Петро Шевчук, кандидат фіз.-мат. наук, доцент, ст. науковий співробітник, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Як показує історичний досвід, процеси реалізації державної влади зазвичай не є підпорядковані простим лінійним залежностям та чіткій схематизації. В реальному житті суб’єкти управління мають справу з онтологією, розвитком, нелінійною поведінкою складних та відкритих динамічних соціальних систем, для яких властиві стохастичні процеси із суперпозиційними дезорганізаційними та дисфункційними ознаками, що розвиваються досить часто не прогнозовано за наявності значної кількості паралельних або дублюючих об'єктів управління з інваріантними та неоднозначними динамічними характеристиками. Держави світу стикались, а останнім часом – ще більше, із труднощами, проблемами та недоліками державного управління, що вимагає розуміння природи і причин виникнення певних негативних відхилень у державному управлінні та умінь діяти у кризових умовах. В контексті цього варто більш детально звернути увагу на можливі патології в державному управлінні, які виступають як значні відхилення у діяльності органів та установ усіх гілок державної влади з вироблення та здійснення організуючих, регулюючих і координуючих впливів на суспільство (чи його частини) від нормальних статичних і динамічних перебігів управління. До цих патологій слід долучити дисфункції, дефекти, дисбаланси, ризики та невизначеності державного управління.
До держав з певним рівнем дисфункціональності можна віднести ті, де відбулась часткова або повна елімінація конституційного імперативу первинності влади народу по відношенню до влади загалом, якій згідно конституційною ідеологією демократичної правової держави народ делегує державно-владні повноваження, а також коли грубо та систематично порушується пріоритет суспільних інтересів над приватними та ігноруються публічні.
Причин дисфункцій державного управління є безліч, однак усі вони можуть бути об’єднані у дві основні групи: на ті, що мають внутрішню природу виникнення (загалом визначаються рівнем здатності вищих посадових осіб приймати адекватні рішення, їхньої підтримки та сприйняття суспільством; прояви внутрішньосистемних конфліктів між впливовими групами політичного класу та політичної еліти; наслідки потужних техногенних катастроф чи природних стихій, гострих міжрелігійних, міжетнічних чи класових конфліктів) та ті, що є результатом зовнішньої (міжнародної або іноземної) дії, зокрема негативні впливи наслідків світових фінансових та економічних криз; військові дії (в тому числі гібридні, іррегулярні, асиметричні війни); економічні війни та блокади; різноманітні санкції тощо у відношенні до конкретної країни з боку іншої (чи інших).
Значний вплив на дисфункціоналізацію державного управління, безперечно, мають непопулярні кроки урядів щодо економічної, податкової чи соціальної політик.
До факторів дисфункціоналізації державного управління слід також долучити застосування через певні групи впливу технологій «м’якої сили» (англ. – soft power) чи «мудрої сили» (англ. – smart power), а можливо, і обидвох інструментів одночасно. Вказані дії здійснюються шляхом широкого використання засобів масової інформації (насамперед, теле- та радіомовлення, друкованих та періодичних видань тощо), задіяння всього набору кібератак (соціальних мереж, «паралельного» Інтернету, децентралізованих анонімних мереж); формування та використання груп та колон впливу («п’ятої колони», агентури, підтримки лідерів протестних рухів), розвитку та фінансування соціальних і культурних проектів (в тому числі релігійного спрямування), які конфрактують із загальноприйнятими у даному суспільному середовищі духовно-моральними цінностями; врахування настроїв різних ідентичностей (а саме культури соціальних відносин і складових системи символів).
Умовно «чорною дірою», що призводить до дисфункційних збоїв державного управління, особливо у дотичності до українських реалій, є всеохопна корупція, а саме руйнації системи управління та національної стабільності шляхом підриву основ законності в політичній системі; монополізації бізнесу олігархічними кланами та витіснення із ринків прозорості і здорової конкуренції; неможливості довгострокового планування бізнесу та його потужна окупація державними корупціонерами; сприйняття корупції на повсякденному рівні вже як суспільної норми, що призводить до деморалізації суспільства, втрати довіри до держави та її інститутів і, в кінцевому результаті, знищення ваги соціального капіталу і переосмислення моральних цінностей.
Під дефектами державного управління слід розуміти неефективні, помилкові та ті, що несвоєчасно приймаються, державні управлінські рішення, виконання чи невиконання яких спричиняє кризи та конфлікти у державі. Серед численної палітри цих дефектів (системні збої; зловмисні субверсійні дії, що призвели до негативних наслідків; недоліки правового забезпечення; дія непереборних сил тощо) найбільш суттєвими є управлінські помилки, які можуть виникати через дію людського фактора і саме тому, «що здатність людського розуму для уявлення та вирішення складних проблем досить незначна у порівнянні з масштабами проблем», та гіпертрофованої надмірності бюрократичної автономії.
Найголовніше те, щоби інтегровані або кумулятивні параметри цих помилок не перевищували критичні норми, поза якими процеси управлінської функції держави значно зменшуються. Управлінські помилки надзвичайно дорого «коштують» суспільству.
До основних видів дисбалансів державного управління, які є також критичними для українського соціуму, слід долучити труднощі з виконанням системою владних органів своїх стандартних функцій у складних та швидкозмінних умовах сьогодення; сповільнене приведення цих функцій у відповідність до реалій ситуації; недостатня гнучкість механізмів державного управління; з’ява у частини суспільства певного «невротичного» менталітету, станів аномії, нігілізму, ціннісної невизначеності та навіть неприхованої ненависті до всього українського (в першу чергу до мови), зумовлених взаємною недовірою між державою та громадянами; суттєвий бюджетний дефіцит коштів, неадекватність та недоведення до логічного впровадження (чи реалізації) задекларованих та обіцяних суспільству реформ.
Більшість реформ, ініційованих урядом, постійно стикаються із протиріччями та несприйняттям із боку багатьох верств українського суспільства через дисбаланс між реальними публічними інтересами населення та тими інтересами, що позиціонуються та «просуваються» владою саме як публічні інтереси. Влада вже давно не може (або не хоче) зрозуміти, що однією із головних причин гальмування виконання задекларованих нею реформ була і залишається їхня недостатня підтримка з боку населення, бо саме досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення.
Ризики в державному управлінні мають значну потенційну дію на всю систему управління загалом та її підсистеми зокрема. І всі можливі ризики почасти є наслідком дії ентропійної актуалізації невизначеностей (чи інших ризикофакторних детермінантів). що мають місце за сучасних умов реалізації державного управління, та знаходяться під впливом глобалізаційних процесів та загроз міжнародного тероризму.
Враховуючи той факт, що «кількість інформації в системі виступає мірою організованості системи, так само ентропія системи є мірою дезорганізованості системи; одне дорівнює другому, однак з протилежним знаком», тому наявність достатньої інформативності можна вважати чинником самовпорядкування та дехаотизації системи.
Влада аж ніяк не має права переступати лімітовану межу ризиків, причиною чого здебільшого є репутаційні ризики та непрофесіоналізм управлінської еліти, які можуть привести до неочікуваних прогресуючих наслідків та стати загрозою національній безпеці держави загалом. Необхідне встановлення репера змістовних відмінностей між дефініціями «ризик» та «невизначеність», під якою слід розуміти об’єктні індивідуальні обмеженості людських можливостей у повній мірі охоплювати і сприймати точки виникнення біфуркацій та подальший розвиток можливих сценаріїв цього управління. Вказану межу можна встановити, використовуючи критерій вимірюваності, а саме відокремлювати «вимірюваний ризик та невимірювану невизначеність» і одночасно протиставляти «ризик як відомий шанс, дійсній невизначеності», однак реально віднайти цей перехід іноді досить складно, тому що проблеми, які вони породжують, можуть бути суперпозиційними.
Важливими ознаками державного управління, що вирівнюють та згладжують дію негативних чинників, виступаючи своєрідними демпферами є резистентність (від лат. – resistentia – опір, протидія), що визначає властивість цієї системи та держави загалом протистояти, чинити опір негативним впливам, та резильєнтність (від англ. – resilience – пластичність, пружність), яка відображає життєздатність суб’єктів управління за умов складного соціально-економічного стану досягнути не просто успіху взагалі, а досягти його соціально визнаним шляхом, що узгоджується із загальноприйнятими суспільними нормами моралі.
Надзвичайно важливим є спрямування усіх зусиль на побудову не просто держави, а сильної Української держави, здатної протистояти не лише сучасним зовнішнім загрозам, але й володіти ефективним державним управлінням із значним рівнем резистентності та резильєнтності щодо можливих викликів. Саме слабкість та розпад держав, як зауважив Ф. Фукуяма, виступають джерелом багатьох найбільш серйозних світових проблем.
|