні інтереси. Влада вже давно не може (або не хоче) зрозуміти, що однією із головних причин гальмування виконання задекларованих нею реформ була і залишається їхня недостатня підтримка з боку населення, бо саме досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення.


Ризики в державному управлінні мають значну потенційну дію на всю систему управління загалом та її підсистеми зокрема. І всі можливі ризики почасти є наслідком дії ентропійної актуалізації невизначеностей (чи інших ризикофакторних детермінантів). що мають місце за сучасних умов реалізації державного управління, та  знаходяться під впливом глобалізаційних процесів та загроз міжнародного тероризму.


Враховуючи той факт, що «кількість інформації в системі виступає мірою організованості системи, так само ентропія системи є мірою дезорганізованості системи; одне дорівнює другому, однак з протилежним знаком», тому наявність достатньої інформативності можна вважати чинником самовпорядкування та дехаотизації системи.


Влада аж ніяк не має права переступати лімітовану межу ризиків, причиною чого здебільшого є репутаційні ризики та непрофесіоналізм управлінської еліти, які можуть привести до неочікуваних прогресуючих наслідків та стати загрозою національній безпеці держави загалом.
Необхідне встановлення репера змістовних відмінностей між дефініціями «ризик» та «невизначеність», під якою слід розуміти об’єктні індивідуальні обмеженості людських можливостей у повній мірі охоплювати і сприймати точки виникнення біфуркацій та подальший розвиток можливих сценаріїв цього управління. Вказану межу можна встановити, використовуючи критерій вимірюваності, а саме відокремлювати «вимірюваний ризик та невимірювану невизначеність» і одночасно протиставляти «ризик як відомий шанс, дійсній невизначеності», однак реально віднайти цей перехід іноді досить складно, тому що проблеми, які вони породжують, можуть бути суперпозиційними.


Важливими ознаками державного управління, що вирівнюють та згладжують дію негативних чинників, виступаючи своєрідними демпферами є резистентність (від лат. – resistentia – опір, протидія), що визначає властивість цієї системи та держави загалом протистояти, чинити опір негативним впливам, та резильєнтність (від англ. – resilience – пластичність, пружність), яка відображає життєздатність суб’єктів управління за умов складного соціально-економічного стану досягнути не просто успіху взагалі, а досягти його соціально визнаним шляхом, що узгоджується із загальноприйнятими суспільними нормами моралі.


Надзвичайно важливим є спрямування усіх зусиль на побудову не просто держави, а сильної Української держави, здатної протистояти не лише сучасним зовнішнім загрозам, але й володіти ефективним державним управлінням із значним рівнем резистентності та резильєнтності щодо можливих викликів. Саме слабкість та розпад держав, як зауважив Ф. Фукуяма, виступають джерелом багатьох найбільш серйозних світових проблем.

Відгуки: 
Немає відгуків

Додати новий відгук:
 Ваше ім`я:
 Текст відгуку:
 
Анатолій Круглашов: Сумні роковини та уроки російсько-української війни Актуальні питання впровадження нового законодавства про службу в органах місцевого самоврядування Ольга Смалій: Громадянам, що мають певні сумніви щодо державної політики, потрібно вступати на посади державної служби і своїм прикладом демонструвати, як треба працювати Христина Марчук: Проєктний підхід у системі планувальних документів відновлення та розвитку територіальних громад Оксана Сакрієр: Наше завдання – вистояти, розвивати, перемогти Микола Ярмистий: Державна служба сконцентрувала свої зусилля на вирішенні нагальних проблем в період російської агресії Любов Кожолянко: Уряд розширив програму компенсацій роботодавцям за працевлаштування окремих категорій безробітних Любов Нечипорук: Закон України «Про медіа» започатковує ґрунтовну реформу у медіагалузі Альбіна Грищенко: Про підвищення кваліфікації для державних службовців у 2023 році Для зручності клієнтів працює вебпортал електронних послуг Руслан Запаранюк: Буковина стала другою домівкою для тисяч українців Євгенія Блажевська: Волонтерська діяльність є одним із напрямів нашої роботи Іван Гешко: Робота спортивних структур в умовах війни Микола Ярмистий: Державотворчі погляди Тараса Шевченка Права та пільги внутрішньо переміщених осіб
Прихисток у Лужанах для вимушено переміщених осіб: рік роботи Христина Марчук: Робота органів місцевого самоврядування області в умовах воєнного стану Руслан Майданський: Новоселицька громада розширює міжнародні зв’язки Світлана Олексійчук: Навчаємо активну молодь та розвиваємо молодіжні простори Наталія Катрюк: Наш обов’язок – дати людям відчуття захищеності Олена Бадюк: Роль органів місцевого самоврядування у воєнний період на прикладі Глибоцької територіальної громади Соціальна згуртованість у громадах Михайло Савчишин: Виконуємо бюджет, забезпечуємо потреби мешканців громади та внутрішньо переміщених осіб Василь Скрипкару: Виклики та випробування проявили нас як громаду максимально зібрану, згуртовану та націлену на перемогу Микола Ярмистий: Місцеві органи влади в умовах воєнного стану:повноваження та співпраця військових адміністрацій з органами місцевого самоврядування Світлана Олексійчук: Від початку війни наші волонтери працювали у режимі нон-стоп Ілона Факас: Права, пільги та гарантії внутрішньо переміщених осіб Віталій Мостовий: Сучасні канали комунікації місцевої влади з громадою Співробітництво територіальних громад: нові можливості для розвитку Анатолій Круглашов: Локалізація політичного чи політизація локального: випробування спроможностей місцевого самоврядування в Україні
Зиновій Бройде: Стратегічне бачення транскордонного розвитку транспортної інфраструктури через міжнародні пункти пропуску на українсько-румунському кордоні Світлана Сидоренко: Цифровізація як дієвий механізм взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічної влади Анатолій Круглашов: "Європа: єдність заради безпеки" Ростислав Балабан: Реформа децентралізації в Україні Валентина Підгірна: Особливості функціонування суб’єктів туристичної діяльності Чернівецької області на сучасному етапі Фадей Яценюк: Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу Зиновій Бройде: Буковинський вузол транс'європейського транзиту Сергій Гакман: Вторгнувшись в Україну, росія порушила основи міжнародного права С.Троян, Н.Нечаєва-Юрійчук "ЧАЕС– ЗАЕС-2022: російський ядерний шантаж у дії" Наталія Нечаєва-Юрійчук, Сергій Троян: Українська відсіч тотальній російській агресії: Чотири місяці Наталія Нечаєва-Юрійчук: Творення чергових конспірологічних теорій через дискредитацію політиків Анатолій Круглашов: Перспективні завдання євроінтеграції України Сергій Гакман "9 травня: свято чи біль?" Сергій Троян, Наталія Нечаєва-Юрійчук "УКРАЇНА: ВІЙНА - ПЕРЕМОГА - ПАМ’ЯТЬ" Богдан Волошинський: Ми і наші прапори Наталія Бак "Фінансовий патріотизм і довіра: Вчора. Сьогодні! Завтра?" Наталія Нечаєва-Юрійчук: Боротися. Протидіяти. Ігнорувати Анжела Пасніченко: Як не впасти у паніку? Наталія Нечаєва-Юрійчук: Кожна дія має значення Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко: Путін йде слідами Гітлера. Українці ж тримаються як британці Володимир Бойко: Нині Білорусь – ворог Олена Головіна: Зберегти людяність в нелюдських умовах життя! Ігор Недокус: Оцінки білоруських громадян та диктатора Лукашенка вторгнення Росії в Україну різні Сергій Федуняк: Для російських правителів ціна військової поразки – смерть
шукайте нас на facebook